Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/3294/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 жовтня 2020 р.Справа № 440/3294/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бершова Г.Є., Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. , за участю секретаря судового засідання Патової Д.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.07.2020 року, (головуючий суддя І інстанції: Є.Б. Супрун, м. Полтава) по справі № 440/3294/20 за позовом ОСОБА_1 до Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м.Суми) про визнання протиправними та скасування постанов, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати протиправними та скасувати: - постанову про відкриття виконавчого провадження від 25.06.2019 ВП №59340356, винесену головним державним виконавцем Подільського ВДВС Гавриленко Д.В.; - постанову про відкриття виконавчого провадження від 16.03.2020 ВП №61545076, винесену державним виконавцем Подільського ВДВС Лукашенко А.М.; - постанову про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження від 04.06.2020 ВП 59340356, якою об`єднано виконавчі провадження №59340356 та №61545076 у зведене виконавче провадження №62266222, винесену державним виконавцем Подільського ВДВС Лукашенко А.М. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14.07.2020 у задоволенні позовних вимог відмовлено. Позивач, не погоджуючись з судовим рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування зазначає про помилковість висновків суду, оскільки відповідач без з`ясування обставин місця проживання боржника, як передбачено ч. 1 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження", відкрив з порушенням правил підвідомчості за територіальним принципом виконавчі провадження №59340356 та №61545076, а пізніше об`єднав їх у зведене виконавче провадження №62266222 з примусового виконання вимог Головного управління ДФС (ДПС) у Полтавській області від 29.11.2018 №Ф-6919-50 та від 18.06.2018 №Ф-6919-50. Подільський відділ державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (далі - відповідач) не надав відзив на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою технічного запису не здійснювалося. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач - ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорту (а.с. 17). Згідно з інформацією Автоматизованої системи виконавчого провадження позивачу стало відомо, що відносно неї на примусовому виконанні головного державного виконавця Подільського ВДВС Гавриленко Д.В. перебуває виконавче провадження №59340356 та примусовому виконанні заступника начальника Подільського ВДВС Лукашенко А.М. - виконавче провадження № 61545076. Вказані виконавчі провадження відкрито на підставі заяв Головного управління ДПС у Полтавській області про примусове виконання вимог про сплату боргу (недоїмки), складених ГУ ДФС у Полтавській області №Ф-6919-50У від 29.11.2018 про стягнення боргу у розмірі 15 819,54 грн, та ГУ ДПС у Полтавській області №Ф-6919-50У від 18.06.2019 про стягнення боргу у розмірі 5 211,36 грн. В заявах та вимогах податкового органу зазначено адресу боржника - АДРЕСА_2 . 04.06.2020 заступником начальника відділу Подільського ВДВС Лукашенко А.М. винесено постанову про об`єднання виконавчих проваджень №59340356 та №61545076 у зведене виконавче провадження №62266222 (а.с. 79). Позивач, не погоджуючись з постановами відповідача, звернулася до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті постанов про відкриття виконавчих проваджень №59340356 від 25.06.2019, №61545076 від 16.03.2020 відповідачем не порушено ст. 24 Закону №1404-VIII, виконавчі провадження відкриті за місцем проживання (перебування) боржника, яке зазначено стягувачем у заявах про примусове виконання та вимогах про сплату боргу, які, відповідно до ст. 3 Закону №1404-VII, є виконавчими документами. Колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів. Положеннями ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. За змістом п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1404-VІІІ виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України (ч. 4 ст. 24 Закону № 1404-VІІІ). Згідно з п. 10 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 за № 512/5, місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених ст. 24 Закону № 1404-VІІІ. Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення (п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VІІІ). У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати (ч. 3 ст. 26 Закону № 1404-VІІІ). Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VІІІ). За приписами п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону № 1404-VІІІ виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо, зокрема, виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. Положеннями ч. 5 ст. 24 Закону № 1404-VІІІ визначено, що у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України. Положення наведених вище норм свідчать про те, що саме на виконавця покладено обов`язок встановити, чи пред`явлено виконавчий документ за належним місцем виконання, відповідно до ст. 24 вказаного Закону. Судом встановлено, що відповідач здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Полтава. Згідно з копією паспорту громадянина України ОСОБА_1 з 03.03.2005 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, відомості про місце проживання позивача, вказані у вимогах податкового органу про сплату боргу (недоїмки) ( АДРЕСА_2 ), не відповідають відомостям щодо фактичного місця проживання (реєстрації) боржника. Стягувач до заяв не додав підтверджуючих документів, які б свідчили про те, що боржник проживає/перебуває за вказаною адресою в м. Полтаві, та відповідачем не наведено будь-якого джерела відомостей щодо вищезазначеної адреси фактичного місця проживання боржника, з урахуванням того, що згідно наданих позивачем доказів, місцем реєстрації ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 . Матеріали справи не містять доказів щодо підтвердження інформації, зазначеної у постановах про відкриття виконавчого провадження, що боржник мешкає у м. Полтаві. Отже, колегія суддів зазначає, що державні виконавці при відкритті виконавчих проваджень, не пересвідчилися з достовірних джерел про місце проживання позивача та наявність майна боржника у відповідному виконавчому окрузі, тому на момент відкриття виконавчих проваджень не володіли достовірною інформацією про фактичне місце проживання боржника. Висновок суду першої інстанції про те, що законодавство не покладає на виконавця обов`язку здійснювати перевірку місця проживання боржника до відкриття виконавчого провадження, є помилковим, виходячи з наступного. Як зазначалось вище, у спірних відносинах належним місцем виконання є місце проживання або перебування боржника, або місце знаходження його майна. Відповідно до ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, визначає Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV), відповідно до статті 3 якого місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист. Положеннями ч. 1 ст. 6 Закону № 1382-IV встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції (ч. 10 ст. 6 Закону № 1382-IV). Особи, які не проживають за адресою, що зареєстрована як місце їх проживання, більше одного місяця і які мають невиконані майнові зобов`язання, накладені в адміністративному порядку чи за судовим рішенням, або призиваються на строкову військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов`язані письмово повідомити орган реєстрації про своє місце перебування (ч. 17 ст. 9 Закону № 1382-IV). Тобто, саме зареєстроване місце проживання фізичної особи має визначальне значення для цілей визначення місця виконання виконавчого документа. Враховуючи, що відомості про місце проживання позивача у м. Полтаві не підтверджені тими документами, які надавалися стягувачем разом із заявами про відкриття виконавчого провадження, колегія суддів вважає, що в цьому випадку державні виконавці зобов`язані були скористатися правом, наданим ч. 5 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» та здійснити перевірку відомостей щодо місця проживання боржника або місця знаходження його майна. Матеріали справи не містять документів, які б об`єктивно підтверджували адресу місця перебування позивача у м. Полтаві. Таким чином, вказана у податкових вимогах та заявах стягувача інформація про проживання боржника у місті Полтаві, на думку колегії суддів, не може слугувати достатньою та достовірною підставою для відкриття виконавчих проваджень, без перевірки державними виконавцями інформації щодо проживання боржника під час відкриття виконавчих проваджень, адже у протилежному випадку допускалася б можливість зазначення стягувачем будь-якої адреси боржника (не підтвердженої доказами) для штучної зміни виконавчого округу. Отже, з огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини, зазначена ГУ ДПС у Полтавській області в заявах про відкриття виконавчого провадження адреса місця проживання боржника документально не підтверджена, а тому таку інформацію неможливо вважати відомостями, що ідентифікують боржника. Також, колегія суддів зазначає, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано доказів того, що кошти боржника або інше майно на момент прийняття оскаржуваних постанов знаходились у виконавчому окрузі, на території якого державні виконавці здійснюють свою діяльність. Тобто, відсутнє обґрунтування правомірності винесення постанов про відкриття виконавчого провадження та прийняття виконавчих документів не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, і не за місцезнаходженням його майна - грошових кошів. Отже, місце проживання та місце отримання доходів боржника не відноситься до виконавчого округу, на території якого державні виконавці здійснюють діяльність, а виконавчі документи у виконавчих провадженнях прийнято до виконання відповідачем не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, у зв`язку з чим колегія суддів вважає, що у відповідача були відсутні законні підстави для прийняття відповідачем виконавчих документів та відкриття виконавчих проваджень про стягнення коштів з фізичної особи, яка має місце проживання у м. Києві. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у рішенні від 08.04.2020 у справі № 804/6996/17. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що постанови державних виконавців ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про відкриття виконавчого провадження є протиправними та підлягають скасуванню. Позовна вимога про визнання протиправною та скасування постанови про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження №59340356 від 04.06.2020, є похідною від вимог про визнання протиправними та скасування постанов про відкриття виконавчого провадження №59340356 від 25.06.2019, №61545076 від 16.03.2020. У зв`язку з визнанням неправомірними постанови про відкриття виконавчого провадження, постанова №59340356 від 04.06.2020 також підлягає скасуванню. Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, у зв`язку з чим підлягає скасуванню. Стосовно розподілу витрат зі сплати судового збору, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної інстанції ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Судом встановлено, що позивачем понесені витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 2522,40 грн. та апеляційної скарги - 3785,00 грн., що підтверджується квитанціями від 19.06.2020 та від 24.07.2020. Враховуючи, що за наслідками судового розгляду позов задоволено, на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у загальному розмірі 6307,40 грн. Керуючись ст. ст. 287, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.07.2020 року по справі № 440/3294/20 скасувати. Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити. Скасувати постанову головного державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м.Суми) Гавриленко Дар`ї Валеріївни про відкриття виконавчого провадження від 25.06.2019 ВП № 59340356. Скасувати постанову заступника начальника відділу головного державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м.Суми) Лукашенко Алли Михайлівни про відкриття виконавчого провадження від 16.03.2020 ВП №61545076. Скасувати постанову заступника начальника відділу головного державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м.Суми) Лукашенко Алли Михайлівни про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження від 04.06.2020 ВП 59340356. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м.Суми) (ЄДРПОУ 34963007, вул. Чураївни, 1/1, м. Полтава, 36004) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 307 (шість тисяч триста сім) грн. 40 коп. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Г.Є. Бершов Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко