Постанова Одеський апеляційний суд № 520/4281/19

Номер провадження: 22-ц/813/1489/20 Номер справи місцевого суду: 520/4281/19 Головуючий у першій інстанції Пучкова І. М. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12.03.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого: Драгомерецького М.М. (суддя-доповідач), суддів: Дрішлюка А.І., Черевка П.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу заапеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 квітня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,- В С Т А Н О В И В: 01 березня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів. Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 21 листопада 2018 року о 09.15 годині, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «HYUNDAI, н/з НОМЕР_1 , рухаючись у м. Одесі, по вул. Кондрашина, наближаючись до нерегульованого перехрестя рівнозначних доріг, не надала переваги у русі автомобілеві «Acura MDX», н/з НОМЕР_2 , який наближався з правого боку, внаслідок чого сталося зіткнення, що призвело до пошкодження транспортних засобів. ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що підтверджується постановою у справі про адміністративне правопорушення № 520/19235/18 від 20 грудня 2018 року. Відповідно до експертної оцінки матеріальних збитків, завданих дорожньо-транспортною пригодою встановлено, що ОСОБА_2 було завдано збитків на суму 124 073,67 гривень, однак із рахуванням коефіцієнта фізичного зносу ПАТ «СК «Граве Україна» виплатила ОСОБА_2 - 52 156,65 гривень. На підставі зазначеного ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом та просив суд стягнути з ОСОБА_1 у рахунок відшкодування завданих збитків 71 917,02 гривень, з правових підстав зазначених у позовній заяві. Справу розглянуто за відсутності відповідача. Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 15 квітня 2019 року позов задоволено у повному обсязі. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 12 червня 2019 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлене 12 березня 2020 року. Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та заперечення на апеляцію, що містяться у відзиві адвоката Березнякова І.В., що діє в інтересах ОСОБА_2 , перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України. Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК Українимайнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Згідно статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. Згідно статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Судом першої інстанції встановлено, що 21 листопада 2018 р., о 09.15 год., водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «HYUNDAI, державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись у м. Одесі, по вул. Кондрашина, наближаючись до нерегульованого перехрестя рівнозначних доріг, не надала переваги у русі автомобілеві «Acura MDX», державний номерний знак НОМЕР_2 , водієм якого був ОСОБА_2 , який наближався з правого боку, внаслідок чого сталося зіткнення, що призвело до пошкодження транспортних засобів, чим порушила вимоги п. 16.12 «Правил дорожнього руху України». ВідповідачкуОСОБА_1 було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що підтверджується постановою у справі про адміністративне правопорушення № 520/19235/18 від 20 грудня 2018 року (а. с. 28). Цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1 за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ.6044014 від 27 липня 2018 року була застрахована у ПАТ «Страхова компанія «ГРАВЕ УКРАЇНА», за дорученням якого було проведено експертну оцінку матеріальних збитків, завданих дорожньо-транспортною пригодою, що склали 124 073,67 грн., однак із рахуванням коефіцієнта фізичного зносу, визначено вартість відновлювального ремонту 52 156,65 грн., які були перераховані за заявою від 30 січня 2019 року позивачеві (а. с. 28). Задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що, оскільки вартість матеріального збитку, завданого позивачу пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталась з вини ОСОБА_1 , доведеного експертною оцінкою, перевищує розмір страхового відшкодування, то з відповідача, як із винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням у розмірі 71 917, 02 грн.. Посилання відповідача ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що заочне рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки судом безпідставно не враховано, що суму відновленого ремонту автомобіля без врахування коефіцієнту фізичного зносу можливо стягнути з відповідача лише у випадку використання позивачем нових вузлів та агрегатів для відновлення транспортного засобу, що в свою чергу повинно підтверджуватись належними документами, не приймаються до уваги за таких підстав. Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтями 77 80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивач був зобов`язаний довести в судовому засіданні ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а відповідач ті обставини, на які він посилався як на заперечення проти позову, а саме, відсутність правових підстав для покладення відповідальності за ДТП в розмірі 71 917,02 грн. на страхувальника. Згідно частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) зроблено висновок, що «відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування». Відновлювальний ремонт (або ремонт) це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів (далі КТЗ)чи його складника (ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Складова частина КТЗ (складник) деталь, складова одиниця чи комплектувальний виріб, які відповідають вимогам конструкторської документації (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року №142/5/2092). Пунктом 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості). Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою: Сврз = С р+ С м+ С сХ (1- Е З), де: С р- вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн; С м- вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн; С с- вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн; Е З- коефіцієнт фізичного зносу. Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу. В даному випадку позивачем пред`явлено вимогу до фізичної особи про відшкодування непогашеної частини повної вартості відновлювального ремонту транспортного засобу, без урахування коефіцієнта фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу. З наданого позивачем звіту №2390-11-18 від 03 грудня 2018 року про оцінку КТЗ «Acura MDX», державний номерний знак НОМЕР_2 , власник ОСОБА_2 , складеного суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_3 за замовленням ПрАТ «Страхова компанія «Граве Україна» вбачається, що ринкова вартість автомобіля «Acura MDX» станом до ДТП складала 382 035, 37 грн., вартість відновленого ремонту без урахування коефіцієнту фізичного зносу станом на 26 листопад 2018 року становить 120 073,65 грн., вартість відновленого ремонту з урахування коефіцієнту фізичного зносу станом на 26 листопад 2018 року 52 156,65 грн. (а. с. 7 24). Вартість відновленого ремонту з урахування коефіцієнту фізичного зносу станом на 26 листопада 2018 року 52 156,65 грн. були відшкодовані ПрАТ «Страхова компанія «Граве Україна» за заявою позивача від 30 січня 2019 року (а. с. 28). Згідно частини 4 статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належнуувагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів,щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява №326/3, 01 квітня 2008 року, «Олександр Шевченко проти України», №8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року). Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. У Рішенні від 16 лютого 2017 року за заявою №18986/06 у справі «Каракуця проти України», Європейський суд з прав людини констатував відсутність порушення прав заявників, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у зв`язку з тим, що заявники ОСОБА_4 та його дружина ОСОБА_5 не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи, про що, зокрема, свідчить те, що вони протягом 1 року та 8 місяців не звертались до апеляційного суду за інформацією щодо стану розгляду їх апеляційної скарги. На учасників судового процесу, покладається загальний обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав та виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживання наданими правами. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 12 червня 2019 року при розгляді заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду першої інстанції від 15 квітня 2019 року встановлено, що ОСОБА_1 було відомо про наявність даного спору в суді й вона була належним чином повідомлена про час, дату і місце судового засідання (а. с. 84). Однак, відповідачка ОСОБА_1 розпорядилась своїми процесуальними правами на власний розсуд, не з`явилась в судове засіданні й у встановленому законом порядку не спростувала встановлений у звіті №2390-11-18 від 03 грудня 2018 року про оцінку КТЗ «Acura MDX» розмір шкоди. Не надано будь-яких безспірних доказів на спростування вартості відновленого ремонту автомобіля без урахування коефіцієнту фізичного зносу станом на 26 листопада 2018 року в розмірі 120 073,65 грн. й до суду апеляційної інстанції. За таких підстав, установивши, що вартість майнового збитку, завданого ОСОБА_2 пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про те, що з ОСОБА_6 як з винної особи на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди та отриманим страховим відшкодуванням. Висновок суду першої інстанції відповідає вище приведеному висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), та висновкам зробленим Верховним Судом у постанові від 31 липня 2019 року у справі №522/13229/16-ц (провадження №61-34303св18) та у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі №686/17155/15-ц (провадження №61-18840св18). Отже, суд першої інстанції всебічно та повно з`ясував обставини, які мають значення для справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, дав їм правильну оцінку та правильно виходив з того, що є законні підстави для задоволення позову. Інших правових доводів апеляційна скарга не містить. Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції Українита приймаючи до уваги ратифікацію Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 рокуКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IVвід 23 лютого 2006 року, суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод(Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28 жовтня 2010 року, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції(див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)». Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи. Тому, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382 - 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 квітня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено: 12 березня 2020 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький А.І.Дрішлюк П.М.Черевко