Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/5681/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/5681/18 Суддя (судді) першої інстанції: Мазур А.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 жовтня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б., суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т., секретаря Суркової Д.О., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2020 року, - В С Т А Н О В И В: У жовтні 2018 року Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - позивач, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит) звернулось у суд з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Київській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення про нарахування штрафа за несвоєчасну сплату грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що грошове зобов`язання сплачено несвоєчасно у зв`язку з визнанням банка неплатоспроможним, а тому підстави для застосування штрафа відсутні. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що у зв`язку з прийняттям Національним Банком України рішення про віднесення позивача до категорії неплатоспроможних, грошові зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно підлягають сплаті у порядку, визначеному положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому підстави для застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату таких зобов`язань відсутні. У відзиві на апеляційну скаргу податковий орган вказує про законність та обґрунтованість рішення місцевого суду, що виключає підстави для його скасування. Розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження згідно пункта 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з таких підстав. Судом установлено, що постановою Правління Національного Банку України від 17 вересня 2015 року № 612 ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» визнано неплатопроспоможним. На підставі рішення виконавчої дирекції Фонда гарантування вкладів фізичних осіб від 17 вересня 2015 року № 171 «Про запровадження адміністрації в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» було запроваджено тимчасову адміністрацію. Постановою Правління Національного банку України від 17 грудня 2015 року № 898 банківську ліцензію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відкликано та прийнято рішення про ліквідацію банка. Відповідно до постанови виконавчої дирекції Фонда гарантування вкладів фізичних осіб «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку» від 18 грудня 2015 року № 230 розпочато процедуру ліквідації банка строком з 18 грудня 2015 року по 17 грудня 2017 року. Згідно з рішеннями виконавчої дирекції Фонда гарантування вкладів фізичних осіб строк здійснення процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» продовжено до 17 грудня 2020 року включно. 18 вересня 2018 року контролюючим органом проведено камеральну перевірку ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» з питань своєчасності сплати узгодженої суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за результатами якої складено відповідний акт. У ході перевірки встановлено, що позивачем несвоєчасно сплачено узгоджену суму грошового зобов`язання у розмірі 122,80 грн., чим порушено вимоги підпункта 266.10.1 пункта 266.10 статті 266 Податкового кодексу України. Виявлення зазначеного порушення стало підставою для прийняття 08 жовтня 2018 року податкового повідомлення - рішення №0139715005, яким на позивача накладено штраф у розмірі 24,56 грн. Уважаючи таке рішення протиправними, ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» звернулось з відповідним позовом до суду. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що перебування позивача в процедурі ліквідації не звільняє його від обов`язку своєчасно подавати податкову звітність, оскільки відповідно до пункта 47.1 статті 47 Податкового кодексу України відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах, несуть юридичні особи, постійні представництва нерезидентів, які відповідно до цього Кодексу визначені платниками податків, а також їх посадові особи. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов`язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податкового кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин (далі - ПК України). Згідно з пунктом 57.1 статті 57 ПК України, платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до підпункту 16.1.4 пункта 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Пунктом 36.1 статті 36 ПК України передбачено, що податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. При цьому, податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи. Пунктом 38.1 статті 38 ПК України встановлено, що виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. Окрім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою (пункт 54.1 статті 54 ПК України). Водночас, згідно підпункта 49.18.1 пункта 49.18 статті 49 ПК України, податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Відповідно до пункта 126.1 статті 126 ПК України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафа у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу. Відповідно до положень статті 266 ПК України базовим податковим (звітним) періодом для податка на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є рік. Платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і не пізніше 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об`єкта/об`єктів оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально. Податкове зобов`язання за звітний рік з податку сплачується юридичними особами - авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації. Як убачається із матеріалів справи, позивач 09 лютого 2015 року подав податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік. Однак, грошові зобов`язання, які підлягали сплаті до 29 жовтня 2015 року у сумі 93,48 грн. та до 29 січня 2016 року у сумі 93,49 грн. оплачені позивачем 29 січня 2018 року у сумі 93,48 грн. та 29,30 грн., відповідно. Позивач не заперечує порушення граничного строку сплати грошових зобов`язань. Проте, на його думку, застосування штрафних санкцій за таке порушення є протиправним в силу вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року №4452-VI з наступними змінами і доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №4452-VI). Згідно пункта 1.3 статті 1 ПК України цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з банків, на які поширюються норми Закону України №4452-VI. За правилами пункта 8 розділа X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №4452-VI законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону. Отже для правовідносин, що виникають під час дії тимчасової адміністрації банку або ліквідації банка, пріоритетними є норми Закону України №4452-VI. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі №821/3497/15-а. Статтею 36 Закону України №4452-VI врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Згідно з підпунктами 2, 3 частини 5 цієї правової норми під час тимчасової адміністрації не здійснюється примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банка, накладення арешта та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банка (виконавче провадження щодо банка зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банка, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку); нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку. Частиною 3 статті 46 Закону України №4452-VI встановлено, що під час здійснення ліквідації у банка не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Вимоги за зобов`язаннями банка із сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону. Виходячи із змісту наведеного слід зазначити, що під час вирішення питання щодо поширення дії відповідної норми на спірні правовідносини визначальним є саме період, під час якого не виникає жодних додаткових зобов`язань та, як наслідок, не можуть бути застосовані штрафні та фінансові санкції відповідно до норм Закону України №4452-VI (абзац 1 частина 3 статті 46). Таким періодом законодавцем визначено - строк проведення тимчасової адміністрації та ліквідації банківської установи. Як убачається із матеріалів справи, строк сплати грошового зобов`язання настав у період, коли рішенням Національного банка України позивача віднесено до неплатоспроможних, а рішенням Фонда гарантування вкладів фізичних осіб - розпочато процедуру ліквідації. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що правові підстави для застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату грошових зобов`язань, обов`язок по сплаті яких виник у період перебування платника - банка у процедурі ліквідації, відсутні. За таких обставин висновок суду першої інстанцій про відмову в задоволенні позову не ґрунтується на нормах матеріального права. Згідно з частиною 2 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норма процесуального права. Відповідно до пункта 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення і ухвалити нове судове рішення. За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при прийнятті рішення неповно з`ясував обставини у справі, що зумовило неправильне вирішення справи. Частиною 3 та 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Частиною 6 цієї правової норми закріплено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки позов підлягає задоволенню, а згідно наявних у справі платіжних доручень позивачем за його подання та подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у загальному розмірі 4405,00 грн., відповідна сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - відповідача. Керуючись статтями 33, 34, 243, 311, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2020 року скасувати. Позов Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 08 жовтня 2018 року №0139715005. Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 5-а, код ЄДРПОУ 39393260) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (адреса: 04112, м. Київ, вул. Дегтярівська, 48, код ЄДРПОУ 09807856) судові витрати зі сплати судового збора в загальній сумі 4405 (чотири тисячі чотириста п`ять) грн. 00 коп. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Я.Б. Глущенко Судді О.Є. Пилипенко Л.Т. Черпіцька