Постанова Львівський апеляційний суд № 462/3815/16-ц

Справа № 462/3815/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Палюх Н.М. Провадження № 22-ц/811/2539/18 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А. Категорія:27 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 жовтня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого-судді: Левика Я.А., суддів: Приколоти Т.І., Шандри М.М., секретар: Бадівська О.О. за участі в судовому засіданні представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова в складі судді Палюх Н.М. від 01 жовтня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , правонаступником якого є ОСОБА_3 та Другої Львівської державної нотаріальної контори, третя особа Львівський державний нотаріальний архів про визнання неправомірними дій нотаріуса, визнання недійсними заповіту, договору дарування та свідоцтва про право на спадщину, - в с т а н о в и л а : рішеннямЗалізничного районного суду м. Львова від 01 жовтня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 та Другої Львівської державної нотаріальної контори, третя особа Львівський державний нотаріальний архів, про визнання неправомірними дій нотаріуса, визнання недійсними заповіту, договору дарування та свідоцтва про право на спадщину відмовлено. Дане рішення оскаржив ОСОБА_1 . В своїй апеляційній скарзі просить рішення скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Вважає, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального права. Зазначає, що станом на момент видання оскаржуваного свідоцтва про право власності на спадщину у ОСОБА_6 знаходилася 1/3 частки майна. Вказує, що житловий будинок є спільною сумісною власністю подружжя і на момент видання оскаржуваного свідоцтва про право на спадщину за заповітом, нотаріус, повинна була перевірити наявність не тільки осіб, що претендують на обов`язкову частку у спадщині, але і чи належить майно, яке передається у спадщину спадкодавцеві. Звертає увагу на те, що нотаріусом неправомірно взято до уваги заяву ОСОБА_7 про відмову від обов`язкової частки у спадковому майні, оскільки така була оформлена після спливу шестимісячного строку на прийняття спадщини. Вказане порушення додатково встановлено та підтверджено листом Міністерства юстиції України від 02.07.2015 року №Ю-107401/13 в якому чітко зазначено, що враховуючи заяви про відмову від обов`язкової частки у спадщині ОСОБА_7 було здійснено нотаріусом з порушенням положень ст. 553 ЦК 1963р. Зазначає, що договір дарування, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи та надрукований на бланку ААН №787569 не зареєстрований у встановленому законом порядку, його державна реєстрація у відповідності до норм цивільного законодавства не проведена. Також, вказує на те, що висновки суду про те, що Друга Львівська державна нотаріальна контора не є належним відповідачам є необґрунтованими, оскільки в частині позовних вимог, пов`язаних із визнанням недійсними правочинів, саме ОСОБА_5 є належним відповідачем, оскільки такий був суб`єктом спірних матеріальних правовідносин, а Друга Львівська державна нотаріальна контора була залучена до участі у справі як відповідач у зв`язку із оскарженням правомірності дій нотаріусів при посвідченні спірних правочинів. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер відповідач ОСОБА_5 . Ухвалою Львівського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова в складі судді Палюх Н.М. від 01 жовтня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 та Другої Львівської державної нотаріальної контори, третя особа Львівський державний нотаріальний архів, про визнання неправомірними дій нотаріуса, визнання недійсними заповіту, договору дарування та свідоцтва про право на спадщину зупинено до залучення у справі правонаступника (правонаступників) ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Ухвалою Львівського апеляційного суду від 10 грудни 2019 року залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 та Другої Львівської державної нотаріальної контори, третя особа Львівський державний нотаріальний архів, про визнання неправомірними дій нотаріуса, визнання недійсними заповіту, договору дарування та свідоцтва про право на спадщину, як правонаступника відповідача ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та провадження у справі поновлено. В судове засідання окрім преставників сторін решта учасників справи не з`явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності (відсутності їх представників) зважаючи на те, що учасники справи повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки (неявки представників) суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України, а також те, що інтереси сторін у судовому засіданні захищали представники. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача на підтримання апеляційної скарги, представниці відповідача в заперечення скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи учасників справи в межах мотивів позовної заяви, апеляційної скарги, а також усних та письмових заяв та пояснень учасників справи у судах обох інстанцій, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав. Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст. ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 4, ч.4 ст.82 ЦПК України, ст.541 ЦК України 1963 року, п.6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ „Про судову практику розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні №2 від 07 лютого 2014 року, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що з матеріалів цивільної справи №426/7758/13-ц вбачається, що ОСОБА_1 у жовтні 2013 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 та Другої Львівської державної нотаріальної контори, у якому просив визнати недійсним договір дарування від 12 жовтня 1998 року на 3/5 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 посвідчений державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори Ленишин У.М., зареєстрований в реєстрі за № 1-3978; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 07 жовтня 2004 року, видане ОСОБА_5 на 2/5 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчене державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори Кутельмах О.Ф., зареєстроване в реєстрі за № 3-1685. Свої вимоги мотивував тим, що проживав у будинку за вказаною адресою, який належав його батькові ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та матері ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після смерті матері відкрилася спадщина на належне їй майно, а саме - на будинок АДРЕСА_1 . Після смерті матері стало відомо, що відповідач ОСОБА_5 володіє спадковим майно, проте вважав, що документи відповідачу на будинок були видані незаконно - з порушенням закону, а саме договір дарування від 20 жовтня 1998 року на 3/5 частини будинку та свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 07 жовтня 2004 року. Окрім цього вважав, що жодного дозволу на дарування більшої частини будинку відповідачу батьки не могли надати, оскільки таких розмов за життя батьків не було. Нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом отримала від його матері лише заяву про відмову від обов`язкової частки при оформленні спадщини, але не від всього свого майна в спільному майні подружжя набутого під час шлюбу. Дана заява про відмову від обов`язкової частки була прийнята нотаріусом з порушенням строків для відмови від спадкового майна, тобто з порушенням шестимісячного строку. З огляду на дану заяву стверджував, що даної заяви нотаріус не мала права приймати і видавати відповідачу свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 2 квітня 2014 року визнано недійсним договір дарування від 12 жовтня 1998 року на 3/5 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , посвідчений державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори Ленишин У.М., зареєстрований в реєстрі за № 1-3978. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 07 жовтня 2004 року видане ОСОБА_5 на 2/5 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , посвідчений державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори Кутельмах О.Ф., зареєстроване в реєстрі за № 3-1685. Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 21 липня 2014 року, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 грудня 2014 року, скасовано рішення Залізничного районного суду м.Львова від 02 квітня 2014 року та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування від 12 жовтня 1998 року на 3/5 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , посвідчений державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори Ленишин У.М., зареєстрований в реєстрі за № 1-3978, - в частині 4/15 часток житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 07 жовтня 2004 року, видане ОСОБА_5 на 2/5 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчене державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори Кутельмах О.Ф., зареєстроване в реєстрі за № 3-1685, - в частині 1/15 частки житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Даними судовими рішеннями встановлено, що з 19 липня 1947 року ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебував по день своєї смерті у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . У шлюбі в них народилося троє дітей: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_8 . Подружжю ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з 1986 року на праві спільної сумісної власності належав житловий будинок по АДРЕСА_1 . Рішенням виконавчого комітету Рудненської селищної ради № 39 від 26 березня 1998 року ОСОБА_6 було узаконено здійснену надбудову зазначеного житлового будинку (мезонін) загальною площею 80,0 кв.м. та житловою площею 39,2 кв.м. Таким чином, беручи до уваги положення ч. 1 ст. 22 КЗпШС УРСР кожному з подружжя належало по 1/2 частині спірного будинку. 10 березня 1998 року ОСОБА_6 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Другою Львівської державною нотаріальною конторою, зареєстрований за № 3-747, яким заповів належну йому на праві власності 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 своєму синові ОСОБА_5 12 жовтня 1998 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 був укладений договір дарування, посвідчений державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори Ленишин У.М., зареєстрований в реєстрі за № 1-3978, згідно з умовами якого ОСОБА_6 віддарував ОСОБА_5 3/5 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 Між тим, письмовою заявою від 12 вересня 1998 року ОСОБА_7 підтвердила свою згоду на дарування її чоловіком ОСОБА_6 1/6 частини, яка згодом була виправлена на 2/6 частини, житлового будинку по АДРЕСА_1 їх синові ОСОБА_5 , при цьому вказані виправлення незастережені. Державний нотаріус прийняв для вчинення нотаріальної дії зазначену заяву ОСОБА_7 , чим грубо порушив п. 16 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України № 18/5 від 14.06.1994 р. /надалі Інструкція № 18/5 від 14.06.1994 р./ (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин), яким передбачалося, що нотаріуси не приймають для вчинення нотаріальних дій документи, що мають підчистки або дописки, закреслені слова чи інші незастережені виправлення, документи, текст яких неможливо прочитати внаслідок пошкодження, а також написані олівцем. На день смерті ОСОБА_6 у будинку по АДРЕСА_1 проживало лише два спадкоємця, а саме: ОСОБА_5 (спадкоємець за заповітом) та непрацездатна дружина померлого - ОСОБА_7 . Отже, після смерті ОСОБА_6 його спадкоємцями за законом були четверо осіб (дружина та троє дітей). Спадщина після смерті ОСОБА_6 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , його дружина ОСОБА_7 після його смерті, яка мала право на обов`язкову частку в спадщині, фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, оскільки постійно проживала у будинку по АДРЕСА_1 , проте заява про відмову від обов`язкової частки у спадщина була подана нею до Другої Львівської державної нотаріальної контори лише 04.10.2004 року, тобто більше ніж через два роки після відкриття спадщини. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що договір дарування від 12.10.1998 року на 3/5 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 є недійсним в силу ст. 48 ЦК УРСР, оскільки не відповідає вимогам ст. 23 КЗпШС УРСР, ст. 47 Закону України «Про нотаріат» та Інструкції № 18/5 від. 14.06.1994 року, а також прийшов до висновку, що оскільки позивач при перерозподілі спадщини може претендувати на частину зазначеного будинку, яка лишилася після смерті його матері ОСОБА_7 , то є всі підстави для визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним, оскільки таке видане з грубим порушенням чинного законодавства. Проте судова колегія апеляційного суду з висновками районного суду не погодилася та прийшла до переконання, що посилання судом першої інстанції на п. 16 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України за № 18/5 від 14.06.1994 року, та ст. 48 Закону «Про нотаріат», як на підставу недійсності договору дарування, оскільки заява ОСОБА_7 містить незастережені виправлення, а саме 1/6 частини на 2/6, - є безпідставним, так як ОСОБА_7 особисто подавала свою заяву нотаріусу, що давало можливість нотаріусу беззаперечно визначитись з часткою на яку ОСОБА_7 давалась згода на відчуження, та не заперечувалось це нею і в подальшому, зокрема, з матеріалів цивільної справи № 2-1477/09, а саме позовної заяви ОСОБА_7 вбачається, що нею особисто давалась в нотаріальну контору заява, якою вона давала «згоду на дарування синові 2/6 частин будинковолодіння». Спірне будинковолодіння було спільним майном подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , то після укладення договору дарування частка кожного з них стала становити по 1/3 частки (1-2/6=4/6=2/3; 2/3 : 2 = 1/3). Також, судова колегія прийшла до висновку, що своєю заявою ОСОБА_7 підтвердила своє небажання отримати право на обов`язкову частку у спадщині, тобто вправі була відмовитись від оформлення обов`язкової частки, що відповідає нормам ЦК УРСР 1963 року. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області 06 квітня 2015 року роз`яснено рішення мотивувальну частину рішення Апеляційного суду Львівської області від 21 липня 2014 року та зазначено, що ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 12 жовтня 1998 року, що був укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , посвідчений державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори Ленишин У.М., зареєстрований в реєстрі за № 1-3978, набув право власності на 1/3 частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_5 в порядку спадкування за заповітом, що був складений ОСОБА_6 та посвідчений державним нотаріусом Другої Львівської державною нотаріальною конторою, зареєстрований за № 3-747, успадкував 1/3 частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_6 ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , як спадкоємці першої черги, що прийняли спадщину після смерті матері ОСОБА_7 , вправі звернутися в нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини за свідоцтвом про право на спадщину за законом на спадкове майно спадкодавця ОСОБА_7 , яке складається з 1/3 частки в житловому будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 подав заяву про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинами рішення Апеляційного суду Львівської області від 21 липня 2014 року, в якій вказав, що за наслідками розгляду справи ним було скеровано заяву в прокуратуру, яка була скерована для розгляду та перевірки в Головне територіальне управління юстиції у Львівській області. За наслідками розгляду цієї заяви Головним територіальним управлінням юстиції у Львівській області була проведена перевірка даних оспорюваних документів, а саме на предмет їх законності та було винесено документ, яким визнано факт порушень з боку нотаріусів при вчиненні таких правочинів. Тобто, було визнано факт порушень з боку нотаріусів, хоча останні заперечували у суді проти позову і було визнано той факт, що такі договори не мали права вчиняти нотаріуси. Зважаючи на те, що самим Головним територіальним управлінням юстиції у Львівській області було визнано факт незаконності таких правочинів, які були вчинені нотаріусами вважає, що Апеляційним судом Львівської області було незаконно скасоване рішення Залізничного районного суду м.Львова. Тобто, Головним управлінням було підтверджено усі мотиви заяви, а саме, що нотаріусами при оформленні договору дарування було порушено інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та нормативно правові акти, закони, згоди на дарування мама заявника не давала, а саме не давала згоди на дарування не тільки 3/5 частини будинку, але і своєї частки. Окрім цього, в заяві мами є виправлення, які ніким не застережені, що є порушенням п.16 Інструкції. Проте суд не взяв до уваги доводи заявника, не зважаючи на те, що вищим керівництвом в особі управління юстиції визнаються порушення чинного законодавства на час вчинення таких незаконних правочинів. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 22 грудня 2015 року заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення Апеляційного суду Львівської області від 21 липня 2014 року за нововиявленими обставинами залишено без задоволення. Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення від 21 липня 2014 року, колегія суддів прийшла до висновку, що обставини, на які заявник покликається як нововиявлені, не передбачені ст.361 ЦПК і не можуть прийматись як підстави для перегляду законного рішення суду, залишеного без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 03 грудня 2014 року. ОСОБА_1 14 березня 2016 року звернувся до Апеляційного суду Львівської області із заявою про ухвалення додаткового рішення, в які просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 07 жовтня 2014 року, видане на 2/5 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , видане державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори Кутельмах О.Ф., зареєстроване в реєстрі за №1-1685 в частині 2/3 обов`язкової частки житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке успадкувала ОСОБА_7 після смерті його батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заяву мотивував тим, що він звернувся у нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини і йому було повідомлено, що він не може оформити спадщину з підстав, що не в повній мірі визначена спадкова маса майна його матері, а також не визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане відповідачу в частині 2/3 частини обов`язкової частки, яке успадковане ОСОБА_7 . Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 27 квітня 2016 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , Другої Львівської державної нотаріальної контори про визнання недійсним договору дарування та свідоцтва про право на спадщину за заповітом відмовлено. Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення суд прийшов до переконання, що при ухваленні рішення судом вирішено всі питання стосовно позовних вимог. Мотиви заяви ОСОБА_1 свідчать про те, що останній не погоджується з суттю, змістом та резолютивною частиною рішення від 21 липня 2014 року в цілому та бажає внести будь-які виправлення в текст цього рішення та послідуючих ухвал шляхом зміни їх правової аргументації. Таким чином, судом апеляційної інстанції вже досліджувалися заява ОСОБА_7 від 12 вересня 1998 року про надання згоди на дарування її чоловіком ОСОБА_6 частини будинку, яка містить незастережні виправлення з 1/6 частини на 2/6, заява ОСОБА_7 від 04 жовтня 2004 року про відмову від обов`язкової частки у спадщині після смерті чоловіка ОСОБА_6 , дії державних нотаріусів Другої Львівської державної нотаріальної контори Ленишин У.М. і ОСОБА_9 при вчиненні відповідних нотаріальних дій та зібраним по справі доказам в їх сукупності дано правову оцінку та ухвалено рішення, яке набрало законної сили. З оглянутих в судовому засіданні двох оригіналів договору дарування від 12 жовтня 1998 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , посвідченого державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори Ленишин У.М., зареєстрованого в реєстрі за № 1-3978, та реєстру №4 для реєстрації нотаріальних дій за 1998 рік вбачається, що оспорюваний договір дарування 3/5 частини житлового будинку міститься на бланку ААН №787569, а в реєстрі за номером нотаріальної дії № 1-3978 від 12 жовтня 1998 року державним нотаріусом зазначено договір дарування 2/6 частини житлового будинку на бланку ААН №770560. Разом з тим, суд зазначає, що вищезазначені невідповідності, які виникли з вини державного нотаріуса Ленишин У.М., в силу положень цивільного законодавства не можуть бути підставою для визнання недійсним договору дарування від 12 жовтня 1998 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , посвідченого державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори Ленишин У.М., в якому справжність підпису дарувальника ОСОБА_6 сторонами не заперечується. Відтак доводи представників позивача щодо невідповідностей у договорі дарування та реєстрі нотаріальних дій, як на підставу для визнання недійсним договору дарування, не знайшли свого підтвердження. Згідно висновку №3233 криміналістичної експертизи з дослідження почерку та підписів за матеріалами цивільної справи №462/3815/16-ц від 2 листопада 2017 року, підписи від імені ОСОБА_6 , розташовані після слова „Підписи на двох примірниках заповіту від його імені від 10.03.1998р., виконані однією особою, а саме ОСОБА_6 . Ким ОСОБА_6 чи іншою особою виконаний підпис від імені ОСОБА_6 , розташований в графі „розписка про одержання оформленого документу в Реєстрі для реєстрації нотаріальних дій державного нотаріуса Другої Львівської держнотконтори Горин І.С за 1998 рік під №3-747, встановити не виявилося можливим. Даний висновок експерт ОСОБА_10 підтримала в судовому засідання. Суд не приймає до уваги покликання позивача на те, що заповіт складений від імені ОСОБА_6 від 10.03.1998р., посвідчений державним нотаріусом Другою Львівської державною нотаріальною конторою, зареєстрований за № 3-747, підписаний не заповідачем, а іншою особою, оскільки суду не надано належних доказів на підтвердження того і таке спростовується висновком №3233 криміналістичної експертизи з дослідження почерку та підписів за матеріалами цивільної справи №462/3815/16-ц від 2 листопада 2017 року, згідно якого два примірники заповіту від імені ОСОБА_6 від 10.03.1998р. підписані особисто заповідачем ОСОБА_6 . З листа Головного територіального управління юстиції у Львівської області від 31.07.2015 року вбачається, що Головним територіальним управлінням юстиції у Львівської області за зверненням ОСОБА_1 з приводу дотримання нотаріусами вимог нормативних актів при вчиненні нотаріальних дій - посвідченні правочинів проводилася перевірка, в ході якої встановлено, що нотаріусами при посвідченні договору за результати якої встановлено, що нотаріусом при посвідченні договору дарування від 12 жовтня 1998 року за реєстровим №1-3978 не дотримано п.35 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України № 18/5 від 14.06.1994 р. /надалі Інструкція № 18/5 від 14.06.1994 р./ (зі змінами чинними на момент посвідчення договору), а саме нотаріусом неналежно перевірено умови вказані у заяві про згоду на відчуження майна, та окрім того, в даній заяві, яка надрукована на друкарській машині, на цифрі 1/6 вдруковано 2/6. Дане виправлення незастережне відповідно до вимог п.16 даної Інструкції. Суд зазначає, що позивач не брав участі у нотаріальному процесі, а відтак він вправі звернутися до суду з відповідним самостійним позовом про недійсність посвідченого акта, але не до нотаріуса, а до інших суб`єктів спірних матеріальних правовідносин, з приводу яких виник спір. Таким чином, суд вважає, що Друга Львівська державної нотаріальна контора не є належним відповідачем у даній справі та приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Другої Львівської державної нотаріальної контори про визнання направомірними дій нотаріуса до задоволення не підлягають. За наведеного, враховуючи, що доводи позивача на те, що підпис на оспорюваному заповіті підписані не заповідачем ОСОБА_6 , а іншою особою, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а також те, що рішенням Апеляційного суду Львівської області від 21 липня 2014 року вже вирішено спір між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з підстав, на які покликається позивач, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про визнання недійсними заповіту, договору дарування та свідоцтва про право на спадщину задоволенню не підлягають. Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, доводи ж скарги таких висновків суду не спростовують та підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції немає. Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_5 , правонаступником якого є ОСОБА_3 та Другої Львівської державної нотаріальної контори, третя особа Львівський державний нотаріальний архів, уточнивши вимоги, остаточно просив: -поновити йому строк звернення до суду, як такий, що пропущений з поважних причин; -визнати недійсним заповіт від 10 березня 1998 року, складений ОСОБА_6 та посвідчений державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори Горонною І.С., зареєстрований в реєстрі за №3-747; -визнати дії державого нотаріуса Другої Львівської державної нотаріальної контори Ленишин У.М. неправомірними при посвідченні договору дарування від 12.10.1998р. на 3/5 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , посвідчений державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за №1-3978; -визнати неправомірними дії державного нотаріуса Другої Львівської державної нотаріальної контори Кутельмах О.Ф. при посвідченні свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 07 жовтня 2004 року, видане ОСОБА_5 на будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , посвідчений державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за №3-1685; -визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 07 жовтня 2004 року видане ОСОБА_5 в частині 2/3 обовязкової частки будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , посвідчений державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори, зареєстроване в реєстрі за № 3-1685, яке належало його матері після смерті батька; -визнати недійсним договір дарування від 12 жовтня 1998 року на 3/5 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , посвідчений державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 1-3978. Свої вимоги мотивував тим, що він проживав у будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Власниками даного будинку були його батько ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та мати ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Ще за життя батьків між ним, батьками та його братом ОСОБА_5 була домовленість, що даний будинок, як позивач так і відповідач успадкують порівно, а саме позивачу буде належати перший, а відповідачу другий поверх будинку АДРЕСА_1 . Після смерті мами позивача відкрилася спадщина на належне їй майно, а саме на будинок АДРЕСА_1 . Згодом позивач після смерті мами звернувся до відповідача з проханням вдвох звернутися до державного нотаріуса з метою прийняття спадщини на вище вказаний будинок та розділити частки будинку, оскільки після смерті матері оригіналів правовстановлюючих документів на будинок не було знайдено. З приводу його прохання відповідач повідомив йому, що вищезазначений будинок належить особисто йому, жодних правовстановлюючих документів останній не надасть для оформлення спадщини. Відповідач навіть не зважав на те, що у вказаному будинку, а саме на першому поверсі знаходяться усі його речі, отримавши таку відповідь він все ж таки звернувся до державного нотаріуса зі заявою про прийняття спадщини після смерті своїх батьків і державним нотаріусом було видано витяг про реєстрацію в спадковому реєстрі. Окрім цього, в подальшому позивачу нотаріусом було повідомлено, що для оформлення спадщини необхідно надати оригінал правовстановлюючого документа на спадкове майно, і при наймі в даний час копію правовстановлюючого документа на спадкове майно, щоб оформити державному нотаріусу запити на оцінку майна і провести інші дії. На запит адвоката позивачем 04.09.2013 року із ЛОР ОКП БТІ та ЕО було отримано документи з якого останній встановив, що відповідач дійсно володіє спадковим майно, проте вважає, що документи відповідачу на будинок були видані незаконно з порушенням Законів України, а саме договір дарування від 20 жовтня 1998 року на 3/5 частини будинку АДРЕСА_1 та свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 07 жовтня 2004 року. Так, 10 березня 1997 року його батько склав на брата ОСОБА_5 заповіт, яким заповів останньому Ѕ частину житлового будинку з приналежними до будинку господарськими прибудовами по АДРЕСА_1 . Не скасовуючи та не змінюючи заповіт, 20 жовтня 1998 року батько подарував ОСОБА_5 3/5 частини будинку АДРЕСА_1 . А отже будинок, як такий в цілому перестав належати батькові, тому відповідачу не можна було видавати свідоцтво про право на спадщину по заповіту після смерті батька, так як на час оформлення спадщини батько вже не володів цілим будинком, як вказано в заповіті. Вважає, що жодного дозволу на дарування більшої частини будинку відповідачу батьки не могли надати, в тому числі і його мати, оскільки таких розмов ще за життя батьків не було і розподіл часток у будинку батьки не проводили. У матеріалах справи щодо договору дарування міститься заява матері, в якій вона нібито дає свою згоду на дарування чоловіком частини будинку, але у даній заяві є виправлення із 1/6 частини на 2/6 частини будинку, які нотаріусом не застережені, а відтак договір дарування є недійсним, так як не відповідає вимогам ст.23 КЗпШС УРСР, ст.47 Закону України „Про нотаріат та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (Інструкції). Таким чином, договір дарування був посвідчений державним нотаріусом з грубим порушенням вимог чинного законодавства. Окрім того, нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом отримала від його матері лише заяву про відмову від обов`язком частки при оформленні спадщини, але не від свого майна в спільному майні подружжя набутого під час шлюбу. Дана заява про відмову від обов`язкової частки була прийнята нотаріусом з порушенням строків для відмови від спадщини, а саме батько позивача помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а мати написала заяву про відмову від обов`язкової частки лише 04 жовтня 2004 року, тобто з порушенням строків 6 місяців. З огляду на дану заяву позивач стверджує, що даної заяви державний нотаріус не мала права приймати і видавати відповідачу свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Також зазначає, що у свідоцтві про право на спадщину, договорі дарування та заповіті підписи його батька є різними, а відтак вважає, що підписи у вказаних документах виконані не батьком, а іншою особою з наближенням до його підпису, тому в даний час оскаржує такі і з цих підстав також. Як вбачається з матеріалів справи з 19 липня 1947 року ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебував по день своєї смерті у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . У шлюбі в них народилося троє дітей: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_8 . Подружжю ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з 1986 року на праві спільної сумісної власності належав житловий будинок на АДРЕСА_1 . Рішенням виконавчого комітету Рудненської селищної ради № 39 від 26 березня 1998 року ОСОБА_6 було узаконено здійснену надбудову зазначеного житлового будинку (мезонін) загальною площею 80,0 кв.м. та житловою площею 39,2 кв.м. Таким чином, беручи до уваги положення ч. 1 ст. 22 КЗпШС УРСР кожному з подружжя належало по 1/2 частині спірного будинку. 10 березня 1998 року ОСОБА_6 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Другою Львівської державною нотаріальною конторою, зареєстрований за № 3-747, яким заповів належну йому на праві власності 1/2 частину житлового будинку на АДРЕСА_1 та приналежних до неї господарськими прибудовами своєму синові ОСОБА_5 . Також, 12 жовтня 1998 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 був укладений договір дарування, посвідчений державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори Ленишин У.М., зареєстрований в реєстрі за № 1-3978, згідно з умовами якого ОСОБА_6 віддарував ОСОБА_5 3/5 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 543кв.м. Крім цього, письмовою заявою від 12 вересня 1998 року ОСОБА_7 підтвердила свою згоду на дарування її чоловіком ОСОБА_6 1/6 частини, яка згодом була виправлена на 2/6 частини, житлового будинку на АДРЕСА_1 їх синові ОСОБА_5 . На день смерті ОСОБА_6 у будинку по АДРЕСА_1 проживало лише два спадкоємця, а саме: ОСОБА_5 (спадкоємець за заповітом) та непрацездатна дружина померлого ОСОБА_7 . Отже, після смерті ОСОБА_6 його спадкоємцями за законом були четверо осіб (дружина та троє дітей). Вказані обставини, також, встановлені рішенням Апеляційного суду Львівської області від 21.07.2014 року у справі №462/7758/13, що набрало законної сили та є чинним. Судом першої інстанції правильно встановлено більшість обставин, на які посилається позивач та які були предметом аналізу у судовому рішенні від 21 липня 2014 року у справі №462/7758/13 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , Другої Львівської державної нотаріальної контори про визнання недійсним договору дарування та свідоцтва про право на спадщину за заповітом. А саме у вказано вище судовому рішенні від 21 липня 2014 року судом апеляційної інстанції було встановлено таке: « ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 . Беручи до уваги положення ч. 1 ст. 22 КЗпШС УРСР, кожному з подружжя ОСОБА_11 належало по 1/2 частині спірного будинку. У відповідності до п. 35 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України за № 18/5 від 18.06.1994 року Угоди про відчуження або заставу майна подружжя, що належить їм на праві спільної сумісної власності, які потребують обов`язкового нотаріального посвідчення, можуть бути посвідчені нотаріусом при наявності письмової згоди другого із подружжя (стаття 23 Кодексу про шлюб та сім`ю ( 2006-07). Справжність підпису на заяві другого з подружжя про згоду на відчуження або заставу спільного майна повинна бути засвідчена в нотаріальному порядку або підприємством, установою, організацією, в якій він працює чи навчається, житлово-експлуатаційною організацією за місцем його проживання, або адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому він перебуває на лікуванні. Засвідчувати справжність підпису не потрібно, якщо чоловік або дружина відчужувача особисто подасть нотаріусу заяву про згоду на відчуження. У цьому випадку нотаріус встановлює особу заявника, перевіряє справжність його підпису, про що робить відмітку на заяві, і вказує назву документа, який посвідчує особу, номер, дату видачі і назву установи, що його видала. Якщо в заяві другого з подружжя про згоду на відчуження спільного майна вказано, кому персонально (прізвище, ім`я, по батькові громадянина, назва юридичної особи) він погоджується продати, подарувати, заставити, або з ким обміняти спільне набуте майно, чи вказано ціну продажу, інші умови його відчуження або застави, нотаріус при посвідченні договору про відчуження або заставу зобов`язаний перевірити додержання умов, вказаних у такій заяві. З матеріалів справи, а саме копії матеріалів по договору дарування, які були надіслані Львівським державним нотаріальним архівом на вимогу Залізничного районного суду м. Львова, вбачається, що на договорі від 12.10.1998 року, що був укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 і посвідчений державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори Ленишин У.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1-3978, згідно з умовами якого ОСОБА_6 подарував відповідачу ОСОБА_5 3/5 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , - є відмітка даного нотаріуса про те, що ним перевірено право власності на житловий будинок, на якому зроблено відмітку про відпущення 3/5 ч. житлового будинку. В даних матеріалах є копія «Свидетельства о праве личной собственности на жилой дом» від 18.09.1986 року, яке видане ОСОБА_6 на житловий будинок, в АДРЕСА_1 . Копії зворотної сторінки даного Свідоцтва в даних матеріалах немає. З вищевказаної копії Свідоцтва не вбачається, що на ньому зроблена відмітка на яку посилається нотаріус Ленишин У.М. Другої Львівської державної нотаріальної контори у вищевказаному договорі дарування, а саме про відпущення 3/5 ч. житлового будинку. Проте з копії спадкової справи № 738 спадкодавця ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , вбачається, що на «Свидетельстве о праве личной собственности на жилой дом» від 18.09.1986 року, яке видане ОСОБА_6 на житловий будинок, в АДРЕСА_1 , державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори дійсно зроблена відмітка, яка посвідчена підписом державного нотаріуса та гербовою печаткою Другої Львівської державної нотаріальної контори, але про «відчуження за договором дарування, посвідченим 2-ою Львів. Державною нотар. конторою 12.10.1998 р. за р № 1-3978 - 2/6 частин будинку», а не 3/5 частин даного житлового будинку. Із заяви, яка була подана 12.10.1998 року (штамп реєстрації) до Другої Львівської державної нотаріальної контори Ковалик Марією Степанівною під час укладення вищевказаного договору дарування беззаперечно вбачається, що нею було дано згоду на дарування ОСОБА_6 2/6 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 синові ОСОБА_5 , та зазначено, що даний житловий будинок є спільною власністю так як придбаний в період зареєстрованого шлюбу. На даній заяві стоїть відмітка державного нотаріуса Другої Львівської державної нотаріальної контори про те, що особа гр. ОСОБА_7 , 1929 року народження, встановлена за паспортом (з вказанням даних паспорта) та справжність підпису перевірено. Отже, ОСОБА_7 особисто подавала заяву нотаріусу, у зв`язку з чим державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори зроблено відмітку на даній заяві у відповідності до п. 35 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерством юстиції України за № 18/5 від 18.06.1994 року. З викладеного, судова колегія прийшла до переконання, що посилання судом першої інстанції на п. 16 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України за № 18/5 від 14.06.1994 року, та ст. 48 Закону «Про нотаріат», як на підставу недійсності договору дарування, оскільки заява ОСОБА_7 містить незастережені виправлення, а саме 1/6 частини на 2/6, є безпідставним, так як ОСОБА_7 особисто подавала свою заяву нотаріусу, що давало можливість нотаріусу беззаперечно визначитись з часткою, на яку ОСОБА_7 давалась згода на відчуження, та не заперечувалось це нею і в подальшому. Зокрема, з матеріалів цивільної справи № 2-1477/09, а саме позовної заяви ОСОБА_7 а.с. 6-9, вбачається, що нею особисто давалась в нотаріальну контору заява, якою вона давала «згоду на дарування синові 2/6 частин будинковолодіння». На підставі викладеного колегія суддів вважала за необхідне визнати недійсним договір дарування від 12 жовтня 1998 року на 3/5 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , посвідчений державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори Ленишин У.М., зареєстрований в реєстрі за № 1-3978, -в частині 4/15 (3/5 - 2/6 = 8/30 =4/15) часток житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 . Оскільки спірне будинковолодіння за адресою - АДРЕСА_1 було спільним майном подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , то після укладення вищевказаного договору дарування частка кожного з них стала становити по 1/3 частки (1-2/6=4/6=2/3; 2/3 : 2 = 1/3). Колегія суддів не взяла до уваги заяву ОСОБА_7 , яка знаходиться в матеріалах спадкової справи № 738 спадкодавця ОСОБА_6 , про те, що вона не претендує на видачу їй свідоцтва про право на частку в спільному майні подружжя, оскільки це не позбавляє її частки в спільному майні подружжя. Вищенаведеним встановлено, що до спадкового майна спадкодавця ОСОБА_6 відноситься 1/3 частина житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 , - як 1/2 частка в спільному майні подружжя, яку згідно заповіту, що посвідчений державним нотаріусом Другої Львівської державною нотаріальною конторою, зареєстрований за № 3-747, він заповів (належну йому на праві власності 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 ) своєму синові - відповідачу ОСОБА_5 . Тому до спадкування підлягає 1/3 частина спірного житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель. Отже право власності спадкоємця на спадщину, яку він прийняв, презюмується. Відсутність державної реєстрації спадкового нерухомого майна не свідчить про неприйняття спадщини, а лише обмежує право спадкоємця щодо розпорядження цим майном. З спадкової справи № 738 спадкодавця ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 вбачається, що у нотаріальну контору заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину подав 30 серпня 2004 року лише ОСОБА_5 , який фактично прийняв спадщину, що сторонами не заперечується та підтверджується матеріалами справи. Проте, з вищевказаної спадкової справи вбачається, що ОСОБА_5 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 07 жовтня 2004 року, посвідчене державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори Кутельмах О.Ф., зареєстроване в реєстрі за № 3-1685 на 2/5 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Своєю заявою ОСОБА_7 підтвердила своє небажання отримати право на обов`язкову частку у спадщині, тобто вправі була відмовитись від оформлення обов`язкової частки. За наведених обставин, колегія суддів вважала необхідним визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 07 жовтня 2004 року, видане ОСОБА_5 на 2/5 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , посвідчене державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори Кутельмах О.Ф., зареєстроване в реєстрі за № 3-1685, - в частині 1/15 (2/5 1/3 = 1/15) частки житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 . Таким чином встановлено, що після смерті ОСОБА_7 відкрилась спадщина на її спадкове майно, яке складається з 1/3 частки в житловому будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . З спадкової справи № 387/2013 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 вбачається, що ОСОБА_1 у встановлений законом строк звернувся в Другу Львівську державну нотаріальну контору з заявою про прийняття спадщини за законом після смерті матері. У свою чергу ОСОБА_5 фактично вступив в управління спадковим майном після смерті матері, оскільки проживає в спірному будинколодінні, частка якого відноситься до спадкового майна ОСОБА_7 . З урахуванням зазначеного, колегія суддів роз`яснила, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , як спадкоємці першої черги, що прийняли спадщину після смерті матері вправі звернутися в державну нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини за свідоцтвом про право на спадщину». Тому, вказаним рішенням було визнано недійсним договір дарування від 12 жовтня 1998 року на 3/5 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , посвідчений державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори Ленишин У.М., зареєстрований в реєстрі за № 1-3978, в частині 4/15 часток житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 . Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 07 жовтня 2004 року, видане ОСОБА_5 на 2/5 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , посвідчене державним нотаріусом Другої Львівської державної нотаріальної контори Кутельмах О.Ф., зареєстроване в реєстрі за № 3-1685, в частині 1/15 частки житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 . Таке рішення апеляційного суду від 21 липня 2014 року набрало законної сили, є чинним на даний час та є преюдиційним для даної справи у спорі тими ж сторонами про фактично той же предмет спору. Окремо, що стосується нових обставин, на які посилався позивач, через які змінились підстави позову, порівняно з попередньою справою, а саме не підписання особисто спадкодавцем спірного заповіту та використання різних бланків при укладенні договору дарування, то такі по суті не вказують на обгрунтованість позовних вимог. Так, згідно висновку №3233 криміналістичної експертизи з дослідження почерку та підписів за матеріалами цивільної справи №462/3815/16-ц від 2 листопада 2017 року, підтверджено факт підписання спадкодавцем заповіту, а саме у висновку вказано, що: «підписи від імені ОСОБА_6 , розташовані після слова „Підпис на двох примірниках заповіту від його імені від 10.03.1998р., виконані однією особою, а саме ОСОБА_6 » (Т.1 а.с 246-249). Також, слід вказати і про те, що висновок експерта є спеціальним доказом у такій категорії справ, будь-які інші докази мають лише непряме, другорядне, побічне значення для встановлення того, чи виконано підпис на заповіті саме заповідачем чи іншою особою. Такий доказ (висновок експертизи), за відсутності даних про його недопустимість, неналежність або недостатність повинен братись судом до уваги або спростовуватися рівнозначним доказом, із застосуванням спеціальних знань. Що ж до наявності факту різних бланків при укладенні договору дарування, то така обставина самостійно не може бути підставою для визнання недійсним договору, зважаючи на встановлені в судовому рішенні, що набрало законної сили, обставини, що наведені вище. Крім цього, слід вказати і про те, що позивач не є тією особою, на права та інтереси якої міг вплинути оспорюваний договір дарування. Так, на час укладення спірного договору дарування, позивач не був ні стороною договору, ні власником, ані співвласником майна, що відчужувалося за вказаним договором. Крім цього, підстава оспорення свідоцтва про право на спадщину, а саме не врахування обов`язкової частки матері сторін при спадкуванні майна батька сторін свідчать лише про гіпотетично можливе порушення прав матері сторін при спадкуванні майна батька сторін, але аж ніяк не свідчить про порушення прав позивача при цьому. Лише, матір сторін, яка на час укладення спірного договору дарування була співвласницею будинку, а при спадкуванні майна батька сторін (свого чоловіка) могла претендувати на обов`язкову частку, могла б оспорити нотаріальні дії та правочини, що є предметом даного спору з наведених позивачем підстав, але аж ніяк не позивач. Однак мати за життя цього не спорювала. Враховуючи вказане, колегія суддів вважає, рішення суду таким, що прийняте із дотриманням норм матеріального та процесуального закону та підлягає залишенню без змін, а апеляційну скаргу безпідставною та такою, що до задоволення не підлягає. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, - п о с т а н о в и л а : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 01 жовтня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 28.10.2020р. Головуючий : Я.А. Левик Судді: Т.І. Приколота М.М. Шандра