Постанова 4821 № 711/1100/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1568/20Головуючий по 1 інстанції Справа №711/1100/20 Категорія: 301030000 Казидуб О. Г. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 жовтня 2020 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати: суддя-доповідачФетісова Т.Л. суддіГончар Н.І., Сіренко Ю.В. секретар Попова М.В. учасники справи: позивач (скаржник) - ОСОБА_1 , відповідачі АТ «Альфа-Банк», державний нотаріус Першої Черкаської нотаріальної контори Починок Ю.В., третя особа - ПАТ «Укрсоцбанк», розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу позивача на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 13.07.2020 (ухвалене у залі судових засідань Придніпровського районного суду об 11 год. 58 хв., повний текст складено 20.07.2020, суддя в суді першої інстанції Казидуб О.Г.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк», Державного нотаріуса Першої Черкаської нотаріальної контори Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Починок Юлії Вадимівни, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору ПАТ «Укрсоцбанк», про визнання дій протиправним та скасування рішення державного реєстратора, в с т а н о в и в : у лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, яким просила визнати незаконними та протиправними дії АТ «Альфа-Банк» та державного нотаріуса Першої Черкаської нотаріальної контори Починок Ю.В. і скасувати рішення про державну реєстрацію права власності, а також внесений відповідний запис у Єдиний державний реєстр прав власності та речових прав на нерухоме майно, а саме: номер запису про право власності: 35384475 від 05.02.2020; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 51026127 від 07.02.2020, та стягнути з відповідачів судові витрати. В обґрунтування заявлених вимог вказано на те, що спірний запис в державний реєстр внесено нотаріусом на підставі наявного у бувшого кредитора Іпотечного договору №ІД899/06-034-661 від 22.10.2007, який було укладено між позивачем, як іпотекодавцем, та АКР СР «Укрсоцбанк», як іпотекодержателем, в забезпечення виконання кредитних зобов`язань за Договором про надання невідновлюваної кредитної лінії №899/06-034-661 від 22.10.2007. Рішень судів про стягнення з неї коштів або про звернення стягнення на предмет іпотеки на користь АКБ СР «Укрсоцбанк», які б набрали законної сили, не існує. Крім того, рішенням апеляційного суду Черкаської області від 10.08.2017 по справі №2314/3143/12 за позовом АКБ СР «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення заборгованості за договором кредиту в розмірі 972230,33 грн., було відмовлено банку в задоволенні вимог до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення з них заборгованості. Апеляційний суд вказав, що договір кредиту та договір іпотеки припинилися 11.03.2008. При розгляді цієї справи від вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки АТ «Альфа-Ьанк» відмовилося письмово, про що наявна відповідна письмова заява. Зазначені кредитний та іпотечний договори є припиненим за законом у відповідності до ст. 17 ЗУ «Про іпотеку», оскільки кінцевий термін погашення заборгованості по Договору кредиту до 21.10.2017. Ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 19.10.2017 накладено арешт на зазначене нерухоме майно позивача та з метою недопущення його незаконної реалізації як речового доказу у кримінальному провадженні №12017251010003158 від 11.04.2017 було заборонено будь-яким особам у будь-який спосіб відчужувати вказане майно. 23.10.2019 Придніпровським районним судом м. Черкаси у справі №711/9176/18 виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А., виданий 11.07.2018 за номером 10729, про звернення стягнення на вказане нежитлове приміщення, що належить ОСОБА_1 , за кредитними зобов`язаннями ОСОБА_2 по вказаному вище договору було визнано таким, що не підлягає виконанню і зазначене рішення суду банком не оскаржувалось. Відповідно до довідки НБУ від 22.08.2016 за №20-0004/70551 кредитором надано до НБУ інформацію що станом на 19.08.2016 відсутня заборгованість позивача ОСОБА_1 перед ПАТ «Укрсоцбанк» та іншими банками України. Позивач вказує, що не отримувала від відповідачів жодних повідомлень щодо намірів та підстав набуття права власності на вказане нерухоме майно. Таким чином, не існує ніякої заборгованості позивача перед банком, а у державного реєстратора не було підстав для спірного запису в державному реєстрі про виникнення права власності на нерухоме майно позивача за Банком. Позивач вважає, що державний реєстратор зобов`язаний був відмовити банку у проведенні нотаріальних дій, оскільки існували підстави відмови у державній реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Підставою для набуття права власності є укладення правочину або винесення судового рішення про визнання права власності, що в даному випадку не мало місця. У даному випадку умовами договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі окремого договору про задоволення вимог кредитора, що містить застереження щодо обов`язковості письмового повідомлення іпотекодателів та отримання від них згоди на задоволені своїх вимог у позасудовому порядку. Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 13.07.2020 позовні вимоги у справі залишено без задоволення. Суд виходив з того, що при вчиненні реєстраційної дії щодо реєстрації за АТ «Альфа-Банк» права власності на іпотечне майно державним нотаріусом було належним чином дотримано вимоги законодавства. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подала 21.08.2020 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та новим рішенням задовольнити позовні вимоги. Скаржник зазначає, що суд взяв до уваги відзив, який іншим учасникам справи не надсилався. Відповідачі не засвідчили подані ними копії документів. Відповідачі не довели надання нотаріусу необхідного пакету документів для державної реєстрації права (підтвердження повноважень представника заявника, наявність заяви банку до нотаріуса, доказів сплати адміністративного збору, договору про надання юридичних послуг з питань звернення стягнення на предмет іпотеки, оригіналу іпотечного договору, доказів переходу до ПАТ «Альфа-Банк» прав іпотекодержателя ПАТ «Укрсоцбанк», договору про задоволення вимог іпотекодержателя, доказів наявності у ПАТ «Альфа-Банк» права власності на спірне майно, проведення оцінки предмету іпотеки, технічний паспорт на нього, поштових відправлень з вимогами до позивача, відсутність реєстраційної справи). У банка відсутній окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя. Суд не навів перелік документів, поданий державному реєстратору, попри вказівку в рішенні на те, що було подано всі необхідні документи. Згідно висновків ВП ВС від 20.03.2019 у справі №306/2053/16-ц після звернення стягнення на предмет іпотеки кредитор має повернути боржнику 90% від суми перевищення вартості іпотечного майна над розміром забезпечених вимог, отже визначення вартості майна на дату звернення стягнення є обов`язковою передумовою визнання на нього права власності. Суд другому відповідачу не надіслав ні повістки ні позовної заяви. Так як цей відповідач не підтвердив отримання позову, суд діяв упереджено та необґрунтовано надав перевагу позиції відповідачів перед доводами позивача. 10.03.2020 суд протиправно провів судове засідання без повідомлення учасників справи. Суд необґрунтовано застосував положення глав 47-50 ЦК України, попри відсутність між сторонами справи зобов`язальних правовідносин, що встановлено апеляційним судом у справі №2314/3143/12. Суд невірно застосував правовий висновок ВС у справі 481/2174/14-ц про можливість задоволення вимог кредитора (іпотекодержателя) у спосіб визнання за ним права власності на обтяжене іпотекою майно, який не відповідає обставинам даної справи про скасування незаконної державної реєстрації права власності відповідача. У ЄДРСР така постанова ВС відсутня. Суд застосував правовий висновок ВС від 23.01.2018 у справі №760/16916/14-ц (відсутній в ЄДРСР) про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації за іпотекодавцем права власності на іпотечне майно, який не стосується обставин цієї справи. Суд не долучив цей доказ (вказаний правовий висновок ВС) до матеріалів справи та не надав його сторонам. Суд не врахував, що порука є припиненою у зв`язку із закінченням строку її дії. Згідно правового висновку ВС від 10.10.2019 у справі №357/9126/17-ц банк пропустив строки позовної давності для задоволення своїх вимог за рахунок іпотечного майна, адже ще 19.10.2009 до суду заявляв вимоги про дострокове погашення заборгованості в повному обсязі. Банк належним чином не повідомив боржника про звернення стягнення на предмет іпотеки, чим порушив вимоги ст. 35 ЗУ «Про іпотеку» та порядок, визначений іпотечним договором, так як направляв відповідні вимоги не на дійсну адресу боржника. Суд такі обставини не дослідив та не встановив дійсну дату повідомлення позивача (направлення листа відбулося 08.08.2019, а не 07.08.2019). Листи, які поверталися поштою відправнику із позначкою «за закінченням терміну зберігання», не встановлений законодавством строк перебували на пошті та поверталися достроково. До обтяженого іпотекою майна ветеринарної клініки, їх взагалі не доставляли, так як там завжди перебувають працівники, які б були обізнані про надходження поштових відправлень. Отже всі поштові відправлення фальшиві. Отже за відсутності врученого боржнику повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки реєстрація права власності на таке майно за іпотекодержателем є незаконною ВП ВС №638/20000/16-ц від 24.04.2019, №521/18393/16-ц від 24.04.2019, №306/2053/16-ц від 20.03.2019, №306/1224/16-ц від 23.01.2019. Суд застосував положення ч.1 ст.37 ЗУ «Про іпотеку» не в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки. Вказана стаття не передбачала застережень в іпотечному договорі, які б прирівнювались до договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Такий договір між сторонами не укладався. Відсутні судові рішення про наявність будь-яких зобов`язань позивача перед ПАТ «Укрсоцбанк». Суд не врахував, що реєстраційні дії вчинено всупереч накладеному ухвалою слідчого судді арешту (заборони вчинення реєстраційних дій) на майно. Своїм правом на надання відзиву на апеляційну скаргу сторона не скористалася. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків. При розгляді справи встановлено, що 22.10.2007 між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_2 (позичальник) укладений Договір про надання невідновлювальної кредитної лінії №899/06-034-661 за яким Банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості до 600 000,00 грн. зі сплатою 15,00 % річних та кінцевим терміном повернення кредиту до 21.10.2017. У якості забезпечення виконання позичальником взятих за кредитним договором зобов`язань між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 (позивач в цій справі - Іпотекодавець) 22.10.2007 укладено Іпотечний договір №ІД 899/06-034-661, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Веліковою Н.А. 22.10.2007 за реєстровим №6843, відповідно до п. 1.1 якого Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю наступне нерухоме майно: вбудовано-прибудоване приміщення аптеки, позначеної на плані земельної ділянки літ «А- 12-14», а саме приміщення: №№63-1, 63-2, 63-3, 63-4, 63-5, 63-6, 63-7, 63-8, 63-9, 63-10, 63- 11 загальна площа яких становить 76,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить Іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Веліковою НА. 22.10.2007 за реєстраційним номером 6821, право власності на яке зареєстроване згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №16363885 від 22.10.2007 в ЧООБТІ в книзі 10 під №869 та в Реєстрі за номером 20727303 (далі - предмет іпотеки). Пунктом 4.1 Іпотечного договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем Основного зобов`язання, Іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на Предмет іпотеки. Відповідно до п. 4.5 Іпотечного договору, Сторонами було погоджено, що Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на Предмет іпотеки в один із способів, передбачених Договором. Пунктом 4.5.3 Іпотечного договору передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому ст.37 ЗУ «Про іпотеку». Пунктом 6.2 Іпотечного договору визначено, що всі повідомлення за цим Договором будуть вважатися зробленими належним чином у випадку, якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом, або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення, або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача. АТ «Укрсоцбанк» листом від 07.08.2019 за вих. №2289 направлено на адресу ОСОБА_1 , вказану в Іпотечному договорі, повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням. Вказаний лист було направлено рекомендованим листом з повідомленням 07.08.2019, який повернувся відправнику з поштовою відміткою на штемпелі від 26.08.2019 «За закінченням встановленого строку зберігання». Згідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.02.2020, - 05.02.2020 державним реєстратором Починок Ю.В., Перша черкаська державна нотаріальна контора Черкаського міського нотаріального округу було внесено запис №35384475 про реєстрацію права власності на об`єкт житлової нерухомості - вбудовано-прибудоване приміщення аптеки загальною площею 76,8 кв.м, позначеної на плані земельної ділянки літ «А-12-14», а саме : приміщення №63-1, 63-2, 63-3, 63-4, 63-5, 63-6, 63-7, 63-8, 63-9, 63-10, 63-11, що знаходить за адресою АДРЕСА_1 за АТ «Альфа-Банк». Підстава виникнення права власності - Іпотечний договір №ІД 899/06-034-661 від 22.10.2007, серія та номер: 6843, виданий 22.10.2007 приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Веліковою Н.В. Підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 51026127 від 07.02.2020, Починок Ю.В., Перша черкаська державна нотаріальна контора Черкаського міського нотаріального округу Заяву про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно було подано ОСОБА_4 , як представника ПАТ «АЛЬФА-БАНК», що підтверджується нотаріально посвідченою довіреністю виданою Головою Правління Банку 15.01.2020 №011960/20. Серед повноважень зазначеної особи у Довіреності містилися повноваження, зокрема, на подання заяв з метою реалізації права на позасудовий спосіб врегулювання спорів шляхом задоволення вимог іпотекодержателя в порядку ст.ст.35-37 ЗУ «Про іпотеку». Нотаріусу також було надано доказ направлення іпотекодателю письмової вимоги та саму вимогу. Позичальником умови кредитного договору не виконуються, порушуються строки повернення кредиту та сплати процентів, що обумовило виникнення в банку права на стягнення кредитної заборгованості. ОСОБА_1 в своєму позові посилається на відсутність у неї зобов`язань перед Банком за Іпотечним договором, оскільки вони є припиненими в силу рішень судів, а саме: - рішення апеляційного суду Черкаської області від 10.08.2017, яким в задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором кредиту було відмовлено; - ухвали слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси у справі №712/12875/17 від 19.10.2017, якою накладено арешт на нежитлове приміщення, яке є предметом іпотеки; - рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23.10.2019 у справі №711/9176/18, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсоцбанк», треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Також позивач у справі вважає, що спірну державну реєстрацію права власності на іпотечне майно за банком проведено з численними порушеннями вимог законодавства, що обумовило звернення з цим позовом до суду. Правовідносини, наявні між сторонами справи на підставі вищенаведених фактичних обставин, мають наступне правове регулювання. Статтею першою Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Відповідно до ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Згідно ст.1 ЗУ «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель. Статтею 3 ЗУ «Про іпотеку» встановлено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону. Статтею 33 ЗУ «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Згідно вимог ст. 36 ЗУ «Про іпотеку» (в редакції на час укладення договору іпотеки від 22.10.2007) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» станом на 22.10.2007 передбачала, що Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Згідно ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. У даному випадку згідно іпотечного застереження в п.п. 4.1, 4.5 Іпотечного договору від 22.10.2007 №ІД 899/06-034-661, укладеного між сторонами, було проведено оспорювану в цій справі державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за АТ «Альфа-Банк» (правонаступник АКБ «Укрсоцбанк»), як іпотекодержателем. При цьому вказаний іпотечний договір є чинним та в судовому порядку недійсним не визнавався, отже в силу вимог ст. 629 ЦК України є обов`язковим до виконання. Суд встановив, що сторони погодили іпотечне застереження, а саме: визначили у договорі іпотеки обидва передбачені ст. 36 ЗУ «Про іпотеку» (в редакції на час укладення договору іпотеки від 22.10.2007 способи задоволення вимог іпотекодержателя: звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність іпотекодержателем (пункт 4.1 договору іпотеки); звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем третій особі (пункт 4.5 договору іпотеки). Позивач стверджує про відсутність у неї зобов`язань перед Банком за Іпотечним договором, оскільки вони є припиненими в силу рішень судів, якими, зокрема, відмовлено у стягненні боргу за пропуском строків позовної давності. Також вважає спірну державну реєстрацію права власності такою, що є незаконною, адже її вчинено після накладення арешту згідно ухвали слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси у справі №712/12875/17 від 19.10.2017 на предмет іпотеки, та з численними порушеннями вимог законодавства. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. З системного аналізу встановлених при розгляді цієї справи фактичних обставин та вищенаведених норм законодавства вбачається, що іпотекодержатель на підставі іпотечного застереження, наявного в укладеному сторонами іпотечному договорі, зареєстрував за собою право власності (скасування якого є предметом спору в цій справі) на предмет іпотеки для задоволення своїх вимог, виконання яких забезпечено наданням майна в іпотеку, що належним чином відповідає приписам ст. ст. 36, 37 ЗУ «Про іпотеку». При цьому, як вірно встановив суд першої інстанції, позивач у справі не довів існування обставин, які б свідчили про те, що оспорювана державна реєстрація права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки є незаконною. Усі доводи позивача у справі отримали належну правову оцінку від суду та не дали підстав для задоволення позовних вимог у справі. Так апеляційний суд не погоджується з доводами скаржника у справі про те, що відповідачі не довели надання нотаріусу необхідного пакету документів для державної реєстрації права згідно наведеного скаржником переліку, з урахуванням такого. Як було встановлено судом 05.02.2020 державним реєстратором Починок Ю.В., Перша черкаська державна нотаріальна контора Черкаського міського нотаріального округу було вчинено спірний запис №35384475 про реєстрацію права власності на об`єкт житлової нерухомості - вбудовано-прибудоване приміщення аптеки загальною площею 76,8 кв.м, підстава - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 51026127 від 07.02.2020, ОСОБА_5 , Перша черкаська державна нотаріальна контора Черкаського міського нотаріального округу Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» заявником є власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло, перейшло чи припинилося речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав; Відповідно до п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакцій чинній на момент виникнення спірних правовідносин в лютому 2020 року), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, подаються копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі та заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Надання інших документів для державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки нормами законодавства не передбачено. Заяву про спірну державну реєстрацію права власності на нерухоме майно було подано представником іпотекодержателя ОСОБА_4 , який діяв в межах повноважень наданих ТОВ «АЛЬФА-БАНК», що підтверджується нотаріально посвідченою довіреністю від 15.01.2020 №011960/20. Серед повноважень зазначеної особи у Довіреності містилися повноваження, зокрема, на подання заяв з метою реалізації права на позасудовий спосіб врегулювання спорів шляхом задоволення вимог іпотекодержателя в порядку ст. 35-37 Закону України «Про іпотеку». Нотаріусу також було надано доказ направлення іпотекодателю письмової вимоги та саму вимогу. У зв`язку з поданням заявником повного пакету документів, необхідних для проведення державної реєстрації, державний нотаріус, діючи як державний реєстратор, здійснила відповідні реєстраційні дії. Скаржнику слід врахувати, що принцип змагальності, закріплений у ст.12 ЦПК України, полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Простіше кажучи, позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс. Така правова позиція відображена в постанові ВС від 23.10.2019 у справі №917/1307/18. Отже стверджувати про те, що належні документи для реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем подані державному реєстратору не були у скаржника підстав не має, адже він учасником таких правовідносин не був та відповідними відомостями достовірно не володіє, однак вважає свої доводи обґрунтованими, так як їх не спростовано відповідачами. Крім того, відповідне іпотечне застереження в іпотечному договорі, який надавався нотаріусу для державної реєстрації права власності за іпотекодавцем, повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки та докази його направлення іпотекодавцю містяться в матеріалах справи, зокрема, на а.с.68-76 т.1. Також зазначені положення п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакцій чинній на момент виникнення спірних правовідносин в лютому 2020 року) не передбачали надання документів про оцінку іпотечного майна, що спростовує доводи скаржника в цій справі про її відсутність. У разі наявності спору про те, що кредитор має повернути боржнику 90% від суми перевищення вартості іпотечного майна над розміром забезпечених вимог, що може слідувати з доводів скаржника у справі, ОСОБА_1 вправі заявити відповідні вимоги про стягнення коштів у разі обґрунтованості існування зазначених обставин. Доводи позивача про те, що для задоволення вимог іпотекодержателя необхідне укладення окремого договору слід оцінити критично, адже вони суперечать положенням ст. ст. 36, 37 ЗУ «Про іпотеку» в редакції на час укладення Іпотечного договору, про те, що іпотечне застереження в договорі іпотеки прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку. У даному випадку в п.4.1 та п.4.5 договору іпотеки від 22.10.2007 міститься відповідне іпотечне застереження про можливість задоволення вимог іпотекодавця шляхом переходу до нього права власності на предмет іпотеки у разі виникнення певних обставин. Отже окремий договір про позасудове задоволення вимог іпотекодержателя за таких обставин укладати не потрібно, про що помилково зазначає скаржник у справі. Посилання скаржника на те, що суд не врахував, що реєстраційні дії вчинено всупереч накладеному ухвалою слідчого судді арешту (заборони вчинення реєстраційних дій) на майно слід відхилити, адже п.7 ч.4 ст.24 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що відмова в державній реєстрації прав не застосовується у разі державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 ЗУ «Про іпотеку». Наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем. За таких умов накладення арешту на майно не є перешкодою для реєстрації в період його дії права власності на це ж майно за іпотекодержателем для задоволення його вимог, що забезпечуються переданням майна в іпотеку. Зазначення скаржником про необґрунтованість застосування судом положень глав 47-50 ЦК України, попри відсутність між сторонами справи зобов`язальних правовідносин, що встановлено апеляційним судом у справі №2314/3143/12 апеляційний суд відхиляє, адже в даному випадку відповідні правовідносини ґрунтуються на чинному договорі іпотеки, зокрема, в частині наявного іпотечного застереження про можливість позасудового задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки. Апеляційні доводи про помилкове застосування судом правових висновків ВС у справі 481/2174/14-ц та у справі №760/16916/14-ц про можливість задоволення вимог кредитора (іпотекодержателя) у спосіб визнання за ним права власності на обтяжене іпотекою майно, який не відповідає обставинам даної справи про скасування незаконної державної реєстрації права власності відповідача, слід відхилити, адже предметом доказування в зазначених справах є законність реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем в рахунок задоволення його вимог до іпотекодавця. У ЄДРСР такі постанови наявні за посиланнями - http://reyestr.court.gov.ua/Review/80919028, http://reyestr.court.gov.ua/Review/71807454, що спростовує доводи скаржника про відсутність таких судових рішень. Крім того, зазначені правові висновки ВС у розумінні ст. 76 ЦПК України не є доказами, адже не стосуються встановлення фактичних обставин цієї справи, та не потребують у зв`язку з цим доручення до матеріалів справи, про що помилково вказує скаржник. Також посилання скаржника на те, що порука є припиненою у зв`язку із закінченням строку її дії за обставин цієї справи слід відхилити, адже іпотека є особливим видом майнової поруки з окремим правовим регулюванням згідно спеціального закону ЗУ «Про іпотеку». Іпотека в даному випадку діє до повного виконання забезпечених нею зобов`язань, що, зокрема, слідує з умов відповідного іпотечного договору. Посилання скаржника на те, що згідно правового висновку ВС від 10.10.2019 у справі №357/9126/17-ц банк пропустив строки позовної давності для задоволення своїх вимог за рахунок іпотечного майна, адже ще 19.10.2009 до суду заявляв вимоги про дострокове погашення заборгованості в повному обсязі не свідчить про неправильне вирішення спору в цій справі судом, адже в даному випадку іпотекодержатель обрав позасудовий спосіб задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, що регламентується положеннями відповідного іпотечного застереження в договорі іпотеки та правовідносини з приводу чого не припиняються у зв`язку зі спливом строків позовної давності, адже договір і наданий момент зберігає свою чинність в силу ст. 629 ЦК України. Вказівка скаржника на те, що суд застосував положення ч.1 ст.37 ЗУ «Про іпотеку» не в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки, так як вказана стаття не передбачала застережень в іпотечному договорі, які б прирівнювались до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, свого підтвердження не знайшла, адже вказана правова норма мала положення про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, до якого прирівнюється відповідне іпотечне застереження в договорі іпотеки, що передбачалося ст.36 ЗУ «Про іпотеку». Відсутність судових рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки, про що вказує скаржник, не є перешкодою для задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб, передбачений договором іпотеки в позасудовому порядку. Посилання скаржника у справі на те, що банк належним чином не повідомив боржника про звернення стягнення на предмет іпотеки, так як направляв відповідні вимоги не на дійсну адресу боржника, є необґрунтованим, адже відповідні вимог направлялися на адресу, зазначену в іпотечному договорі, про зміну якої іпотекодавці не повідомляли іпотекодержателя. Доводи скаржника про те, що суд не встановив дійсну дату повідомлення позивача (направлення листа відбулося 08.08.2019, а не 07.08.2019), листи, які поверталися поштою відправнику із позначкою «за закінченням терміну зберігання», не встановлений законодавством строк перебували на пошті та поверталися достроково, а також стосовно того, що до ветеринарної клініки, їх взагалі не доставляли, так як там завжди перебувають працівники, які б були обізнані про надходження поштових відправлень, спростовуються матеріалами справи, а саме відповідними квитанціями пошти від 08.08.2019 про направлення повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки від 07.08.2019 та конвертами про повернення вказаних поштових відправлень без вручення, що наявні на а.с.68-74 т.1. Також апеляційний суд відхиляє посилання скаржника на істотність порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Так доводи скаржника на те, що суд другому відповідачу не надіслав ні повістки ні позовної заяви за наявності відзивів на позов обох відповідачів та їх належне повідомлення про судовий розгляд справи, що підтверджується наявними у справі поштовими повідомленнями про вручення рекомендованих відправлень, не можуть свідчити про суттєве порушення судом норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору у справі. Вказівка скаржника на те, що суд діяв упереджено та необґрунтовано надав перевагу позиції відповідачів перед доводами позивача є безпідставною, адже всі висновки суду першої інстанції належним чином обґрунтовані та підтверджені наявними у справі матеріалами. Доводи скаржника про те, що 10.03.2020 суд протиправно провів судове засідання без повідомлення учасників справи є помилковими, адже розгляд справи в судовому засідання призначався на 31.03.2020, а 10.03.2020 ухвалою суду вирішувалося клопотання про участь у засідання, призначеному на 31.03.2020, одного з учасників справи в режимі відео конференції. Апеляційний суд також відхиляє посилання скаржника на те, що суд взяв до уваги відзив, який іншим учасникам справи не надсилався, та про те, що відповідачі не засвідчили подані ними копії документів, адже вказані обставини на правильність вирішення спору у справі самі по собі не вплинули та прав позивача на доступ до правосуддя та обґрунтування заявлених вимог не порушили. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 13.07.2020 у даній справі належить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. На підставі положень ст.141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 13.07.2020 у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк», Державного нотаріуса Першої Черкаської нотаріальної контори Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Починок Юлії Вадимівни, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору ПАТ «Укрсоцбанк», про визнання дій протиправним та скасування рішення державного реєстратора залишити без змін. Витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді залишити за особою, що подала апеляційну скаргу. Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством. Повну постанову складено 27.10.2020. Суддя-доповідач Судді