Постанова 4822 № 715/2754/19

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 жовтня 2020 року м. Чернівці Справа № 715/2754/19 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Лисака І.Н., суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М., секретар: Герман Я.І., позивач: ОСОБА_1 , відповідачі: державний реєстратор прав на нерухоме майно Чернівецької міської ради Шевчук Наталії Сергіївни, Чернівецька міська рада в особі відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління, Меренюк Іван Флорович, при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 21 серпня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Григорчак Ю.П., дата складання повного тексту рішення 27.08.2020 року, - В С Т А Н О В И В: У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів про скасування рішення державного реєстратора. Посилалась на те, що рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 09.03.2010 року її визнано власником Ѕ ідеальної частки земельної ділянки кадастровий номер 7321084800:01:003:0256, площею 0.1902 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в с. Молодія Глибоцького району Чернівецької області. Право власності на вказану земельну ділянку зареєстроване в установленому законом порядку, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер: 27794110 від 07.10.2014 року. Під час розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном та зустрічним позовом ОСОБА_1 про виділ частки у спільній власності ОСОБА_3 було надано копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права №1789022762 від 28.08.2019 року, згідно якого за відповідачем було зареєстровано право власності на Ѕ частину земельної ділянки, площею 0,1902 га, кадастровий Провадження №22-ц/822/890/2020 Категорія 19 номер: 7321084800:01:003:0256, за адресою с. Молодія Глибоцького району Чернівецької області. Вказані реєстраційні дії було проведено державним реєстратором Чернівецької міської ради - Шевчук Н.С. При цьому, як підстава виникнення права власності у ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку, зазначено наступні правовстановлюючі документи: договір дарування земельної ділянки, серія та номер: 2199, виданий 06.07.2000 року приватним нотаріусом Глибоцького районного нотаріального округу Чернівецької області Кінащук Н.М.; договір дарування земельної ділянки, серія та номер: 2202, виданий 06.07.2000 року, посвідчений приватним нотаріусом Глибоцького нотаріального округу Чернівецької області Кінащук Н.М. Також реєстратором використано відомості з ДЗК, серія та номер 12941954 від 28.08.2019 року. Однак, вказані вище правочини рішенням Глибоцького районного суду від 09.03.2010 року визнані удаваними. В подальшому, 10.03.2020 року ОСОБА_1 подала позовну заяву в новій редакції, вказуючи на те, що з матеріалів реєстраційної справи, витребуваної за ухвалою суду, відсутні документи, які стали підставою для проведення державної реєстрації, а також відсутній документ про сплату ОСОБА_3 адміністративного збору за проведення державної реєстрації права власності. На підставі викладеного, вважала, що дії державного реєстратора прав на нерухоме майно Чернівецької міської ради Шевчук Н.С. суперечать вимогам ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а тому просила суд скасувати рішення державного реєстратора Чернівецької міської ради Шевчук Н.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 48414259 від 28.08.2019 року, на підставі якого зареєстровано право власності на Ѕ частку земельної ділянки, площею 0,1902 га, кадастровий номер 7321084800:01:003:0256, за адресою: Чернівецька область, Глибоцький район, с. Молодія, за ОСОБА_3 . Відповідачі у відзиві на позовну заяву заперечували відносно задоволення позовних вимог. Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 21 серпня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій він просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 через невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції не перевірив наявність у позивача ОСОБА_1 наявності законного інтересу при користуванні земельною ділянкою, що по суті є неможливим за умови існування незаконності права власності на іншу Ѕ частину спірної земельної ділянки. Також, вказує на те, що ОСОБА_1 вимушена погоджувати використання спірної земельної ділянки з відповідачем, який не є власником іншої частини земельної ділянки. Відзиву у встановлений законом строк не надходило. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Так, ч.4 ст.263 ЦПК України передбачає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону відповідає. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції своє рішення мотивував тим, що як встановлено в ході розгляду справи, позивачка ОСОБА_1 є власником Ѕ частки земельної ділянки, площею 0,1902 га, кадастровий номер 7321084800:01:003:0256, право власності на яку зареєстроване за нею у встановленому законом порядку. При цьому, право власності позивача будь-ким не оспорюється та визнається стороною відповідача ОСОБА_3 . Обґрунтовуючи порушення права позивачки ОСОБА_1 фактом реєстрації права власності на Ѕ частину земельної ділянки за ОСОБА_3 , представник позивачки в судовому засідання посилався на те, що порушення права позивача має місце, оскільки в майбутньому можливий конфлікт при поділі земельної ділянки в натурі через неприязні відносини між сторонами. Однак, суд відхиляє такі твердження сторони позивачки стосовно порушення її права, оскільки позовна вимога повинна бути спрямована на захист від реально існуючого порушення права або у випадку наявності на момент звернення до суду факту невизнання чи оспорювання права позивача. Відтак, позовна вимога не може ґрунтуватися на припущенні про можливе порушення прав позивача відповідачами в майбутньому та носити превентивний характер. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 09.03.2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Крім іншого, визнано удаваними договори дарування земельних ділянок, нотаріально посвідчені 06.07.2000 року приватним нотаріусом Глибоцького нотаріального округу Кінащук Н.М. за реєстровим №2202, що укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , та договір дарування земельної ділянки за реєстровим номером №2199, що укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , щодо передачі останньому у дар земельних ділянок площею по 0,0951 га кожна, які знаходяться на території с. Молодія Глибоцького району Чернівецької області, визнавши, що в дійсності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 І ОСОБА_5 уклали договори купівлі-продажу земельних ділянок, площею 0,0951 га кожна. Визнано ОСОБА_1 власником Ѕ ідеальної частки земельної ділянки кадастровий номер 7321084800:01:003:0256, площею 0,1902 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в с. Молодія Глибоцького району Чернівецької області, вартістю 13791,45 грн. Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 04.06.2010 року рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 09.03.2010 року залишено без змін (а.с.27-29). З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що державним реєстратором Шевчук Н.С. 23.08.2019 року на підставі договорів дарування серії та номер 2199, 2202 виданих 06.07.2000 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на Ѕ частину земельної ділянки, кадастровий номер 7321084800:01:003:0256 (а.с.17-18). З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що державним реєстратором Еклеріс І.А. 07.10.2014 року на підставі рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 09.03.2010 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на Ѕ частину земельної ділянки, кадастровий номер 7321084800:01:003:0256 (а.с.19-20). Так, в силу п.1 ч.1 ст.1 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Згідно ч.1 ст.5 Закону у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення. Підпункти 1, 9 ч.1 ст.27 Закону вказують на те, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно. Як вбачається з резолютивної частини рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 09.03.2010 року визнано удаваними договори дарування земельних ділянок, що були укладені між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , визнавши, що між ними були укладені договори купівлі-продажу. Отже, вказаним рішенням не вирішувалося питання щодо позбавлення ОСОБА_3 права власності на спірну земельну ділянку, а зазначені договори дарування визнавалися удаваними, що не є тотожним визнанню договорів недійсними. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Відповідно до вимог ст.15 ЦК України в судовому порядку захищається порушене, оспорюване або невизнане право. Згідно ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Позов може бути задоволений лише у випадку встановлення факту порушення, невизнання або оспорення відповідачем (відповідачами) прав, свобод чи інтересів позивача. Якщо такого факту не встановлено, позов не підлягає задоволенню. За змістом наведених приписів способи захисту цивільного права чи інтересу це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови ВП ВС від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). Іншими словами, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (див. пункт 14 постанови ВП ВС від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі отримання відповідного відшкодування (див. постанови ВП ВС від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40)). Позивачем не представлено жодного доказу порушення його суб`єктивних цивільних прав чи інтересів відповідачами, що слугує самостійною підставою для відмови в задоволені позовних вимог та не потребує перевірки правомірності вимог та дій до кожного з відповідачів окремо. Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильність рішення суду. В силу п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі наведеного та керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 21 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий підпис /І.Н. Лисак/ Судді підписи /Н.К. Височанська, І.М. Литвинюк/