Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 344/9301/20

Справа № 344/9301/20 Провадження № 22-ц/4808/1204/20 Головуючий у 1 інстанції Шамотайло О. В. Суддя-доповідач Василишин П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 жовтня 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Василишин Л.В., суддів: Горейко М.Д., Максюти І.О. секретаря Петріва Д.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсними договору дарування, за апеляційною скаргоюОСОБА_3 на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 23 липня 2020 року,- в с т а н о в и в: У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , у якому просила визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 03.11.2017 року, укладений між нею та ОСОБА_2 , зареєстрований за №4142. Одночасно позивачка подала до суду заяву про забезпечення вищевказаного позову шляхом накладення арешту на вищевказану квартиру. Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 23 липня 2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.Накладено арешт на майно до завершення строків визначених ст. 158 ЦПК України, а саме: на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 67,7кв.м. Копію ухвали направлено для виконання Івано-Франківському міському відділу ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м.Івано-Франківськ) вул. Галицька, 45, м. Івано-Франківськ та сторонам для відома. ОСОБА_3 на ухвалу суду подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції вимог процесуального закону. Апелянт зазначив, що він не залучений до участі у справі, однак суд вирішив питання про його права, оскільки саме він, а не відповідач ОСОБА_2 , на даний час є власником арештованої квартири згідно договору купівлі-продажу від 30.01.2020 року. ОСОБА_2 05.02.2020 року знята з реєстрації і проживає за межами м.Івано-Франківська. ОСОБА_3 вважає, що наведена судом підстава арешту квартири є надуманою, оскільки позов є немайновим і саме лише визнання договору недійсним не створює юридичних наслідків для третіх осіб (добросовісних набувачів майна). Суперечливий також є висновок суду про невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, враховуючи, що позивач не заявляє віндикаційних вимог. З наведених підстав апелянт просив оскаржувану ухвалу скасувати, а в задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити. Відзив на апеляційну скаргу в порядку ст.360 ЦПК України сторонами не подавався. В засідання апеляційного суду сторони не з`явилися. Вислухавши доповідача, перевіривши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги. Встановлено, що заява ОСОБА_1 про забезпечення позову аргументована тим, що між нею та відповідачкою ОСОБА_2 існує спір, який стосується нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 67,7 кв.м. Внаслідок конфліктів з відповідачкою ОСОБА_2 заявила, що продасть квартиру. ОСОБА_1 вказала, що 21.07.2020 року вона дізналась у нотаріуса, що 03.11.2017 року між нею та відповідачкою укладено договір дарування вказаної квартири, а не договір довічного утримання, як думала позивачка. Зазначила, що на інтернет-сторінках розміщено оголошення про продаж вищевказаної квартири з фотографіями. Посилаючись на те, що оригінали правовстановлюючих документів знаходяться у відповідачки і остання може в будь-який момент відчужити нерухоме майно, яке є предметом спору, просила накласти арешт на спірну квартиру. Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції керувався приписами ст.ст.150-153 ЦПК України та виходив з того, що задоволення заяви про забезпечення позову не порушить прав учасників процесу, натомість забезпечить охоронювані законом права та інтереси позивача та виконання рішення суду у випадку задоволення позову. Такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам процесуального закону. Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Статтею 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову. Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Забезпечення позову це вжиття судом, в провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення в подальшому (п.4 Постанови «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9 Пленум Верховного Суду України). Колегія суддів вважає, що з огляду на предмет позову та наявність спору між сторонами, обраний судом вид забезпечення позову є співмірним позовним вимогам. Оскаржуючи ухвалу суду до апеляційної скарги апелянт долучив Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30.01.2020 року, з якого вбачається, що трьохкімнатна квартира загальною площею 67,7 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_2 , належить на праві приватної власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири між ним та відповідачкою ОСОБА_2 від 30.01.2020 року №387, рішення про державну реєстрацію №50890158 від 30.01.2020 року. Однак, факт незалучення судом ОСОБА_3 до участі у справі не спростовує висновків суду щодо необхідності забезпечити позов шляхом накладення арешту на вказану квартиру. При цьому, ОСОБА_3 не позбавлений права на участь у розгляді справи та подання відповідної заяви про залучення його до такої участі в порядку визначеному ЦПК України. З огляду на наведені обставини та враховуючи, що спірна квартира вже відчужена один раз, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду щодо застосування заходу забезпечення позову. Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали, колегія суддів вважає, що така постановлена з дотриманням вимог процесуального права, а відтак, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу без змін. Керуючись ст.ст. 374,375, 381-384 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Ухвалу Івано-Франківського міського суду від 23 липня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 23 жовтня 2020 року. Суддя-доповідач: Василишин Л.В. Судді: Горейко М.Д. Максюта І.О.