Постанова 4818 № 644/9522/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 жовтня 2020 року м. Харків справа № 644/9522/19 провадження № 22-ц/818/3416/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Тичкової О.Ю., суддів Маміної О.В. Пилипчук Н.П., за участю секретаря Супрун Я.С., учасники справи: позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Крилової Олени Леонідівни, яка діє в інтересах Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 02 квітня 2020 року у складі судді Сітало А.К. УСТАНОВИВ: У листопаді 2019 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що відповідач звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку із чим підписав заяву б\н від 06 червня 2012 року, згідно якої отримав кредит 45000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Взяті на себе зобов`язання банк виконав своєчасно і повністю, надавши ОСОБА_1 можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач до теперішнього часу не виконує взяті на себе зобов`язання, не надав банку кошти для погашення заборгованості. З огляду на викладене, позивач просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та стягнути з відповідача на користь банку заборгованість по кредитному договору в сумі 153 954,22 грн., станом на 18.08.2019 року, яка складається з наступного: 80850,94 грн. заборгованість за тілом кредиту; 73103,28 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту, а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1921,00 грн. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 02 квітня 2020 року у задоволені позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати принципу справедливості розгляду справи судом встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставини, на які він посилається в обґрунтування своїх позовних вимог. В апеляційній скарзі Крилова О.Л., яка діє в інтересах АТ КБ «ПриватБанк» посилаючись невідповідність висновків суду обставинам справи внаслідок неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не сприяв повному та всебічному з`ясуванню обставин по справі. Саме суд зобов`язаний встановити обставини, які підлягають доказуванню і зобов`язаний вжити всіх необхідних заходів з метою встановлення істини. Принцип змагальності не виключає необхідності всебічного та повного дослідження всіх обставин справи задля встановлення об`єктивної істини та об`єктивного вирішення справи. На підтвердження позовних вимог позивачем до апеляційної скарги додаються наступні докази: довідка про відкриття рахунку, довідка про встановлення кредитного ліміту та виписка по рахунку. Ухвала про витребування додаткових доказів та відзив на позовну заяву позивача не надходили, тому і в наданні доказів не було необхідності, через що докази, які долучаються до апеляційної скарги не подавались до суду першої інстанції. Зазначене є об`єктивною причиною не подання доказів до суду першої інстанції. У зв`язку з викладеним просить взяти до уваги нові докази, які підтверджують факт користування кредитною карткою. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. У частині першій статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України). Згідно частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Звертаючись до суду представник позивача зазначив, що на підставі анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», яка підписана сторонами, й умов та правил надання банківських послуг, які погоджені з відповідачем, між АТ КБ «ПриватБанк» та Конечни Радек укладено кредитний договір № б/н від 06 червня 2012 року, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 45000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом. На підтвердження заявлених позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» надано анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», яка підписана сторонами; розрахунок заборгованості за кредитним договором; витяг з тарифів обслуговування кредитних карт; витяг з умов та правил надання банківських послуг. Відповідно до ч. 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч.1 ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Як вбачається з анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, остання не містить будь-яких даних про суму кредиту, чи кредитного ліміту, даних про видачу кредитної картки, її виду та строку дії. Вказана анкета-заява взагалі не містить ніяких даних, крім персональних даних відповідача, адреси проживання, контактної інформації та підпису відповідача. Анкета-заява не містить відомостей яку саме платіжну картку виявив бажання оформити ОСОБА_1 . До районного суду не було надано доказів, що підтверджують факт видачі і строк дії картки, що є істотними умовами договору, доказів зарахування кредитних коштів на картку. Розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує укладення договору на умовах, які зазначені банком у позовній заяві. У матеріалах справи, які були предметом розгляду суду першої інстанції, відсутні інші належні та допустимі докази, які підтверджують суму наданого відповідачу кредитного ліміту. Оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження розміру наданого відповідачу кредиту, перевірити розмір нарахованих суми боргу, процентів відповідачу суд не мав можливості, тому суд дійшов правильного висновку, що доводи позивача щодо тіла кредиту, розміру нарахованих сум не підтверджені належними доказами. Наявна в матеріалах справи копія анкети-заяви не містить відомостей щодо домовленості сторін про встановлення розміру кредиту, терміну його повернення, розміру і підстав нарахування відсотків, тобто усіх необхідних істотних умов кредитного договору, визначених ст. ст. 1054, 1056-1 ЦК України. Не доводить погодження між сторонами умов кредитування і доданий до позову витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» з різними процентами (відсотковими) ставками за цими картами, розміром пені тощо, жодні з наведених умов кредитування не містять підпису відповідача про ознайомлення його з цими умовами. Із доказів наданих в обґрунтування позовних вимог до суду першої інстанції, не вбачається, що відповідачем отримано та ознайомлено його під підпис з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку». Тарифи з обслуговування кредитних карток «Універсальна», які надані позивачем в обґрунтування позовних вимог, місять різні умови та матеріали справи не місять відомостей до якої згоди дійшли сторони щодо тарифу. Дані документи є складовою договору про надання банківських послуг, а отже на підставі наявних в матеріалах справи доказів не можна встановити, що сторони дійшли згоди із усіх істотних умов договору. Зазначення в анкеті-заяві про ознайомлення відповідача з Умовами та Правилами надання банківських послуг, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк. Наявні в матеріалах справи Умови та правила надання банківських послуг і Тарифи банку не містять підпису відповідача. Позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови і Тарифи є складовою частиною укладеного між сторонами договору і що саме ці Умови і Тарифи мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника. Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем не було надано суду відомостей, що підтверджують тип і строк дії картки, доказів зарахування кредитних коштів на картку, а також розміру заборгованості відповідача за кредитним договором у розмірі 80850, 94 грн, враховуючи, що згідно анкети-заяви, розмір кредитного ліміту взагалі не визначено, а відповідно до позовної заяви позивачем зазначено про отримання відповідачем кредиту у розмірі 45000 грн. Також позивачем не було надано до суду першої інстанції доказів відкриття на ім`я відповідача рахунку, виписки по даному рахунку, який і мав би підтвердити рух грошових коштів, наявність або відсутність заборгованості. Відповідно до ст. ст. 1048, 1054 ЦК України кредитний договір є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, а отже банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором. Тому долучений до позову розрахунок заборгованості сам по собі не може бути належним та допустимим доказом її наявності та розміру, а також укладення кредитного договору, оскільки іншими доказами не підтверджується і його правильність неможливо перевірити. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. До суду першої інстанції надано розрахунок заборгованості, який не підтверджено первинними документами, а отже в силу принципу змагальності сторін, визначеного ст. 12 ЦПК України, позивач мав надати належні та допустимі докази надання відповідачу грошових коштів за кредитним договором та розміру заборгованості у випадку її наявності, чого ним зроблено не було, на що і звернув увагу суд першої інстанції ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволені позовних вимог. Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми. Відповідно до ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. На підставі викладеного суд дійшов правильного висновку, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту надання кредиту у розмірі 45000 грн. Апеляційний суд враховує, що до апеляційної скарги представником позивача надані наступні додатки: довідка про відкриття рахунку, довідка про встановлення кредитного ліміту та виписка по рахунку. Частинами другою, третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та не має права виходити як за межі доводів апеляційної скарги, так і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті. За змістом пункту 6 частини другої статті 356, частини третьої статті 367 та пункту 1 частини першої статті 376 ЦПК України апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які були витребувані раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. Таких обставин апеляційним судом встановлено не було. Оскільки позивачем не наведено доказів неможливості подання доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, вони не приймаються апеляційним судом. В якості не наявності поважних причин не надання доказів до суду першої інстанції апелянт посилається на те, що у нього не витребувалися нові докази та відзив на позовну заяву не надходив. Тому у нього були відсутні підстави для надання відповідних доказів до суду першої інстанції з метою повного та всестороннього встановлення всіх обставин справи. Разом з тим, вказані твердження не є об`єктивними причинами для перешкоди позивачу в наданні доказів до суду першої інстанції в обґрунтування своїх позовних вимог. Крім того, відповідач участі у розгляді справи не приймав, відзиву на позовну заяву чи апеляційну скаргу банку не надавав. Отже, оскільки позивачем не доведено, що між сторонами досягнуто згоди щодо умов договору, викладених в Умовах та Правилах надання банківських послуг, не доведено факту надання відповідачу кредиту на підставі копії анкети-заяви від 06 червня 2012 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволені позову. Наведені в апеляційній скарзі позивача доводи про те, що суд не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, є необґрунтованими, зважаючи на те, що позивачем є юридична особа - банківська установа, яка має в своєму підпорядкуванні юридичний відділ, що вказує на те, що представники позивача були обізнані із нормами процесуального права, які регламентують принципи цивільного судочинства, в тому числі й такий принцип як змагальність сторін, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та диспозитивність цивільного судочинства, за яким суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Цивільного процесуального Кодексу України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно положень ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Згідно з частиною другою статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Таким чином, суд не може збирати докази за власною ініціативою. У разі недостатності доказів суд вправі запропонувати представити докази тій стороні, яка несе обов`язок по доказуванню. Звертаючись до суду першої інстанції з позовною заявою саме позивач наполягав на розгляді справи за наявними в матеріалах цивільної справи доказах та за його відсутності. Інші доводи апеляційної скарги не мають правового значення для правильного вирішення спору, оскільки такі аргументи втрачають правовий сенс за встановлених судом обставин. Доводи апеляційної скарги направлені виключно на надання нових доказів, які не були надані до суду першої інстанції без об`єктивних причин. Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги висновку суду не спростовують, на законність рішення суду першої інстанції не впливають, в основному направлені на переоцінку доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції щодо їх оцінки. Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Так як апеляційна скарга залишається без задоволення, то судові витрати, у відповідності до вимог ст. ст. 141, 382 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір», між сторонами не розподіляються. Керуючись ст. ст. 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, суд - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Крилової Олени Леонідівни, яка діє в інтересах Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 02 квітня 2020 рокузалишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст рішення складено 22 жовтня 2020 року. Головуючий О.Ю.Тичкова Судді О.В. Маміна Н.П. Пилипчук