Постанова 4804 № 235/2795/20

Єдиний унікальний номер 235/2795/20 Номер провадження 22-ц/804/2866/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 жовтня 2020 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Космачевської Т.В., суддів: Корчистої О.І., Мальованого Ю.М., за участю секретаря судового засідання Демяносової О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 08 липня 2020 року, ухваленого судом у складі головуючого судді Величко О.В. у місті Покровську Донецької області, повне судове рішення складено 08 липня 2020 року, у справі номер 235/2795/20 за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Покровська клінічна лікарня інтенсивного лікування», третя особа: Покровська міська рада, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, В С Т А Н О В И В: В травні 2020 року до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області звернувся ОСОБА_1 позовом до КНП «Покровська клінічна лікарня інтенсивного лікування», третя особа: Покровська міська рада, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з 01.01.2012 до 29.12.2017 він працював на посаді головного лікаря Покровської центральної районної лікарні. 29.12.2017 розпорядженням Покровського міського голови №128 pro його звільнено з посади головного лікаря Покровської ЦРЛ з 31.12.2017 у зв`язку з закінченням строку дії контракту від 30.12.2014 на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України. В цей же день розпорядженням Покровського міського голови №129 pro позивача призначено виконуючим обов`язки головного лікаря Покровської ЦРЛ з 01.01.2018, на даній посаді він працював до 12.04.2019. 12.04.2019 ОСОБА_1 вручено розпорядження Покровського міського голови №129 від 12.04.2019 «Про припинення виконання обов`язків», з цієї дати припинено виконання ним обов`язків головного лікаря у зв`язку з призначенням головного лікаря. Зазначене розпорядження позивач оскаржив в судовому порядку і рішенням Красноармійського міськрайонного суду від 06 червня 2019 року визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з роботи шляхом припинення виконання обов`язків головного лікаря Покровської ЦРЛ на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України, розпорядження Покровського міського голови від 12.04.2019 №129 «Про припинення виконання обов`язків» скасовано; поновлено ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов`язки головного лікаря Покровської центральної районної лікарні; стягнуто з Покровської ЦРЛ на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 34455,05 грн, а також судові витрати в розмірі 3942,10 грн, стягнуто з Покровської міської ради на його користь 10000,00 грн у якості відшкодування моральної шкоди, та судові витрати в розмірі 5360,50 грн; допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення його на роботі на посаді виконуючого обов`язки головного лікаря Покровської ЦРЛ, а також в частині стягнення з Покровської ЦРЛ на його користь середнього заробітку за один місяць в розмірі 19688,60 грн. Постановою Донецького апеляційного суду від 01.10.2019 рішення Красноармійського міськрайонного суду від 06.06.2019 скасовано, у задоволенні позовних вимог до Покровської міської ради та КНП «Покровська клінічна лікарня інтенсивного лікування» Покровської міської ради про скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовлено. Постановою Верховного Суду України від 04.03.2020 постанову Донецького апеляційного суду від 01.10.2019 скасовано, рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 06.06.2019 змінено, виключено з його мотивувальній частини посилання на безстроковий характер трудового договору. В іншій частині рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області залишено без змін. Оскільки рішення Красноармійського міськрайонного суду від 06.06.2019 набуло законної сили 04.03.2020 та частково виконано, просив суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.04.2019 до 04.03.2020 в сумі 199839,29 грн. Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 08 липня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Покровська клінічна лікарня інтенсивного лікування», третя особа: Покровська міська рада, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено. Із вказаним рішенням не погодився ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, просив скасувати рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 8 липня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Доводами апеляційної скарги наведено, що висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, є необґрунтованими. Судом неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, неправильно застосовані норми матеріального та порушено норми процесуального права. Суд першої інстанції залишив поза увагою, той факт, що постановою Донецького апеляційного суду від 01.10.2019 скасовано рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 06.06.2019, а тому з цієї дати не підлягало виконанню рішення у справі. Обов`язок виконання цього рішення у відповідачів виник після ухвалення постанови Верховним Судом, тобто після 04.03.2020. Отже, періодом затримки виконання рішення суду першої інстанції є період після 04.03.2020, а вимушеним прогулом у розумінні вимог ст. 235 КЗпП України є період з 13.04.2019 до 04.03.2020. Вважає помилковим висновок суду про те, що за період з 07.06.2019 до 04.03.2020 середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з затримкою виконання рішення суду має бути стягнуто саме з Покровської міської ради, оскільки видатки на оплату праці медичних працівників здійснюються за рахунок коштів державного бюджету у складі видатків Міністерства охорони здоров`я України за бюджетною програмою КПКВК 2311410 «Медична субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам». Обсяг медичної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на відповідний рік визначається відповідно до постанови КМУ від 19.08.2015 №618 «Про затвердження формули розподілу обсяг медичної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам». Таким чином, фінансування КНП «Покровська КЛІЛ» на заробітну плату здійснюється за рахунок медичної субвенції з державного бюджету, жодного відношення до формування фонду оплати праці Покровська міська рада не має. Такої думки дійшов Красноармійський міськрайонний суд в рішенні про поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення з лікарні, а не міської ради, на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Постановою Верховного Суду від 04.04.2020 законність цього рішення, у тому числі і розподіл виплат між відповідачами, було підтверджено. В відзиві на апеляційну скаргу КНП «Покровська клінічна лікарня інтенсивного лікування» вважає обґрунтованим рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення середнього заробітку, як штрафу за затримку виконання рішення, що не відповідає нормам права. Погоджується з позицією суду щодо відсутності можливості стягнення середнього заробітку з КНП «Покровська клінічна лікарня інтенсивного лікування» у зв`язку з тим, що підприємство не має можливості виконати рішення суду про поновлення на роботі ОСОБА_1 у якості головного лікаря Покровської центральної районної лікарні, яке ліквідоване. Позивач ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відповідно до статей 128, 130 ЦПК України, про що свідчить отримання ним 15 жовтня 2020 року рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення. Надав заявц про розгляд справи без його участі та без участі його представника (а.с. 157, 161). Представники відповідача Комунального некомерційного підприємства «Покровська клінічна лікарня інтенсивного лікування» та третьої особи Покровської міської ради в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до статей 128, 130 ЦПК України, про що свідчить отримання ними 15 жовтня 2020 року рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення (а.с. 158, 159). Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю нез?явившихся сторін та інших учасників справи. Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що розпорядженням голови Покровської міської ради №129 pro від 12 квітня 2019 року на підставі положень Закону України «Про місцеве самоврядування» та пункту 2 статті 36 КЗпП України 12 квітня 2019 року припинено виконання обов`язків головного лікаря Покровської центральної районної лікарні ОСОБА_1 у зв`язку із призначенням головного лікаря (а.с 8). Рішенням Красноармійського міськрайонного суду від 06.06.2019 позов ОСОБА_1 до Покровської міської ради, Покровської центральної районної лікарні про визнання звільнення незаконним, скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Визнано незаконним звільнення ОСОБА_2 з роботи шляхом припинення виконання обов`язків головного лікаря Покровської ЦРЛ на підставі ст. 36 КЗпП України, розпорядження Покровської міського голови від 12.04.2019 року №129 pro «Про припинення виконання обов`язків» скасовано; поновлено ОСОБА_1 на роботі виконуючим обов`язки головного лікаря Покровської центральної районної лікарні, стягнуто з Покровської центральної районної лікарні на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.04.2019 по 06.06.2019 в розмірі 34455,05 грн; допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі виконуючим обов`язки головного лікаря Покровської центральної районної лікарні та в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за один місяць в розмірі 19688,60 грн (а.с. 9-18). Постановою Донецького апеляційного суду від 01.10.2019 рішення Красноармійського міськрайонного суду від 06.06.2019 скасовано, в задоволенні позову до Покровської міської ради, Покровської центральної районної лікарні про визнання звільнення незаконним, скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовлено; вирішено питання про судові витрати (а.с. 19-26). Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.03.2020 касаційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково. Постанова Донецького апеляційного суду від 01.10.2019 скасована, рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 06.06.2019 змінено. Виключено з мотивувальній частини рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 06.06.2019 посилання на безстроковий характер трудового договору ОСОБА_1 ; в іншій частині рішення Красноармійського міськрайонного суду від 06.06.2019 залишено без змін (а.с. 27-37). Платіжним дорученням №69 від 29.09.2019 КНП «Покровська клінічна лікарня інтенсивного лікування» сплачено ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 19688,60 грн за виконавчим провадженням №59406554 від 24.06.2019 (а.с. 63). Платіжним дорученням №448 від 03.06.2020 КНП «Покровська клінічна лікарня інтенсивного лікування» сплачено ОСОБА_1 середній заробіток в розмірі 34455,05 грн за виконавчим провадженням №61955246 від 04.05.2020 (а.с. 64). Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для задоволення позовних вимог позивача у зв`язку з тим, що за період з 13.04.2019 до 06.06.2019 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 34455,05 грн позивачу виплачено, а вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу саме у зв`язку із затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботи за період з 07.06.2019 до 04.03.2020, що передбачено ст. 236 КЗпП України, позивачем до Покровської міської ради не заявлялись. Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки він не відповідає обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Судом встановлено, що з 01.01.2012 до 29.12.2017 ОСОБА_1 працював на посаді головного лікаря Покровської центральної районної лікарні. 29.12.2017 розпорядженням Покровського міського голови №128 pro його звільнено з посади головного лікаря Покровської ЦРЛ з 31.12.2017 у зв`язку з закінченням строку дії контракту від 30.12.2014 на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України. Рішенням Красноармійського міськрайонного суду від 06.06.2019, залишеним в силі постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.03.2020, визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з роботи шляхом припинення виконання обов`язків головного лікаря Покровської ЦРЛ на підставі ст. 36 КЗпП України, розпорядження Покровської міського голови від 12.04.2019 року №129 pro «Про припинення виконання обов`язків» скасовано; поновлено ОСОБА_1 на роботі виконуючим обов`язки головного лікаря Покровської центральної районної лікарні, стягнуто з Покровської центральної районної лікарні на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.04.2019 по 06.06.2019 в розмірі 34455,05 грн; допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі виконуючим обов`язки головного лікаря Покровської центральної районної лікарні та в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за один місяць в розмірі 19688,60 грн. Платіжним дорученням №448 від 03.06.2020 КНП «Покровська клінічна лікарня інтенсивного лікування» сплачено ОСОБА_1 середній заробіток в розмірі 34455,05 грн за виконавчим провадженням №61955246 від 04.05.2020 (а.с. 64). Отже, роботодавець виконав рішення суду першої інстанції, сплативши позивачеві належні суми за період з 13.04.2019 по 06.06.2019 у відповідному розмірі. Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність заявлених вимог про стягнення середнього заробітку за вказаний вище період. Разом з тим, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що позивач звернувся з позовними вимогами до неналежного відповідача, а до належного відповідача вимоги не заявлені. Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 06.05.2019 у справі за позовом ОСОБА_1 до Покровської міської ради, Покровської центральної районної лікарні про визнання звільнення незаконним, скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, яке набрало законної сили, встановлено, що позивач, виконуючи обов`язки головного лікаря з 01.01.2018 по 12.04.2019, отримував заробітну плату за рахунок фонду праці Покровської ЦРЛ. Тому стягнуто з Покровської центральної районної лікарні на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.04.2019 по 06.06.2019 в розмірі 34455,05 грн. Відповідно до п. 1.2 Статуту комунального некомерційного підприємства «Покровська клінічна лікарня інтенсивного лікування» підприємство створене за рішенням Покровської міської ради Донецької області від 15 лютого 2019 року №7/63-12 (63 сесія 7 скликання) відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» шляхом перетворення комунального закладу охорони здоров`я «Покровська центральна районна лікарня» у комунальне некомерційне підприємство. Підприємство є правонаступником усього майна, всіх прав та обов`язків комунального закладу охорони здоров`я «Покровська центральна районна лікарня» (а.с. 70-76). Відтак, апеляційний суд вважає, що позивач звернувся до належного відповідача КНП «Покровська клінічна лікарня інтенсивного лікування». Вирішуючи питання щодо стягнення певного розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд виходить з наступного. Слід мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема у постанові від 11 листопада 2015 року у справі №234/7936/14-ц (провадження №6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі №759/7662/15-ц (провадження №6-1185цс16). Пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 235 КЗпП України. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, зокрема визначеного виходячи із середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування. Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом з тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Велика Палата Верховного Суду погодилася з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Водночас, виходячи з мети відшкодування, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16, і зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку за вимушений прогул. Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18). За таких обставин, та з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, апеляційний суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 34455,05 грн. Аргументи заявника про те, що на його користь підлягає стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 13.04.2019 по 04.03.2020 є необґрунтованими з наведених вище підстав та принципів розумності, справедливості та пропорційності розміру відшкодування. Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції на підставі ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Крім того, відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги позивача, скасування рішення суду першої інстанції та часткове задоволення позовних вимог, він має вирішити питання щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи як у суді першої інстанції, так і понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. За подання як позовної заяви, так і апеляційної скарги позивач судовий збір не сплачував. Від сплати судового збору він звільнений на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року №3674-VІ «Про судовий збір», як позивач у справі про стягнення заробітної плати. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно пп 1 пункту 1 частини другої, частини першої «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до статті 7 Закону України від 7 грудня 2017 року №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2020 рік», розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня 2020 року, в якому ОСОБА_1 звернувся до суду, встановлено у розмірі 2102,00 грн. Відповідно до пп. 6 пункту 1 частини другої «Про судовий збір» за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду розмір судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Тобто, за поданий позов ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 199836,29 грн підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1998,36 грн. Пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір, пов`язаний з розглядом справи у суді першої інстанції в розмірі 344,55 грн, та судовий збір, пов`язаний з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, в сумі 516,83 грн (344,55 х 150%), всього 861,38 грн. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 08 липня 2020 року - скасувати. Позов ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Покровська клінічна лікарня інтенсивного лікування», третя особа: Покровська міська рада, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Покровська клінічна лікарня інтенсивного лікування», ЄДРПОУ 01990884, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 34455,05 грн (тридцять чотири тисячі чотириста п`ятдесят п`ять грн 05 коп.). В іншій частині позову відмовити. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Покровська клінічна лікарня інтенсивного лікування» (ЄДРПОУ 01990884) в дохід держави судовий збір в розмірі 861,38 грн за подання позовної заяви та апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку, як така, що ухвалена у малозначній справі, не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді: Повне судове рішення складено 21 жовтня 2020 року. Суддя: