Постанова 4855 № 640/8076/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/8076/19 Суддя (судді) першої інстанції: Катющенко В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 лютого 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Федотова І.В., суддів: Єгорової Н.М., Сорочка Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом, у якому просила суд визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 12.03.2019 № 854/7 "Про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 від 24.01.2019", прийнятий на підставі висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 05.03.2019 за результатом розгляду скарги ОСОБА_1 , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.01.2019 за № 2807-33-19. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2021 року позов було задоволено. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове, у задоволенні позову відмовити. Доводи апелянта ґрунтуються на тому, що скаржницею разом із скаргою не подано правовстановлювальних документів на спірні нежилі будівлі та/або документів, що підтверджують, що спірні нежилі будівлі знаходяться на земельній ділянці скаржника. Крім того, апелянт вказує на неврахування судом першої інстанції норми статті 50 КАС України, та не залучення до участі у справі в якості третьої особи - ОСОБА_2 на права та обов`язки якого, на переконання апелянта, впливає рішення суду, оскільки суд скасовуючи наказ Міністерства юстиції України фактично визнає майнове право за позивачем. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У відповідності до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вірно встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 30.01.2019 в Міністерстві юстиції України за № 2807-33-19 зареєстрована скарга ОСОБА_1 від 24.01.2019, у якій остання просила, зокрема, скасувати рішення державного реєстратора Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Шостака В.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 41723758 від 21.06.2018 про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, за реєстраційним номером 1582222432224 - нежилі будівлі: літ. "Б" - 853,3 кв.м, "А" - 563,3 кв.м, "В" - 563,2 кв.м, "В1" - 438,9 кв.м, "З" - 128,2 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 . Обґрунтовуючи скаргу, ОСОБА_1 зазначила, що державним реєстратором прийнято рішення про реєстрацію права власності на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12.11.2007 у справі № 2-4203/07, яке було скасовано рішенням Апеляційного суду Київської області від 10.10.2012. Крім того, звернула увагу, що всі об`єкти нерухомості - нежилі будівлі: літ. "Б" - 853,3 кв.м, "А" - 563,3 кв.м, "В" - 563,2 кв.м, "В1" - 438,9 кв.м, "З" - 128,2 кв.м, фактично розташовуються на земельній ділянці, площею 1,8687 га, з кадастровим номером 3222482001:01:005:0097, яка належить на праві одноособової особистої власності громадянці ОСОБА_1 12.03.2019 Міністерством юстиції України прийнято наказ № 854/7, яким відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 від 24.01.2019, у зв`язку з тим, що скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п`ятою статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки скарга не містить обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги. Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернулась до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав регламентуються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав визначається ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Відповідно до ч. 1, 2 ст. 37 цього Закону рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Міністерство юстиції України розглядає скарги: 1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір); 2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України. Територіальні органи Міністерства юстиції України розглядають скарги: 1) на рішення (крім рішення про державну реєстрацію прав), дії або бездіяльність державного реєстратора; 2) на дії або бездіяльність суб`єктів державної реєстрації прав. Територіальний орган Міністерства юстиції України розглядає скарги щодо державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації прав, які здійснюють діяльність у межах території, на якій діє відповідний територіальний орган. Згідно з ч. 5, 6 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має містити: 1) повне найменування (ім`я) скаржника, його місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім`я) представника скаржника, якщо скарга подається представником; 2) реквізити рішення державного реєстратора, яке оскаржується; 3) зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності та норми законодавства, які порушено, на думку скаржника; 4) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; 5) відомості про наявність чи відсутність судового спору з порушеного у скарзі питання, що може мати наслідком скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора та/або внесення відомостей до Державного реєстру прав; 6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати складання скарги. До скарги додаються засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення державним реєстратором (за наявності), а також якщо скарга подається представником скаржника - довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження такого представника, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку. Скарга на рішення про державну реєстрацію прав розглядається в порядку, визначеному цим Законом, виключно за умови, що вона подана особою, яка може підтвердити факт порушення її прав у результаті прийняття такого рішення. Якщо скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав подається представником скаржника, до скарги додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку. За результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про: 1) відмову у задоволенні скарги; 2) задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про: а) скасування рішення про державну реєстрацію прав, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатами розгляду скарги; б) скасування рішення про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав; в) внесення змін до записів Державного реєстру прав та виправлення помилки, допущеної державним реєстратором; г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав; д) скасування акредитації суб`єкта державної реєстрації; е) притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України; є) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Рішення, передбачені підпунктами "а", "ґ", "д" і "е" пункту 2 цієї частини, приймаються виключно Міністерством юстиції України. У рішенні Міністерства юстиції України чи його територіального органу за результатами розгляду скарги можуть визначатися декілька шляхів задоволення скарги. Рішення, прийняте за результатами розгляду скарги, надсилається скаржнику протягом трьох робочих днів з дня його прийняття. Відповідно до ч. 8-10 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо: 1) скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п`ятою цієї статті; 2) на момент прийняття рішення за результатом розгляду скарги відбулася державна реєстрація цього права за іншою особою, ніж зазначена у рішенні, що оскаржується; 3) наявна інформація про судове рішення або ухвалу про відмову позивача від позову з того самого предмета спору, про визнання позову відповідачем або затвердження мирової угоди сторін; 4) наявна інформація про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав; 5) є рішення цього органу з того самого питання; 6) в органі розглядається скарга з цього питання від того самого скаржника; 7) скарга подана особою, яка не має на це повноважень; 8) закінчився встановлений законом строк подачі скарги; 9) розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції органу; 10) державним реєстратором, територіальним органом Міністерства юстиції України прийнято таке рішення відповідно до законодавства. Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України. Рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України та його територіальних органів можуть бути оскаржені до суду. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1128 затверджено Порядок розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - Порядок №1128), який визначає процедуру розгляду відповідно до Законів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закони) скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту (далі - суб`єкт оскарження), що здійснюється Мін`юстом та його територіальними органами (далі - суб`єкт розгляду скарги). Пунктом 2 вказаного Порядку передбачено, що для забезпечення розгляду скарг суб`єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - комісія), положення та склад яких затверджуються Мін`юстом або відповідним територіальним органом. Відповідно до п. 5 Порядку №1128 перед розглядом скарги по суті комісія вивчає скаргу для встановлення: 1) чи віднесено розгляд скарги відповідно до Законів до повноважень суб`єкта розгляду скарги (належний суб`єкт розгляду скарги); 2) чи дотримано вимоги Законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги; 3) чи наявні (відсутні) інші скарги у суб`єкта розгляду скарги. Згідно п. 8 Порядку №1128 під час розгляду скарги по суті комісія встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення скаржника, зазначених у скарзі, та інші обставини, які мають значення для об`єктивного розгляду скарги, у тому числі шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), та у разі необхідності витребування документів, пояснень тощо у суб`єкта оскарження, і вирішує: 1) чи мало місце прийняття оскаржуваного рішення суб`єктом оскарження, чи мала місце оскаржувана дія або бездіяльність суб`єкта оскарження; 2) чи було оскаржуване рішення прийнято суб`єктом оскарження на законних підставах, чи здійснювалася дія або вчинялася бездіяльність суб`єктом оскарження на законних підставах; 3) чи належить задовольнити кожну з вимог скаржника або відмовити в їх задоволенні; 4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у своїй скарзі (зокрема внесення шляхом виправлення технічних помилок у записах реєстрів взамін скасування рішення державного реєстратора); 5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню. Пунктом 12 Порядку №1128 передбачено, що за результатами розгляду скарги суб`єкт розгляду скарги на підставі висновків комісії приймає мотивоване рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених Законами, у формі наказу. Системний аналіз наведених норм свідчить, що передумовою розгляду скарги по суті є перевірка комісією відомостей, передбачених п. 5 Порядку №1128, зокрема, щодо дотримання вимоги Закону щодо вимог оформлення скарги та/або щодо документів, що долучаються до скарги. Лише за умови відповідності скарги вимогам Закону її розгляд по суті здійснюється за критеріями, визначеними п. 8 Порядку №1128. Як вірно встановлено судом першої інстанціх та вбачається з матеріалів справи, висновком Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 05.03.2019, відповідно до пункту 1 частини восьмої статті 37 Закону N 1952-IV та пункту 12 Порядку №1128, рекомендовано відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 від 24.01.2019 у зв`язку з тим, що скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п`ятою статті 37 Закону N 1952-IV, оскільки скарга не містить обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги. Вказаний висновок ґрунтується на тому, що скаржником разом зі скаргою не подано правовстановлюючих документів на спірні нежилі будівлі та/або документів, що підтверджують її право на виконання будівельних робіт, а також документів, що підтверджують, що спірні нежилі будівлі знаходяться на земельній ділянці скаржника, при цьому, з відомостей Державного реєстру прав встановлено, що за скаржником зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482001:01:005:0097, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . З наведеного вбачається, що розгляд скарги по суті відповідачем не здійснювався, позаяк, як було встановлено раніше, в оскаржуваному наказі підставою для відмови в її задоволенні зазначено недотримання позивачем вимог ч. 5 ст. 37 Закону, а саме - скарга не містить обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги. Перевіряючи обґрунтованість таких висновків відповідача у контексті позиції суду першої інстанції та аргументів сторін, колегія суддів зауважує наступне. Як вбачається з матеріалів справи, представником позивача до скарги були додані наступні документи: копія рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12.11.2007 у справі № 2-4203/07; копія рішення Апеляційного суду Київської області від 10.10.2012 за № 22ц-5378/2021; копія ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 18.12.2012; копія договору про надання правової допомоги між АО "Армалекс" та ОСОБА_1 ; копія ордеру про надання правової допомоги адвокатом Покутнім О.М. Кошелюк О.С.серії КВ № 223560; копія свідоцтва адвоката ОСОБА_3 на право зайняття адвокатською діяльністю; копія державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯЗ № 342203; копія договору купівлі-продажу земельної ділянки за реєстровим № 186, укладений між ТОВ "Парфюм Гарант" та ОСОБА_1 ; копія відповіді на адвокатський запит від 22.12.2018 № 4-1/к-а/18 Гореницької сільської ради від 28.12.2018 № 02-14/1123; копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.07.2018 №131102438; копія адвокатського запиту від 28.11.2018 № 1-1/к-а/18; копія заяви до КП "Бюро технічної реєстрації Петропавлісько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області" про надання інформації з Державного реєстру реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.11.2018 № 31438376; копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 28.11.2018 за № 147257817; копія протоколу опитування громадянина ОСОБА_4 з додатками; копія протоколу опитування громадянина ОСОБА_5 з додатками. Як вбачається з оскаржуваного рішення суду першої інстанції, судом було надано оцінку вищевказаним документам у взаємозв`язку із наданими позивачем судовими рішеннями. Враховуючи норми ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що виходячи зі встановлених обставин рішенням Апеляційного суду Київської області від 10.10.2012, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.12.2012, відповідач, відмовляючи у задоволенні скарги з мотивів ненадання позивачем правовстановлюючих документів на спірні нежилі будівлі та/або документів, що підтверджують її право на виконання будівельних робіт, а також документів, що підтверджують, що спірні нежилі будівлі знаходяться на земельній ділянці скаржника, діяв всупереч положенням Закону №1952-IV та Порядку №1128, що спростовує доводи апелянта у вказаній частині. Водночас, як обґрунтовано зауважено судом першої інстанції, подана ОСОБА_1 скарга від 24.01.2019, повністю відповідає вимогам частини п`ятої статті 37 Закону №1952-IV. За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що у відповідача не було правових підстав для прийняття оскаржуваного наказу без розгляду скарги по суті. Крім того, в контексті доводів апелянта про неврахування судом першої інстанції норми статті 50 КАС України, та не залучення до участі у справі в якості третьої особи - ОСОБА_2 на права та обов`язки якого, на переконання апелянта, впливає рішення суду, оскільки суд скасовуючи наказ Міністерства юстиції України фактично визнає майнове право за позивачем, та надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції щодо юрисдикції вказаного спору, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. До компетенції адміністративних судів на час розгляду справи належать публічно-правові спори, в яких хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Наведене узгоджується з положеннями ст. ст. 2, 4, 19 КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначають поняття публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спірні правовідносини виникли у зв`язку із оскарженням рішення суб`єкта владних повноважень - Міністерства юстиції України (як суб`єкта владних повноважень), виданого у формі наказу від 12.03.2019 № 854/7, яким відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 від 24.01.2019, у зв`язку з тим, що скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п`ятою статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". У межах цієї адміністративної справи вирішується виключно публічно-правовий спір щодо правомірності наказу від 12.03.2019 № 854/7, яким відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 від 24.01.2019, а не проведення державної реєстрації права власності та не підстав набуття такого права, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що даний спір не є спором про право, а відтак підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства з огляду на те, що виник внаслідок виконання відповідачем владних управлінських функцій. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно до п 13 ч. 1 ст. 20 ГПК України передбачено, що вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами. В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи; Згідно п.1 ч.1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; Відповідно до ст. 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» №755-IV, рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів або до суду. Крім того, зазначеною статтею передбачено порядок та строки подання скарг на рішення державних реєстраторів, повноваження Міністерства юстиції України за наслідками розгляду таких скарг. Процедура розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів врегульована Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації (затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1128), яким, серед іншого, передбачено утворення та повноваження постійно діючої комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації. Отже, у спірних правовідносинах Міністерство юстиції України виступає як суб`єкт владних повноважень, який законом наділений владними управлінськими функціями щодо забезпечення процедури адміністративного оскарження у сфері державної реєстрації юридичних осіб. Таким чином, в межах розгляду даної справи адміністративний суд відповідно до визначених законом завдань адміністративного судочинства перевіряє дотримання процедури під час реалізації Міністерством юстиції України владних управлінських функцій щодо забезпечення адміністративного оскарження у сфері державної реєстрації юридичних осіб. Відповідно до сталої практики Верховного Суду, в тому числі його Великої Палати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 910/8424/17), справи щодо оскарження рішень Міністерства юстиції України, прийнятих за наслідками розгляду скарг на дії державних реєстраторів, підлягають розгляду за правилами саме адміністративної юстиції. Колегія суддів зазначає, що предметом розгляду у даній справі є не оцінка дій державного реєстратора Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Шостака Володимира Миколайовича, а виключно процедури розгляду Міністерством юстиції України скарги на дії державного реєстратора. Враховуючи наведене, твердження апелянта про те, що суд скасовуючи наказ Міністерства юстиції України фактично визнає майнове право за позивачем, і рішення суду впливає на права та обов`язки ОСОБА_2 , є передчасними та необґрунтованими, позаяк судом першої інстанції не здійснювався розгляд скарги позивача до Мінюсту, та не приймалось рішення зобов`язального характеру щодо задоволення скарги ОСОБА_1 від 24.01.2019. Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституціє та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не надано суду доказів правомірності оскаржуваного наказу. Крім того, доводи апеляційної скарги відповідача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи. Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з огляду на що апеляційну скаргу, на підставі ст.316 КАС України слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя: І.В. Федотов Судді: Н.М. Єгорова Є.О. Сорочко