Постанова 4821 № 707/1022/17

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 жовтня 2020 року м. Черкаси Справа № 707/1022/17 Провадження № 22-ц/821/1055/20 категорія: 302000000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Василенко Л. І., суддів: Карпенко О. В., Нерушак Л. В. секретаря: Винник І. М. учасники справи: позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом): ОСОБА_1 ; відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом): ОСОБА_2 ; відповідач за первісним та зустрічним позовами: Будищенська сільська рада Черкаського району Черкаської області; розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 08 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області, ОСОБА_2 про скасування рішення Будищенської сільської ради та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області, ОСОБА_1 про встановлення земельного сервітуту та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, у складі: головуючого судді Соколишиної Л. Б., повний текст рішення складено 17 квітня 2020 року, в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області, ОСОБА_2 про скасування рішення Будищенської сільської ради. Свої позовні вимоги мотивувала тим, що рішенням Будищенської сільської ради № 13-10 від 14 червня 2016 року було затверджено проекти землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 , за рахунок земель не наданих у власність або користування (рілля), земельних ділянок площами 0,2500 га (кадастровий № 7124981500:05:001:0045) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та 0,3509 га (кадастровий № 7124981500:05:001:0046) для ведення особистого селянського господарства в межах АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим він здійснив їх державну реєстрацію та отримав витяги з Державного земельного кадастру від 02 червня 2016 року серії НВ-7103765202016 та НВ-7103765262016. На підставі даного рішення, витягів з Державного земельного кадастру виконавчим комітетом Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04 липня 2016 року № 30294116 та № 30295564, номер запису про право власності 15221641 та 15251087 відповідно. Оскаржуваним рішенням, на думку позивача, Будищенська сільська рада передала у власність ОСОБА_2 частину її прибудинкової території, про що свідчить витяг із публічної кадастрової карти України, а також те, що вона є законним користувачем сусідньої земельної ділянки, яка розташована в АДРЕСА_1 , оскільки дана ділянка належить їй на праві успадкованого довічного володіння на підставі рішення сесії Будищенської сільської ради № 7-3 від 27 вересня 1991 року та приватизована за рішенням виконкому Будищенської сільської ради за № 56 від 27 листопада 1997 року. Зазначає, що вона здійснювала забудову та обслуговування земельної ділянки відповідно до Плану забудови земельної ділянки № 225 від 26 грудня 1991 року та пізніше, подовживши її за рахунок земель Будищенської сільської ради для ведення особистого селянського господарства, приватизувала за рішенням Будищенської сільської ради № 13-3 від 19 жовтня 2011 року. Наголошувала, що ширина земельної ділянки завжди становила 25 м, її межі були погоджені ще у 2009 році з сусідніми землекористувачами, зокрема, ОСОБА_3 до придбання ОСОБА_2 свого домоволодіння, про що було складено акт погодження меж. Внаслідок приватизації ОСОБА_2 двох земельних ділянок, їх сумарний розмір збільшився майже на 5 соток, у зв`язку з чим нові земельні ділянки накладаються на її земельну ділянку на 2,5 метри по всій довжині. Вона почала отримувати від відповідача вимоги розбити огорожу, яка була зведена у чіткій відповідності до межових знаків ще у 1991 році. Вважає, що дії Будищенської сільської ради були спрямовані саме на відібрання у неї землі на користь ОСОБА_2 , про що свідчать також факти скасування Будищенською сільською радою свого ж рішення № 13-3 від 19 жовтня 2011 року про надання їй у власність земельної ділянки площею 0,5247 га, визнання позовних вимог ОСОБА_2 у справі за позовом останнього до управління Держгеокадастру у Черкаському районі Черкаської області, Будищенської сільської ради про визнання недійсним та скасування актів на право власності на земельну ділянку, ініціювання головою Будищенської сільської ради ОСОБА_4 кримінальної справи проти колишнього землевпорядника сільської ради ОСОБА_5 щодо підробки підпису на дозволі на розробку технічної документації ОСОБА_1 та прийняття оскаржуваного рішення, яким ОСОБА_2 надано частину земельної ділянки позивачки. При цьому, ОСОБА_2 на вказаному не зупинився, а подав заяву щодо укладення договору встановлення земельного сервітуту для обслуговування своїх споруд щодо земельної ділянки, яка належить позивачу. Також вона вважає, що у зв`язку з непогодженням нею меж земельних ділянок, які приватизовувались ОСОБА_2 , оскаржуване нею рішення сільської ради прийняте всупереч вимогам Земельного кодексу України. Уточнивши свої позовні вимоги, остаточно просила визнати недійсним рішення Будищенської сільської ради № 13-10 від 14 червня 2016 року. Визнати недійсною документацію із землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 0,2500 га та площею 0,3509 га в межах АДРЕСА_1 . Скасувати державну реєстрацію указаних земельних ділянок та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 30294116 від 04 липня 2016 року, а також рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 30295564 від 04 липня 2016 року. 26 вересня 2017 року ОСОБА_2 звернувся в суд із зустрічною позовною заявою до Будищенської сільської ради, ОСОБА_1 про встановлення земельного сервітуту на право проходу по земельній ділянці, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Свої вимоги мотивував тим, що він є власником земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 7124981500:05:001:0045, площею 0,25 га, право власності на яку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно під реєстраційним номером 962029271249, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та з кадастровим номером 7124981500:05:001:0046, площею 0,3509 га, право власності на яку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно під реєстраційним номером 962112571249, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства. На вказаній земельній ділянці розміщене нерухоме майно (гараж-сарай позначений літерою «Б» на технічному паспорті на житловий (садибний) будинок), яке він не має змоги обслуговувати, оскільки не має можливості проходу до нього, враховуючи, що відстань до суміжної земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 становить лише 0,33 м. Із його земельною ділянкою межує земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до рішення Апеляційного суду Черкаської області від 25 листопада 2014 року у справі № 88ц/793/16/14, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2015 року, скасоване свідоцтво про право власності на вказану земельну ділянку, а також скасовано рішення Будищенської сільської ради № 13-3 від 19 жовтня 2011 року в частині затвердження технічної документації із землеустрою по складанню документів, що посвідчують право на вказану земельну ділянку площею 0,5247 га. Вважає, що зазначена земельна ділянка не є сформованою та відноситься до комунальної власності, тобто власником є Будищенська сільська рада Черкаського району Черкаської області. Із урахуванням місця розташування обох земельних ділянок, доступ до нерухомого майна, розташованого на його земельній ділянці, можливий виключно через земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, ОСОБА_1 , як фактичний користувач останньої, створює перешкоди у проході йому через указану земельну ділянку та, як наслідок, унеможливлює користування його нерухомим майном та фактично перешкоджає у користуванні земельною ділянкою, яка є його власністю. З метою вирішення даної проблеми він звертався до Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області з відповідним листом про наміри встановити земельний сервітут шляхом укладення договору встановлення земельного сервітуту на право проходу через земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . 27 квітня 2017 року він отримав лист з рішенням Будищенської сільської ради № 30-15 від 14 квітня 2017 року «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_2 щодо укладення договору встановлення земельного сервітуту», яким було відмовлено ОСОБА_2 в укладенні договору встановлення земельного сервітуту. Підставою для відмови стало те, що земельна ділянка площею 0,12 га за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до наявної у Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області земельно-кадастрової книги №5, особового номеру 1085, обліковується за користувачем ОСОБА_1 . Уточнивши свої позовні вимоги, остаточно просив суд встановити на його користь безстроковий, безоплатний земельний сервітут у відповідності до варіанту 2, запропонованого судовим експертом Окрепкою А. І. у висновку судового експерта за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи № 1309/18 від 13 вересня 2018 року, шляхом надання ОСОБА_2 права проходу через частину земельної ділянки щодо земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві власності Будищенській сільській раді Черкаського району Черкаської області, зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_2 своїми земельними ділянками з кадастровими номерами 7124981500:05:001:0045 та 7124981500:05:001:0046 шляхом перенесення самовільно встановленого нею паркану за межі його земельних ділянок. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 08 квітня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Рішення суду, в частині відмови ОСОБА_1 , мотивоване тим, що матеріали справи не містять жодного належного і допустимого доказу того, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку набула право власності або право користування земельною ділянкою відповідної конфігурації, на якій розташоване належне їй на праві власності домоволодіння АДРЕСА_1 , в наслідок чого суд дійшов висновку, що на день виникнення спірних правовідносин, таке право у ОСОБА_1 взагалі не виникло. Суд першої інстанції також виходив з того, що ОСОБА_1 не довела, що під час прийняття Будищенською сільською радою Черкаського району Черкаської області рішення про передачу ОСОБА_2 у приватну власність земельних ділянок (кадастрові номери 7124981500:05:001:0045 та 7124981500:05:001:0046) було допущено порушення вимог ЗК України, не дотримано порядку встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та порушено її право землекористування. Рішення суду, в частині відмови ОСОБА_2 , мотивоване тим, що вимоги ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом перенесення самовільно встановленого ОСОБА_1 паркану за межі земельних ділянок ОСОБА_2 , є не обґрунтованими належними і допустимими доказами. Також судом зазначено, що немає підстав встановлювати на користь ОСОБА_2 сервітут на користування частиною земельної ділянки із кадастровим номером 7124981500:05:001:0045 для обслуговування належної йому господарської будівлі, оскільки встановлено накладення цієї ділянки на земельну ділянку, що перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 , а тому згадане нерухоме майно розташоване на належній позивачу за зустрічним позовом земельній ділянці і встановлення сервітуту в даному випадку суперечить його суті, як права користування чужим майном. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу У травні 2020 року ОСОБА_1 , вважаючи рішення суду незаконним, подала апеляційну скаргу в якій просила суд скасувати рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 08 квітня 2020 року та задовольнити її позовні вимоги повністю. Визнати недійсним рішення Будищенської сільської ради № 13-10 від 14 червня 2016 року. Визнати недійсною документацію із землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 0,2500 га та площею 0,3509 га в межах АДРЕСА_1 . Скасувати державну реєстрацію указаних земельних ділянок та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 30294116 від 04 липня 2016 року, а також рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 30295564 від 04 липня 2016 року. Стягнути з відповідачів судовий збір у розмірі 11200 грн. У решті рішення суду залишити без змін. Апеляційну скаргу мотивувала тим, що судом було неправильно, неповно визначено обставини та правовідносини, внаслідок неналежного їх дослідження та оцінки. Зазначала, що вона володіє земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 на законних підставах, а її права повинні бути захищені від незаконних спроб їх її позбавити у цілому чи у частині. Вважає, що суд прийшов до хибного висновку, що у зв`язку із тим, що ОСОБА_1 не оформила у власність або користування земельну ділянку, вона взагалі не має жодного права, що підлягає захисту. Факт приватизації ОСОБА_2 частини її домоволодіння доведено належним та допустимим доказом висновком судового експерта від 13 вересня 2018 року, однак, суд першої інстанції зробив протилежний висновок, аніж висловлений судовим експертом. Схема земельної ділянки у паперових копіях кадастрової справи, наданих ПП «Геотоп Сервіс» та ОСОБА_2 , не відповідають схемі земельної ділянки, яка фактично була внесена в земельний кадастр та каталог координат, на підставі яких проводилась судова експертиза, на цілих 2 метри по всій довжині, чому суд не надав належної оцінки. Також вважає, що судом першої інстанції порушено її право на витребування належних доказів для доказування тих обставин, на які скаржник посилалась у своїй позовній заяві, зокрема, судом не було застосовано заходи процесуального примусу та не витребувано оригінали документації із землеустрою щодо земельної ділянки із кадастровим номером 7124981500:05:001:0045. Судом також було долучено копії документації із землеустрою без звірки їх ідентичності із оригіналами, порушено порядок проведення експертизи (експерту не надано матеріали справи в порядку визначеному Інструкцією та проігноровано не надсилання доказів сторонам по справі). У червні 2020 року ОСОБА_2 , вважаючи рішення суду в частині відмови у зустрічному позові таким, що ухвалене при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 08 квітня 2020 року в приведеній частині. Ухвалити в цій частині нове рішення яким встановити безстроковий, безоплатний земельний сервітут у відповідності до варіанту 2, запропонованого судовим експертом Окрепкою А. І. у висновку судового експерта за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи № 1309/18 від 13 вересня 2018 року, шляхом надання ОСОБА_2 права проходу через частину земельної ділянки щодо земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві власності Будищенській сільській раді Черкаського району Черкаської області, зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_2 своїми земельними ділянками з кадастровими номерами 7124981500:05:001:0045 та 7124981500:05:001:0046 шляхом перенесення самовільно встановленого нею паркану за межі його земельних ділянок. Стягнути з ОСОБА_1 на його користь судові витрати. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд безпідставно вважав недоведеною обставину створення ОСОБА_1 перешкод у користуванні ОСОБА_2 земельними ділянками, шляхом самовільного встановлення паркану, оскільки зазначені обставини не заперечувались самою ОСОБА_1 та були підтверджені висновком експерта. Судом не надано належної оцінки висновкам експерта, отриманих в результаті проведення судової земельно-технічної експертизи, що призвело до неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. 19 червня 2020 року від ОСОБА_2 на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Вважає рішення суду в частині відмови у позові ОСОБА_1 обґрунтованим та таким, що прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, оскільки ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами такого юридичного факту, що саме вона є законним користувачем земельної ділянки, яка межує із земельною ділянкою, власником якої є він, а відповідно, що її право порушене внаслідок прийняття Будищенською сільською радою оскаржуваного рішення № 13-10 від 14 червня 2016 року. Судом надано аргументовану оцінку доводам ОСОБА_1 щодо невідповідності документації із землеустрою. Зазначає, що звертаючись із позовною заявою ОСОБА_1 зазначала одні підстави позову, звертаючись із апеляційною скаргою, в порушення вимог процесуального законодавства, зазначає нові підстави позову. Інші доводи ОСОБА_1 вважає безпідставними та необґрунтованими. 24 червня 2020 року від ОСОБА_1 надійшли пояснення щодо відзиву ОСОБА_2 , в яких зазначено, що доводи ОСОБА_2 щодо незаконності користування земельною ділянкою, переданою в установленому законом порядку у довічне успадковане володіння ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм законодавства. Твердження ОСОБА_2 стосовно зміни позовних вимог у апеляційній скарзі є надуманими. В разі набуття права власності на будівлю або споруду до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Однак, ОСОБА_2 , придбавши у 2010 році домоволодіння із земельною ділянкою та встановленим роками землекористуванням, змінив його та заволодів частиною земельної ділянки ОСОБА_1 . Зазначає, що в результаті розгляду справи було встановлено, що схема земельної ділянки в паперових носіях і електронному носії технічної документації різні, тому така документація не відповідає вимогам законодавства про землеустрій. 30 червня 2020 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 в якому стверджує, що оскаржуване рішення в частині відмови у зустрічному позові ухвалено при повному з`ясуванні судом обставин справи, без порушень норм матеріального права, а апеляційна скарга ОСОБА_2 є такою, що не підлягає задоволенню. Зазначає, що жодних правових підстав руйнувати майно ОСОБА_1 , а саме паркан, у зв`язку із незаконною приватизацією ОСОБА_2 частини її прибудинкової території немає. Вважає, що ОСОБА_2 не надав суду належних доказів того, що він звертався до ОСОБА_1 із пропозицією встановлення такого сервітуту і остання відмовила йому, що встановлення сервітуту є єдиним способом користування та обслуговування гаражу-сараю Б. Вважає, що висновок експерта щодо технічної можливості встановлення сервітуту не є правовою підставою для його встановлення, тим більше за наявності інших менш обтяжливих способів реалізації своїх прав. Твердження, що ОСОБА_1 зменшила земельні ділянки ОСОБА_2 є спотвореним, бо саме вона є постраждалою від незаконних дій сусіда, який привласнив частину її земельної ділянки разом з майном. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 21 травня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 . Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 10 червня 2020 року дану справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 призначено до розгляду на 24 червня 2020 року на 16:00, в подальшому розгляд справи відкладено на 15 липня 2020 року на 09:00. Ухвалою Черкаського апеляційного суду 22 червня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 . Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 02 липня 2020 року дану справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 призначено до розгляду на 15 липня 2020 року на 09:00. В подальшому справу продовжено розглядом 30 липня 2020 року о 10:00, 30 вересня 2020 року о 14:30, 16 жовтня 2020 року о 09:30. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Рішенням Будищенської сільської ради народних депутатів 7 сесії ХХІ скликання від 27 вересня 1991 року № 7-3, надано земельну ділянку площею 0,12 га гр. ОСОБА_6 жителю АДРЕСА_1 для садівництва в АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 17). Згідно рішення Виконавчого комітету Будищенської сільської ради від 18 жовтня 1991 року № 98 «Про будівництво садового будинку гр. ОСОБА_6 » останньому виділено земельну ділянку за рахунок земель запасу сільської ради в селі Єлизаветівка, дозволено гр. ОСОБА_6 будівництво садового будинку і господарських споруд на виділеній земельній ділянці, згідно його заяви, та зобов`язано гр. ОСОБА_6 до одержання у районного архітектора будівельного паспорту не розпочинаючи будь-які роботи (т.2 а.с. 29). У відповідності до плану забудови земельної ділянки в АДРЕСА_1 від 26 грудня 1991 року №225, площа земельної ділянки ОСОБА_6 становила 0,12 га, 25.0 м. на 48.0 м. (т. 2 а.с. 30). Згідно з планом забудови земельної ділянки в АДРЕСА_1 від 12 липня 1990 року, площа земельної ділянки ОСОБА_7 становила 0,15 га, 27.0 м. (26,17) на 58.0 м. При цьому, до експлікації даного плану входять: 1. житловий будинок по т.п. (типовому проекту), 2. льох існ. (існуючий), 3. літня кухня-сарай, 4. вбиральня існ. (т. 1 а.с. 230). Відповідно до рішення Виконавчого комітету Будищенської сільської ради від 27 листопада 1997 року № 56, вирішено приватизувати земельні ділянки для особистого підсобного господарства, зокрема, ОСОБА_6 0,12 в с. Єлизаветівка (т.1 а.с. 13-14). Згідно з договором дарування жилого будинку від 01 вересня 2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Дудкою Г.І., ОСОБА_1 (обдарована) є власником домоволодіння АДРЕСА_1 . Дарителем за даним договором являється ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 16). З акту визначення та погодження меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за гр. ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 від 22 червня 2009 року вбачається, що замовник ОСОБА_1 з одного боку, виконавець робіт ОСОБА_8 інженер ПП «Гарант» з другого боку та суміжні землекористувачі, зокрема, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 узгодили межі, якими означена земельна ділянка площею 0,5247 га (т. 1 а.с. 17 зворотна сторона). 26 листопада 2009 року ОСОБА_1 було надано дозвіл № НОМЕР_1 Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області на замовлення в організації, яка має дозвіл (ліцензію) на розробку документації по передачі в приватну власність земельної ділянки площею 0,53 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_2 за рахунок земель Будищенської сільської ради (т. 2 а.с. 62). Рішенням Будищенської сільської ради № 13-3 від 19 жовтня 2011 року про передачу земельних ділянок у приватну власність, зокрема, затверджено технічну документацію із землеустрою по складанню документів, що посвідчують право на земельну ділянку громадянці ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства площею 0,5247 га в межах АДРЕСА_2 , розроблену ПП «Геотоп-Сервіс»; надано громадянці ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,5247 га, в тому числі ріллі - 0,3363 га, прибудинкова територія - 0,1784 га, під житловим будинком - 0,0100 га по фактичному користуванню за адресою АДРЕСА_2 та віднесено земельну ділянку площею 0,5247 га до категорії земель сільськогосподарського призначення (т.1 а.с. 15). 27 квітня 2012 року ОСОБА_6 , який діяв від імені ОСОБА_1 , звертався, зокрема, до Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області із заявою в якій просив прийняти міри реагування для припинення самовільного будівництва третіх осіб на земельній ділянці ОСОБА_1 , а саме забудова її ділянки новим власником сусіднього домоволодіння з метою захоплення (т. 2 а.с. 63). Рішенням Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області № 23-8 від 29 травня 2012 року внесено зміни до рішення тієї ж сільської ради № 13-3 від 19 жовтня 2011 року, а саме скасовано надання у власність та затвердження технічної документації із землеустрою по складанню документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0, 5247 га по АДРЕСА_2 ОСОБА_1 . Відповідно до акту здачі-приймання роботи згідно усного замовлення ОСОБА_6 щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,5247 га ОСОБА_1 АДРЕСА_2 . від 25 квітня 2012 року нові межові знаки не встановлювались, так як границі земельної ділянки відповідають існуючим (т.1 а.с. 231-232). З кадастрового плану даної земельної ділянки, згідно фактичних обмірів від 05 лютого 2014 року, вбачається, що ширина даної земельної ділянки становить 23,73 м (т. 2 а.с. 59). Згідно з постановою Черкаського районного суду Черкаської області від 26 лютого 2013 року, залишену без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2014 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області та Міськрайонного управління Держкомзему у м. Черкаси та Черкаському районі Черкаської області про часткове скасування рішення сільради, визнання незаконною відмови у видачі державного акту на право власності на земельну ділянку та зобов`язання видати державний акт на право власності на земельну ділянку задоволено (т. 1 а.с. 243-250). Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 грудня 2014 року скасовано постанову Черкаського районного суду Черкаської області від 26 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2014 року, а справу направлено до суду першої інстанції для розгляду (т. 2 а.с. 1-3). Постановою Черкаського районного суду від 21 квітня 2015 року, залишеною в силі ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2015 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 червня 2016 року в справі № 2320/3997/12, рішення Будищенської сільської ради № 23-8 від 29 травня 2012 року визнане протиправним та скасоване. Постанова вступила в законну силу 15 липня 2015 року. Постанова мотивована тим, що рішення Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області від 19 жовтня 2011 року № 13-3 було виконане, а тому вичерпало свою дію і не могло бути скасованим (т. 1 а.с. 21-28, т. 2 а.с. 4-16). 30 квітня 2013 року ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно (земельну ділянку) серії САС 866582. Рішенням Черкаського районного суду від 09 квітня 2014 року в справі № 707/3407/13-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та Будищенської сільської ради, рішення Будищенської сільської ради № 13-3 від 19 жовтня 2011 року визнане недійсним та свідоцтво про право власності на нерухоме майно ОСОБА_1 у даній справі скасоване (т. 1 а. с. 74-79, т. 2 а.с. 17-22). Згідно з рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 23 травня 2014 року рішення у справі № 707/3407/13-ц скасоване та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено, в подальшому ухвалою ВССУ від 19 червня 2014 року у відкритті касаційного провадження відмовлено. Рішення Апеляційного суду Черкаської області набрало законної сили 23 травня 2014 року (т.1 а.с. 29-33, 80-85, т. 2 а. с. 23-28). Відповідно до рішення Апеляційного суду Черкаської області від 25 листопада 2014 року у справі № 88ц/793/16/14 про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинами рішення Апеляційного суду Черкаської області від 23 травня 2014 року, останнє скасовано, позов ОСОБА_2 задоволено, скасовано рішення Будищенської сільської ради № 13-3 від 19 жовтня 2011 року в частині затвердження технічної документації із землеустрою по складанню документів, що посвідчують право на земельну ділянку громадянці ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства площею 0,5247 га в межах АДРЕСА_2 , розроблену ПП «Геотоп-Сервіс»; в частині надання громадянці ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,5247 га, в тому числі рілля - 0,3363 га, прибудинкова територія - 0,1784 га, під житловим будинком - 0,0100 га по фактичному користуванню за адресою: АДРЕСА_2 , та в частині віднесення земельної ділянки площею 0,5247 га до категорії земель сільськогосподарського призначення. Цим же судовим рішенням скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно (земельну ділянку) серія САС 866582, видане ОСОБА_1 30 квітня 2013 року (кадастровий номер земельної ділянки 7124981500:05:001:0038) (т.1 а.с. 34-37, 143-150). Згідно з договором купівлі-продажу житлового будинку від 20 травня 2010 року, ОСОБА_2 є власником домоволодіння АДРЕСА_1 , що також вбачається із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19 грудня 2016 року № 76221919. Будинок із господарськими будівлями та спорудами знаходиться на земельній ділянці площею 0,25 га, кадастровий номер - 7124981500:05:001:0040. Продавцями вказаного будинку були ОСОБА_3 та ОСОБА_11 (т. 1 а.с. 8, 195, 228, т. 2 а. с. 109-110). Рішеннями Будищенської сільської ради № 44-10 від 21 жовтня 2010 року та № 9-13 від 19 травня 2011 року затверджено проекти із землеустрою та передано у приватну власність ОСОБА_2 земельні ділянки площею 0,25 га та 0,3088 га в адмінмежах с. Єлизаветівка, Черкаського району, Черкаської області. Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку, який виданий 16 грудня 2010 року, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,2500 га на підставі рішення Будищенської сільської ради № 44-10 від 21 жовтня 2010 року (т. 1 а.с. 38, 229). Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 12 вересня 2013 року у справі №707/2482/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 17 лютого 2014 року, визнано недійсним та скасовано: Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га в адмінмежах Будищенської сільської ради Черкаського району, АДРЕСА_2 , серії ЯЛ №632678, виданий 16 грудня 2010 року на ім`я ОСОБА_2 , зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011079600631; Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,3088 га в адмінмежах Будищенської сільської ради Черкаського району с. Єлизаветівка, серії ЯК № 241912, виданий 30 вересня 2011 року на ім`я ОСОБА_2 , зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 712490001002015. Задовольняючи позов суд виходив з того, що при перенесенні на місцевість меж земельних ділянок за планово-картографічними матеріалами виявлено відхилення від фактичного користування земельними ділянками (т.1 а.с. 39-40, 237-239). 12 травня 2014 року (надіслано 14 травня 2014 року) ОСОБА_1 зверталась до Голови Будищенської сільської ради Приходька Г. М. із заявою, в якій зазначала, що з метою уникнення спорів щодо меж земельних ділянок, наполягає на обов`язковому погодженні меж земельних ділянок ОСОБА_2 , розташованих за адресою: АДРЕСА_3 із нею особисто або із її довіреними особами: ОСОБА_6 або ОСОБА_12 у присутності адвоката Чубина О. О. та вказала контактні номери телефонів (т. 1 а.с. 215). Аналогічну заяву було подано ОСОБА_1 26 жовтня 2015 року (т. 1 а.с. 216). 03 серпня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до Будищенської сільської ради із заявами про передачу у власність двох земельних ділянок площами 0,2500 га та 0,3509 га, якими він користується як власник домоволодіння АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 57-58). Згідно з рішеннями ХХХХХХ сесії Будищенської сільської ради VI скликання за № 60-11 від 06 серпня 2015 року ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення двох земельних ділянок площами 0,2500 га та 0,3509 га відповідно для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_2 . (т. 1 а.с. 59-60, 127-128, т. 2 а.с. 103). В проекті землеустрою 2015 року щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га у власність гр. ОСОБА_2 в межах АДРЕСА_1 зазначено, що зовнішні межі земельної ділянки погоджені із суміжними землекористувачами, про що складено акт встановлення та погодження меж. При узгодженні меж земельної ділянки претензій не заявлено. Межі земельної ділянки площею 0,25 га на місцевості закріплені 14 межовими знаками та передані ОСОБА_2 згідно з актом приймання-передачі межових знаків на зберігання (т. 2 а.с. 97-101, т. 3 а. с. 17-42, т. 4 а. с. 12-52). В проекті землеустрою 2015 року щодо відведення земельної ділянки площею 0,3509 га у власність гр. ОСОБА_2 в межах АДРЕСА_1 зазначено, що зовнішні межі земельної ділянки погоджені із суміжними землекористувачами, про що складено акт встановлення та погодження меж. При узгодженні меж земельної ділянки претензій не заявлено. Межі земельної площею 0,3509 га закріплені 4 межовими знаками та передані ОСОБА_2 згідно з актом приймання-передачі межових знаків на зберігання. Відповідно до акту обстеження земельної ділянки Будищенської сільської ради від 11 вересня 2015 року, складеного комісією у складі членів земельної комісії: ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та землевпорядника ОСОБА_15 , які були присутні при обстеженні земельної ділянки ОСОБА_2 , що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , за відсутності ОСОБА_1 , зафіксовано, що при обстеженні були встановлені чіткі межі земельної ділянки за допомогою спеціальних приладів, жодних порушень при встановлені межі не виявлено (т. 1 а.с. 61, 129). Рішенням Будищенської сільської ради за № 3-24 від 01 грудня 2015 року вирішено вважати дійсним акт обстеження земельної ділянки гр. ОСОБА_2 від 11 вересня 2015 року, який підписаний членами комісії 30 листопада 2015 року (т. 1 а.с. 62, 130). Згідно листа Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області від 08 грудня 2015 року № 02-17/994, у відповідь на заяву від 25 листопада 2014 року, ОСОБА_1 було повідомлено, зокрема, про те, що на даний час акт погодження меж земельної ділянки ОСОБА_2 до сільської ради не надходив. Про надходження даного акту її буде проінформовано (т.1 а.с. 217). Відповідно до листа Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області від 11 грудня 2015 року № 210, ОСОБА_1 повідомляли, що для погодження меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 із суміжними землекористувачами 20 грудня 2015 року виїде постійна комісія з земельних питань та охорони навколишнього природного середовища. Даних про вручення вказаного листа матеріали справи не містять (т.1 а.с. 218). Згідно з рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 23 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 03 лютого 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову суди виходили із судових рішень, невирішеного спору між сторонами щодо права користування суміжними земельними ділянками, відсутності чітко встановлених меж між суміжними земельними ділянками сторін, відсутності належних і допустимих доказів про розміщення спірної споруди саме на земельній ділянці позивача, як і доказів, які б дали можливість встановити час проведення ОСОБА_2 ремонту спірного сараю-гаражу та можливого перенесення ним фундаменту спірної будівлі в бік земельної ділянки ОСОБА_1 27 січня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Будищенської сільської ради із заявами про надання дозволу на приватизацію земельних ділянок без підпису суміжного землекористувача ОСОБА_1 та про здійснення підписання ситуаційних планів земельних ділянок площами 0,2500 га та 0,3509 га за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 63-65, 131-133, 178-180). Відповідно до протоколу № 3 засідання комісії з земельних питань та охорони навколишнього природного середовища від 03 лютого 2016 року слухали питання про підписання ситуаційних планів земельних ділянок площами 0,2500 га та 0,3509 га за адресою: АДРЕСА_1 на підставі заяв ОСОБА_2 та заяву ОСОБА_2 про погодження акту без підпису суміжного землекористувача ОСОБА_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 та вирішили винести дане питання на розгляд сесії (т. 1 а.с. 177). Згідно з рішенням VІІ сесії Будищенської сільської ради VII скликання № 5-13 від 09 лютого 2016 року затверджено ситуаційний план земельних ділянок ОСОБА_2 площами 0,2500 га та 0,3509 га за адресою: АДРЕСА_2 та дозволено приватизувати указані земельні ділянки без підпису суміжного землекористувача ОСОБА_1 . Уповноважено сільського голову підписати акти погодження меж та ситуаційний план земельних ділянок (т. 1 а.с. 66, 134, т. 2 а. с. 127-129). 22 лютого 2016 року Управління Держгеокадастру у Черкаському районі Черкаської області погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2500 га у власність ОСОБА_2 за рахунок земель не наданих у власність або користування (рілля) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в межах АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 130-132). 29 лютого 2016 року Управління Держгеокадастру у Черкаському районі Черкаської області погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,3509 га у власність ОСОБА_2 за рахунок земель не наданих у власність або користування (рілля) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в межах АДРЕСА_1 . 08 червня 2016 року ОСОБА_2 подав заяви до Будищенської сільської ради з проханням затвердити документацію із землеустрою та надати земельні ділянки площею 0,2500 га та 0,3509 га відповідно для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) та для ведення особистого селянського господарства (т. 1 а.с. 67-68, 135-136, 174-175). Згідно з рішенням ХІІІ сесії Будищенської сільської ради VII скликання № 13-10 від 14 червня 2016 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,3509 га у власність ОСОБА_2 за рахунок земель не наданих у власність або користування (рілля) для ведення особистого селянського господарства в межах АДРЕСА_2 та надано у власність ОСОБА_2 вказану земельну ділянку (кадастровий номер: 7124981500:05:001:0046). Затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2500 га у власність ОСОБА_2 за рахунок земель не наданих у власність або користування (рілля) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в межах АДРЕСА_2 та надано у власність ОСОБА_2 вказану земельну ділянку (кадастровий номер: 7124981500:05:001:0045) (т. 1 а.с. 11, 69-70, 137-138, 176, т. 2 а.с. 95). Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 12 грудня 2016 року № 75509453, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,3509 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7124981500:05:001:0046 та площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 7124981500:05:001:0045 за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 196-197). Згідно технічного паспорту на житловий (садибний) будинок по АДРЕСА_2 від 17 жовтня 2016 року, гараж-сарай (Б), який знаходиться на межі земельної земельною ділянки, яка належить ОСОБА_2 та земельної ділянки, яка перебуває в користуванні ОСОБА_1 збудований у 1960 році (т.1 а.с. 198-204). У технічних паспортах на житловий (садибний) будинок по АДРЕСА_2 , виготовлених 06.05.2010 та 01.11.2013, відносно об`єктів гараж (Б) та сарай (б) у графі рік побудови вказано, що не встановлений, рік забудови житлового будинку - 1991 (т. 2 а.с. 34 41, 42 47). 23 березня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області із заявою про встановлення земельного сервітуту, в якій просив винести на розгляд пленарного засідання Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області питання укладення договору встановлення земельного сервітуту на право проходу через земельну ділянку із кадастровим номером 7124981500:05:001:0038, між ним та Будищенською сільською радою Черкаського району Черкаської області. До заяви ним було додано договір про встановлення земельного сервітуту та план передбачуваного сервітуту (т. 1 а.с. 183-186, 205-206). Відповідно до протоколу № 4 засідання комісії з земельних питань та охорони навколишнього природного середовища від 07 квітня 2017 року, комісія слухала, зокрема, питання про розгляд заяви ОСОБА_2 щодо укладення договору встановлення земельного сервітуту та вирішили винести дане питання на розгляд сесії та рекомендувати відмовити ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 182). З рішення ХХХ сесії Будищенської сільської ради VII скликання №30-15 від 14 квітня 2017 року вбачається, що відмовлено ОСОБА_2 в укладенні Будищенською сільською радою договору встановлення земельного сервітуту на право переходу через земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 з кадастровим номером 7124981500:05:001:0038, оскільки згідно до наявної в Будищенській сільській раді земельно-кадастрової книги №5, особового номеру 1085 земельна ділянка, площею 0,12 га за даною адресою обліковується за користувачем ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 42, 173, 207). Відповідно до висновку експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи № 1309/18 від 13 вересня 2018 року, земельна ділянка ОСОБА_2 з кадастровим номером 7124981500:05:001:0045 згідно документації із землеустрою накладається на земельну ділянку, що перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 по АДРЕСА_2 ; площа накладення становить 0,0193 га (193 кв.м.), що схематично зображено в додатку № 3 до висновку. Фактичні межі земельної ділянки ОСОБА_2 з кадастровим номером 7124981500:05:001:0045 не відповідають межам цієї ділянки згідно документації із землеустрою. Розміщення житлового будинку ОСОБА_1 по АДРЕСА_2 не відповідає плану забудови земельної ділянки № НОМЕР_2 від 26 грудня 1991 року у бік збільшення відстані від суміжної земельної ділянки гр. ОСОБА_2 . Сарай для птиці та вигріб, що передбачені планом забудови на вказаній земельній ділянці відсутні. Фактичне розміщення добудови № НОМЕР_3 до житлового будинку ОСОБА_2 та гаражу № НОМЕР_4 не відповідає плану забудови земельної ділянки від 22 травня 2012 року №90. Фактичні відстані є відмінними від визначених Планом забудови земельної ділянки від 22 травня 2012 року №90 (т. 3 а.с. 59-79).

Мотивувальна частина Позиція Апеляційного суду Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступних висновків. Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Згідно із ч. 1 ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Відповідно до ч. 2 ст. 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Пунктом г) ч. 3 ст. 152 ЗК України визначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснено, що згідно зі ст. 158 ЗК України суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу влади з питань земельних ресурсів. Статтею 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів. Згідно ст. 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. За ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справі «Буланов та Купчик проти України» від 9 грудня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v Croatia), N 48778/99, пункт 25, ЕCHR 2002-II). Крім того, Європейський суд з прав людини в своїй практиці рішення від 13 травня 1980 року в справі Артіко проти Італії (п. 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі ОСОБА_16 проти України (п. 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Верховний Суд у постанові від 07 травня 2020 року, у справі № 278/2513/17-ц дійшов висновку, що вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Згідно з положеннями ст. ст. 6, 56 ЗК України 1990 року (у редакції, чинній на час надання ОСОБА_6 дозволу на приватизацію) передбачено, що громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок, зокрема, для ведення особистого підсобного господарства. Для ведення особистого підсобного господарства громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються безплатно у власність земельні ділянки, в межах населених пунктів, у розмірах, вказаних у земельно-облікових документах, або надаються безплатно у власність у розмірі не більше 0,6 гектара. Статтею 23 ЗК України 1990 року (у вказаній редакції) визначено, що право власності на землю посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Приватизація земельних ділянок передбачена постановою Верховної Ради України від 13 березня 1992 року N 2200-XII «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» та Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року N 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок». Разом із тим порядок виготовлення та видачі державних актів на право власності на земельну ділянку було зазначено в Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах 04 травня 1999 року N 43 (далі - Інструкція N 43). Тобто, на час вирішення питання про передачу земельної ділянки ОСОБА_6 у власність та затвердження акта про виніс земельної ділянки в натурі (на місцевості) порядку послідовних дій процедури та форми державного акта затверджено не було, як не було затверджено і самого нормативного акта, яким би регулювалися ці правовідносини. Законом України від 25 жовтня 2001 року N 2768-III прийнято нову редакцію ЗК України, який набрав чинності 01 січня 2002 року. Відповідно до п. 1 розд. Х «Перехідні положення» ЗК України 2002 року установлено, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок», є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Декретом постановлено сільським, селищним, міським Радам народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених ЗК України. Частиною 2 ст. 120 ЗК України визначено, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. З матеріалів справи вбачається, що згідно рішення Виконавчого комітету Будищенської сільської ради від 18 жовтня 1991 року № 98 гр. ОСОБА_6 виділено земельну ділянку за рахунок земель запасу сільської ради в селі Єлизаветівка та дозволено будівництво садового будинку і господарських споруд на виділеній земельній ділянці, а рішенням Виконавчого комітету Будищенської сільської ради від 27 листопада 1997 року № 56, прийнятого згідно Декрету КМУ «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 року № 15-91, надано дозвіл на приватизацію земельної ділянки для особистого підсобного господарства ОСОБА_6 0,12 в с. Єлизаветівка (т. 1 а.с. 13-14). З плану забудови земельної ділянки в с. Єлизаветівка Черкаського району Черкаської області від 26 грудня 1991 року №225, площа земельної ділянки ОСОБА_6 становила 0,12 га, 25.0 м. на 48.0 м., тобто ще з грудня 1991 року були визначені межі земельної ділянки, яка перебувала в користуванні ОСОБА_6 (т. 2 а.с. 30). Тобто, ОСОБА_1 підтверджено правомірне право користування ОСОБА_6 , як попереднім землекористувачем, земельною ділянкою площею 0,12 га та визначення межі цієї земельної ділянки. Згідно з договором дарування жилого будинку від 01 вересня 2000 року, ОСОБА_6 подарував ОСОБА_1 домоволодіння АДРЕСА_2 , а отже, до неї перейшло право користування земельною ділянкою в тих об`ємах, в яких було надано попередньому землекористувачу ОСОБА_6 , жодних доказів щодо припинення прав користування цією земельною ділянкою, у спосіб визначений законом, матеріали справи не містять. Крім того, право користування вказаною земельною ділянкою ОСОБА_1 не заперечувалось і відповідачем Будищенською сільською радою Черкаського району Черкаської області в рішенні Будищенської сільської ради від 14 квітня 2017 року № 30-15 про розгляд заяви гр. ОСОБА_2 щодо укладення договору встановлення земельного сервітуту, де, зокрема, зазначено, що згідно наявної в Будищенській сільській раді земельно-кадастрової книги №5, особового номеру 1085 земельна ділянка площею 0,12 га за даною адресою обліковується за користувачем ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 207). Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 , надала суду докази користування нею земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_2 в обсягах наданих землекористувачу ОСОБА_6 . За змістом положень ст. 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Зокрема, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Статтями 116, 118 ЗК України визначено підстави й порядок набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності. Відповідно до ч. 6 та ч. 7 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідно до ст. 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин. Підставою відмови в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. При цьому, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року у справі № 815/5987/14, від 13 березня 2018 року у справі № 766/6141/16-а, від 08 травня 2018 року у справі № 808/7064/14, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року в справі № 280/174/19 (провадження № 4-509цс19). Крім того, сам по собі проект землеустрою як сукупність документів без затверження його відповідним рішенням компетентного органу не створює, не змінює і не припиняє будь-яких прав чи обов`язків власника суміжної земельної ділянки, а тому не може бути визнаний недійсним і скасований. Види землевпорядної документації, підстави та порядок її розроблення визначені ЗУ «Про землеустрій». Статтею 29 ЗУ «Про землеустрій» визначено, що документація із землеустрою включає в себе текстові та графічні матеріали і містить обов`язкові положення, встановлені завданням на розробку відповідного виду документації. Документація із землеустрою розробляється на основі завдання на розробку відповідного виду документації, затвердженого замовником. Склад, зміст і правила оформлення кожного виду документації із землеустрою регламентуються відповідною нормативно-технічною документацією з питань здійснення землеустрою. Статтями 50 та 55 ЗУ «Про землеустрій» передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Отже, на підставі аналізу наведених правових норм, апеляційний суд дійшов висновку про те, що проект землеустрою розробляється окремо на кожну земельну ділянку, якщо така земельна ділянка не виділена в натурі та не має чітко встановлених меж (межових знаків) та не об`єднана у встановленому порядку в єдину земельну ділянку. Складовою технічної документації із землеустрою є план земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки. Статтею 198 ЗК України передбачено, що кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану. У ст. 106 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин. На виконання ст. 106 ЗК України наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за N 391/17686, затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками. У пункті 3.13. Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками від 18 травня 2010 року № 376 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою. Повідомлення власників (користувачів) суміжних земельних ділянок про дату і час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем завчасно, не пізніше ніж за п`ять робочих днів до початку робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Повідомлення надсилається рекомендованим листом, кур`єрською поштою, телеграмою чи за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення. Власники (користувачі) суміжних земельних ділянок, місце проживання або місцезнаходження яких невідоме, повідомляються про час проведення робіт із закріплення межовими знаками поворотних точок меж земельної ділянки в натурі через оголошення у пресі за місцезнаходженням земельної ділянки Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез`явлення якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14 (провадження № 14-552цс18), у справі № 350/67/15 (провадження № 14-652цс18) та від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19) та в постанові від від 24 червня 2020 року у справі № 483/1825/17 (провадження № 61-48524св18), вказувала про те, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому ст. 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акту погодження меж, слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акту, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки, правового значення вони не мають. Отже, недотримання положення ст. 198 ЗК України, про погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками або землекористувачами, як окрема самостійна підстава для визнання недійсним рішення ради про передачу земельної ділянки у власність без одночасного встановлення порушення прав суміжного власника землі або землекористувача, не є таким порушенням, за наслідками якого рішення ради про передачу земельної ділянки у власність може бути визнано незаконним. Зазначений висновок ґрунтується на положеннях ч. 1 ст. 155 ЗК України, за приписами якої недійсним може бути визнано акт органу виконавчої влади або місцевого самоврядування, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 у визначеному законом порядку отримав дозвіл на розробку технічної документації щодо відведення бажаних земельних ділянок у власність, 22 лютого 2016 року та 29 лютого 2016 року Управлінням Держгеокадастру у Черкаському районі Черкаської області погоджено проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2500 га та земельної ділянки площею 0,3509 га у власність ОСОБА_2 за рахунок земель не наданих у власність або користування (рілля) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в межах АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 130-132). Також вказані проекти землеустрою містять акти погодження меж датовані 16 лютого 2016 року, в якому міститься виправлення щодо року складення акту та відсутній підпис суміжного землекористувача, а саме ОСОБА_1 . При цьому, з матеріалів справи, зокрема із численних позовів, вбачається, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 наявний спір стосовно меж земельних ділянок, які вони бажали отримати у власність. Крім того, 12 травня 2014 року (надіслано 14 травня 2014 року) ОСОБА_1 зверталась до Голови Будищенської сільської ради Приходька Г. М. із заявою, в якій наполягала на обов`язковому погодженні меж земельних ділянок ОСОБА_2 , розташованих за адресою: АДРЕСА_3 із нею особисто або із її довіреними особами (т.1 а.с. 215). Аналогічну заяву було подано ОСОБА_1 26 жовтня 2015 року (т.1 а.с. 216). Згідно листа Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області від 08 грудня 2015 року № 02-17/994, ОСОБА_1 було повідомлено, зокрема, про те, що на даний час акт погодження меж земельної ділянки ОСОБА_2 до сільської ради не надходив. Про надходження даного акту її буде проінформовано (т.1 а.с. 217). З акту обстеження земельної ділянки Будищенської сільської ради від 11 вересня 2015 року, підписаного 30 листопада 2015 року та затвердженого рішенням Будищенської сільської ради від 01 грудня 2015 рорку № 3-24, вбачається, що обстеження земельної ділянки ОСОБА_2 , що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , здійснювалось за відсутності ОСОБА_1 , дані про її повідомлення чи причини відсутності не зазначено. Відповідно до листа Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області від 11 грудня 2015 року № 210, ОСОБА_1 повідомляли, що для погодження меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 із суміжними землекористувачами 20 грудня 2015 року виїде постійна комісія з земельних питань та охорони навколишнього природного середовища (т.1 а.с. 218). При цьому, в матеріалах справи відсутні докази як надсилання вказаного повідомлення, так і його отримання ОСОБА_1 не пізніше ніж за п`ять робочих днів до початку робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), крім того, матеріали справи не містять жодного акту погодження меж датованого саме 20 грудня 2015 року. Матеріали справи містять також рішення VІІ сесії Будищенської сільської ради VII скликання № 5-13 від 09 лютого 2016 року, яким затверджено ситуаційний план земельних ділянок ОСОБА_2 площами 0,2500 га та 0,3509 га за адресою: АДРЕСА_2 та дозволено приватизувати указані земельні ділянки без підпису суміжного землекористувача ОСОБА_1 . При цьому, в матеріалах справи відсутні причини непогодження меж суміжним землекористувачем ОСОБА_1 . Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 23 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 03 лютого 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою відмовлено, у зв`язку з тим, що спір між сторонами щодо права користування суміжними земельними ділянками не вирішено, документи про право власності на землю позивача скасовано, що свідчить про невизначеність межі земельних ділянок. Отже, в період виготовлення спірної технічної документації, огляду земельної ділянки та погодження меж земельної ділянки, спір щодо межі між сторонами не був вирішений, проте незважаючи на бажання ОСОБА_1 бути присутньою при погодженні межі, про що неодноразово була повідомлена Будищенська сільська рада, ОСОБА_1 чи її представників жодного разу не було належним чином повідомлено про дату та час погодження меж. В процесі розгляду справи було проведено судову земельно-технічну експертизу, згідно висновку № 1309/18 від 13 вересня 2018 року якої вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 7124981500:05:001:0045, яка належить на праві власності ОСОБА_2 і на якій розміщено будинок та господарські будівлі і споруди, згідно документації із землеустрою, накладається на земельну ділянку, що перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 . Площа накладення становить 0,0193 га. Фактичні межі вказаної ділянки ОСОБА_2 не відповідають межам цієї ділянки згідно документації із землеустрою. Таким чином, з висновку експерта вбачається, що не погодивши межі із ОСОБА_1 та не з`ясувавши мотиви її відмови в такому погодженні, було встановлено межу земельної ділянки, яка була накладена на земельну ділянку, користувачем якої є ОСОБА_1 чим порушені її права, як користувача суміжної земельної ділянки. Доводи ОСОБА_2 відносно того, що ОСОБА_1 було самовільно перенесено межу та побудовано паркан вже на його території не доказано належними та допустимими доказами, адже в матеріалах справи відсутні як дані коли саме побудований паркан, так і докази того, де саме була межа до зведення існуючого паркану. Крім того, відповідно до технічних паспортів, які були виготовлені в різні періоди, гараж та сарай, які належать ОСОБА_2 мали різне місце розташування відносно межі сусідньої земельної ділянки. Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що позов в частині визнання недійсним рішення Бидищенської сілької ради № 14-10 від 14 червня 2016 року є доведеним та підлягає задоволенню. Вимога про визнання недійсною документації із землеустрою не підлягає задоволенню, оскільки такий проект землеустрою не створює, не змінює і не припиняє будь-яких прав чи обов`язків власника суміжної земельної ділянки, а тому не може бути визнаний недійсним і скасований. Щодо скасування державної реєстрації та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, то слід зазначити наступне. Законом України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачена певна процедура реєстрації права власності чи права постійного користування на нерухомість. За змістом ч. 3 ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції чинній на час винесення оскаржуваного рішення суду) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. Зокрема, у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Отже, рішення суду про визнання недійсними документів (рішення Бидищенської сілької ради № 14-10 від 14 червня 2016 року), на підставі яких проведено державну реєстрацію прав є підставою для проведення державної реєстрації припинення речових прав відповідно до цього Закону, тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити. Щодо зустрічного позову ОСОБА_2 , колегія суддів дійшла наступних висновків. Звертаючись в суд з позовом ОСОБА_2 вказував на те, що ОСОБА_1 чинить йому перешкоди в користуванні його власністю будівлею рощташованою на межі суміжних земельних ділянок. Відповідно до положень ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом. Згідно зі ст. 402 ЦК України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту. Статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений. Згідно із положеннями ст. т. 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон. Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (ст. 100 ЗК України). Статтею 404 ЦК України та ст. 99 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту. У п. 22-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснено судам, що види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені ст. 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що: правове регулювання дій щодо встановлення сервітуту має здійснюватися виключно між власником (володільцем) земельної ділянки та особою, яка має намір нею користуватися, а тому необхідно визначити суб`єктивний склад спірних правовідносин відповідно до ч. 2 ст. 402, ч. 2 ст.404 ЦК України (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 01 листопада 2018 року у справі № 642/3165/17 (провадження № 61-14776св18); метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задоволення такої потреби в інший спосіб, тобто якщо власник земельної ділянки відмовляється укласти угоду про встановлення земельного сервітуту або сторони не можуть дійти згоди про його умови (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 351/1146/16-ц (провадження № 61-14776св18). Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду викладеними в постанові від 20 липня 2020 року, справа № 712/5676/15-ц. Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 є власником будинковолодіння за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, згідно з п. 1 указаного договору купівлі-продажу вбачається, що разом з будинком він придбав господарські та побутові будівлі та споруди, до яких належать: погріб під літерою «В», гараж під літерою «Б», вбиральня під літерою «Г», сараї під літерами «Д, б, б1» та огорожа під № 1. 23 березня 2017 року ОСОБА_2 звертався до Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області із заявою про встановлення земельного сервітуту на право проходу через земельну ділянку із кадастровим номером 7124981500:05:001:0038, між ним та Будищенською сільською радою Черкаського району Черкаської області. До заяви ним було додано договір про встановлення земельного сервітуту та план передбачуваного сервітуту (т. 1 а.с. 183-186, 205-206). Рішенням ХХХ сесії Будищенської сільської ради VII скликання №30-15 від 14 квітня 2017 року відмовлено ОСОБА_2 в укладенні Будищенською сільською радою договору встановлення земельного сервітуту, оскільки вказана земельна ділянка обліковується за користувачем ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 42, 173, 207). Звертаючись в суд ОСОБА_2 обґрунтовував свій позов тим, що доступ до нерухомого майна, яке належить йому на праві власності можливий виключно через земельну ділянку, власником якої є Будищенська сільська рада, а користувачем ОСОБА_1 , яка чинить йому перешкоди в доступі до його нерухомого майна. Відповідно до технічних паспортів, які були виготовлені в різні періоди, а саме станом на 06 травня 2010 року, станом на 01 листопада 2013 року, станом на 12 серпня 2014 року гараж та сарай про які йдеться в сервітуті мали різне місце розташування відносно межі сусідньої земельної ділянки. Разом з тим, з висновку експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи № 1309/18 від 13 вересня 2018 року вбачається, що згадане в сервітуті нерухоме майно фактично розташоване на належній ОСОБА_2 земельній ділянці, на що суд першої інстанції вірно звернув увагу. При цьому, ОСОБА_2 не було надано суду жодного доказу в підтвердження того, що ОСОБА_1 чинила будь-які перешкоди в доступі до його власності. Водночас, з наданих суду доказів вбачається, що основна частина нерухомого майна, в тому числі вхід до споруди, про яке йдеться в сервітуті, знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_2 , тому апеляційний суд відхиляє доводи ОСОБА_2 про неможливість доступу до нього. Отже, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені, правильно виходив із того, що ОСОБА_2 не довів безальтернативності захисту свого права власника нерухомого майна іншим способом, аніж встановлення безоплатного земельного сервітуту, та найменшої обтяжливості обраного ним способу встановлення такого сервітуту для власника суміжної земельної ділянки, проти якого заперечували відповідачі. Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). За змістом ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Згідно ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_2 залишенню без задоволення. Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 08 квітня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення її позовних вимог та визнання недійсним рішення Будищенської сільської ради № 13-10 від 14 червня 2016 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок по передачі у власність ОСОБА_2 . В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити. В частині зустрічного позову ОСОБА_2 оскаржуване рішення залишити без змін. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України). Враховуючи часткове задоволення вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 та часткове задоволення її позовних вимог, із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 1600 грн судового збору. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 08 квітня 2020 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області, ОСОБА_2 про скасування рішення Будищенської сільської ради скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області, ОСОБА_2 про скасування рішення Будищенської сільської ради задовольнити частково. Визнати недійсним рішення Будищенської сільської ради № 13-10 від 14 червня 2016 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок по передачі у власність ОСОБА_2 . В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. В частині зустрічного позову ОСОБА_2 до Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області, ОСОБА_1 про встановлення земельного сервітуту та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 08 квітня 2020 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1600 грн. судового збору. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Повний текст постанови складено 22 жовтня 2020 року. Головуючий Л. І. Василенко Судді: О. В. Карпенко Л. В. Нерушак