Постанова 4857 № 260/4259/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/4259/20 пров. № А/857/3056/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Кушнерика М.П. суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.; за участю секретаря судового засідання Юник А.А.; розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційні скарги адвоката ОСОБА_1 - Розмана Сергія Юрійовича та приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Ярошевського Дмитра Андрійовича на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 січня 2021 року, прийняте суддею Дору Ю.Ю. в місті Ужгород, о 15 годині 21 хвилині, у справі №260/4259/20 за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Ярошевського Дмитра Андрійовича, приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Зейкан Віталія Ласловича про визнання протиправними та скасування постанов, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Ярошевського Дмитра Андрійовича, Приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Зейкан Віталія Ласловича про визнання протиправними і скасування постанови приватних виконавців виконавчого округу Закарпатської області Ярошевського Дмитра Андрійовича від 30 вересня 2020 року про стягнення основної винагороди у виконавчому провадженні №63166758 та ОСОБА_2 від 18 листопада 2020 року про відкриття виконавчого провадження №63666403, стягнення з відповідачів у солідарному порядку на його користь 840,80 грн судового збору та 15000,00 грн витрат з оплати професійної правничої допомоги адвоката. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 січня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Ярошевського Д.А. від 30 вересня 2020 року про стягнення основної винагороди у виконавчому провадженні №63166758. Визнано протиправною та скасовано постанову Приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Зейкана В.Л. від 18 листопада 2020 року про відкриття виконавчого провадження №63666403. Стягнуто на користьпозивача за рахунок асигнувань приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Ярошевського Д.А. та Приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Зейкана В.Л. понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору у розмірі 1681,60 грн , що сплачений згідно квитанцій №84890 від 01.122020 року на суму 840,80 грн та №6206003 від 13.01.2021 року на суму 840,80 грн. У задоволенні інших позовних вимог - відмовлено. Із таким судовим рішенням не погодилися адвокат ОСОБА_1 - Розман С.Ю. та приватний виконавець виконавчого округу Закарпатської області Ярошевський Д.А, подали апеляційні скарги. Адвокат ОСОБА_1 - Розман С.Ю. вважає, що рішення в частині вирішення питання розподілу судових витрат підлягає скасуванню. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що позивачем були додані до позовної заяви належні і достатні докази понесення витрат на правову допомогу, а саме копія договору про надання правничої допомоги №28 від 30.11.2020, опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом за договором, а також квитанцію до прибуткового касового ордера №17 від 01.12.2020. Зазначає, що факти підписання позивачем названих документів та сплати коштів адвокату є беззаперечними доказами узгодження між позивачем та адвокатом вартості послуг з правової допомоги, їх фактичного надання адвокатом та прийняття позивачем останніх. Вважає помилковим стягнення судом за рахунок асигнувань відповідачів на користь позивача судового збору, оскільки такі не отримують жодних асигнувань, а фактично є самозайнятими особами. Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання розподілу судових витрат та прийняти в цій частині нове рішення про стягнення з відповідачів 1681,60 грн судового збору і 15000 грн витрат на правову допомогу. Приватний виконавець виконавчого округу Закарпатської області Ярошевський Д.А. вважає, що судове рішення є незаконним, необгрунтованим та таким, що винесене з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що постанова про стягнення основної винагороди за виконавчим провадженням № 63166758 видана 30 вересня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Закарпатської області Ярошевським Д.А. відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, а тому правових підстав для скасування такої в судовому порядку немає. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Приватним виконавцем виконавчого округу Закарпатської області Зейканом В.Л. подано до суду відзив на апеляційні скарги, у якому він просив задовольнити вимоги апеляційної скарги приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Ярошевського Д.А. та заперечив щодо доводів апеляційної скарги адвоката ОСОБА_1 - Розмана С.Ю. Адвокат ОСОБА_1 - Розман С.Ю. надав суду відзив на апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Ярошевського Д.А., у якому зазначив про безпідставність доводів апелянта та просив залишити без задоволення апеляційну скаргу. У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи його апеляційної скарги, просив задовольнити її з підстав, що у ній наведені та заперечив щодо доводів апеляційної скарги відповідача. Приватний виконавець виконавчого округу Закарпатської області Ярошевський Д.А. у судовому засіданні підтримав доводи його апеляційної скарги, просив задовольнити її з підстав, що у ній наведені та заперечив щодо доводів апеляційної скарги позивача. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційних скарг та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_1 - Розмана С.Ю. слід задовольнити частково, а апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Ярошевського Д.А. залишити без задоволення, з таких підстав. Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Судом встановлено, що 30 жовтня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Женева» та ОСОБА_3 укладено договір №13431937 про відступлення прав вимоги за кредитним договором, за яким з позивача на користь Товариства було стягнено заборгованість у розмірі 26221,41 доларів США (а.с. 13-15). У подальшому між ТОВ «Фінансова компанія «Женева» та ОСОБА_3 складено і підписано акти приймання -передачі прав вимоги та документів за таким договором (а.с. 16-17). ТОВ «Фінансова компанія «Женева» надало виконавцю довідку про відсутність заборгованості позивача перед ним (Товариством), тобто не у зв`язку з виконанням судового рішення позивачем, а у зв`язку з уступкою прав вимоги іншій особі та відсутністю через це саме у Товариства будь-яких вимог до позивача як майнового, так і немайнового характеру (а.с. 8). 17 листопада 2020 року виконавцем на підставі довідки Товариства про відсутність заборгованості позивача перед Товариством прийнято постанову про закінчення вказаного виконавчого провадження. При цьому, у даній постанові виконавець дійшов висновку, що рішення суду про стягнення коштів виконано позивачем у повному обсязі. 18 листопада 2020 року іншим приватним виконавцем виконавчого округу Закарпатської області Зейканом В.Л. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №63666403 з примусового виконання виконавчого документу - постанови від 30.09.20, винесеної виконавцем у виконавчому провадженні №63166758, про стягнення з позивача на користь виконавця основної винагороди у розмірі 2622,14 доларів США. Вважаючи такі рішення відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності оскаржуваних дій. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд виходить з наступного. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно вимог статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною 1 статті 5 Закону №1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Вимогами ч. 1 ст. 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Як вірно враховано судом першої інстанції, відповідно до п.п. 9, 10 ч. 1 ст. 39 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ. Статтею 42 Закону №1404-VIII передбачено, що кошти виконавчого провадження складаються з: виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувача; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення. Вимогами ч. 3 ст. 45 Закону №1404-VIII встановлено, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору. Відповідно до частин 1-3 статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України. Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом. Згідно п. 19 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року №643, визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Відповідно до ч.ч. 6, 7 ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» встановлено, що основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення. Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Вимогами ч.ч. 4 та 5 ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено, що основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Якщо суму, передбачену в частині 4 цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). З урахуванням наведеного, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що постанова про стягнення основної винагороди приватного виконавця виноситься одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження. Однак, стягнення основної винагороди приватного виконавця за рішеннями майнового характеру здійснюється вже після завершення виконавчого провадження. Відтак, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення приватним виконавцем не будь-яких дій, пов`язаних з організацією виконавчого провадження, а виключно дій по фактичному стягненню з боржника присуджених за виконавчим документом сум, тобто дії, за наслідками яких було стягнуто, повернуто у примусовому порядку відповідну суму або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Отже, винагорода стягується саме за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення. Пунктом 21 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 №512/5 (далі - Інструкція) передбачено, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону. При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця. Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою. Відтак, як вірно зазначено судом, у постанові про закінчення виконавчого провадження виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутої основної винагороди приватного виконавця, тим самим законодавець підтверджує, що основна винагорода стягується тільки з суми, яка фактично стягнута на користь стягувача. При цьому, заборгованість з боржника (позивача) не стягувалась у зв`язку з поданням заяви представником ТОВ «Фінансова компанія «Женева» про відсутність заборгованості позивача перед Товариством, а відтак відсутні підстави для стягнення з позивача на користь приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Ярошевського Дмитра Андрійовича основної винагороди у виконавчому провадженні №63166758 згідно постанови від 30 вересня 2020 року, у зв`язку із чим, вищезазначена постанова підлягає визнанню протиправною та відповідно скасуванню. Оскільки постанова ОСОБА_2 від 18 листопада 2020 року про відкриття виконавчого провадження №63666403 прийнята на виконання постанови приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Ярошевського Д.А. від 30 вересня 2020 року про стягнення основної винагороди у виконавчому провадженні №63166758 і є похідною від такої, то така також відповідно підлягає скасуванню, як така, що прийнята з порушенням норм чинного законодавства. Отже, у разі стягнення суми основної винагороди відповідно до частини 3 статті 40 Закону №1404-VII без реального стягнення суми боргу з боржника, будуть створюватись умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду, що свідчить про протиправність спірної постанови. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 19 червня 2019 року у справі №824/172/18-а. Як вірно зазначено судом, з урахуванням викладених вище норм законодавства і тотожних обставин справи Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.03.20 року у справі №2540/3203/18 дійшла правового висновку, відповідно до якого при стягненні виконавчого збору (основної винагороди) без реального стягнення суми боргу з боржника створюються умови для стягнення з боржника виконавчого збору (основної винагороди) без реального виконання рішення суду. Відтак, Велика Палата Верховного Суду визнала, що у виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові, а отже, така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону №1404-VІІІ. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову у цій частині. Разом з тим, щодо вимоги про стягнення з відповідачів на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу, надану адвокатом в суді першої інстанції, то колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частин першої та сьомої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). У силу вимог частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до пункту першого частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Колегія суддів зазначає, що про здійснення відшкодування витрат на правничу допомогу позивачем було заявлено в позові із додаванням доказів їх понесення. Відповідно до статей 1, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Як видно з матеріалів справи, між позивачем та адвокатом Ромазаном С.Ю. був укладений договір про надання правничої допомоги № 28 від 30.11.2020. На підтвердження витрат на правничу допомогу позивач надав такі докази: копію опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом за укладеним з ОСОБА_1 договором №28 від 30.11.2020 про надання правничої допомоги; квитанцію з прибуткового касового ордера № 17 від 01.12.2020; копію ордеру на надання правової допомоги серія АО № 1019603; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЗР № 021/946, виданого Ромазану С.Ю. 14.03.2014. Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Частиною сьомою статті 134 КАС України передбачено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Колегія суддів зазначає, відповідачі клопотань щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу, не подавали. Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Так, відповідно до опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом за укладеним з ОСОБА_1 договором №28 від 30.11.2020 про надання правничої допомоги адвокатом надано замовнику послуги правового характеру та встановлено договірну ціну роботи в розмірі 15000 грн, а саме за: - вивчення наданих клієнтом документів, затрачено 1 год. 50 хв., вартість за 1 годину 1500, вартість послуги - 2250 грн 00 коп.; - перегляд законодавчої бази, пошук і вивчення судової практики, затрачено 2 год. вартість за 1 годину 1500, вартість послуги 3000 грн 00 коп.; - надання консультацій клієнту, затрачено 2 год. вартість за 1 годину 1500, вартість послуги 3000 грн 00 коп.; - підготовка позовних матеріалів, затрачено 4,5 год. вартість за 1 годину 1500, вартість послуги 6750 грн 00 коп. Разом з тим, колегія суддів вважає, що розрахунок правничої допомоги завищений у співвідношенні до обсягу наданих позивачу послуг, оскільки в описі роз`єднано одну послугу - підготовка позовних матеріалів на окремі дії щодо вивчення наданих клієнтом документів, перегляд законодавчої бази, пошук і вивчення судової практики та надання консультацій клієнту. Аналізуючи викладене, беручи до уваги положення КАС України, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що розмір витрат зазначений позивачем не є пропорційний, а тому розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору. За таких обставин, колегія суддів апеляційного вважає, що відшкодуванню підлягають судові витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 6750 грн, оскільки такий розмір витрат є цілком обґрунтованим, а також співмірний з виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. За пунктами 3, 4 частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З врахуванням вищевикладеного, вищезазначені обставини є підставою для скасування рішення суду в частині відмови у стягненні витрат на правову допомогу та в цій частині прийняття постанови про стягнення з відповідачів витрат на правову допомогу по 3375 гривень. Керуючись ст. ст. 139, 243, 308, 310, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. ст. 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Ярошевського Дмитра Андрійовича залишити без задоволення. Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_1 - Розмана Сергія Юрійовича задовольнити частково. Скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 січня 2021 року у справі №260/4259/20 в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу та в цій частині прийняти постанову, якою: - стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) з Приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Ярошевського Дмитра Андрійовича (вул. Садова, буд. 25А, оф. 8,м. Мукачево, Мукачівський район, Закарпатська область, 89600, ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) ) понесені витрати на правничу допомогу по 3375 (три тисячі триста сімдесят п`ять) гривень; - стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) з Приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Зейкана Віталія Ласловича (вул. Садова, буд. 25-А, офіс 7,м. Мукачево, Мукачівський район, Закарпатська область, 89600) понесені витрати на правничу допомогу по 3375 (три тисячі триста сімдесят п`ять) гривень. В решті судове рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя М. П. Кушнерик судді А. Р. Курилець О. І. Мікула Повне судове рішення складено 12 березня 2021 року.