Постанова Київський апеляційний суд № 759/21581/19

Справа №759/21581/19 Головуючий в суді І інстанції - Новик В.П. Провадження №33/824/1402/2020 Доповідач - Габрієль В.О. Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 вересня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Габрієля В.О., за участю захисника Морозова В.Ю., розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Святошинського районного суду м. Києва від 27 листопада 2019 року, - В С Т А Н О В И В : Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 27 листопада 2019 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , - визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 600 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 10200 грн. 00 коп. із позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік Стягнуто з ОСОБА_1 на користь державного бюджету України судовий збір у розмірі 384 грн. 20 коп. Відповідно до постанови ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він 14.11.2019 року приблизно о 13 год. 21 хв. керував автомобілем «Форд» д.н.з. НОМЕР_1 по пр. Перемоги, 115 в м. Києві з ознаками наркотичного сп`яніння: порушення мови та координації рухів, зіниці очей не реагують на світло. Йому було запропоновано пройти огляд на стан сп`яніння, однак ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку відмовився в присутності двох свідків, чим порушив вимоги п.2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність ч.1 ст.130 КУпАП. Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у яких він просить поновити строк на подачу апеляційної скарги, постанову Святошинського районного суду м. Києва від 27.11.2019 року скасувати та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Мотивуючи свої вимоги зазначає, що з інкримінованим правопорушенням він не згоден, вини не визнає. При винесенні постанови судом першої інстанції були невірно застосовані норми процесуального та матеріального права. Справу було розглянуто без його присутності, без присутності свідків, інспекторів поліції, які складали протокол, суддя належним чином не дослідив матеріали справи, не заслухав думки всіх сторін, та не надав належної уваги порушенням допущеним працівниками поліції. Направлення на огляд до медичного закладу працівниками поліції не складалося. Відеозапис вівся частково, поліцейські постійно вмикали та вимикали бодікамери, тому у апелянта склалося враження, що через це відеозапис був сфабрикований та не містить всіх моментів події. Письмові пояснення свідків не можуть братися до уваги, якщо вони не надавали показання у судовому засіданні під присягою. Враховуючи вказані обставини, апелянт вважає, що постанова районного суду є незаконною та нічим не обґрунтованою. Крім того, апелянт звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні відомості про те, чи притягувалась особа до адміністративної відповідальності за аналогічні порушення, а також довідка про отримання ним посвідчення водія. При складанні протоколу працівниками поліції не було виписано направлення на медичний огляд до лікаря, що є грубим порушенням. Також не були залучені свідки, та огляд на стан сп`яніння проводився без присутності таких. ОСОБА_1 зазначає, що оскаржувану постанову отримав лише 19.02.2020 року, а про дату та час розгляду справи про адміністративне правопорушення не був повідомлений належним чином, що перешкодило йому подати апеляційну скаргу в десятиденний строк з моменту винесення постанови. Апелянт вважає, що строк на апеляційне омскарження пропущено ним з поважних причин. ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не з`явився, про дату час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, клопотань про відкладення судового засідання не подав, однак забезпечив явку свого захисника - адвоката Морозова В.Ю. Із огляду на зазначене, апеляційний суд враховує вимоги п.п.4, 6 ст.294 КУпАП щодо строків апеляційного перегляду та необов`язкової присутності при розгляді справи належним чином повідомленої особи, що притягується до адміністративної відповідальності, вважає за можливе розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 . Заслухавши доповідь судді, доводи захисника Морозова В.Ю. на підтримку поданої апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Відповідно до ст.289 КУпАП, скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такої постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не був присутній під час ухвалення оскаржуваного рішення, будь-які докази того, що він був належним чином повідомлений про дату та час розгляду даної справи відсутні. Копію оскаржуваної постанови отримано апелянтом 19.02.2020 року, що підтверджується розпискою (а.с.11). Враховуючи вказані обставини та з метою забезпечення права на захист, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Святошинського районного суду м. Києва від 27.11.2019 року. У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 ЄСПЛ постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Відповідно до п.2.5 ПДР України, водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин. Згідно з ч.ч.2, 3 ст.266 КУпАП огляд водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу на швидкість реакції, проводиться з використанням спеціальних технічних засобів поліцейським у присутності двох свідків. У разі незгоди водія на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу на швидкість реакції, або в разі незгоди з його результатами, огляд проводиться в закладі охорони здоров`я. Аналогічні положення щодо огляду громадян на стан сп`яніння містить «Інструкція про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затверджена наказом МВС України, МОЗ України від 09.11.2015 №1452/735, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 11.11.2015 за №1413/27858. Із матеріалів справи про адміністративне правопорушення вбачається, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку в присутності двох свідків. Відповідно до п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» №14 від 23.12.2005, судам слід ураховувати, що стан сп`яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника. Якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками районного суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, правильності кваліфікації дій за вказаною статтею, оскільки зазначене підтверджуються зібраними у справі доказами. У відповідності до протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №255323 від 14.11.2019, ОСОБА_1 14.11.2019 року приблизно о 13 год. 21 хв. керував автомобілем «Форд» д.н.з. НОМЕР_1 по пр.. Перемоги, 115 в м. Києві з ознаками наркотичного сп`яніння: порушення мови та координації рухів, зіниці очей не реагують на світло. Йому було запропоновано пройти огляд на стан сп`яніння, однак ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку відмовився в присутності двох свідків, чим порушив вимоги п.2.5 ПДР України (а.с.1). Факт роз`яснення прав та обов`язків ОСОБА_1 підтвердив власним підписом. Будь-яких заперечень з приводу викладених в протоколі обставин вчинення адміністративного правопорушення не зазначив (а.с.1). При цьому, відмова ОСОБА_1 від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку підтверджується письмовими поясненнями свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 14.11.2019 року (а.с.2). Вказані письмові пояснення свідків, відповідно до вимог ст.251 КУпАП, є належними доказами у справі про адміністративне правопорушення. Крім того, вони в повній мірі узгоджуються з іншими доказами дослідженими судом першої інстанції та не викликають сумнівів у їх достовірності. Тому доводи апеляційної скарги про те, що оскільки вказані свідки не були безпосередньо допитані в суді, а отже такі докази є недопустимими, є необґрунтованими та такими, що суперечать вимогам законодавства. Також, з відеозапису з нагрудної камери поліцейського вбачається, що працівниками поліції у ввічливій формі було неодноразово запропоновано ОСОБА_1 пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння в медичному закладі. Однак він категорично відмовилась проходити огляд у присутності двох свідків. Будь-яких обставин, що свідчили б про вчинення неправомірних дій працівниками поліції на вказаному відеозаписі не зафіксовано. Підстави вважати вказаний відеозапис недопустимим доказом у суду апеляційної інстанції відсутні, оскільки на ньому зафіксовані усі процесуальні дії, які мав вчинити поліцейський при оформленні протоколу про адміністративне правопорушення. Інші доводи зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують порушення ОСОБА_1 вимог п.2.5 ПДР України за наявності у справі вищевказаних належних та допустимих доказів, які узгоджуються між собою, та повністю підтверджують обставини вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. У рішеннях ЄСПЛ по справах «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002, які з урахуванням положень ст.ст.8, 9 Конституції України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, неодноразово вказував, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій. Попри невизнання вини ОСОБА_1 , апеляційний суд вважає, що викладені у постанові висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, правильності кваліфікації його дій за ч.1 ст.130 КУпАП є обґрунтованими. Що стосується зауважень з приводу розгляду справи місцевим судом без участі ОСОБА_1 , то вони є слушними, однак права останнього були відновлені в апеляційній інстанції шляхом можливості висловити свої заперечення та зауваження під час розгляду скарги. До суду апеляційної інстанції було подано клопотання про виклик свідків, однак, апеляційний суд не вбачає підстав для його задоволення, оскільки у матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті. У відповідності до ст.23 КУпАП метою адміністративного стягнення є виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. За змістом ч.2 ст.33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі. Зазначені вимоги закону районним судом, при розгляді справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП та накладенні на нього стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами були дотримані у повній мірі. Доказів на спростування висновків районного суду апелянтом у апеляційній скарзі не наведено, матеріалами справи не встановлено, і в ході апеляційного розгляду не здобуто. Із огляду на вищезазначене, постанова місцевого суду відповідає вимогам закону, підстав для її зміни чи скасування апеляційний суд не вбачає, у зв`язку із чим залишає цю постанову без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст.294 КУпАП суд апеляційної інстанції, - П О С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 поновити строк на оскарження постанови Святошинського районного суду м. Києва від 27 листопада 2019 року. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Постанову Святошинського районного суду м. Києва від 27 листопада 2019 року щодо ОСОБА_1 - без змін. Постанова апеляційного суду є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя Київського апеляційного суду В.О. Габрієль