Постанова 4875 № 905/1864/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "21" жовтня 2020 р. Справа №905/1864/19 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Шутенко І.А., при секретарі Беккер Т.М., за участю представників: позивача не з`явився; відповідача Жуков А.О., свідоцтво серія ДН№5212 від 19.10.2018 року, довіреність б/н від 25.09.2020 року; розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ, (вх.№2141Д/1-40) на рішення Господарського суду Донецької області від 06.07.2020 року у справі №905/1864/19, за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ, до Акціонерного товариства «К.ЕНЕРГО», м.Курахове, Мар`їнський район, Донецька область, про стягнення 39469886,15 грн.,- ВСТАНОВИЛА: У жовтні 2019 року Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Акціонерного товариства «К.ЕНЕРГО» про стягнення боргу у загальній сумі 39469886,15 грн. Ухвалою Господарського суду Донецької області від 10.10.2019 року за вказаним позовом відкрито провадження у справі №905/1864/19 та призначену дату проведення підготовчого судового засідання, яке неодноразово відкладалось. У подальшому, ухвалою Господарського суду Донецької області від 03.12.2019 року вирішено матеріали справи №905/1864/19 за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до відповідача Акціонерного товариства «К.ЕНЕРГО» про стягнення 39469886,15 грн. передати для розгляду в межах справи №905/1965/19 про банкрутство Акціонерного товариства «К.ЕНЕРГО». Ухвалою Господарського суду Донецької області від 16.12.2019 року прийнято до провадження справу №905/1864/19 за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження та призначено її до розгляду в судове засідання. Рішенням Господарського суду Донецької області від 06.07.2020 року у справі №905/1864/19 (суддя Зекунов Е.В., повний текст рішення складено та підписано 15.07.2020 року) у позові відмовлено повністю. Позивач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 06.07.2020 року та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Також апелянт просить суд судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покласти на відповідача. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, зокрема постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 року №217 «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу», п.1 ч.2 ст. 11, ч.1 ст. 629, ч.1 ст. 692, ст. 526, ст. 530, ст. 610, ст. 612 Цивільного кодексу України, ч.1 ст. 173, ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України та без урахування висновків Верховного Суду викладених у постанові від 21.02.2018 року у справі 910/16072/16 та у постанові від 17.04.2018 року у справі №918/1395/15 у подібних правовідносинах, яка узгоджується із позицією Об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду викладеної у постанові від 26.06.2020 року у справі №904/1210/18. Скаржник наполягає на тому, що затверджений Порядком механізм розподілу коштів не обмежує відповідача у можливості виконати свої обов`язки з оплати отриманого газу за договором, укладеним з позивачем шляхом здійснення розрахунків у інший спосіб, ніж з поточних рахунків із спеціальним режимом використання; не ставить повноту та своєчасність виконання договірних обов`язків з оплати отриманого газу в залежність від оплати газу споживачами; не скасовує і не обмежує відповідальність перед позивачем за невиконання обов`язків з оплати за спожитий газ; не змінює строків здійснення розрахунків за вказаним договором, укладеним між відповідачем та позивачем, що відповідно не виключає відповідальності, передбаченої умовами договору, вказаним Порядком встановлений конкретний механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання, і він не стосується договірних зобов`язань сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами та не впливає на них. Апелянт не погоджується з оскаржуваним рішенням в частині відмови у стягненні нарахувань здійснених на заборгованість сплачену відповідачем власними коштами (за виключенням нарахувань на заборгованість, сплачену на підставі спільних протокольних рішень, укладених на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року №20) і вважає, що судом першої інстанції було безпідставно відмовлено у стягненні на суму 37649191,76 грн., а саме: пені у розмірі 30714571,29 грн., 3% річних у розмірі 3161100,12 грн., інфляційних втрат у розмірі 3773520,35 грн. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.08.2020 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Донецької області від 06.07.2020 року у справі №905/1864/19 на підставі ст. 260 Господарського процесуального кодексу України залишено без руху у зв`язку із невиконанням скаржником приписів п.2 ч.3 ст. 258 Господарського процесуального кодексу України. Після усунення обставин, що зумовили залишення апеляційної скарги без руху, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 року клопотання Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження задоволено; поновлено строк на подання апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Донецької області від 06.07.2020 року у справі №905/1864/19. Відповідачу встановлено строк на протязі якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу та встановлено учасникам справи строк на протязі якого вони мають право подати до суду клопотання, заяви та документи в обґрунтування своїх вимог і заперечень у справі. Призначено справу №905/1864/19 до розгляду в судове засідання на 21.10.2020 року, а також роз`яснено учасникам справи їх право на участь в судовому засіданні та шляхи реалізації такого права. Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 18.09.2020 року у зв`язку з відпусткою судді Ільїна О.В. та судді Россолова В.В. для розгляду справи сформовано новий склад суду: головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Шутенко І.А. 07.10.2020 року від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№9570), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Як зазначає відповідач, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відсутність вини відповідача у простроченні виконання грошових зобов`язань, оскільки розрахунки за договором №4436/16-ТЕ-41 від 25.01.2016 року проводилися шляхом залучення державних субвенцій згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року №20 та механізму розподілу коштів за затвердженими НКРЕКП нормативами з використанням рахунку із спеціальним режимом використання згідно постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 року №217. Так, між сторонами були підписані (жодною із сторін не оскаржені) спільні протокольні рішення і ними сторони фактично змінили порядок та строки здійснення взаєморозрахунків. Крім того, відповідач вбачає наявність додаткових та самостійних підстав для відмови в задоволенні позовних вимог, зокрема по частині зобов`язань має місце погашення заборгованості до 30.11.2016 року, що виключає можливість проведення штрафних нарахувань у відповідності до ч.3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» №1730 від 03.11.2016 року. Відповідач вказує на помилковість посилання позивача на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 26.06.2020 року у справі №904/1210/18, оскільки спір у даній справі не був розглянутий по суті, а справа стосується інших обставин та предмету правового регулювання. У судове засідання 21.10.2020 року представник позивача не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується зворотнім рекомендованим повідомленням про вручення ухвали суду від 14.09.2020 року. Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за відсутності представника позивача. У судовому засіданні 21.10.2020 року представник відповідача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві. У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення. Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне. За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язок. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України). Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України). Так, 25.01.2016 року між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (постачальник, позивач у справі) та Публічним акціонерним товариством «Київенерго» (яке змінило свою назву на Акціонерне товариство «К.ЕНЕРГО», споживач, відповідач у справі) укладено договір постачання природного газу №4436/16-ТЕ-41. Згідно відомостей, які наявні у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач змінив повне та скорочене найменування. За кодом ЄДРОПОУ 00131305 значиться Акціонерне товариство «К.ЕНЕРГО». Також за даними веб-сайту Міністерства юстиції України «Детальна інформація про юридичну особу», встановлено зміну найменування позивача, яким на теперішній час є Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» і вказано організаційно-правову форму «приватне акціонерне товариство». Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов`язався передати у власність споживачу у 2016 році природний газ, а споживач зобов`язався прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору. Згідно п.1.2 договору газ, що продається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. За правилами п.2.1 укладеного сторонами правочину продавець передає покупцю для СВП «Київські теплові мережі» ПАТ «Київенерго» з 01 січня 2016 року по 31 березня 2016 року газ обсягом до 283930 тис.куб.м. У відповідності до п.3.1 договору, право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ. Пунктом 3.4. договору узгоджено, що приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, зазначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу. Ціна природного газу визначена у п.5.2 договору: ціна за 1000 куб.м. природного газу за цим договором становить 1770,74 грн., крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. 31.03.2017 року між сторонами укладено додаткову угоду №2 до договору, якою встановлено, що ціна за 1000 куб.м. газу з 01.04.2017 року по 30.04.2016 року становить 1770,74 гри., крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість 2124,89 грн. 30.04.2016 року п.5.2. договору змінений, зокрема, ціна за 1000 куб.м. за цим договором в період з 01.05.2016 року становить 4942,00 грн., крім того ПДВ - 20%. Всього до сплати з ПДВ - 5930,40 грн. У відповідності до п.6.1. договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. У додатковій угоді №2 до договору від 31.03.2016 року змінено п.6.1. договору і встановлено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Пунктом 6.2. договору у редакції додаткової угоди №5 сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року №20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором. У п.6.3. договору сторони обумовили обов`язковість посилання на номер договору у призначенні платежу під час перерахування коштів. Пунктами 6.3.1 - 6.3.4 договору сторони узгодили порядок здійснення розрахунків за цим договором. Відповідно до п.6.3.1 договору, у разі, якщо споживач підпадає під дію ст.19-1 Закону України «Про теплопостачання», оплата за газ здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання споживача на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативами перерахування коштів, затвердженими відповідною постановою уповноваженого органу, та зараховується як оплата за газ, поставлений постачальником споживачу в порядку, визначеному нормами чинного законодавства. У разі, якщо на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу, споживач в будь-якому випадку зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до п.6.1 цього. Згідно з п.6.3.2 укладеного позивачем та відповідачем договору, у разі, якщо споживач не підпадає під дію ст.19-1 Закону України «Про теплопостачання» в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання, оплата за газ здійснюється з поточного рахунку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховується як оплата за газ, поставлений постачальником споживачу в порядку, визначеному нормами чинного законодавства України. За змістом п.6.3.3 договору за наявності заборгованості у споживача за цим договором, постачальник зараховує кошти, що надійшли від споживача, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості. Кошти, які надійшли від споживача, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором. За умовою п.6.3.4 договору оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника. Відповідно до п.6.4 договору у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погодились, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафу; 3) у третю чергу погашається основна сума заборгованості. Відповідно до п.8.2 договору, в редакції додаткової угоди №5 від 15.08.2016 року, у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року №20. У п.8.3. договору, в редакції додаткової угоди №5 від 15.08.2016 року, зазначено, що з урахуванням п.11.3 цього договору укладання договорів про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року №20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором. За умовою п.10.3 договору, строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 років. Відповідно до п.11.3 договору, в редакції додаткової угоди №5 від 15.08.2016 року, усі зміни і доповнення до цього договору оформлюються письмово у формі додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору та підписуються уповноваженими представниками сторін, крім випадків, зазначених у пунктах 11.5. та п.11.6. цього договору; договір про організацію взаєморозрахунків не вносить змін до договору та може бути застосований до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до договору. Відповідно до п.12 договору, в редакції додаткової угоди №4 від 30.04.2016 року останній набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу з 01 січня 2016 року (включно) до 30 вересня 2016 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. Договір підписано представниками сторін та скріплено печатками підприємств. На підставі договору постачання природного газу №4436/16-ТЕ-41 від 25.01.2016 року позивачем поставлено, а відповідачем отримано природний газ у січні вересні 2016 року на загальну суму 1511868080,96 грн., що підтверджується складними актами приймання-передачі природного газу: - від 31.01.2016 року: на обсяг газу 63179,118 тис.куб.м., в сумі 177068828,71 грн. (зокрема, для ТЕЦ-5), на обсяг газу 48826,267 тис.куб.м., в сумі 136842839,56 грн. (зокрема, для ТЕЦ-6); - від 29.02.2016 року: на обсяг газу 42903,337 тис.куб.м., в сумі 120242951,64 грн. (зокрема, для ТЕЦ-5), на обсяг газу 33620,865 тис.куб.м., в сумі 94227450,05 грн. (зокрема, для ТЕЦ-6); - від 31.03.2016 року: на обсяг газу 41455,699 тис.куб.м., в сумі 116185731,90 грн. (зокрема, для ТЕЦ-5), на обсяг газу 33151,801 тис.куб.м., в сумі 92912828,76 грн. (зокрема, для ТЕЦ-6); - від 31.04.2016 року: на обсяг газу 18222,964 тис.куб.м., в сумі 38721757,52 грн. (зокрема, для ТЕЦ-5), на обсяг газу 16520,992 тис.куб.м., в сумі 35105257,64 грн. (зокрема, для ТЕЦ-6); - від 31.05.2016 року: на обсяг газу 10437,141 тис.куб.м., в сумі 61896420,98 грн. (зокрема, для ТЕЦ-5), на обсяг газу 14853,471 тис.куб.м., в сумі 88087024,42 грн. (зокрема, для ТЕЦ-6); - від 30.06.2016 року: на обсяг газу 9988,760 тис.куб.м., в сумі 59237342,30 грн. (зокрема, для ТЕЦ-5), на обсяг газу 12806,450 тис.куб.м., в сумі 75947371,08 грн. (зокрема, для ТЕЦ-6); - від 31.07.2016 року: на обсяг газу 10894,221 тис.куб.м., в сумі 64607088,22 грн. (зокрема, для ТЕЦ-5), на обсяг газу 10308,932 тис.куб.м., в сумі 61136090,33 грн. (зокрема, для ТЕЦ-6); - від 31.08.2016 року: на обсяг газу 10104,922 тис.куб.м., в сумі 59926229,42 грн. (зокрема, для ТЕЦ-5), на обсяг газу 13098,227 тис.куб.м., в сумі 77677725,40 грн. (зокрема, для ТЕЦ-6); - від 31.09.2016 року: на обсяг газу 11699,562 тис.куб.м., в сумі 69383082,48 грн. (зокрема, для ТЕЦ-5), на обсяг газу 13938,699 тис.куб.м., в сумі 82662060,55 грн. (зокрема, для ТЕЦ-6). Вказані акти підписані сторонами і засвідчені печатками підприємств. Як зазначає позивач, у зв`язку з тим, що відповідач здійснював оплату за переданий газ не в повному обсязі та з порушенням строків оплати визначених договором, у відповідача перед ПАТ «НАК «Нафтогаз України» обліковується борг за договором №4436/16-ТЕ-41 від 25.01.2016 року, а саме у сумі 39469886,15 грн., у тому числі: 31039400,17 грн. пеня, 3572431,18 грн. 3% річних та 4858054,81 грн. інфляційні втрати. В частині відхилення доводів Акціонерного товариства «К.ЕНЕРГО», яке стверджувало про те, що позов у даній справі подано до неналежного відповідача, рішення місцевого господарського суду не оскаржувалося в апеляційному порядку. Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України положенням якої кореспондує зміст статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Частинами першою, другою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно з вимогами ч.1 ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. За приписами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Згідно з частиною першою статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 Цивільного кодексу України). За змістом статті 610 зазначеного Кодексу порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини першої статті 612 цього Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У статті 7 Господарського кодексу України визначено, що відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами. Згідно із положеннями частин першої - третьої статті 12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Як вже зазначалося, на виконання умов договору позивач поставив відповідачу природний газ на загальну суму 1511868080,96 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу, які підписані сторонами і засвідчені печатками підприємств. Згідно долученої позивачем до матеріалів справи «довідки по операціям по ПАТ «Київенерго» по договору №4436/16-ТЕ-41, розрахунки за договором здійснювалися: - шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 року №217); - шляхом укладення спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року №20). Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб`єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів. Таке регулювання було визначено Постановою Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005 року «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» (далі Порядок №20), чинною на час відносин сторін, яких стосується спір зі справи. Цей Порядок визначає механізм перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (ПАТ «НАК «Нафтогаз України»). Аналіз змісту Порядку №20 від 11.01.2005 року, затвердженого зазначеною постановою, свідчить, що держава взяла на себе бюджетне зобов`язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із газопостачанням населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами. Згідно з пунктом 1.2. Порядку проведення розрахунків розрахунки, передбачені в пункті 1.1. розділу І цього Порядку, проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню або договорів, що визначають обсяг щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу, форма якого наведена у додатку 1 до цього Порядку; спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію, форма якого наведена у додатку 2 до цього Порядку; спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію та природний газ або вугілля, форма якого наведена у додатку 3 до цього Порядку. Усі учасники розрахунків зобов`язані забезпечувати підписання спільних протокольних рішень на проведення розрахунків протягом 2 робочих днів із дня отримання таких спільних протокольних рішень (пункт 1.5. Порядку проведення розрахунків). Відповідно до пункту 7 Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №20, для проведення розрахунків відповідно до цього Порядку всі учасники відкривають рахунки в органах Казначейства, крім енергопостачальних компаній, Державного підприємства «Енергоринок», які проводять розрахунки за спожиту електроенергію через поточні рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті в уповноваженому банку. Розрахункове обслуговування цих рахунків здійснюється на умовах, визначених договором, що укладається між органами Казначейства та суб`єктами підприємницької діяльності. Розрахунки проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків. Як вбачається із матеріалів справи, керуючись, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005 року, якою затверджено Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, між сторонами ПАТ «НАК «Нафтогаз України» та ПАТ «Київенерго», за участі Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві, Департаменту фінансів виконавчого органу Київської міської ради, Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київського міської ради, складено між собою спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України №301 від 19.01.2017 року, №746 від 07.02.2017 року, №747 від 07.02.2017 року: - №1398 від 26.04.2016 року на суму 28107679,44 грн.; - №1625 від 26.05.2016 року на суму 52059100,00 грн.; - №1804 від 23.06.2016 року на суму 13692200,00грн.; - №2224 від 22.08.2016 року на суму 28990200,00 грн.; - №2225 від 22.08.2016 року на суму 13045100,00 грн.; - №2644 від 26.10.2016 року на суму 29292700,00 грн.; - №2645 від 26.10.2016 року на суму 4232800,00 грн.; - №2737 від 15.11.2016 року на суму 43928737,91 грн.; - №143 від 16.01.2017 року на суму 403091,71 грн. У пункті 1 цих протокольних рішень вказано, що їх предметом є організація проведення взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року №20. Даними спільними протокольними рішеннями сторони передбачили порядок та строки проведення взаєморозрахунків та визначили, що усі учасники розрахунку не пізніше наступного дня після зарахування коштів на їх рахунок перераховують кошти наступному учаснику розрахунків. Зокрема, за умовою спільних протокольних рішень, сторона перераховує НАК «Нафтогаз України» кошти за природний газ із записом у графі «призначення платежу» Постанова Уряду від 11.01.2005 №20, за природний газ за 2016 рік, договір від 25.01.2016 №4436/16-ТЕ-41. Позивач підтверджує, а відповідач не оспорює, що за підписаними протокольними рішеннями, на користь позивача в якості сплати вартості природного газу за договором було сплачено 213751609,06 грн., що підтверджується наданим до позову розрахунком та витягом по рахунку за операціями. Таким чином, є вмотивованими висновок суду першої інстанції про те, що часткове погашення заборгованості за договором частково відбувалось, зокрема, на підставі спільних протокольних рішень за процедурою, встановленою постановою Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005 року. Відшкодування коштів на пільги, субсидії здійснюється з Державного бюджету України за спеціальною процедурою. При цьому, такі кошти не є коштами суб`єкта господарювання, а безпосередньо перераховуються на рахунок, в даному випадку - ПАТ «Нафтогаз України» (позивачу). Отже, державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами. Крім того слід визнати необґрунтованими аргументи скаржника про те, що нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку із несвоєчасною оплатою коштів на підставі протокольних рішень необхідно здійснювати з огляду на визначені договором строки виконання відповідачем зобов`язань, з огляду на наступне. У частині четвертій статті 236 Господарського процесуального кодексу України, що встановлює вимоги щодо законності та обґрунтованості судового рішення, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Питання, подібні до тих, що розглядаються у цій справі, неодноразово вже були предметом оцінки та розгляду суду касаційної інстанції. Так, у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 року у справі №924/296/18 сформульовано висновок щодо застосування норм права (статей 549, 625 Цивільного кодексу України) у подібних правовідносинах. Зокрема Верховний Суд зазначив, що запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначений Порядком №20, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із газопостачанням населенню, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто держава офіційно визнає неспроможність підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (залежно від рівня наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній ліцензованій території діяльності). Подібних висновків дійшла й Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.10.2019 року у справі №922/3013/18. Визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами паливно-енергетичного комплексу, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склалися між сторонами на підставі укладених між ними договорів. Тому незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного), застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду при розгляді справи у справі №924/296/18 дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення зі споживача 3% річних, інфляційних втрат і пені у випадку підписання спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків, навіть незважаючи на те, що відповідно до встановлених фактичних обставин справи №924/296/18 у пункті 6.1 договору «сторони погодили, що підписання спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ відповідно до Постанови КМУ №20 не змінює строків та умов розрахунків за цим договором». Аналогічні висновки зроблені у постанові Верховного Суду 08.08.2019 року у справі №905/1449/18, від 22.01.2019 року у справі №908/868/18, від 12.02.2020 року у справі №916/2259/18 та ін. Пункт 6.1 договору купівлі-продажу природного газу, який був предметом спору у справі №924/296/18, так само, як і пункт 6.2 договору, що є предметом спору у даній справі, містив тотожні умови про те, що підписання спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ відповідно до Порядку №20 не змінює строків та умов розрахунків за цим договором. Отже, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регуляторного впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. За змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних, як складова грошового зобов`язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Оскільки держава фактично визначила спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ (проведення взаєморозрахунків шляхом надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення заборгованості щодо різниці між фактичною вартістю теплової енергії та затвердженими тарифами, а також надання пільг та житлових субсидій населенню), а позивач не надав будь-яких доказів того, що відповідачем порушені відповідні положення Порядку №20, наведене унеможливлює застосування до відповідача наслідків неналежного виконання зобов`язань за договором у вигляді стягнення пені та 3% річних, інфляційних втрат в порядку частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, нарахованих на суму заборгованості, що є предметом СПР, адже підписавши зазначене спільне протокольне рішення, сторони погодили, що відшкодування частини боргу відповідача, здійснюватиметься відповідно до встановлених зазначеними рішеннями порядку. Тобто, сторони, підписавши спільні протокольні рішення, погодилися з тим, що між ними встановлюється інший (не той, що був передбачений у договорі) порядок розрахунків. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що підписавши спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, позивач погодився із зміною порядку та строків проведення розрахунків за наданий ним газ за договором №4436/16-ТЕ-41 від 25.01.2016 року. Положення щодо неможливості відповідача впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за поставлений природний газ закріплені у Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року №256, згідно з пунктом 4 якого перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов`язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню. За таких обставин, оскільки держава взяла на себе бюджетне зобов`язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами, підстави для покладення відповідальності на відповідача за несвоєчасну оплату коштів відсутні. Так, взаєморозрахунки за придбаний природний газ відповідно до спільних протокольних рішень на загальну суму 213751609,06 грн. були здійснені не власними коштами відповідача, а через процедуру встановлену постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року №20, якою передбачено, що пільги та субсидії не є коштами суб`єкта господарювання та автоматично перераховуються із спеціальних рахунків, у випадку їх надходження, на рахунки позивача. При цьому колегія суддів апеляційної інстанції вважає необхідним зазначити, що підписання спільних протокольних рішень фактично засвідчує згоду їх учасників на встановлення нових умов проведення розрахунків за газ за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету, тому позивач безпідставно вважає, що до розрахунків, які здійснюються на підставі протокольних рішень, слід застосовувати строки виконання відповідачем зобов`язання, встановлені договором. Відповідач не міг вплинути на процес здійснення розрахунків, зважаючи на вимоги чинного законодавства України, у тому числі враховуючи і попередньо затверджений алгоритм розподілу коштів і порядок вчинення дій за спільними протокольними рішеннями, оскільки в даному випадку оплата за отриманий природний газ залежить від своєчасності вчинення дій всіх суб`єктів спільних протокольних рішень. Водночас, як вбачається з матеріалів справи, решта вартості поставленого природного газу сплачена відповідачем не за рахунок власних коштів. Відповідач зазначає, а позивачем не спростовано того, що між сторонами договору №4436/16-ТЕ-41 від 25.01.2016 року здійснювались розрахунки за рахунок коштів, які перераховувались ПАТ «Київенерго» на користь позивача з рахунку зі спеціальним режимом використання. Тобто, згідно наявної в матеріалах справи довідки по операціям по ПАТ «Київенерго» №4436/16-ТЕ-41 розрахунки за договором здійснювалися також шляхом розподілу коштів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 року №217. Частиною шостою статті 11 Закону України «Про ринок природного газу» (в редакції від 09.04.2015 року) встановлено, що для проведення розрахунків за спожитий природний газ постачальники природного газу, на яких покладені спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, їх структурні підрозділи, а також оптові продавці, що здійснюють продаж природного газу таким постачальникам на виконання спеціальних обов`язків, покладених на таких продавців, відкривають в установах уповноважених банків поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ від споживачів. Порядок відкриття (закриття) поточних рахунків із спеціальним режимом використання та порядок проведення розрахунків за спожитий природний газ затверджуються Кабінетом Міністрів України. Забороняється зарахування на інші рахунки коштів за спожитий природний газ, який постачається постачальниками природного газу на виконання спеціальних обов`язків, покладених на них Кабінетом Міністрів України. Споживачі оплачують вартість спожитого ними природного газу шляхом перерахування коштів виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ, відкритий в установах уповноваженого банку постачальниками природного газу, на яких покладені спеціальні обов`язки, та їх структурними підрозділами. Постанова Кабінету Міністрів України №217 «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки» (далі Порядок №217) була прийнята на виконання норм ст. 19-1 Закону України «Про теплопостачання», що визначає механізм перерахування коштів для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу. Згідно ст. 19-1 Закону України «Про теплопостачання» оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку. Оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється. Згадані вище вимоги Закону та нормативно-правового акту повністю узгоджуються з умовами п. 6.2. договору, згідно якого платежі за договором здійснюються на поточний рахунок постачальника із спеціальним режимом використання. Згідно п.1 Порядку №217, останній визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу. Відповідно до п.7 Порядку №217 усі категорії споживачів, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, сплачують їх вартість шляхом перерахування коштів виключно на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів. Порядком визначено, що уповноважений банк здійснює перерахування коштів, що надходять на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями, згідно з реєстром нормативів перерахування коштів, що надходять як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води від усіх категорій споживачів та як плата теплопостачальних організацій за вироблену теплогенеруючими організаціями теплову енергію (далі - реєстр нормативів), що затверджується НКРЕКП. У відповідності до п. 4.1. постанови пленуму Вищого Господарського Суду України 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Разом з тим, відповідно до Порядку №217 уповноважений банк здійснює відповідно до реєстру нормативів розподілу коштів, що надійшли за попередній день від структурних підрозділів теплопостачальних і теплогенеруючих організацій та споживачів, перерахування коштів в частині вартості послуг з розподілу природного газу на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов`язками. Отже, відповідач не користувався коштами, належними до оплати за постачання природного газу і не міг впливати на визначення нормативу перерахування коштів, що виключає правові підстави для стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат. У відповідності до п.3 Порядку №217, теплопостачальні організації, що здійснюють продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, для виробництва яких повністю або частково використовується природний газ, куплений у постачальника природного газу із спеціальними обов`язками такими теплопостачальними організаціями або теплогенеруючими організаціями, в яких теплопостачальні організації купують теплову енергію, та їх структурні підрозділи відкривають у місячний строк з дня набрання чинності постановою, якою затверджено цей Порядок, в уповноваженому банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води за категоріями споживачів «населення», «релігійні організації», «бюджетні установи», «інші споживачі» (далі - спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними організаціями). За приписами п.8 Порядку №217, усі категорії споживачів, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, сплачують їх вартість шляхом перерахування коштів виключно на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку. Згідно з п.9 Порядку №217, уповноважений банк здійснює перерахування коштів, що надходять на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями, згідно з реєстром нормативів перерахування коштів, що надходять як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води від усіх категорій споживачів та як плата теплопостачальних організацій за вироблену теплогенеруючими організаціями теплову енергію (далі - реєстр нормативів), що затверджується комісією. Як зазначено у пункті 12 Порядку №217, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (далі комісія або НКРЕКП) на підставі даних, визначених у пунктах 10 і 11 цього Порядку, щомісяця: 1) розраховує для кожної категорії споживачів теплопостачальної і теплогенеруючої організації нормативи перерахування коштів: - на поточний рахунок теплопостачальної і теплогенеруючої організації; - на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов`язками, зазначений у договорі купівлі-продажу (постачання) природного газу (далі - рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов`язками); - на рахунок оператора газотранспортної системи, зазначений у договорі на транспортування природного газу (якщо теплопостачальна або теплогенеруюча організація має чинний договір на транспортування природного газу з оператором газотранспортної системи) (далі - рахунок оператора газотранспортної системи); - на рахунок оператора газорозподільної системи, зазначений у договорі на розподіл природного газу (якщо теплопостачальна або теплогенеруюча організація має чинний договір на розподіл природного газу з оператором газорозподільної системи) (далі - рахунок оператора газорозподільної системи); - на спеціальні рахунки, відкриті теплогенеруючими організаціями; 2) затверджує реєстр нормативів; 3) доводить реєстр нормативів до відома уповноваженого банку для виконання не пізніше ніж за один робочий день до початку місяця, в якому застосовуватимуться нормативи; 4) розміщує реєстр нормативів на своєму офіційному веб-сайті. На підставі пункту 13 Порядку №217, уповноважений банк, згідно з умовами договору банківського рахунку, здійснює перерахування коштів за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води із спеціальних рахунків, відкритих структурними підрозділами теплопостачальних і теплогенеруючих організацій, на спеціальні рахунки теплопостачальних і теплогенеруючих організацій двічі на день, а саме: - до 10-ї години - залишок коштів на початок операційного дня; - до 17-ї години - кошти, що надійшли протягом операційного дня на спеціальні рахунки, відкриті структурними підрозділами теплопостачальних і теплогенеруючих організацій. Уповноважений банк до 12-ї години операційного дня здійснює відповідно до реєстру нормативів розподіл коштів, що надійшли за попередній день від структурних підрозділів теплопостачальних і теплогенеруючих організацій та споживачів, і перерахування коштів на рахунки з урахуванням вимог пунктів 14-26 цього Порядку. З матеріалів справи вбачається, що на виконання вищевказаних норм відповідачем були відкриті рахунки зі спеціальним режимом використання. Розрахунки між відповідачем та позивачем за договором №4436/16-ТЕ-41 від 25.01.2016 року проводилися в порядку та на умовах, визначених постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 року на підставі нормативів перерахування коштів, прийнятих на підставі постанов НКРЕКП. Таким чином, розрахунки між сторонами договору №4436/16-ТЕ-41 від 25.01.2016 року здійснювались шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 року №217. Тобто, при розрахунках шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 року №217, АТ «К.ЕНЕРГО» було позбавлене можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків, оскільки державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами. У зв`язку з прийняттям Порядку №217 державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває теплопостачальну організацію від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки постачальника природного газу (постачальник із спеціальними обов`язками) за визначеними нормативами. За таких обставин, у відповідача була відсутня можливість впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за природний газ, оскільки всі кошти, які надходять на рахунок відповідача, уповноваженим банком самостійно розподіляються згідно з затвердженим постановами НКРЕП алгоритмом та перераховуються на рахунок позивача. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.04.2019 року у справі №906/278/18, від 24.07.2019 року у справі №918/553/18, від 17.12.2019 року у справі №922/932/19, від 03.03.2020 року у справі №908/2648/18, від 18.03.2020 року у справі №908/2304/18, від 31.03.2020 року у справі №917/530/19, від 27.05.2020 року у справі №914/1029/19 тощо. За таких обставин, твердження апелянта про те, що відповідач не був обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов`язань у визначений договором строк (із посиланням на постанови Верховного Суду, ухвалені у 2018 році), колегія суддів вважає такими, що не узгоджуються зі змістом Порядку №217 та вищенаведеною правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах 2019 2020 років, що містять відповідні висновки з питань застосування норм Порядку №217. Стосовно посилань позивача на постанову Верховного Суду від 26.06.2020 року у справі №904/1210/18, колегія суддів зазначає, що викладені у вказаній постанові висновки не стосуються правового регулювання спірних правовідносин, які мають місце між сторонами в даній справі №905/1855/19, а саме - щодо здійснення нарахувань на суми заборгованості, сплачені відповідно до Порядку №217. Зокрема, у постанові Касаційного господарського суду від 26.06.2020 року у справі №904/1210/18 йдеться про застосування постанови Кабінету Міністрів України №792 від 30.09.2015 року «Про забезпечення проведення розрахунків за спожитий природний газ». Таким чином, з огляду на те, що позивачем не надано доказів, які підтверджують перерахування відповідачем коштів з порушенням строків, визначених Порядком №217, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що підстави для нарахування відповідачу пені, інфляційних втрат та 3% річних у зв`язку з порушенням встановлених договором строків розрахунку за газ відсутні. Окрім того, 30.11.2016 набрав чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення. Метою цього Закону є поліпшення фінансового становища теплопостачальних підприємств життєзабезпечення, запобігання їхнього банкрутства, забезпечення фінансової стабільності та уникнення кризових ситуацій під час проходження опалювального періоду. Відповідно до ст. 1 вказаного Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості. Реєстр підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості - державна відкрита, загальнодоступна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про підприємства та організації, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону. Згідно зі ст. 2 Закону, його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії. Статтею 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства. Частиною 3 ст. 7 Закону, яка є нормою прямої дії, встановлено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом. Тобто вказаною нормою передбачено можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у сфері теплопостачання як у спосіб не нарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на суму заборгованості, так і у спосіб списання цих нарахувань у разі погашення основного боргу до набрання чинності цим Законом. Застосування приписів частини 3 статті 7 цього Закону не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зазначеної правової позиції дотримується Верховний Суд (постанови від 06.06.2018 року у справі №925/770/17, від 01.04.2019 року у справі №922/2784/18, від 16.01.2020 року у справі №922/939/19, від 22.01.2020 року у справі №917/602/19, від 26.03.2020 року у справі №925/853/19, від 27.05.2020 року у справі №910/17428/18). Згідно довідки позивача по операціям по ПАТ «Київенерго», частина заборгованості погашена до 30.11.2016 року, тобто до моменту, коли набрав чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії». Отже, дія вказаного нормативного акту поширюється на спірні правовідносини, у зв`язку з чим, вимоги позивача щодо стягнення неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних на суму боргу, сплачену до 30.11.2016 року, задоволенню не підлягають. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що наразі апелянтом, всупереч приписів ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України не доведено та необґрунтовано наявність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства, фактичним обставинам справи, рішення відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення Господарського суду Донецької області від 06.07.2020 року у справі №905/1864/19 без змін. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Донецької області від 06.07.2020 року у справі №905/1864/19 залишити без змін. Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 26 жовтня 2020 року. Головуючий суддя В.С. Хачатрян Суддя Р.А. Гетьман Суддя І.А. Шутенко