Постанова 4850 № 200/4117/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 жовтня 2020 року справа №200/4117/20-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Гайдара А.В., Геращенка І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 травня 2020 р. (у повному обсязі виготовлено 25 травня 2020 року у м. Слов`янськ) у справі № 200/4117/20-а (головуючий І інстанції суддя Куденков К.О.) за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Донецькій області про визнання протиправною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: Позивач 17.04.2020 року звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами відповідача від 31 березня 2020 року № ДЦ10802/2064/АВ/П/ТД-ФС у розмірі 47230,00 грн.; вирішити питання судових витрат (а.с. 2-4). Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 травня 2020 року у справі № 200/4117/20-а позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправною і скасовано постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Головного управління Держпраці у Донецькій області від 31 березня 2020 року № ДЦ10802/2064/АВ/П/ТД-ФС. Вирішено питання відшкодування судових витрат. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині скасування постанови Головного управління Держпраці у Донецькій області від 31.03.2020 року № ДЦ10802/2064/АВ/П/ТД-ФС про накладення штрафу в сумі 47230,00 грн. та є беззаперечною підставою для скасування рішення у цій частині. Посилається на норми КЗпП України, Порядку № 823, Порядку № 509 та вказує, що працівник не може бути допущений до роботи без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Вважає, що притягнення позивача до адміністративної відповідальності не звільняє від накладення адміністративних санкцій. Позивачем на адресу суду надано відзив на апеляційну скаргу, в якій просить залишити рішення суду першої інстанції без змін. Надав суду заяву про розгляд справи без його участі. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є фізичною особою-підприємцем, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 6, 27-28). 12 лютого 2020 року ГУ Держпраці видано направлення № 232/04.2/15-33 на проведення інспекційного відвідування суб`єкта господарювання ФОП ОСОБА_1 (а.с. 10). 19 лютого 2020 року ГУ Держпраці у Донецькій області складено акт інспекційного відвідування позивача № ДЦ10802/2064/АВ, яким встановлено порушення ч. 1 і ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України та постанови Кабінету Міністрів України № 413 від 17.06.2015 «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу», а саме: ФОП ОСОБА_1 допущено до роботи працівника ОСОБА_2 без укладання трудового договору, оформленого наказом власника, і без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, установленому про прийняття працівника на роботу, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України (а.с. 11-13). 19 лютого 2020 року складено припис про усунення виявлених порушень № ДЦ10802/2064/АВ/П, який отриманий позивачем 19.02.2020 року (а.с. 14). 19.02.2020 року ГУ Держпраці складений протокол про адміністративне правопорушення № ДЦ10802/2064/АВ/П/ПТ, в якому занотовано, що ФОП ОСОБА_1 вчинила адміністративне правопорушення, а саме: 17 лютого 2020 року об 11 год. 25 хв. у АДРЕСА_1 , у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » була допущена до роботи щодо продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів громадянка ОСОБА_2 без укладення трудового договору, оформленого наказом власника, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку встановленому про прийняття працівника на роботу, чим порушила вимоги частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України і Постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу», за що передбачена відповідальність ч. 3 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (а.с. 15-16). У вказаному протоколі також зазначено, що ОСОБА_2 пояснила, що стажується у ФОП ОСОБА_1 з 17.02.2019 року, здійснювала торгівлю продуктами харчування. Трудовий договір з ФОП ОСОБА_1 не оформлявся (а.с. 15-16). 22 лютого 2020 року позивачем складено повідомлення № 1 про виконання вказаного припису (а.с. 17). Постановою Дзержинського міського суду Донецької області від 13.03.2020 року у справі № 225/1228/20, яка набрала законної сили 23.03.2020 року, визнано ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 8500,00 грн. (а.с. 9). Судовим рішенням у справі № 225/1228/20 визначено, що під час проведення інспекційного відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 » встановлено порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці, а саме: 17.02.2020 року об 11:25 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 фактично допустила до роботи щодо продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів працівника ОСОБА_2 без оформлення трудового договору, чим порушила вимоги ч. 3 ст. 24 КЗпП та постанову КМУ «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» від 17.06.2015 року № 413, за що передбачена відповідальність ч.3 ст. 41 КУпАП.(а.с. 9). 31 березня 2020 року відповідачем прийнято постанову № ДЦ10802/2064/АВ/П/ТД-ФС про накладення штрафу у розмірі 47230,00 грн. (а.с. 7-8). Спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо прийняття постанови від 31.03.2020 року № ДЦ10802/2064/АВ/П/ТД-ФС про накладення на позивача штрафу у розмірі 47230,00 грн. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог з огляду на наступне. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Закон України Про охорону праці від 14.10.1992 року № 2694-XII (далі Закон № 2694-XII) окреслює основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров`я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Унормуванням частини першої статті 38 Закону № 2694-XII державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ядерної та радіаційної безпеки; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства у сферах пожежної і техногенної безпеки; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення. Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування. Пунктом 1 "Положення про Державну службу України з питань праці", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 96, встановлено, що Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Абзацом першим пункту 7 вказаного Положення передбачено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. За змістом абзаців 1 та 3 пункту 1 "Положення про Головне управління Держпраці у Донецькій області", затвердженого наказом Державної служби України з питань праці від 04 лютого 2016 року № 8, Головне управління Держпраці у Донецькій області (далі - Управління Держпраці) є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується. Підпунктом 15 пункту 4 вказаного Положення та підпунктом 15 пункту 4 "Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 27.03.2015 року № 340, передбачено, що Управління Держпраці відповідно до покладених на нього завдань здійснює державний нагляд (контроль) зокрема за додержанням законодавства з охорони праці в частині безпечного ведення робіт, гігієни праці, промислової безпеки, безпеки робіт у сфері поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення. Приписами статті 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 № 877-V визначено, що заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом. Частиною першою статті 259 Кодексу законів про працю України окреслено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 (далі - Порядок № 823), визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю. За нормами пункту 2 Порядку № 823 заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю з питань виявлення неоформлених трудових відносин здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів. Підстави для проведення суб`єктом владних повноважень інспекційних відвідувань визначені пунктом 5 Порядком № 823, відповідно до якого однією із підстав для здійснення інспекційних відвідувань є: рішення керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань, прийняте за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту. В пунктах 16, 18 Порядку № 823 відбито, що за результатами інспекційного відвідування складаються акт інспекційного відвідування (далі - акт) і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю. Якщо об`єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід`ємною частиною. Зауваження можуть бути подані об`єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів після дня підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження. Між тим, згідно пунктів 20-21 Порядку № 823 передбачено, що припис є обов`язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об`єктом відвідування порушень вимог законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування. Припис вноситься об`єкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта (відмови від підписання), а в разі наявності зауважень - наступного дня після їх розгляду. Припис складається у двох примірниках, що підписуються інспектором праці, який проводив інспекційне відвідування, та об`єктом відвідування або уповноваженою ним особою. Один примірник припису залишається в об`єкта відвідування. Крім того, за змістом пункту 24 Порядку № 823 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом, після розгляду зауважень об`єкта відвідування до нього (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування, за результатами якого вносить припис та вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності. Заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування (пункт 25 Порядку № 823). Суд вважає за необхідне зазначити, що визначальним для вирішення спірних правовідносин у даній справі є встановлення факту використання позивачем найманої праці осіб, зазначених в акті інспекційного відвідування та оскаржуваній постанові та наявність ознак трудових правовідносин між ними, що було доведено відповідачем і підтверджується постановою Дзержинського міського суду Донецької області від 13.03.2020 року у справі № 225/1228/20, яка набрала законної сили 23.03.2020 року. Фізичні особи-підприємці (далі ФОП), які існують як такі не тільки на папері, а і займаються реальною підприємницькою діяльністю, як правило не обходяться без найманих працівників. Найманий працівник, в свою чергу, не лише допомога в здійснені підприємницької діяльності, а і відповідальність для ФОПа. Трудові відносини в Україні регулюються Кодексом законів про працю України (далі КЗпП). У випадку залучення найманих працівників, ФОП має виконати наступні кроки: - оформити трудовий договір з працівником відповідно до ст. ст. 21, 24 КЗпП. - видати наказ чи розпорядження про прийняття працівника на роботу відповідно до ч. 3 ст. 24 КЗпП. - повідомити Державну податкову інспекцію за місцем реєстрації про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 02.02.2020 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" № 378-ІХ від 12.12.2019 р. Цим Законом внесені зміни до ст. 265 КЗпП, відповідно до якої, фізичні особи-підприємці несуть відповідальність в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати ЄСВ та податків. При проведенні відповідачем інспекційного відвідування позивача ним вказано на порушення позивачем вимог законодавства про працю - ч. 3 ст. 24 КЗпП, а саме: допущення позивачем до роботи працівника без укладення трудового договору. Суд зазначає, що уповноважена особа позивача не скористалася правами, передбаченими пунктом 14 Порядку № 823, у тому числі правом не допускати до проведення інспекційного відвідування у разі: відсутності службового посвідчення; якщо на офіційному веб - сайті Держпраці відсутні рішення Мінсоцполітики про форми службового посвідчення інспектора праці, акта, довідки, припису, вимоги, перелік питань, що підлягають інспектуванню; якщо строк проведення інспекційного відвідування перевищує строки, визначені пунктом 10 цього Порядку; правом вимагати від інспектора праці додержання вимог законодавства; оскаржувати в установленому законом порядку неправомірні дії інспектора праці тощо. Так, на виконання вищенаведених норм Порядку № 823 за результатами інспекційного відвідування інспекторами праці Управління Держпраці був складений акт інспекційного відвідування від 19 лютого 2020 року № ДЦ10802/2064/АВ. Копія акту була надана позивачу, про що зроблена відповідна позначка про отримання, засвідчена підписом (а.с. 11-13). Акт інспекційного відвідування від 19 лютого 2020 року № ДЦ10802/2064/АВ підписаний без жодних зауважень. Крім того, позивач підписала припис про усунення виявлених порушень від 19.02.2020 № ДЦ10802/2064/АВ/П без жодних зауважень та листом від 22.02.2020 повідомила начальника Управління Держпраці про його виконання у повному обсязі (а.с. 14, 17). Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що інспектори праці Управління Держпраці під час проведення інспекційного відвідування позивача діяли виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, інспекторами праці Управління Держпраці були дотримані вимоги Порядку №

823. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно - технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Частинами першою та третьою статті 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Стаття 21 КЗпП України, визначає, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Частина перша статті 23 КЗпП України обумовлює, що трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. За вимогами статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Частиною першою статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП України унормовано, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. Приписами абзацу восьмого частини другої статті 265 КЗпП України встановлено: юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати. Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (далі - Порядок № 509). Відповідно до пункту 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками. Штрафи можуть бути накладені на підставі: рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації; акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади; акта документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю. Судом встановлено, що за результатами інспекційного відвідування вказано на порушення: ч. 3 ст. 24 КЗпП України, а саме: 17.02.2020 року о 11.25 год. фізична особа-підприємець ОСОБА_1 фактично допустила до роботи щодо продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів працівника ОСОБА_2 без оформлення трудового договору. В процесі перевірки ОСОБА_2 пояснила, що стажується у ФОП ОСОБА_1 з 17.02.2019 року, здійснювала торгівлю продуктами харчування. Трудовий договір з ФОП ОСОБА_1 не оформлявся. В частині третій статті 24 КЗпП України відбито: працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Таким чином, з огляду на вищевикладене, гр. ОСОБА_2 була допущена позивачем до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом власника, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку встановленому про прийняття працівника на роботу, в порядку встановленому КМУ. Ключовим правовим питанням, щодо якого виник спір, є можливість одночасного притягнення особи до відповідальності за ч. 2 ст. 265 КЗпП та ч. 3 ст. 41 КУпАП за невиплату заробітної плати в належному розмірі. Частина 2 ст. 265 КЗпП України обумовлює: «Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження. Штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України». В частині 3 ст. 41 КУпАП занотовано: що роботодавець несе відповідальність за «Фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства». Таким чином, нормами КЗпП та КУпАП передбачено відповідальність за допуск працівника до роботи без належного оформлення трудового договору. Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що штраф за ч. 2 ст. 265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за ч. 3 ст. 41 КУпАП є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення. При цьому, і ст. 265 КЗпП, і ст. 41 КУпАП були викладені в такій редакції Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці». Тобто ключовою відмінністю цих двох статей є суб`єктний склад правопорушення. Однак, згідно ст. 61 Конституції України ніхто не може двічі притягатися до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Оскільки в обох нормах йдеться про юридичну відповідальність та одне й те саме правопорушення, для застосування ст. 61 Конституції України необхідно з`ясувати чи належить відповідальність, передбачена ст. 265 КЗпП України і ст. 41 КУпАП до одного виду. Зокрема, закон не визначає, до якого саме виду юридичної відповідальності належать заходи впливу за правопорушення, передбачені у ч. 2 ст. 265 КЗпП України. Кваліфікуючи вид цієї відповідальності, суд бере до уваги: (а) мету відповідальності - покарання роботодавців за порушення законодавства про працю та легалізація фонду оплати праці; (б) характер шкоди - шкоду заподіяно суспільству, а не працівнику; (в) вид стягнення - фінансова санкція у виді штрафу; (г) суб`єкт, який притягує до відповідальності - державний орган; (д) джерело сплати - штраф зараховується до державного бюджету. Водночас, положення ч. 2 ст. 265 КЗпП України та ч. 3 ст. 41 КУпАП в частині визначення правопорушення абсолютно тотожні: «фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору», а обставини, що стали підставою їх встановлення для позивача - ідентичні. Враховуючи вищенаведені ознаки, а також пріоритетність тлумачення, яке у найбільшій мірі відповідає інтересам суб`єкта приватного права, суд дійшов висновку, що правопорушення, передбачені у ч. 2 ст. 265 КЗпП України так само, як і правопорушення, передбачене у ч. 3 ст. 41 КУпАП, належить за своєю природою (основними ознаками) до такого виду юридичної відповідальності як адміністративна відповідальність Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2018 року у справі № 814/2156/16 та від 03 жовтня 2019 року у справі № 813/6082/15. У відповідності до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. І відповідачем не доведено, що, приймаючи спірну постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 31.03.2020 року, він діяв правомірно. Враховуючи викладене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд апеляційної інстанції погоджується з тим, що суд першої інстанції не допустив порушення норм матеріального права в частині задоволення позовних вимог, а тому таке рішення належить залишити без змін. Керуючись статями 272, 308, 311, 315, ст. 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Донецькій області - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 травня 2020 р. у справі № 200/4117/20-а - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 26 жовтня 2020 року. Головуючий суддя Г.М. Міронова Судді А.В. Гайдар І.В.Геращенко