Постанова 4821 № 697/1091/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 жовтня 2020 року м. Черкаси справа № 697/1091/20 провадження № 22-ц/821/1685/20 категорія 304090200 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Бородійчука В.Г., суддів:Василенко Л.І., Карпенко О.В. учасники справи: позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»; відповідач: ОСОБА_1 розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на заочне рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 10 серпня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у складі: головуючого судді Льон О.М., дата складання повного тексту 17 серпня 2020 року. в с т а н о в и в : 1.Описова частина Короткий зміст позовних вимог У червні 2020 року представник АТ КБ «Приватбанк» - Гребенюк О.С. (далі - Банк) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Заяву № б/н від 17 березня 2011 року. У порушення умов кредитного договору, а також норм цивільного права, відповідач зобов`язання, за вказаним договором, належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на 31 березня 2020 року виникла заборгованість у сумі 317964,52 грн., яка складається із: 4261,40 грн. заборгованість за тілом кредиту; 311000,82 грн. загальний залишок заборгованості за відсотками; 2702, 30 грн. нарахована пеня; 0,00 грн. нараховано комісії. Позивач зазначає, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості. А кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. Таким чином, заборгованість становить 134917,69 грн., яка складається з наступного: 4261,40 грн. заборгованість за кредитом; 130656,29 грн. заборгованість по процентам за період з 17.03.2011 року по 31.01.2019 року. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 17.03.2011 року в розмірі 134917,69 грн. станом на 31.03.2020 року та судові витрати в розмірі 2102,00 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 10 серпня 2020 року позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 17 березня 2011 року у розмірі 4261,40 грн. та судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 66,42 грн., а всього 4327,82 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних і допустимих доказів, які підтверджували, що саме ці умови розумів позичальник, підписуючи заяву про отримання кредиту, а відтак, відсутні підстави для того, щоб вважати Умови та правила надання банківських послуг, частиною укладеного між сторонами кредитного договору. Проте, фактично отримані та використані позичальником кошти за тілом кредиту в сумі 4261,40 грн. в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а тому суд прийшов до висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Короткий зміст вимог апеляційної скарги У вересні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» подав до Апеляційного суду скаргу, в якій просив скасувати рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 10 серпня 2020 року в частині відмови у стягненні заборгованості з процентів та ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» в цій частині повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що зазначене рішення в частині відмови у стягненні заборгованості за процентами ухвалене з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права, є необґрунтованим, безпідставним, незаконним. В іншій частині рішення суду не оскаржується. Відповідачка підписуючи анкету-заяву висловила свою згоду з формою договору та його умовами. Заперечень щодо Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах справи, відповідачем не надано. Районний суд посилаючись на висновки в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року, не звернув увагу на те, що в матеріалах справи наявні витяг з Умов та Правил надання банківських послуг (в редакції, що діяла на момент підписання анкети-заяви), затверджений відповідним наказом, та витяг наказу. Отже, в даній справі суд повинен був звернути увагу на ці обставини та відступити від висновків у постанові ВП ВС від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17-ц, яка ґрунтується на можливості Банку надати будь-яку редакцію Умов та Правил надання банківських послуг. Не маючи жодних належних та допустимих доказів проти вимог позивача, місцевий суд, замість посилань на факти, в обґрунтування оскарженого рішення послався на судову практику Верховного Суду, яка не є і не може бути доказовою базою по справі. Відповідач не спростував жодними доказами факт укладення кредитного договору та ознайомлення з його умовами, не заперечував розмір наявної заборгованості. Отже, звільнення судовим рішенням боржників від сплати відсотків за кредитним договорами призведе до неможливості здійснювати виплату відсотків за депозитними договорами та іншими обов`язковими платежами. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції З матеріалів справи вбачається, що між ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 з метою отримання банківських послуг, було укладено договір б/н від 17.03.2011 року, в результаті якого відповідачка отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 4300,00 грн. (а.с. 21, 22). Відповідно до анкети-заяви від 17.03.2011 року позичальник ОСОБА_1 виразила свою згоду, що ця заява разом із запропонованими ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», Умовами та правилами надання банківських послуг складає між сторонами кредитний договір. При цьому Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис під ними не потрібен, якщо саме ці Умови та Правила були чинними під час укладення договору. З довідки АТ КБ «Приватбанк» вбачається, що за укладеним між сторонами договором Б/н про надання банківських послуг, відповідачу було надано (відкрито) наступні кредитні картки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , зі строком дії останньої до 11/15 (а.с. 20). З довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_3 вбачається, що за картковим рахунком № НОМЕР_1 з 27.01.2012 року встановлено кредитний ліміт у розмірі 1000 грн., який було зменшено до 300 грн.; 20.02.2012 року розмір кредитного ліміту збільшено до 1500 грн.; 08.07.2012 року розмір кредитного ліміту збільшено до 2000 грн.; 18.08.2013 року розмір кредитного ліміту 4300 грн., 16.01.2020 року кредитний ліміт 0,00 грн. (а.с. 19). Згідно розрахунку заборгованості, станом на 31.02.2020 року загальна сума заборгованості ОСОБА_1 перед банком за договором № б/н від 17.03.2011 року становить 317964,52 грн. Позивач скориставшись своїм правом вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, просить стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 134917,69 грн., яка складається з: 4261,40 грн. заборгованість за кредитом; 130656,29 грн. заборгованість по відсоткам за період з 17.03.2011 року по 31.01.2019 року. 2.

Мотивувальна частина Позиція Апеляційного суду Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Перевіривши доводи апеляційної скарги, Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ дійшла висновку, що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає до відхилення. Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. В апеляційній скарзі, особа, що її подає просить викликати її в судове засідання з метою детального пояснення конкретних обставин справи. Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Враховуючи, характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування та зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні клопотання. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц). Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду повністю відповідає. Спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за договором, а саме заборгованості по тілу кредиту, заборгованість по відсотками. Судом встановлено, що 17 березня 2011 року відповідачкою ОСОБА_1 було підписано Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, у якій заповнено графи особистих даних (а.с. 21). У зазначеній Анкеті-заяві відсутні відомості в графі вибору кредитних карток, також відсутні відмітки у графі бажаного кредитного ліміту, наявні відомості лише про намір отримати дебетову особисту картку. Також у вказаній анкеті-заяві зазначено, що підписант згоден з тим, що дана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між клієнтом і банком договір про надання банківських послуг. При цьому, зазначена Анкета-заява не містить посилань на конкретні умови користування кредитом та його погашення, порядок нарахування та сплати відсотків за користування кредитом. Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦПК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 628 ЦК Українивизначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди - ст. 638 ЦК України. У відповідності до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі - ч. 1 ст. 1055 ЦК України. За статтями 526 та 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованою договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Особливостями договору приєднання є те, що позичальник приймає і погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов. Виходячи з позовних вимог, саме про такий договір зазначав банк. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів, та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі щодо розміру і порядку нарахування процентів, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором б/н від 17 березня 2011 року, посилався також на «Умови та правила надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою» і «Тарифи банку», які викладені на банківському сайті http:privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору. Колегія суддів погоджується із посиланням суду першої інстанції на те, що позивачем не підтверджено укладення кредитного договору саме на тих умовах, які заявлені банком у позовній заяві. В Анкеті-заяві від 17.03.2011 року зазначено, що ОСОБА_1 погоджується із тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомлена та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Матеріали справи не містять підписані відповідачкою ОСОБА_1 інші документи, що є обов`язковими складовими договору надання банківських послуг. Так, Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, пред`явлені банком в додатку до позовної заяви, не містять підпису клієнту банку. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у Постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді справи. Колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АК КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (17.03.2011 року) до моменту звернення до суду з вказаним позовом (12.06.2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Крім того, встановлено, що до матеріалів справи додано витяг з Тарифів обслуговування кредитних карток «Універсальна», який сторонами не підписаний. В наданому витязі вказано тарифи чотирьох кредитних карток «Універсальна», а саме: 1) «Універсальна, 30 днів пільгового періоду»; 2) «Універсальна, 55 днів пільгового періоду»; 3) «Універсальна Contract»; 4) «Універсальна Gold». Проте не зазначено, яка із цих тарифів були надані відповідачу. У наданому витягу із Тарифів обслуговування кредитних карток «Універсальна» вказано, що: 1) з 01 січня 2013 року всі картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» переведені на тарифний план «Універсальна, 55 днів пільгового періоду»; 2) з 01 вересня 2014 року проводиться зміна тарифного плану «Універсальна Contract» на «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» або «Універсальна Gold»; 3) із 01 вересня 2014 року змінено проценту ставку по кредитним карткам «Універсальна» та «Універсальна Gold/зміну здійснено тільки для витрат здійснених після 01 вересня 2014 року; 4) з 01 квітня 2015 року змінено тарифи обслуговування кредитних карт «Універсальна» та «Універсальна Gold»: розмір процентної ставки, пені тощо. Тобто наданий документ діє не раніше як із 01 квітня 2015 року, а кредит, як вказано в позовній заяві наданий 17 березня 2011 року. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату узгоджених сторонами договору відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Довідка про умови кредитування та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 4 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати беззаперечною складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ним нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року № 14-131цс19. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення із ОСОБА_1 на користь банку нарахованих відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 130656,29 грн. за кредитним договором б/н від 17.03.2011 року. Наявні матеріали справи свідчать про те, що при укладенні договору із ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»про повідомлення споживача про конкретні умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які банк із своєї сторони вважав узгодженими. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Саме така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Таким чином, суд першої інстанції розглянув позов саме в межах заявлених АТ КБ «ПриватБанк» вимог і на підставі доказів, поданих позивачем і прийшов до аргументованого висновку лише про часткове задоволення вимог банку щодо стягнення із ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за тілом кредиту в сумі 4261,40 грн. Згідно ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того ч. 2 ст. 13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, визначено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У відповідності до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумнів у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Отже, приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції. Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. За таких обставин, суд першої інстанції всебічно та повно з`ясував обставини, які мають значення для справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, дав їм правильну оцінку та вірно виходив з того, що є законні підстави для задоволення позовних вимог. Інших правових доводів апеляційна скарга не містить. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що колегія суддів прийшла до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги АТ КБ «Приватбанк» на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 10 серпня 2020 року, судові витрати слід залишити за позивачем. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Черкаський апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 10 серпня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Повний текст постанови виготовлено 22 жовтня 2020 року. Головуючий В.Г. Бородійчук Судді Л.І. Василенко О.В. Карпенко