Постанова 4810 № 409/2326/18

Головуючий суду 1 інстанції - Третяк О.Г. Доповідач -Коновалова В.А. Справа № 409/2326/18 Провадження № 22-ц/810/669/20 ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 27 жовтня 2020 року м. Сєвєродонецьк Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Коновалової В.А., суддів: Карташова О.Ю., Дронської І.О., учасники справи: позивач - акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк», відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України) справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 09 вересня 2020 року, ухвалене у складі судді Третяка О.Г. в смт. Білокуракине Луганської області, за позовом акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2018 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, в обґрунтування якого вказав, що між публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 329_035 від 13 грудня 2013 року. Відповідно до п.п. 2.1., 2.2., 2.3.1 кредитного договору, банк зобов`язався надати позичальнику на умовах договору кредит в розмірі 20000,00 грн, а позичальник зобов`язувався повернути в передбачені договором строки кредит, сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 34 % річних. Кредит надавався на 36 місяців з терміном остаточного повернення кредиту не пізніше 12 грудня 2016 року на споживчі цілі. В якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором було укладено між банком, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 договір поруки № 1/329_035 від 13 грудня 2013 року та між банком, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 договір поруки № 2/329_035 від 13 грудня 2013 року. За договорами поруки поручителі безумовно, безвідклично та безоплатно зобов`язуються перед кредитором відповідати солідарно з боржником за невиконання в повному обсязі зобов`язання за кредитним договором, у тому числі того, що виникне у майбутньому відповідно до умов кредитного договору. В порушення вимог закону та умов кредитного договору відповідач ОСОБА_1 зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 06 серпня 2018 року утворилася заборгованість за кредитним договором № 329_035 від 13 грудня 2013 року у розмірі 46171,81 грн, яка складається з: 16045,60 грн боргу за кредитом; 13513,43 грн - проценти за користування кредитом за період з 01 серпня 2014 року по 01 лютого 2017 року; 7703,50 грн - інфляційні втрати банку за прострочення сплати кредиту за період з серпня 2014 року по липень 2018 року; 6413,76 грн - інфляційні втрати банку за прострочення сплати відсотків за період з серпня 2014 року по липень 2018 року; 1358,21 грн - три проценти річних за прострочення сплати кредиту за період з 01 серпня 2014 року по 05 серпня 2018 року; 1137,31 грн - три проценти річних за прострочення сплати відсотків за користування кредитом за період з 01 серпня 2014 року по 05 серпня 2018 року. Позивач просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 46 176,81 грн та судові витрати. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 18 квітня 2019 року позов публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» задоволено частково. Суд стягнув в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» заборгованість за договором № 329_035 від 13 грудня 2013 року у розмірі 46171,81 грн. Вирішено питання про судові витрати. Ухвалою Білокуракинського районного суду Луганської області від 02 грудня 2019 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 18 квітня 2019 року скасовано. Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 09 вересня 2020 року позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління акціонерного товариства «Ощадбанк» задоволено частково. Суд стягнув в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Луганського обласного управління акціонерного товариства "Ощадбанк" заборгованість за договором № 329_035 від 13 грудня 2013 року у розмірі 46171,81 грн. Вирішено питання про судові витрати. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що в порушення вимог закону та умов договору № 329_035 від 13 грудня 2013 року зобов`язання за вказаним договором боржник ОСОБА_1 належним чином не виконав, а відповідно до умов договорів поруки № 1/329_035 та № 2/329_035 від 13 грудня 2013 року поручителі зобов`язалися у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 09 вересня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що судом в рішенні не надано оцінки доводам відповідача, які викладені у запереченні на позовну заяву, щодо застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, оскільки останній платіж за кредитом здійснено 30 травня 2014 року, тому строк позовної давності сплинув 28 червня 2017 року, а з позовом позивач звернувся до суду 30 жовтня 2018 року. Крім того, вважає, що підлягають застосуванню положення ч. 4 ст. 559 ЦК України, відповідно до яких порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Оскільки банк не пред`явив вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання з 13 грудня 2016 року до 13 червня 2017 року, є підстава для припинення останнього, а отже і його обов`язку нести солідарну відповідальність перед кредитом за основним зобов`язанням. Також, ОСОБА_2 зазначає, що в заперечені на відзив відповідач вказував, що жодного договору, яким була встановлена позовна давність до 14 грудня 2043 року, відповідач з позивачем не укладав та просив суд першої інстанції витребувати у позивача оригінал договору, проте зазначене клопотання судом першої інстанції було проігнороване. Додатково позивач зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що він є суб`єктом Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», відносно якого на підставі ст. 2 зазначеного Закону встановлено заборону щодо нарахування штрафних санкцій за неналежне виконання кредитних зобов`язань, тому вимоги щодо стягнення процентів за користування кредитом за період з 01 серпня 2014 року по 01 лютого 2017 року; інфляційних втрат банку за прострочення сплати кредиту за період з серпня 2014 року по липень 2018 року; інфляційних втрат банку за прострочення сплати відсотків за період з серпня 2014 року по липень 2018 року; 3% річних за прострочення сплати кредиту за період з 01 серпня 2014 року по 05 серпня 2018 року; 3% річних за прострочення сплати відсотків за користування кредитом за період з 01 серпня 2014 року по 05 серпня 2018 року є незаконними. (2) Позиція інших учасників справи Ухвалою Луганського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року позивачу роз`яснювалося право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у письмовій формі. Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» отримало копію ухвали про відкриття провадження у справі та апеляційну скаргу 23 вересня 2020 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (т.2 а.с. 31). У відзиві на апеляційну скаргу акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк», враховуючи правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного суду від 06 лютого 2019 року по справі № 554/5323/14 зазначило, що сторонами як в кредитному договорі №329_035 від 13 грудня 2013 року, так і договорі поруки №1/329_035 від 13 грудня 2013 року, договорі поруки №2/329_035 від 13 грудня 2013 року за взаємною згодою у відповідності до ст. 6, 259 ЦК України збільшено строки позовної давності до тридцяти років. Щодо припинення дії поруки відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України вказує, що до спірних правовідносин повинно застосовуватися перше речення ч.4 ст. 559 ЦК України, яким передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки, а саме сторонами встановлено до 13 грудня 2043 року. Положення ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не розповсюджуються на правовідносини щодо інфляційних втрат на суму боргу та процентів за користування кредитом, трьох процентів річних на суму боргу та процентів за користування кредитом, які передбачені ст. 625 ЦК, та проценти за користування кредитом, оскільки останні не є пенею або штрафними санкціями на нарахування яких встановлено заборону законом. Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 46171,81 грн, тобто ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1762 * 100 = 176200 грн), тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України. Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Згідно ч. 1 ст.8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Із матеріалів справи вбачається, що відповідачами ОСОБА_1 , ОСОБА_3 рішення суду не оскаржується, а відповідачем ОСОБА_2 не надано суду доказів наявності повноважень стосовно права оскарження рішення суду і в частині інших відповідачів, тому рішення суду в частині стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції згідно положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку № 12 від 24.10.2008 року. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що в порушення вимог закону та умов договору № 329_035 від 13 грудня 2013 року зобов`язання за вказаним договором боржник належним чином не виконав, а відповідно до умов договорів поруки № 1/329_035 та № 2/329_035 від 13 грудня 2013 року поручителі зобов`язалися у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій. Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно із положеннями статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі і на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Судом встановлено, що 13 грудня 2013 року між публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» (яке змінило найменування на акціонерне товариство «Державний ощадний банк України») та ОСОБА_1 укладено договір № 329_035, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 20000 грн, а останній зобов`язався повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 34 % на рік, строком на 36 місяців з терміном остаточного повернення кредиту не пізніше 12 грудня 2016 року. Позивач свої зобов`язання за кредитним договором про іпотечний кредит № 329_035 виконав у повному обсязі, надавши відповідачу ОСОБА_1 кредит. Згідно п. п. 2.3.2, 2.3.3, 3.3.3. кредитного договору позичальник зобов`язується здійснювати повернення кредиту рівними частинами в сумі 571,43 грн та сплачувати проценти, нараховані банком на залишок основної суми за кредитом, щомісячно не пізніше останнього робочого дня місяця, наступного за звітним, шляхом внесення власних коштів на поточний рахунок, які банк, використовуючи право договірного списання коштів, наданого йому згідно з умовами договору, списує в рахунок погашення основної суми боргу за кредитом та сплати процентів відповідно до послідовності, визначеної договором. Проценти нараховуються банком щомісячно за методом факт/факт на фактичний залишок заборгованості за кредитом, що був отриманий позичальником, починаючи з дати видачі кредиту до терміну остаточного повернення кредиту, визначеного договором. При нарахуванні процентів за користування кредитом враховується перший і не враховується останній день фактичного користування кредитом. Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України). З метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором було укладено між банком, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 договір поруки № 1/329_035 від 13 грудня 2013 року та між банком, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 договір поруки № 2/329_035 від 13 грудня 2013 року. Відповідно до п. 2.1. договору поруки № 1/329_035, укладеного між публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» (яке змінило найменування на акціонерне товариство «Державний ощадний банк України») та ОСОБА_1 (боржником) і ОСОБА_2 (поручитель) поручитель безумовно, безвідклично та безоплатно зобов`язується перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов`язання за кредитним договором, а також додатковими угодами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому. Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України, в редакції на час виникнення правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом. Договірний строк застосовується до всіх без винятку зобов`язань. Визначення строку дії поруки як припиняючого тягне певні юридичні наслідки, зокрема, його закінчення є підставою для припинення поруки. Частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: 1) протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); 2) протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги та якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України). Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може. Пунктом 11.1.2 договору поруки № 1/329_035 від 13 грудня 2013 року передбачено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками сторін (за наявності) та діє протягом 30 (тридцяти) років з моменту підписання договору. Отже, сторони в договорі поруки № 1/329_035 від 13 грудня 2013 року передбачили конкретний строк дії договору 30 років. Враховуючи, що в договорі поруки № 1/329_035 від 13 грудня 2013 року сторони встановили строк дії 30 років, тому застосуванню підлягають положення частини четвертої статті 559 ЦК України (перше речення частини), якими передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі № 756/14798/14-ц. На час звернення позивача у жовтні 2018 року до суду із позовом до поручителя ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості, порука не припинена, оскльки не пройшло 30 років, вимога банку про стягнення з поручителя ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № 1/329_035 від 13 грудня 2013 рокупред`явлена в судовому порядку в межах строку дії поруки. Ураховуючи викладене, безпідставними є доводи апеляційної скарги про припинення поруки і відсутності у ОСОБА_2 обов`язку нести солідарну відповідальність перед кредитом за основним зобов`язанням. Доводи апеляційної скарги про те, що судом в рішенні не надано оцінки доводам відповідача, які викладені у відзиві на позовну заяву, щодо застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, оскільки як вважає скаржник останній платіж за кредитом здійснено 30 травня 2014 року, тому строк позовної давності сплинув 28 червня 2017 року, а з позовом позивач звернувся до суду 30 жовтня 2018 року не заслуговують на увагу, виходячи з наступного. Як вбачається із матеріалів справи, під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідачем ОСОБА_2 заявлялось клопотання про застосування строку позовної давності, проте суд першої інстанції не навів мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, наведеного відповідачем у відзиві на позовну заяву, в тому числі щодо застосування строку позовної давності. Відповідно до ч. 1 статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Пунктом 11.1.2 кредитного договору № 329_035 від 13 грудня 2013 року передбачено, що до всіх правовідносин, пов`язаних з укладанням та виконанням цього договору (у тому числі щодо всіх грошових зобов`язань повернення суми кредиту, сплати процентів за його користування, комісійних винагород, штрафів, пені тощо) застосовується строк позовної давності тривалістю у 30 років. Отже, банк та позичальник ОСОБА_1 в кредитному договорі № 329_035 від 13 грудня 2013 року збільшили строк позовної давності, встановивши його тривалістю 30 років. З урахуванням викладеного, послання скаржника на те, що останній платіж за кредитом здійснено 30 травня 2014 року, тому строк позовної давності сплинув 28 червня 2017 року не відповідає умовам кредитного договору № 329_035 від 13 грудня 2013 року, якими встановлено строк позовної давності 30 років. Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, ним у відзиві на позовну заяву зазначалось про не укладення з позивачем жодного договору, яким була б встановлена позовна давність до 14 грудня 2043 року, і ним заявлялось клопотання про витребування у позивача оригіналу договору, проте зазначене клопотання судом першої інстанції розглянуто не було, не заслуговують на увагу, виходячи з наступного. Як вбачається із матеріалів справи, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем ОСОБА_2 заявлялось клопотання про витребування у позивача оригіналу договору поруки, проте судом дане клопотання не розглянуто. Відповідно до ч. 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази надаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 5 ст. 81 ЦПК України). В апеляційній скарзі відсутнє клопотання відповідача ОСОБА_2 про витребування у позивача оригіналу договору поруки. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в позовній заяві позивачем зазначалось про неможливість надати до суду примірники кредитного договору з додатками та договори поруки, у зв`язку з тим, що вказані документи фактично знаходяться в приміщенні філії Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» за попередньою юридичною адресою: м. Луганськ, вул. Шевченко, буд. 1, тобто в населеному пункті де здійснюється антитерористична операція. Невстановленими озброєними особами було здійснено незаконне заняття приміщення банку за вищевказаною адресою та незаконне заволодіння майном, коштами та документами банку, про що в Єдиному реєстрі досудових розслідувань містяться дані щодо відкриття кримінального провадження № 12015130550000125 від 13 лютого 2015 року (а.с.35). Звертаючись із позовом про стягнення солідарно з позичальника ОСОБА_1 і поручителів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором, позивач посилався як на кредитний договір № 329_035 від 13 грудня 2013 року, так і договори поруки № 1/329_035 та № 2/329_035 від 13 грудня 2013 року. На підтвердження викладених обставин позивачем надано скановану копію кредитного договору № 329_035 від 13 грудня 2013, скановану копію договору поруки № 1/329_035 від 13 грудня 2013, скановану копію договору поруки № 2/329_035 від 13 грудня 2013, які зберігаюся на електронних носіях інформації банку відповідно до Тимчасового порядку надання та супроводження кредитів клієнтам роздрібного бізнесу, а також відкриття та обслуговування їх рахунків за участю підрозділів бек-офісу, затвердженого постановою правління AT «Ощадбанк» від 05 лютого 2013 № 64 На а.с 14-16 знаходиться ксерокопія договору поруки № 1/329_035 від 13 грудня 2013 року на 3 аркушах, підписи сторін договору поруки, а саме: представника банку, боржника ОСОБА_1 і поручителя ОСОБА_2 містяться як на кожній сторінці договору, так і в кінці тексту договору. Пункт 10.1.1. договору поруки № 1/329_035 від 13 грудня 2013 року викладений на 5 аркуші вказаного договору, який двічі підписаний поручителем ОСОБА_2 , як у розділі, де містяться відповідні реквізити сторін, так і внизу сторінки. Договір у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, скаржником у відповідності до вимог статті 81 ЦПК України на спростування зазначених вище обставин доказів не надано. У зв`язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором № 329_035 від 13 грудня 2013 року станом на 06 серпня 2018 року заборгованість складає 46171,81 гривень, з яких: 16045,60 грн борг за кредитом; 13513,43 грн - проценти за користування кредитом за період з 01 серпня 2014 року по 01 лютого 2017 року; 7703,50 грн - інфляційні втрати банку за прострочення сплати кредиту за період з серпня 2014 року по липень 2018 року; 6413,76 грн - інфляційні втрати банку за прострочення сплати відсотків за період з серпня 2014 року по липень 2018 року; 1358,21 грн - три проценти річних за прострочення сплати кредиту за період з 01 серпня 2014 року по 05 серпня 2018 року; 1137,31 грн - три проценти річних за прострочення сплати відсотків за користування кредитом за період з 01 серпня 2014 року по 05 серпня 2018 року. Вказаний розмір заборгованості підтверджується наданим банком розрахунком та відповідачем ОСОБА_2 не заперечувався. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Відповідно до статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 дійшла висновку, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст. Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Такі висновки містяться також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 (провадження № 14-154цс18) та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 (провадження № 14-318цс18). Як вбачається із матеріалів справи, сторони в кредитному договорі № 329_035 від 13 грудня 2013 року погодили окремо як строк кредитування 36 місяців з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 12 грудня 2016 року, строк дії договору до повного виконання зобов`язання, так і термін щомісячного виконання зобов`язання позичальником в сумі 571,43 грн і сплати процентів, нарахованих банком на залишок основної суми за кредитом. Звертаючись до суду із позовом позивач просив стягнути з відповідачів заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 13513,43 грн за період з 01 серпня 2014 року по 01 лютого 2017 року. Разом з тим, виходячи із розрахунку заборгованості по процентам, зазначеного банком в таблиці 3 «Відсотки за користування кредитом» (а.с. 5) позивачем проценти за користування кредитом у розмірі 13513,43 грн., розраховані за період з 01 серпня 2014 року по 11 грудня 2016 року. Зазначені обставини свідчать про те, що позивачем заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 13513,43 грн розрахована за період з 01 серпня 2014 року по 11 грудня 2016 року, тобто в межах визначеного договором строку кредитування, тому є помилковим зазначення в позовній заяві період по 01 лютого 2017 року. Приписами статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно з положеннями статей 1054 та 1058 Цивільного кодексу України предметом кредитного договору можуть бути лише грошові кошти, а тому при вирішенні спорів, пов`язаних з неналежним виконанням зобов`язань, що випливають з кредитного договору, підлягають застосуванню норми частини другої статті 625 цього Кодексу, за змістом яких боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Аналіз зазначених норм чинного законодавства свідчить, що наявність чи відсутність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, які боржник не виконав, не звільняє його від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора його права на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за весь час прострочення. Саме такі висновки щодо застосування тих самих норм права до спірних правовідносин сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2018 року за результатами перегляду господарської справи № 910/8132/17,які відповідно до вимог частини 4 статті 263 ЦПК України мають враховуватися судом при виборі і застосуванні норм права. Враховуючи, що позичальником ОСОБА_1 прострочено виконання взятого на себе грошового зобов`язання за кредитним договором № 329_035 від 13 грудня 2013 року, то вимога публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про стягнення з поручителя ОСОБА_2 заборгованості з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних є обґрунтованою, оскільки підставою їх нарахування стало саме порушення позичальником зобов`язання. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не були враховані положення ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», якими встановлено заборону щодо нарахування штрафних санкцій за неналежне виконання кредитних зобов`язань, тому вимоги щодо стягнення процентів за користування кредитом за період з 01 серпня 2014 року по 01 лютого 2017 року; інфляційних втрат банку за прострочення сплати кредиту за період з серпня 2014 року по липень 2018 року; інфляційних втрат банку за прострочення сплати відсотків за період з серпня 2014 року по липень 2018 року; 3% річних за прострочення сплати кредиту за період з 01 серпня 2014 року по 05 серпня 2018 року; 3% річних за прострочення сплати відсотків за користування кредитом за період з 01 серпня 2014 року по 05 серпня 2018 року є незаконними не заслуговують на увагу з огляду на таке. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов`язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції. Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування саме пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року. Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу. За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Саме такі висновки щодо застосування норм права до спірних правовідносин сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2018 року у справі № 127/15672/16-ц. Таким чином, положення Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не передбачають заборони нарахування відсотків на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року. Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до неправильного розуміння відповідачем норм Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції». Щодо суті апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін. Щодо судових витрат Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 384 ЦПК України, Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 09 вересня 2020 року в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 27 жовтня 2020 року. Головуючий В.А. Коновалова Судді О.Ю. Карташов І.О. Дронська