Постанова Харківський апеляційний суд № 643/12252/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 20 жовтня 2020 року м. Харків справа №643/12252/19 провадження № 22-ц/818/2586/20 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю., за участю секретаря: Сізонової О.О. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Харківська міська рада, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Харківська міська рада про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням за апеляційною скаргою Харківської міської ради на заочне рішення Московського районного суду міста Харкова від 29 січня 2020 року, постановлене під головуванням судді Довготько Т.М. в м. Харкові, - в с т а н о в и в : У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Харківська міська рада про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Заочним рішенням Московського районного суду міста Харкова від 29 січня 2020 року позовні вимоги задоволено. Визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 такою, що втратила право користування жилим примушенням у квартирі АДРЕСА_1 . В апеляційній скарзі Харківська міська рада просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що оскаржуваним рішенням суд першої інстанції вирішив питання про права та інтереси Харківської міської ради, оскільки спірна квартира не приватизована, а отже належить територіальній громаді м. Харкова. Вказує, що позивач не надала суду належних та допустимих доказів, що підтверджують факт не проживання та причини відсутності відповідача за адресою: АДРЕСА_2 , протягом певного періоду часу. Відсутня інформація щодо місцезнаходження чи місця роботи відповідача. Відзиву на апеляційну скаргу не надано. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст.367 ЦПК України- в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності того, що відповідач не проживає у спірній квартирі більше шести місяців та відсутності даних про перешкоджання відповідачу у праві користування квартирою. Проте, такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що 18.09.1997 року ОСОБА_6 був виданий ордер на житлове приміщення №792 на сім`ю у складі 4 осіб: ОСОБА_6 - наймодавець, ОСОБА_7 , - донька, ОСОБА_8 - син та ОСОБА_9 - онука на праві заняття в порядку обміну жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.4). Квартира за адресою: АДРЕСА_2 не приватизована та належить територіальній громаді м.Харкова (а.с.6). Відповідно до довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 31.05.2019 року в даному приміщенні зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с.7). З листа заступника директора Комунального підприємства «Жилкомсервіс» від 02.01.2020 року вбачається, що від ОСОБА_2 за період з 01.01.2008 року по 05.12.2019 року на адресу КП «Жилкомсервіс» письмові звернення щодо квартири АДРЕСА_1 не надходили (а.с.125). Згідно повідомлення Московського ВП ГУНП в Харківській області від 11.11.2019 року, ОСОБА_2 до Московського ВП ГУНП в Харківській області, за період часу з 01.01.2019 року по 11.11.2019 року щодо перешкоджання їй у праві користування житловим приміщеням за адресою: АДРЕСА_2 не зверталася (а.с.102). Відповідно до акту про непроживання від 01.08.2019 року, складеного та підписаного мешканцями будинку АДРЕСА_3 від 01.08.2019 року, вбачається, що в квартирі АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 за місцем реєстрації не проживає з 1997 року (а. с. 5). Як на підставу заявлених вимог, ОСОБА_1 посилалась на те, що ОСОБА_2 хоча й зареєстрована у вищевказаній квартирі, проте з 1997 року у вказаній квартирі не проживає та за комунальні послуги не сплачує, на даний час місце її мешкання невідомо. Вважає, що наявні підстави для визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_2 , та просила суд визнати ОСОБА_2 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Відповідно до ст. 6 Житлового кодексу Української РСР, жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Статтею 9 ЖК Українивизначено, що ніхто не може бути виселений або обмежений у праві користуватися жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Згідно з положеннями ст. ст. 71, 72 ЖК Українипри тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач був відсутнім з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках: 1) призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; перебування на військовій службі прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби - протягом перших п`яти років перебування на дійсній військовій службі; 2) тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання; 3) влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім`ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; 4) виїзду у зв`язку з виконанням обов`язків опікуна чи піклувальника, наданням батькам-вихователям житлового будинку або багатокімнатної квартири для створення дитячого будинку сімейного типу - протягом усього часу виконання таких обов`язків; 5) влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей-інвалідів, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги - протягом усього часу перебування в них; 6) виїзду для лікування в лікувально-профілактичному закладі - протягом усього часу перебування в ньому; 7) взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім`ї. Якщо в будинку, квартирі (їх частині) не залишилися проживати інші члени сім`ї наймача, це житло може бути надано за договором оренди (найму) у встановленому законом порядку іншому громадянину до звільнення таких осіб з-під варти або до відбуття ними покарання. У випадках, передбачених пунктами 1 - 7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті. Отже, у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, підлягають встановленню та доведенню термін відсутності відповідача та причини його відсутності. Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Відповідно до ст. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтею 89 ЦПК Українипередбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Як встановлено судом, спірна квартира належить до комунальної власності територіальної громади міста Харкова, не приватизована. ОСОБА_6 був виданий ордер на житлове приміщення №792 на сім`ю у складі 4 осіб: ОСОБА_6 - наймодавець, ОСОБА_7 , - донька, ОСОБА_8 - син та ОСОБА_9 - онука. На теперішній час у вказаній квартирі зареєстровані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .. Судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що ОСОБА_1 є невісткою ОСОБА_6 та дружиною ОСОБА_8 , а ОСОБА_9 є донькою ОСОБА_7 та племінницею ОСОБА_8 .. На час звернення ОСОБА_1 з позовом про визнання ОСОБА_9 такою, що втратила право користування житловим приміщенням ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 вже померли. Доводи ОСОБА_1 стосовно того, що ОСОБА_9 з 1997 року у вказаній квартирі не проживає, за комунальні послуги не сплачує та на даний час місце її мешкання невідомо, що є підставою для визнання відповідача втратила право користування житловим приміщенням, колегією суддів не приймається до уваги, оскільки на час проживання її матері ОСОБА_7 у спірній квартирі та до її смерті, питання про визнання ОСОБА_9 такою, що втратила право користування житловим приміщенням не ставилось. Крім того, станом на 1997 рік відповідачка була малолітньою особою (2 роки), доказів проживання її за іншою адресою окремо від матері ОСОБА_7 матеріали справи не містять. Матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу щодо причини відсутності відповідача у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідь Московського ВП ГУНП в Харківській області від 11.11.2019 року, з якої убачається, що відповідач не зверталась із заявами щодо перешкод користування квартирою АДРЕСА_2 та акт про непроживання від 01.08.2019 року відповідача у квартирі АДРЕСА_2 , - не є належними доказами, оскільки складені безпосередньо перед зверненням до суду. Підписи осіб, що підписали акт належним чином не посвідчені. При цьому, як свідки вони не допитані. Позивачем не надано інформації щодо місця знаходження або місця перебування чи місця роботи відповідача, інформації із закладів соціального захисту населення, знаходження її в установі соціальної допомоги або перебування у місцях позбавлення волі, з закладів охорони здоров`я про те, що відповідач зверталася чи ні за допомогою, з відділень зв`язку про отримання будь-якої кореспонденції тощо. Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та безпідставно дійшов висновку про наявність підстав для визнання відповідачки такою, що втратила право користування житлом. Доводи апеляційної скарги відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи, оскільки суду не було надано жодних належних доказів непроживання відповідачки у спірній квартирі за місцем її реєстрації понад шість місяців без поважних причин. Відповідно до ст.376 ЦПК Українипідставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими. Враховуючи вищевикладнене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . Статтею 141 ЦПК Українивстановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З урахуванням того, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з відмовою у задоволенні позову, з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1260,00 грн., який був сплачений при подачі апеляційної скарги. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 376, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК Українисуд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Харківської міської ради - задовольнити. Заочне рішення Московського районного суду міста Харкова від 29 січня 2020 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради судовий збір, сплачений при поданні апеляційної скарги в сумі 1260 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий: О.В. Маміна Судді: Н.П. Пилипчук О.Ю. Тичкова Повне судове рішення виготовлено 22.10.2020 року.