Постанова 4855 № 640/20265/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/20265/19 Суддя (судді) першої інстанції: Огурцов О.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 жовтня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого: Бєлової Л.В. суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В. розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2020 року (справу розглянуто у порядку письмового провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича, третя особа: ПАТ «Акціонерний банк «Укргазбанк» про визнання протиправними та скасування постанов, - В С Т А Н О В И В: У жовтні 2019 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив: - визнати неправомірними дії відповідача щодо винесення постанови від 07.10.2019 у виконавчому провадженні № 60239083 про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 138341,20 гривень, - скасувати постанову від 07.10.2019 у виконавчому провадженні № 60239083 про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 138341,20 гривень, - визнати неправомірними дії відповідача щодо винесення постанови від 07.10.2019 у виконавчому провадженні № 60239008 про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 11584,15 гривень, - скасувати постанову від 07.10.2019 у виконавчому провадженні № 60239008 про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 11584,15 гривень. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зокрема, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що виконавцем не вчинено дій з примусового виконання рішення суду та фактично не було стягнуто коштів за виконавчим документом, а тому відсутні підстави для стягнення з боржника основної винагороди. В тексті апеляційної скарги міститься клопотання про розгляд апеляційної скарги за участі позивача. Щодо заявленого позивачем клопотання колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційної скарги за участю сторін у відкритому судовому засіданні. Відповідно до ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича від 07.10.2019 відкрито виконавче провадження № 60239083 щодо примусового виконання виконавчого листа від 13.03.2013 № 2-2390/12 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованості. Того ж дня, у межах виконавчого провадження № 60239083 виконавцем прийнято постанову про стягнення з боржника основної винагороди, в якій наведено розрахунок основної винагороди у сумі 138341,20 гривень та визначено порядок її стягнення. Крім того, постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича від 07.10.2019 відкрито виконавче провадження № 60239008 щодо примусового виконання виконавчого листа від 13.03.2013 № 2-2390/12 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» штрафу. Того ж дня, у межах виконавчого провадження № 60239008 виконавцем прийнято постанову про стягнення з боржника основної винагороди, в якій наведено розрахунок основної винагороди у сумі 11584,15 гривень та визначено порядок її стягнення. Вважаючи постанови відповідача про стягнення виконавчого збору протиправними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Суд першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовив та зазначив, що в силу вимог законодавства приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця. При цьому, суд першої інстанції вказав, що оцінка правомірності спірної постанови про стягнення з боржника основної винагороди надається лише на час виникнення спірних правовідносин, тобто станом на момент її винесення. Будь-які обставини, що можуть вплинути на розмір такої винагороди або на можливість її виконання у майбутньому, не можуть бути враховані судом, оскільки виконавче провадження це сукупність дій визначених у Законі Україні «Про виконавче провадження», які вчиняються у процесі виконання відповідного рішення, а тому мають різні юридичні наслідки щодо стягнення з боржника основної винагороди. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно пункту 1 частини першої статті 3 Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. За правилами статті 26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Так, відповідно до частин першої, другої статті 27 Закону N 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Також, відповідно до статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода, яка складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді, зокрема, відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України. Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Абзацом 1 пункту 19 Порядку №643 передбачено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Як вже було зазначено вище, статтею 26 Закону передбачено, що у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Відповідно до частини третьої статті 45 Закону, основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору. Відтак, питання стягнення основної винагороди приватного виконавця врегульовані нормами, якими регламентовано порядок стягнення виконавчого збору. Отже, з вищевикладеного слідує, що, як вірно зазначив суд першої інстанції, приватний виконавець зобов`язаний одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження прийняти постанову про стягнення основної винагороди, в якій навести розрахунок останньої та порядок її стягнення. Така постанова виноситься незалежно від початку примусового виконання. У постанові про стягнення основної винагороди обов`язково повинен зазначатися її розмір, виходячи з усієї суми стягнення за виконавчим документом. Водночас, якщо суму стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми. При цьому. у постанові від 16 квітня 2020 року у справі №420/970/19 колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вказала, що оцінка правомірності спірної постанови про стягнення з боржника основної винагороди надається лише на час виникнення спірних правовідносин, тобто станом на момент її винесення. Будь-які обставини, що можуть вплинути на розмір такої винагороди або на можливість її виконання у майбутньому, не можуть бути враховані судом, оскільки виконавче провадження це сукупність дій визначених у Законі Україні «Про виконавче провадження», які вчиняються у процесі виконання відповідного рішення та мають різні юридичні наслідки щодо стягнення з боржника основної винагороди. Таким чином, стягнення виконавчого збору, крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується, пов`язується з початком примусового виконання. Початок примусового виконання рішення виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. Аналогічна правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду від 04 серпня 2020 року у справі № 200/13920/19-а. З урахуванням наведеного, зважаючи на те, що приватний виконавець у межах своїх повноважень виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди, то колегія суддів приходить до висновку про правомірність спірних постанов приватного виконавця від 07.10.2019 року у виконавчому провадженні № 60239083 та № 60239008 про стягнення з боржника основної винагороди, що було правильно визначено судом першої інстанції. При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про незаконність стягнення з позивача виконавчого збору у межах виконавчого провадження № 60145473, оскільки вони стосуються іншого виконавчого провадження та, відповідно, перебувають поза межами предмету доказування у даній справі. Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2020 року. Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича, третя особа: ПАТ «Акціонерний банк «Укргазбанк» про визнання протиправними та скасування постанов. Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2020 року - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 28.10.2020. Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді В.О. Аліменко, Н.В. Безименна