Постанова Харківський апеляційний суд № 614/273/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 21 жовтня 2020 року м. Харків справа № 614/273/20 провадження № 22-ц/818/3685/20 Харківський апеляційний суд у складі: головуючого - Пилипчук Н.П., суддів колегії - Тичкової О.Ю., Маміної В.О. за участю секретаря - Плахотнікової І.О. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Борівського районного суду Харківської області від 25 травня 2020 року, постановлене в складі судді Гуляєвої Г.М., В С Т А Н О В И В : У березні 2020 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням по АДРЕСА_1 , що є підставою для його зняття з реєстраційного обліку за вищевказаною адресою. Обгрунтовуючи свої позовні вимоги посилалась на те, що 12.05.1994 КП «Борівське БТІ» на підставі свідоцтва № 269 від 17.05.1994 про право власності на житло Борівського фонду комунального майна роздержавлення та приватизації за позивачем була зареєстрована на праві власності квартира АДРЕСА_1 . У вказаному домоволодінні, окрім позивача, зареєстрований її чоловік ОСОБА_3 , 1955 р.н., та її син ОСОБА_2 , 1981 р.н., проте фактично в будинку позивач мешкає з чоловіком. ОСОБА_2 більше 10 років за даною адресою не мешкає, відносин не підтримує. Відсутність ОСОБА_2 більше 10 років за місцем реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 , засвідчено актом обстеження житлово-побутових умов проживання по домоволодінню, складеного 24.03.2020 та підписаним свідками сусідами ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , і завіреним депутатом селищної ради Токарем О.М. і секретарем селищної ради Кучмою І.В. Жодного зв?язку з сином у позивача немає. На теперішній час значно зросли тарифи на воду, газ, тепло, електроенергію, які нараховують по кількості зареєстрованих у житловому будинку осіб. Самостійно відповідач не знімається з реєстраційного обліку, що змусило позивача звернутися до суду з даною позовною заявою. Заочним рішенням Борівського районного суду Харківської області від 25 травня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт вказує на порушення судом норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права. В своїй апеляційній скарзі посилається на ті самі обставини, що і в позовній заяві. У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Крім того, відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обв`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків можуть бути як правочини (пункт 1), так і інші юридичні факти (пункт 4). Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є співвласником квартири АДРЕСА_1 , тому відсутні підстави для визнання ОСОБА_2 в порядку ч.2 ст.405 ЦК України, таким, що втратив право користування житловим приміщенням за вказаною адресою. Судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає обставинам справи і вимогам закону. Судом першої інстанції встановлено, що згідно копії технічного паспорту на квартиру та копії свідоцтва про право власності на житло від 17.05.1994 власниками квартири АДРЕСА_1 рівними долями є ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 та ОСОБА_2 (а.с.4-6). З копії домової книги для прописки в будинку АДРЕСА_1 вбачається, за даною адресою зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с.7-9). Копією акту обстеження житлово-побутових умов проживання по домоволодінню в АДРЕСА_1 від 24.03.2020 підтверджується, що ОСОБА_2 на протязі останніх 10 років мешкає і працює в м. Харкові, відносини не підтримує (а.с.10). Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, першого Протоколу та протоколів № № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб. Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Пунктом 1 ст. 319 ЦК передбачено, що власник володіє, користується і розпоряджається належним йому майном (в даному випадку квартирою) на свій розсуд. Так, власник квартири чи будинку може надати право користування цим житлом як членам своєї родини, так і будь-яким іншим особам. Згідно із частиною четвертою статті 156 ЖК УРСР, 1983 року, до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 ЖК УРСР 1983 року. Положеннями частини другої статті 64 ЖК УРСР, 1983 року, передбачено, до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Згідно ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважним причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником житла або законом. Між тим, як вбачається з копії технічного паспорту на квартиру та копії свідоцтва про право власності на житло від 17.05.1994 співвласником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 , тому відсутні підстави для визнання ОСОБА_2 в порядку ч.2 ст.405 ЦК України, таким, що втратив право користування житловим приміщенням за вказаною адресою За приписами статті 383 ЦК України та статті 150 ЖК України передбачено право власника використовувати житло для власного проживання, проживання інших членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до статті 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Тому суд обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням. Відмовляючи у позові ОСОБА_1 суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, встановивши, що ОСОБА_2 є співвласником спірного житлового приміщення. Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги стосовно порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Перелічені апелянтом порушення за своїм характером та змістом не вплинули на правильність рішення суду і тому не можуть бути підставою для його скасування відповідно до ч.2 ст.376 ЦПК України. Позивач наголошує, що предметом позову є визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та вона не порушувала питання про позбавлення відповідача права власності. Між тим, такі доводи не грунтуються на законі, оскільки право користування є складовою права власності в силу ст. 317 ЦК України. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Борівського районного суду Харківської області від 25 травня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий - Н.П. Пилипчук Судді - О.В. Маміна О.Ю. Тичкова