Постанова Миколаївський апеляційний суд № 490/8882/17

23.10.20 22-ц/812/1773/20 Справа №490/8882/17 Провадження № 22-ц/812/1773/20 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 20 жовтня 2020 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Яворської Ж.М., суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 31 серпня 2020 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Гуденко О.А., повний текст складено 08 вересня 2020 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Миколаївської області, Миколаївської місцевої прокуратури № 1, Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями, - В С Т А Н О В И В У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до прокурора Миколаївської місцевої прокуратури №1 Олефіра Максима Миколайовича, Миколаївської місцевої прокуратури № 1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями. Обґрунтовуючи позовні вимоги вказувала, що відповідно до справи № 490/7498/17, провадження н\п 1-кс/490/4522/2017 прокурор Миколаївської місцевої прокуратури №1 Олефір М.М. склав і видав завідомо неправдивий документ в якому зазначив неправдиві відомості та звернувся із клопотанням до слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва про надання дозволу на проведення обшуку житла - квартири, в якій вона проживає і яка належить їй на праві власності по АДРЕСА_1 та в якому зазначив неправдиві відомості. Внаслідок введення прокурором в оману слідчий суддя Центрального районного суду м. Миколаєва прийняв ухвалу від 31 серпня 2017 року, якою надав дозвіл на проведення обшуку в її квартирі. 05 вересня 2017 року в належному їй з донькою житлі було проведено обшук житлового приміщення, під час якого слідчим було вилучено документи та речі, які належать їй та доньці особисто, і не мають жодного відношення до ТОВ «Роскосметика», щодо якого і проводилося досудове розслідування за підозрою у вчиненні директором ОСОБА_2 злочину за ознаками ч.3 ст.191 КК України Внаслідок таких незаконних дій прокурора вона понесла матеріальні збитки на загальну суму 8638 грн. Також такими діями щодо проведення незаконного обшуку їй була завдана моральна шкода, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, які вона зазнала у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, завданих протиправною поведінкою щодо неї та членів її сім`ї, позбавлення користування власним майном, приниженням честі та гідності, компенсацію якої вона оцінює у 50 000 грн. 19 вересня 2018 року позивачем подано заяву про зміну предмету позову, в якій ОСОБА_1 , не змінюючи викладу фактичних обставин справи, конкретизує правові підстави позову ст.ст.1167,1176 ЦК України, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду», ст.ст. 3,6,8,19,55,64,68,129 Конституції України змінила попередньо заявлені вимоги про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 8638 грн. та моральної шкоди у розмірі 50 000 грн., завданої незаконними діями Миколаївської місцевої прокуратури № 1, заявляючи її до двох належних відповідачів Миколаївської місцевої прокуратури № 1 та Головного управління Державної казначейської служби України в Миколаївської області. Крім того, розмір моральної шкоди обґрунтовувала тим, що надані прокурором Миколаївської місцевої прокуратури №1 Олефіром М.М. слідчому судді Центрального районного суду м. Миколаєва Подзігун Г.В. відомості про те, що позивач є нібито бухгалтером ТОВ «Роскосметика», є неправдивим, що підтверджується копією її трудової книжки та стало підставою для постанови слідчим суддею цього ж суду ОСОБА_3 ухвали від 30 листопада 2017 року, що в свою чергу свідчить про незаконне проведення в ході кримінального провадження №12017150020002867 від 29 серпня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.191 КК України, обшуку за місцем її мешкання та виїмки майна, належного їй на праві власності майна. Більш того, у зв`язку з незаконним проведенням обшуку, вона була позбавлена права користуватися належним їй майном у період з 05 по 25 вересня 2017 року. Внаслідок таких незаконних дій прокурора вона понесла матеріальні збитки у складі витрат на залізничні квитки на поїздку до м. Києва до омбудсмена за захистом своїх прав -1538 грн., витрати на правову допомогу за звернення за адвокатською допомогою -2700 грн., витрати на лікування, оскільки під час обшуку нею двічі викликалася бригада швидкої медичної допомоги через великий стрес-1400 грн., крім того вона вимушена була сплачувати за виготовлення нового банківського ключа від банківської скриньки, який був незаконно вилучений під час обшуку, адже там зберігалися сімейні цінності та лікарські документи 3000 грн., а всього на загальну суму 8638 грн. Враховуючи вищенаведене просила стягнути з Миколаївської місцевої прокуратури № 1, Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області 8 638 грн. матеріальної шкоди та 50000 грн. моральної шкоди. Протокольною ухвалою Центрального районного суд м. Миколаєва від 04 жовтня 2019 року до участі в справі в якості співвідповідача залучено Миколаївську обласну прокуратуру. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 31 серпня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Мотивуючи відмову у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме ст.1176 ЦК України та Закону. Для відшкодування шкоди відповідно до ст.ст. 1166, 1176 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, які підлягають доказуванню на загальних підставах та є обов`язком позивача (ст. 12, 81 ЦПК України). Для настання відповідальності у вигляді відшкодування матеріальної та моральної шкоди, передбаченої ст.1176 К України, повинні існувати обставини, визначені ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», які в ході розгляду справи судом не встановлено. Оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження факту незаконності дій відповідачів по проведенню обшуку у приміщенні за місцем її проживання, наслідком чого стало завдання їй матеріальної шкоди та моральних страждань, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача шкоди, завданої незаконними діями працівників Миколаївської місцевої прокуратури № 1 при проведенні ними вказаного обшуку. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції позивач подала на нього апеляційну скаргу, в обґрунтування доводів якої вказувала, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи та за невідповідності висновків суду обставинам справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд умисно проігнорував той факт, що іншими процесуальними діями, що обмежують права скаржника та є підставою для відшкодування шкоди, став обшук за місцем його мешкання та виїмки майна належного на праві власності, на підставі неправдивих даних проте, що остання є нібито бухгалтером ТОВ «Роскосметика», наданих відповідачем слідчому судді Центрального районного суду м. Миколаєва. Право на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями відповідача виникло у скаржника у зв`язку з постановленням в іншому рішенні суду, а саме в ухвалі суду від 31 серпня 2017 року у справі 490/7498/17 факту інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, тобто фату звернення із клопотанням про надання дозволу на проведення обшуку за місцем мешкання скаржника на підставі неправдивих даних. Крім того, право на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями відповідача виникло у скаржника, в тому числі, і у зв`язку із закриттям вказаного кримінального провадження за відсутністю складу кримінального правопорушення. За такого, судом не було застосовано положення вимог п.9 ч.2 ст.16, ч.3 ст.23, ч.1 ст.1166, ч.6.7 ст.1176 ЦК України та вимог ст.3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду». Зважаючи на таке, ОСОБА_1 просила про його скасування та ухвалення нового судового рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. У відзиві на апеляційну скаргу Головне Управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області посилаючись на те, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено обставини справи та при винесені рішення законно застосовано норми матеріального та процесуального права, просили про залишення його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Інші учасники справи правом на подачу відзиву не скористалися. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно ч. 13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні. Вказаним вимогам оскаржуване рішення відповідає повній мірі, обставини судом першої інстанції встановлено повно, висновки зроблено з дотриманням вимог, які регулюють спірні відносини. Відповідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що спричинення їй матеріальної та моральної шкоди, завдано внаслідок проведення незаконного обшуку. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що СВ Центрального ВП ГУНП в Миколаївській області здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні №12017150020002867 за фактом привласнення коштів державного бюджету посадовими особами ТОВ "Роскосметика" шляхом безпідставного формування та відшкодування податкового кредиту з ПДВ, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.191 КК України. Згідно листів від 25 липня 2017 року та від 28 серпня 2017 року Управління СБУ в Миколаївській області на виконання доручення по кримінальному провадженню № 12017150020002867 прокурора Миколаївської місцевої прокуратури № 1, зазначено, що до незаконної діяльності залучено ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , серед інших і ОСОБА_1 , бухгалтера ТОВ «Промхімскло», яке створено з метою реалізації злочинної схеми ( т.1 а.с.171-181). 31 серпня 2017 року до Центрального районного суду м. Миколаєва з клопотанням про надання дозволу на проведення обшуку житла та іншого володіння особи в рамках кримінального провадження №12017150020002868 звернувся прокурор Миколаївської місцевої прокуратури № 1 Олефір М.М. Серед іншого обґрунтування клопотання, зазначено, що у сторони обвинувачення виникла необхідність у проведенні обшуку за фактичним місцем проживання ОСОБА_4 (співзасновника ТОВ «Роскосметика») та ОСОБА_1 (є бухгалтером ТОВ «Роскосметика»). Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 31 серпня 2017 року клопотання прокурора Миколаївської місцевої прокуратури № 1 Олефіра М.М (справа 490/7498/17), було задоволено та надана дозвіл на проведення обшуку в рамках кримінального провадження №12017150020002868 від 29 червня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 191 КК України - за місцем мешкання ОСОБА_4 та ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 з метою відшукання та вилучення: грошей, цінностей; комп`ютерної техніки та носіїв інформації, на яких можуть міститься створені документи фінансово - господарської діяльності ТОВ «Роскосметика», ТОВ «Промхімскло» та інших перерахованих юридичних осіб; засновницькі документи та документи банківського обслуговування, печаток та штампів, документів податкових та інших форм звітності, документів первинного бухгалтерського обліку, документів дозвільного характеру, документів тіньової бухгалтерії перелічених юридичних осіб; мобільних терміналів (телефонів) ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Із вказаної ухвали слідчого судді вбачається, що прокурор звернувся з клопотанням про надання дозволу на проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_4 та ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 , яка є власником вказаної квартири, з метою відшукання та вилучення грошей, цінностей та іншого майна, набутого в результаті вчинення розслідуваних кримінальних правопорушень, комп`ютерної техніки та носіїв інформації, документів, що посвідчують особу, на анкетні дані яких можуть бути оформлені ТОВ "Роскосметика», ТОВ "Промхімскло» та інших перелічених юридичних осіб, бухгалтерських документів, мобільних терміналів ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Серед іншого зазначено, що в ході досудового розслідування було проведено ряд оперативно-розшукових заходів та отримана інформація про можливу причетність до вчинення вказаного злочину (ч.3 ст.191 КК України за фактом привласнення коштів державного бюджету посадовими особами ТОВ «Роскосметика» шляхом безпідставного формування та відшкодування податкового кредиту з ПДВ) ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ( є бухгалтером ТОВ «Роскосметика» ), які мешкають за адресою АДРЕСА_1 , власником даної квартири є ОСОБА_1 . Необхідність проведення обшуку прокурор обґрунтовує тим, що у органу досудового розслідування є достатні підстави вважати, що за цією адресою можуть знаходитися вищезазначені предмети (цінності набуті в результаті вчинення кримінальних правопорушень, бухгалтерські документи тощо). 05 вересня 2017 року за вказаною адресою слідчими СВ Центрального ВП ГУ НП в Миколаївській області було проведено обшук, в ході якого вилучено комп`ютерна техніка, носії інформації флеш-накопичувачі, телефон, банківські картки, гроші, документація та рожевий тканинний мішечок з ключем. Згідно опису речей та документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді, володільцем зазначеного майна вказано ОСОБА_1 , яка і підписала вказаний додаток до протоколу обшуку. Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 вересня 2017 року (справа 490/7498/17) у задоволені клопотанням начальника відділення СВ ГУ НП в Миколаївській області, погодженого з прокурором Миколаївської місцевої прокуратури № 1 Олефіром М.М, про арешт майна на вилучене майно у ході проведеного 05 вересня 2017 року обшуку за місцем мешкання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_2 відмовлено. Із ухвали вбачається, що в судовому засіданні власник майна ОСОБА_1 та її представник посилалися на те, що вилучені в ході обшуку речі є її особистими та не мають ніякого відношення до кримінального провадження. ОСОБА_1 не є підозрюваною у кримінальному провадженні, слідчим не доведено, що вилучені у неї речі використовувалися як предмет кримінального правопорушення. У подальшому у кримінальному провадженні № 12017150020002867 відносно ТОВ «Роскосметика» було змінено правову кваліфікацію з ч.3 ст. 191 КК України на ч.2 ст. 212 КК ( вже закрито за відсутності складу злочину) та ч. 4 ст. 358 КК України, де досудове розслідування триває і провадиться СВ Новодеського ВП ГУ НП в Миколаївській області. Цей факт, на думку позивача та її представника, також підтверджує незаконність проведеного обшуку в ході кримінального провадження за ознаками ч.3 ст. 191 КК України. Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Згідно зі ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст.ст.1166,1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст.176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч.1 ст.1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування ч.1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст. 1173,1174 цього Кодексу). Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна. Результат системного аналізу вказаних норм матеріального права та ст.20 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю прокурора, відшкодовується державою незалежно від його вини в порядку, визначеному законом. При цьому повинен бути встановлений причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями органів прокуратури та заподіяною шкодою. Зазначений вище правовий висновок висловлений в постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року по справі № 6-440цс16, постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року по справі № 554/741/16-ц, від 25 квітня 2018 року по справі № 520/3307/16-ц. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених Законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «;Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. Пунктом 5 частини першої статті 3 Закону передбачено, що у випадках незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, незаконного накладення арешту на майно громадянинові відшкодовується моральна шкода. Відповідно до ст. 4 Закону відшкодування моральної шкоди проводиться у разі, коли незаконні дії органів досудового розслідування, прокуратури, суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок, бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Частинами 1 - 3 статті 23 ЦК України та роз`ясненнями, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При цьому враховуються вимоги розумності і справедливості. Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право кожного на повагу до приватного і сімейного життя, житла і кореспонденції. При цьому, частина 2 цієї статті містить випадки, в яких втручання у право на повагу до житла є виправданим і не становитиме порушення. Так, органи державної влади не можуть втручатись у здійснення зазначеного права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або захисту прав і свобод інших осіб. Отже, за загальним правилом право на повагу до житла є непорушним, і держава повинна виконувати взяті на себе негативні зобов`язання. За практикою Європейського суду з прав людини аналіз втручання у право на предмет порушення гарантій статті 8 Конвенції здійснюється через застосування трискладового тесту (пункти 69-72 Рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Ратушна проти України», заява №17318/06; пункти 46-55 Рішення від 28 квітня 2016 року у справі «Багієва проти України», заява № 41085/05). Так, з метою перевірки обшуку на предмет порушення гарантій ст.8 Конвенції необхідним є визначення таких обставин: чи мало місце втручання, чи було втручання відповідно до закону, чи переслідувало легітимну мету, чи було необхідним у демократичному суспільстві, тобто пропорційним. Аналізуючи встановлені факти за наведеними критеріями, суд виходить з того, що обшук у житлі позивача безперечно становив втручання у його право на повагу до житла, а тому необхідно визначити, чи було це втручання здійснено відповідно до закону та чи переслідувало законну мету. Так, положеннями ст. 234 КПК України передбачено, що обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. У разі необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором або прокурор звертається до слідчого судді з відповідним клопотанням, яке повинно певні містити відомості. Крім того, до клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими прокурор, слідчий обґрунтовує доводи клопотання, а також витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання. Клопотання про обшук розглядається у суді в день його надходження за участю слідчого або прокурора. У разі необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором або прокурор звертається до слідчого судді з відповідним клопотанням (ч.3 ст. 234 КПК України). Вимоги до ухвали слідчого судді визначені ст. 235 КПК України. Так, вбачається, що обшук у квартирі належній позивачеві було проведено 05 вересня 2017 року саме з дозволу, наданого ухвалою слідчого судді від 31 серпня 2017 року і виключно в межах, визначених в ухвалі слідчого судді. При цьому судом вивчено матеріали клопотання та кримінального провадження і метою є виявлення та фіксація відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання та вилучення об`єктів, які можуть мати суттєве значення для кримінального провадження та в подальшому можуть бути визнані доказами вчинення кримінального правопорушення. Аналізуючи наявність такої складової як «необхідність у демократичному суспільстві», суд звертається до практики Європейського суду з прав людини (надалі - Суд), в якій останнє тлумачиться як «нагальна суспільна потреба» такого втручання. В пункті 71 Рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Ратушна проти України» (заява №17318/06) Суд зазначає, що обшук, про який йдеться, був призначений в рамках кримінального розслідування крадіжки. Таким чином, обшук слугував легітимній меті, а саме запобіганню злочину. Залишається розглянути, чи було втручання «необхідним у демократичному суспільстві». Суд нагадав, що коли держави вважають за необхідне вдаватися до таких заходів, як обшуки житлових приміщень, з метою отримання доказів факту вчинення правопорушень, Суд буде оцінювати, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та чи було дотримано принцип пропорційності. Суд також буде вивчати наявність у національному законодавстві ефективних гарантій від зловживань та свавілля та перевіряти, як ці гарантії працюють в окремому випадку, який розглядається. Критерії, які слід брати до уваги в цьому контексті (але не обмежуватись ними), - це спосіб та обставини, за яких було ухвалено постанову про проведення обшуку, інші докази, доступні на той час, а також зміст та обсяг постанови. При цьому особлива увага має приділятись гарантіям, застосованим з метою обмежити розумними рамками вплив цього заходу (пункт 72 Рішення). Оскільки, для наявності зобов`язання по відшкодуванню шкоди відповідно до ст.ст. 1166, 1167, 1176 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою - підлягають доказуванню на загальних підставах та є обов`язком позивача (ст. 12, 81 ЦПК України). Тобто чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме статті 1176 ЦК України та Закону. Однак для настання відповідальності у вигляді відшкодування матеріальної та моральної шкоди, передбаченої ст.1176 К України, повинні існувати обставини, визначені ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що спричинення їй матеріальної та моральної шкоди, завдано внаслідок проведення незаконного обшуку. В обґрунтування своїх доводів щодо незаконності дій прокурора Миколаївської місцевої прокуратури №1 ОСОБА_6 , ОСОБА_1 посилалася на те, що клопотання про обшук у належній їй на праві власності квартирі АДРЕСА_2 є завідомо неправдивим документом в якому зазначено неправдиві відомості щодо її місця роботи. На підтвердження чого надала до суду копії наказів 2013 року про прийняття її на роботу на посаду менеджера з продажів ТОВ «Промхімскло» по переведенню з ТОВ «Роскосметика» та довідками - директора ТОВ «Промхімскло» ОСОБА_4 , що позивачка працює на посаді виконавчого директора цього товариства з липня 2013 року та директора ТОВ «Роскосметика» ОСОБА_7 , що на цьому підприємстві ОСОБА_1 не працює, а також копію своєї трудової книжки з відповідними записами. Крім того, зазначала, що ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 листопада 2017 року (справа 490/10143/17), зобов`язано прокурора Миколаївської місцевої прокуратури № 1 забезпечити внесення до ЄРДР відомостей, викладених в заяві ОСОБА_1 від 06 жовтня 2017 року в частині внесення недостовірних відомостей у клопотання про проведення обшуку щодо її місця роботи - бухгалтер ТОВ «Роскосметика». Проте, вищевказана ухвала слідчого судді жодним чином не свідчить про визнання судом факту вчинення прокурором будь-якого злочину або іншого правопорушення, адже вона за своєю правовою природою є формою, в якій виражено результат здійснення слідчим суддею повноважень з судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та є лише підставою для внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, які підлягають перевірці у встановленому КПК порядку під час досудового розслідування При цьому сам факт винесення слідчим суддею процесуальної ухвали, якою за результатами розгляду скарги позивача зобов`язано відповідача внести відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлена зазначена позивачем ухвала слідчого судді, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідача і притягнення його до цивільно-правової відповідальності. До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 28 січня 2019 року у справі № 686/7576/18, від 12 квітня 2019 року у справі № 686/10651/18, від 16 травня 2019 року у справі № 686/20079/18, від 22 травня 2019 року у справі № 686/24243/18-ц та від 31 липня 2019 року у справі № 686/22133/18. На виконання вказаної ухвали, 05 лютого 2018 року внесені відомості до ЄРДР за № 420182151030000022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України. Досудове розслідування у зазначеному кримінальному проваджені на цей час ще триває, проте відповідних доказів цьому позивачка не надала. Не може слугувати доказом неправомірності дій прокурора і ухвала слідчого судді від 22 вересня 2017 року ( справа н/п1-кс/490/4748/2017р.) про відмову у накладенні арешту на вилучене при обшуку майно, адже судом зроблено висновок лише щодо відношення вилученого майна у ОСОБА_1 до предмету розслідування у вказаному кримінальному проваджені. Жодних висновків про підстави проведення самого обшуку ухвала слідчого судді не містить. Слідчий суддя вивчивши матеріали клопотання та кримінального провадження, не погодився з доводами слідчого про необхідність накладання арешту та відмовив у його задоволенні. Більш того, безпосередньо сам обшук проводився посадовими особами іншого органу досудового розслідування - слідчим СВ Центрального ВП ГУ НП в Миколаївській області, ним же приймалося рішення про вилучення певного майна, які на його думку, мають значення для проведення досудового розслідування, а не працівниками прокуратури. Також матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 протягом вересня 2017 року і до жовтня 2018 року багаторазово зверталася до прокуратури Миколаївської області з заявами щодо вчинення працівниками Миколаївської місцевої прокуратури №1 кримінальних правопорушень, у відповідь на які їй роз`яснювався порядок оскарження відповідно до вимог КПК України. Таким чином, в даному випадку позивачем не надано доказів на підтвердження факту неправомірності дій відповідачів при звернені до суду з клопотанням про надання дозволу на проведення обшуку у приміщенні за місцем його проживання, такі і його проведення На підтвердження заподіяння матеріальних збитків, позивач надано копію свого звернення до Уповноваженого з прав людини ВРУ, з яким вона звернулася до канцелярії вказаної установи 13 вересня 2017 року та копії посадочних квитків на залізничний транспорт на проїзд ОСОБА_1 та ОСОБА_8 до м. Києва на 13 вересня 2017 року та назад до м. Миколаєва на 14 вересня 2017 року, з яких вбачається, що вони придбані 22 серпня 2017 року. Між тим, вказані квитки придбані позивачем задовго як до звернення прокурора до слідчого судді з клопотанням про надання дозволу на проведення обшуку за місцем помешкання ОСОБА_1 , так і до проведення самого обшуку. А тому суд першої інстанції вірно не взяв їх до уваги, як доказ складової розміру матеріальних збитків, завданих саме внаслідок проведення зазначеного обшуку. Надана позивачем копія квитанції про сплату штрафу за втрату ключа від комірки банківського депозитарію ПАТ КБ «Приватбанк» від 06 вересня 2019 року у розмірі 3000 грн., також не є підтверджує того, що саме цей ключ був вилучений у неї під час обшуку 05 вересня 2017 року ( адже в описі вилученого зазначено лише про «рожевий мішечок з металевим ключем») . Тим більше, що все вилучене у неї після розгляду клопотання про арешт майна 22 вересня 2017 року їй було повернуто слідчим, про що в судовому засіданні не заперечував представник позивача. Також матеріалами справи підтверджується, що за вказаною адресою 05 вересня 2017 року ОСОБА_1 двічі здійснювався виклик бригади ШМД, з яких вбачається, що хвора має певні неврологічні захворювання, а після перенесення стресу у неї виник головний біль та різка слабкість. Хвора наполягала на госпіталізації, проте після відповідної ін`єкції стан хворої поліпшився і підстави для госпіталізації відсутні. У матеріалах справи наявні медичні документи з приводу проходження позивачем лікування з лютого по листопад 2018 року у зв`язку з неврологічним захворювання ( т.1 а.с.216-230) та понесення нею витрати на суму 1400 грн. Однак доказів того, що проведення обшуку та погіршення її стану здоров`я перебувають у причинно-наслідковому зв`язку до суду не надала. Свої вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач обґрунтовувала тим, що внаслідок незаконних дій прокурора у її помешканні проводилися незаконний обшук в ході якого у неї було вилучено речі її особистого вжитку, що позбавило її в реалізації своїх звичок та бажань, користування належним їй майном. Відповідно до положень ч.3 ст.12 ЦПК України, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Приймаючи до уваги вищевикладене, вимоги ст.23,1166,1176 ЦК України та Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» знаходяться між собою в причинно-наслідковому зв`язку. Таким чином, право на відшкодування шкоди, завданої громадянинові діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду дає лише встановлена незаконність дій посадових осіб. В частині застосування деліктних (не договірних) правовідносин на які посилається позивач в позовній заяві то загальними підставами, для всіх випадків відшкодування шкоди, є: а) наявність шкоди; б) протиправна поведінка заподіювана шкоди; в) причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювана; г) вина заподіювана шкоди. Перераховані підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. Установивши, що позивач не довела факт незаконності діянь прокурора Миколаївської місцевої прокуратури №1 ОСОБА_6 по проведенню обшуку у приміщенні за місцем її проживання, що є одним із необхідних та обов`язкових елементів для відшкодування матеріальної та моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Наведені у апеляційній скарзі доводи, про те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням вимог ст.ст.16, 23, 1166,1176 ЦК України, які гарантовані ст.56 Конституції України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», не заслуговують на увагу, оскільки належних і допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння позивачу матеріальної шкоди та моральних страждань або втрат немайнового характеру, встановлення факту неправомірності дій органів прокуратури, факту наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю) зазначеного органу та його вини в заподіянні цієї шкоди, позивач суду не надала. Апеляційна скарга не містить аргументів щодо порушення судом норм цивільного процесуального законодавства. Посилання в апеляційній скарзі на закриття кримінальних проваджень №12017150020002867 за відсутністю складу злочину, не є безумовною підставою для висновку про порушенням прав позивача, і не свідчить про протиправність дій прокуратури. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують зазначених висновків судів першої інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки. Європейський суд з прав людини вказав що п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381,382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 31 серпня 2020 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Ж.М. Яворська Судді Т.М. Базовкіна Л.М. Царюк Повний текст постанови складено 23 жовтня 2020 р.