Постанова 4813 № 509/6623/19

Номер провадження: 22-ц/813/7641/20 Номер справи місцевого суду: 509/6623/19 Головуючий у першій інстанції Кириченко П.Л. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22.10.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Дрішлюка А.І., Громіка Р.Д., розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 липня 2020 року, постановленого під головуванням судді Кириченка П.Л., - в с т а н о в и в: У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в якому просила стягнути з відповідача матеріальну шкоду в розмірі 83 075 грн. витрати на професійну правову допомогу в розмірі 5000 грн. та судові витрати. В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка зазначила, що17 червня 2019 року о 19.40 годині відповідач керував транспортним засобом марки «Нісан» д.р.н. НОМЕР_1 на перехресті вулиці Соборності з провулком Степовий в селі Барабой Овідіопольського району Одеської області, не дотримуючись безпечної дистанції, створив аварійну ситуацію, внаслідок чого скоїв зіткнення з транспортним засобом марки «Пежо 307» д.р.н. НОМЕР_2 , під керуванням позивачки, в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Оскільки, в добровільному порядку відповідач шкоду не відшкодував, позивачка звернулася до суду з зазначеним позовом. Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 липня 2020 року в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неповне з`ясування обставин та доказів, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своєї апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, щ осуд першої інстанції при вирішені справи не врахував, що оскільки відповідач завдав позивачу шкоду джерелом підвищеної безпеки, наявність вини завдавала шкоди не потрібна, та суд повинен був лише з`ясувати питання чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, а не з`ясовувати чи була вина у ОСОБА_2 . Відзиву до суду надано не було. У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 17 червня 2019 року о 19.40 годині сталася дорожньо-транспортна пригода на перехресті вулиці Соборності з провулком Степовий в селі Барабой Овідіопольського району Одеської області під керуванням водія ОСОБА_2 , який керував транспортним засобом марки «Ніссан» д.р.н. НОМЕР_1 та водія ОСОБА_1 , яка керувала транспортним засобом марки «Пежо 307» д.р.н. НОМЕР_2 . Позивачка звертаючись до суду зазначила, що винним у дорожньо-транспортній пригоді є ОСОБА_2 та на підтвердження своїх позовних вимог надала звіт 0210-5459 від 02.10.2019 року, який підтверджує розмір матеріальної шкоди в розмірі 83075 грн. (а.с.7). Також судом встановлено, що ОСОБА_1 в обґрунтування вини відповідача, посилалася на постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 30.10.2019 року, з якої вбачається, що позивачка не порушувала правила дорожнього руху, при цьому вина відповідача в рамках розгляду вищевказаної справи про адміністративне правопорушення встановлена не була (а.с.6). Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не надала належних та допустимих доказів того, що з боку відповідача були порушенні правила дорожнього руху та існує прямий причинний зв`язок між діями відповідача та нанесеною матеріальною шкодою. Стаття 286 КК України передбачає кримінальну відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами. Стаття 124 КУпАП України передбачає адміністративну відповідальність за порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобілів, доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна. Згідно ст. 224 КУпАП України справи про адміністративні правопорушення передбачені ст. 124 КУпАП розглядаються районними, районними у містах, міськими міськрайонними судами. Як вбачається з постанови Суворовського районного суду м. Одеси від 30.10.2019 року провадження про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП закрито (а.с. 6). Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Свідчень щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за вчинення правопорушення,наслідком якої сталося вищевказана дорожньо-транспортна пригода матеріали справи не містять. Постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов`язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи. Згідно ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року N6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини. З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди, (ч. 2 ст. 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з його вини. Згідно ч.ч. 2, 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Всупереч положенню п.п. 4, 5, ч. 2 ст.175 ЦПК України, п. 7 Постанови Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», позивач у своїй позовній заяві виклав лише позовні вимоги, але не вказав доказів, що підтверджують кожну обставину, на яку він посилається. Судом вірно встановлено, що ОСОБА_1 , відповідно до приписів статей 77-78 ЦПК України не надала суду доказів вини ОСОБА_2 у дорожньо-транспортній пригоді, яка сталася 17 червня 2019 року о 19.40 годині на перехресті вулиці Соборності з провулком Степовий в селі Барабой Овідіопольського району Одеської області. Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що посилання Суворовського районного суду м. Одеси від 30.10.2019 року в описовій частині постанови щодо дій іншого учасника дорожньо-транспортної пригоди не може бути прийнято до уваги, як встановлення вини у скоєні адміністративного правопорушення відповідача за відсутністю доказів спричиненої матеріальної шкоди. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову. Відповідно до ч.ч. 1,2,3 Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч.ч. 1,2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Тобто, рішення суду має ґрунтуватися на доказах наданих сторонами відповідно до приписів статей 77-78 ЦПК України, а не на припущеннях сторін. З`ясувавши обставини справи та дослідивши надані докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю, оскільки позивачем на підтвердження заявлених нею позовних вимог не надано до суду доказів спричинення матеріальної шкоди відповідачем внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції при вирішені справи не врахував, що оскільки відповідач завдав позивачу шкоду джерелом підвищеної безпеки, наявність вини завдавала шкоди не потрібна, та суд повинен був лише з`ясувати питання чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, а не з`ясовувати чи була вина у ОСОБА_2 , колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зазначені доводи не вказують на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи,на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення, за ненаданням до суду доказів на підтвердження доводів позовної заяви, а також апеляційної скарги, а саме, що відповідачем була спричинена матеріальна шкода позивачу. За положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню. Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має. Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін. З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Керуючись ст.ст.368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 липня 2020року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 22 жовтня 2020 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ А.І. Дрішлюк ______________________________________ Р.Д. Громік