Постанова 4870 № 909/1278/15

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "21" жовтня 2020 р. Справа №909/1278/15 м.Львів Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів: Гриців В.М. (головуючий), Зварич О.В., Хабіб М.І. секретар судового засідання Гураль К. за участі представників АТ "Укремсімбанк" Олійник Т.О., Анохін В.О. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (АТ "Укрексімбанк") на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 06 листопада 2019 року (суддя Михайлишин В.В., повний текст складено 11 листопада 2019 року) про розгляд кредиторських вимог АТ "Укрексімбанк" у справі №909/1278/15 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Агро-Союз" ВСТАНОВИВ: Господарський суд Івано-Франківської області ухвалою від 03 грудня 2015 року порушив провадження у справі №909/1278/15 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Агро-Союз", ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника до закінчення провадження у справі, ввів процедуру розпорядження майном боржника Приватного акціонерного товариства "Агро-Союз", призначив розпорядника майна. Оголошення про порушення справи №909/1278/15 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Агро-Союз" оприлюднене 08 грудня 2015 року на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет. 06 січня 2016 року Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Дніпропетровську звернулось до суду із заявою про визнання кредитором з вимогами до боржника на суму 78 806 826, 96 гривень, в тому числі: 10 754 490, 68 гривень пені та судовий збір в розмірі 2 436, 00 гривень; просить окремо внести до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" в особі Філії AT "Укрексімбанк" у м. Дніпропетровську, як такі, що забезпечені заставою майна Приватного акціонерного товариства "Агро-Союз"; окремо внести до реєстру вимог кредиторів відомості про майно Приватного акціонерного товариства "Агро-Союз", яке є предметом іпотеки за Іпотечним договором № 50108Z61 від 29.10.2008, предметом іпотеки за Іпотечним договором № 50109Z25 від 03.09.2009. Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" вказує на те, що станом на 03 грудня 2015 року заборгованість боржника за укладеним в рамках генеральної угоди кредитним договором № 50113К6 від 27.12.2013 (в редакції додаткової угоди № 50113К6-6 від 25.12.2014) становить 78 804 390, 96 гривень, в тому числі 10 754 490, 68 гривень пені. Господарський суд Івано-Франківської області ухвалою від 06 листопада 2019 року у справі №909/1278/15 постановив:

1. Відмовити у задоволені клопотання представника Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Дніпрі про зупинення провадження в частині розгляду грошових вимог Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Дніпрі до прийняття остаточного рішення Великою Палатою Верховного суду у справі № 912/1120/16 (вх. №19454/19 від 08.10.2019).

2. Заяву Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Дніпрі (вх. № 188/16 від 06.01.2016) про визнання кредитором з вимогами до боржника на суму 78 806 826, 96 гривень; про окреме внесення до реєстру вимог кредиторів відомості про майно Приватного акціонерного товариства "Агро-Союз", яке є Предметом іпотеки за Іпотечним договором № 50108Z61 від 29.10.2008, предметом іпотеки за Іпотечним договором № 50109Z25 від 03.09.2009 - задовольнити частково.

3. Визнати грошові вимоги Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Дніпрі до Приватного акціонерного товариства "Агро-Союз" в розмірі 2 436, 00 гривень, як вимоги першої черги.

4. Арбітражному керуючому (розпоряднику майна) Величку В. Ю. внести вимоги Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Дніпрі до реєстру вимог кредиторів боржника.

5. Визнати грошові вимоги Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" у м. Дніпрі до Приватного акціонерного товариства "Агро-Союз" в розмірі 71 828 791, 14 гривень, як вимоги забезпечені заставою майна боржника.

6. Арбітражному керуючому (розпоряднику майна) Величку В. Ю. окремо внести вимоги Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" у м. Дніпрі до реєстру вимог кредиторів боржника, які забезпечені заставою майна боржника і погашаються позачергово.

7. У задоволенні заяви з грошовими вимогами Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" у м. Дніпрі до Приватного акціонерного товариства "Агро-Союз" в розмірі 6 975 599, 82 гривень - відмовити. Суд першої інстанції встановив, що боржник порушив взяті на себе зобов`язання щодо погашення кредиту за договорами, а кредитор відправив заяву суду 30 грудня 2015 року у строк встановлений статтею 45 Кодексу України з процедур банкрутства, загальний розмір грошових вимог до боржника становить 71 828 791, 14 гривень, які забезпечені заставою (іпотекою) майна боржника. Також, суд керуючись приписами ст.ст. 526, 527, 530, 599 Цивільного кодексу України, урахував висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви кредитора в частині визнання суми 6 975 599, 82 грн процентів, нарахованих за кредитним договором, починаючи з 02 квітня 2015 року, оскільки право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. Суд зазначив, що пунктом 2.4. кредитного договору №50113К6 від 27.12.2013 (в редакції додаткової угоди № 50113К6-6 від 25.12.2014) сторони погодили термін повернення кредиту, а саме: 01 квітня 2015 року. Таким чином, з 02 квітня 2015 року боржник мав обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги кредитором сплатити заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування. Разом з цим, в охоронних правовідносинах права та інтереси банку забезпечені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Акціонерне товариство "Укрексімбанк" подало апеляційну скаргу, просить скасувати ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 06 листопада 2019 року у справі №909/1278/15 в частині відмови у задоволенні заяви з грошовими вимогами Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" у м. Дніпрі до Приватного акціонерного товариства "Агро-Союз" в розмірі 6 975 599, 82 гривень та зобов`язати арбітражного керуючого (розпорядника майна) Величка В. Ю. включити до реєстру вимог кредиторів боржника в розмірі 6 975 599, 82 грн, у решті залишити без змін, судові витрати покласти на боржника. Вважає, що в ухвалі не надано оцінки всім аргументам та доказам, не відображено зміст окремих пунктів та статей договору, на підставі якого виникло зобов`язання боржника перед банком, ті умови кредитного договору, які дають право банку нараховувати проценти за користування кредитними коштами до повного погашення боргу, що призвело до невірного тлумачення зобов`язання та призвело до невірного застосування норм матеріального права до встановлених обставин. Зазначає, що жодною правовою нормою не встановлено та не визначено розмежування обов`язковості висновків Верховного Суду викладених касаційними судами у складі Верховного Суду чи висновків Великої Палати Верховного Суду. У порушення норм ч.4 ст.236 ГПК України суд не врахував правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22.08.2019 у справі №906/778/18, від 14.05.2019 у справі №910/22858/17, від 10.10.2018 у справі № 910/750/18, від 13.12.2018 у справі №913/11/18 та відмовив банку у частині нарахованих процентів. Апелянт звертає увагу, що генеральна угода та кредитний договір складають єдиний документ та їх умови доповнюють один одного, отже обов`язкові для виконання в їх сукупності. Умовами п.п. 4.1., 4.2 ст. 4, п.6.4.6 ст.6, п.10.1, 10.2 генеральної угоди та п.6.6, п. 14.1.1, 14.1.2, 14.6.1 кредитного договору передбачено, що проценти підлягають нарахуванню та сплаті до повного погашення боргу. Із змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, скаржник дійшов висновку, що сторони обумовили нарахування процентів в межах строку кредитування, а не до повного погашення, як зазначено у кредитній угоді у справі №909/1278/15, що є істотною відмінністю, на якій базувався висновок Великої Палати Верховного Суду. Тому наполягає, що застосуванню підлягають протилежні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22.08.2019 у справі №906/778/18, від 14.05.2019 у справі №910/22858/17, від 10.10.2018 у справі № 910/750/18, від 13.12.2018 у справі №913/11/18. Зокрема, згадані висновки полягають у тому, що зобов`язання не припинилося після закінчення строку дії договору, оскільки суму кредиту боржником повністю не погашено, відтак, визначені договором проценти є платою за неправомірне користування кредитом та висновки, що стосуються застосування принципу свободи договору ст. 6, 627 ЦК України, який передбачає можливість укладення іншої домовленості у межах п.2 ч.1 ст.1048 ЦК України. Також наголошує, що закон забороняє банкам надавати безвідсоткові кредити та визначає обов`язковою складовою кредиту проценти за користування кредитними коштами, які підлягають сплаті до дня фактичного повернення кредиту. Стверджує, що суд помилково не задовольнив вимоги банку в частині процентів, нарахованих за період з 01 квітня 2015 року по 03 грудня 2015 року у сумі 6 975 599,82 грн. Арбітражний керуючий Величко В.Ю. надіслав пояснення, які просить урахувати і відмовити у задоволенні апеляційної скарги АТ "Укрексімбанк". Виходячи із приписів статей 1054, 1050, 1048 ЦК України, п.1.2. Генеральної угоди укладеної 14 листопада 2006 року та умов п.2.4. кредитного договору №50113Кб від 27 грудня 2013 року (в редакції додаткової угоди №50113Кб-6 від 25 грудня 2014 року) про те, що кінцевим терміном погашення кредиту є 01 квітня 2015 року вважає, що суд першої інстанції абсолютно правомірно відмовив банку у визнанні грошових вимог у сумі 6 975 599,82 грн процентів, нарахованих після 01 квітня 2015 року. Про дату, час та місце розгляду справи сторонам повідомлено належним чином. Згідно з частиною першою статті 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Західний апеляційний господарський суд розглянув апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (АТ "Укрексімбанк") та матеріали справи, заслухав пояснення учасників у справі про банкрутство і вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні, з огляду на таке: Обставини справи: 14 листопада 2006 року Відкрите акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України", Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз" та Акціонерне товариство закритого типу "Агро-Союз" уклали Генеральну угоду №5006N2, до якої у подальшому неодноразово додатковими угодами вносили зміни і доповнення. ( том 1 (15а), а.с. 17-72). Як зазначено в п.1.2. метою цієї Генеральної угоди є визначення загальних умов фінансування позичальників, яке здійснюється відповідно до цієї Генеральної угоди шляхом укладання кредитних договорів. Відповідно до пункту 4.1. угоди, банк проводить кредитні операції в межах лімітів, визначених пунктом 4.5. генеральної угоди, на підставі та з урахуванням умов Кредитного договору, укладеного в рамках цієї угоди. Термін користування кредитом за генеральною угодою встановлений до 31 січня 2019 року (пункт 4.3. генеральної угоди). 27 грудня 2013 року Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (АТ "Укрексімбанк", банк) та Приватне акціонерне товариство "Агро-Союз" (ПрАТ "Агро-Союз", позичальник) уклали кредитний договір №50113К6, до якого у подальшому вносили зміни і доповнення додатковими угодами: №50113К6-1 від 18 лютого 2014 року, №50113К6-2 від 13 березня 2014 року, №50113К6-3 від 12 травня 2014 року, №50113К6-4 від 26 червня 2014 року, №50113К6-5 від 27 листопада 2014 року, №50113К6-6 від 25 грудня 2014 року. (а.с. 73-98, том 1(15а). Відповідно до пункту 2.1. кредитного договору банк надає позичальнику кредит, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за кредитом, комісії та інші платежі за цим договором. Відповідно до пункту 2.4. кредитного договору (в редакції додаткової угоди № 50113К6-6 від 25 грудня 2014 року) кінцевий термін погашення кредиту 01 квітня 2015 року. Відповідно до пункту 2.6 кредитного договору у рамках цього договору позичальник сплачує банку проценти за кредитом, комісію за відкриття кредитної лінії, комісію за управління кредитною лінією та інші комісії/плати за цим договором, у розмірах та на умовах цього договору. Пунктом 6.3. кредитного договору сторонами погоджено, що погашення кредиту протягом дії договору повинно здійснюватись позичальником згідно з графіком зміни ліміту заборгованості. Відповідно до пункту 6.6 кредитного договору сплата процентів за кредитом (крім процентів за останній календарний місяць користування кредитом) здійснюється позичальником з 1 по 7 число кожного місяця (у січні та травні по 15 число). Протягом цього періоду сплачуються проценти за кредитом за попередній місяць. Проценти за кредитом за останній календарний місяць користування кредитом мають бути сплачені позичальником не пізніше наступного банківського дня за днем повного погашення основного боргу. Згідно з п. 14.1.1., 14.1.2. кредитного договору цей договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 02 квітня 2015 року. Договір залишається чинним до дати повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором, у разі, якщо у встановлений термін зобов`язання за цим договором не будуть виконані. 03 грудня 2015 року Господарський суд Івано-Франківської області порушив провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Агро-Союз", ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів; ввів процедуру розпорядження майном боржника Приватного акціонерного товариства "Агро-Союз" строком на 115 календарних днів (до 28.03.2016); призначив розпорядником майна арбітражного керуючого Черевача Миколу Михайловича. 08 грудня 2015 року на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет оприлюднено оголошення про порушення справи про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Агро-Союз". 06 січня 2016 року Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Дніпропетровську звернулось до суду із заявою про визнання кредитором з вимогами до боржника на суму 78 806 826, 96 гривень, в тому числі: 10 754 490, 68 гривень пені та судовий збір в розмірі 2 436, 00 гривень; окремо внести до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги як такі, що забезпечені заставою майна Приватного акціонерного товариства "Агро-Союз"; окремо внести до реєстру вимог кредиторів відомості про майно Приватного акціонерного товариства "Агро-Союз", яке є предметом іпотеки за Іпотечними договорами № 50108Z61 від 29 жовтня 2008 року та № 50109Z25 від 03 вересня 2009 року. У заяві Банк зазначає, що станом на 03 грудня 2015 року заборгованість боржника за укладеним в рамках Генеральної угоди №5006N2 (зі змінами і доповненнями) Кредитним договором № 50113К6 від 27 грудня 2013 року становить 78 804 390, 96 гривень, в тому числі 10 754 490, 68 гривень, із них: - прострочена заборгованість за кредитом - 47 854 186, 92 гривень; - пеня за основним боргом - 9 781 266, 10 гривень; - прострочені проценти за кредитом - 8 659 825, 43 гривень; - проценти за кредитом - 51 842, 04 гривень; - пеня за процентами - 888 402, 84 гривень; - прострочена комісія за управління - 475 888, 61 гривень; - пеня за комісією за управління - 84 821, 74 гривень; - 3 % річних (згідно статті 625 ЦК України) - 1 088 008, 87 гривень; - індекс інфляції (згідно статті 625 ЦК України) - 9 920 148, 41 гривень. 30 жовтня 2019 року розпорядник майна Приватного акціонерного товариства "Агро-Союз" арбітражний керуючий Величко В. Ю. подав суду додаткові пояснення щодо результатів розгляду грошових вимог ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" , у якому визнає частково вимоги кредитора. 08 жовтня 2019 року кредитор подав клопотання про зупинення провадження в частині розгляду грошових вимог Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Дніпрі до прийняття остаточного рішення Великою Палатою Верховного суду у справі № 912/1120/16, яке суд ухвалою від 06 листопада 2019 року відхилив. Предметом апеляційного оскарження є ухвала Господарського суду Івано-Франківської області від 06 листопада 2019 року у справі №909/1278/15 у частині відмови у задоволенні заяви з грошовими вимогами Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" у м. Дніпрі до Приватного акціонерного товариства "Агро-Союз" в розмірі 6 975 599, 82 гривень (п.7 ухвали). Означена сума це проценти за користування кредитом, нараховані з 02 квітня 2015 року до 03 грудня 2015 року. Скаржник просить у цій частині ухвалу скасувати та прийняти нове рішення, яким визнати грошові вимоги в сумі 6 975 599,82 грн та зобов`язати арбітражного керуючого суму 6 975 599,82 грн включити до реєстру вимог кредиторів ПрАТ "Агро-Союз". У решті оскаржену ухвалу залишити без змін. З 21 жовтня 2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства, у силу положень пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень якого, з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації. Справа № перебуває на стадії розпорядження майном боржника, тому подальший її розгляд здійснюється відповідно до положень Кодексу України з процедур банкрутства. У силу приписів частини 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України. Згідно з частиною першою статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство. За визначенням статті 1 Кодексу, грошове зобов`язання - це зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. За приписами частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Відповідно до частини 2 статті 345 Господарського кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. За умовами частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч.1ст.1049 ЦК України). За приписами статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У постанові від 04 лютого 2020 року зі справи № 912/1120/16 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію про правильне застосування норм права щодо наслідків порушення строків повернення позики (кредиту), а саме: 6.22. ... у постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. 6.23. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. 6.24. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. 6.25. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. 6.26. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. 6.27. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц. 6.28. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. 6.29. Така правова позиція щодо правильного застосування норм права підлягає врахуванню у справі про банкрутство в разі подання заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника як на стадії розпорядження майном боржника, так і на стадії ліквідаційної процедури, з урахуванням перебування в цей час боржника в особливому правовому становищі, зокрема і щодо дії мораторію на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Також, у постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18. Як вже зазначено, АТ «Укрексімбанк» вважає незаконною оскаржену ухвалу в частині відмови у визнанні суми 6 975 599, 82 грн - проценти за користування кредитом, нараховані з 02 квітня 2015 року до 01 грудня 2015 року. Спірна сума процентів нарахована за прострочення повернення кредитних коштів за кредитним договором №50113Кб від 27 грудня 2013 року, про що вказано в розрахунку заборгованості (т.1(15а), а.с.13-16). З наданої АТ «Укрексімбанк» банківської виписки щодо боржника теж видно, що підставою розрахунків слугував кредитний договір №50113Кб (т.1(15а), а.с.139-165). Відповідно до пункту 2.4. кредитного договору №50113Кб (в редакції додаткової угоди №50113К6-6 ) кінцевий термін погашення кредиту 01 квітня 2015 року. Також, додатковою угодою №50113К6-6 від 25 грудня 2014 року викладено у новій редакції додаток №1 до кредитного договору - графік зміни ліміту заборгованості, в якому останньою датою зменшення ліміту заборгованості є 01 квітня 2015 року. Отже, 01 квітня 2015 року закінчився строк кредитування Приватного акціонерного товариства "Агро-Союз" і його (боржника) право законно користуватися кредитними коштами, отриманими за кредитним договором №50113Кб від 27 грудня 2013 року (в редакції додаткової угоди №50113К6-6 від 25 грудня 2014 року ). Таким чином, за період до прострочення боржника за кредитним договором №50113Кб (в редакції додаткової угоди №50113К6-6) підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення (починаючи з 02 квітня 2015 року) підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Суд першої інстанції дослідив умови генеральної угоди і кредитного договору, надані докази та правильно застосував правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 про те, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. В охоронних правовідносинах права та інтереси банку забезпечені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, - та відмовив АТ «Укрексімбанк» у визнанні кредиторських вимог у сумі 6 975 599, 82 грн процентів за користування кредитом за кредитним договором №50113Кб (в редакції додаткової угоди №50113К6-6) за період з 02 квітня 2015 року до 01 грудня 2015 року. З урахуванням викладених обставин справи, приписів закону, правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16, законні підстави для визнання кредиторських вимог у сумі 6 975 599, 82 грн процентів за користування кредитом за кредитним договором №50113Кб (в редакції додаткової угоди №50113К6-6) за період з 02 квітня 2015 року до 03 грудня 2015 року відсутні. Викладене спростовує доводи скаржника про неповноту досліджень судом першої інстанції доказів, умов кредитного договору, які дають право банку нараховувати проценти за користування кредитними коштами до повного погашення боргу, невірне застосування норм матеріального права до встановлених обставин. Щодо доводів скаржника про законодавчу невизначеність пріоритету обов`язковості висновків Верховного Суду викладених касаційними судами у складі Верховного Суду чи висновків Великої Палати Верховного Суду. Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, висновки щодо застосування норм права мають ураховуватись судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Як видно із змісту постанов Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16, Велика Палата Верховного Суду виклала саме висновки щодо застосування норм права, зокрема, частини першої статті 1048 та частини 2 статті 625 ЦК України. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 22 серпня 2019 року у справі №906/778/18, від 10 жовтня 2018 року у справі № 910/750/18, від 14 травня 2019 року у справі №910/22858/17 не наводив висновків щодо застосування норм права, а вказав на незастосування постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, оскільки така прийнята за інших обставин. У постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18. Так, у постанові від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав про те, що сторонами у пункті 2.7.2 кредитного договору з урахуванням принципу свободи договору (статей 6, 627 ЦК України) передбачено іншу домовленість, яка, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абзацом другим частини першої статті 1048 ЦК України, допускає нарахування банком процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості. Відтак, ураховуючи умови договору, суд апеляційної інстанції помилково застосував до правовідносин сторін цього спору правову позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, та відмовив у частині позовних вимог про стягнення заборгованості зі сплати процентів за кредитом, трьох процентів річних за прострочення сплати процентів за кредитом та інфляційних втрат за таке прострочення. Велика Палата Верховного Суду відзначила, що тлумачення умов укладеного сторонами договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов`язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України. (п. 6.35. постанови від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16). З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду вказала про необхідність відступити від висновку, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. (п. 6.32. - 6.36. постанови від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16). Відповідно до статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Господарський суд Івано-Франківської області постановив ухвалу від 06 листопада 2019 року у справі №909/1278/15 з додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак законні підстави для задоволення апеляційної скарги Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Дніпрі відсутні. Керуючись ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281, 282, 283, 284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 06 листопада 2019 року у справі №909/1278/15 залишити без змін, апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Дніпрі без задоволення. Судовий збір покласти на Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Дніпрі. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку. Постанова підписана 21 жовтня 2020 року. Головуючий суддя В.М. Гриців Суддя О.В.Зварич Суддя М.І.Хабіб