Постанова 4855 № 826/5704/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/5704/18 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Чудак О.М., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 жовтня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О., при секретарі Хмарській К.І. за участю представника позивача: Гордіюк І.М. представника відповідача: Кравченко О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 лютого 2020 року по справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних санкцій та податкових вимог про сплату боргу (недоїмки), - В С Т А Н О В И В: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС у місті Києві) в якому просив (з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог) визнати протиправними та скасувати: - податкове повідомлення-рішення від 20.06.2017 №0012561311; - податкове повідомлення-рішення від 20.06.2017 №0012581311; - рішення про застосування штрафних санкцій від 20.06.2017 №0012531311; - рішення про застосування штрафних санкцій від 30.08.2017 №0003451311; - вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.08.2017 №Ф-44792-17; - вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 30.08.2017 №Ф-38; - вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2017 №Ф-44792-17; - вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2017 №95801-17; - вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.04.2018 №Ф-44792-17; - вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.07.2018 №Ф-44792-17 У. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 лютого 2020 року значений позов задоволено частково. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, які з`явилися в призначене судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, у період з 10.05.2017 року по 23.05.2017 року, на підставі наказу від 24.04.2017 року №3034, посадовими особами ГУ ДФС у м. Києві проведена документальна планова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 , з питань: - дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності та достовірності сплати податків і зборів, дотримання валютного та іншого законодавства, за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року; - правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 року по 31.12.2016 року. За результатами вказаної перевірки контролюючим органом складено акт перевірки від 06.06.2017 року №236/26-15-13-11-11-2938908097 (далі по тексту - акт перевірки). Так, податковим органом зафіксовано в акті перевірки порушення позивачем вимог податкового законодавства: - пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (ПК України), що призвело до заниження суми податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на 22011,61 грн., у тому числі за 2014 рік на 14468,04 грн., за 2015 рік на 7543,57 грн.; - пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, не утримання та не сплата військового збору за 2015 рік на загальну суму 754,36 грн.; - абзацу 3, частини восьмої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (Закон №2464-VI), не нарахування та несплата до бюджету єдиного внеску в сумі 96946,53 грн., у тому числі за 2012 рік - 18677,02 грн., за 2014 рік - 33469,4 грн., за 2015 рік - 31545,81 грн., за 2016 рік - 13254,3 грн.; - статті 6 Закону №2464-VI в частині несвоєчасного подання звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску за 2015 рік та 2016 рік. 20.06.2017 року, на підставі висновків акту перевірки, ГУ ДФС у м. Києві винесено: - податкове повідомлення-рішення № 0012561311, яким збільшено суму грошового зобов`язання позивача за платежем військовий збір на 942,95 грн., в тому числі на 754,36 грн. за податковим зобов`язанням та на 188,59 грн. за штрафними санкціями; - податкове повідомлення-рішення №0012581311, яким збільшено суму грошового зобов`язання позивача з податку на доходи фізичних осіб на 33017,42 грн., в тому числі на 22011,61 грн. за податковим зобов`язанням та на 11005,81 грн. за штрафними санкціями; - рішення про застосування штрафних санкцій №0012541311, яким до позивача застосовано штрафну санкцію у сумі 14509,68 грн., на підставі статті 25 Закону №2464-VI; - рішення про застосування штрафних санкцій №0012531311, яким до позивача застосовано штрафну санкцію у сумі 340 грн., за порушення статті 6 Закону №2464-VI; - вимогу №Ф-11 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у сумі 96946,53 грн. Позивач оскаржив в адміністративному порядку вказані рішення про застосування штрафних санкцій №0012541311 та вимогу №Ф-11 про сплату боргу (недоїмки). Рішенням ДФС України від 22.08.2017 року №10910/Д/99-99-11-02-02-15 частково задоволено скаргу позивача та скасовано вказані рішення про застосування штрафних санкцій №0012541311 та вимогу № Ф-11 про сплату боргу (недоїмки), зобов`язано ГУ ДФС у м. Києві сформувати та направити позивачу нові вимогу та рішення, згідно вимог законодавства. 30.08.2017 року на виконання рішення ДФС України від 22.08.2017 року №10910/Д/99-99-11-02-02-15, ГУ ДФС у м. Києві сформовано та направлено позивачу: - рішення про застосування штрафних санкцій №0012541311, яким до позивача застосовано штрафну санкцію у сумі 22344,67 грн., на підставі статті 25 Закону №2464-VI; - вимогу №Ф-38 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у сумі 96946,53 грн. У подальшому ГУ ДФС у м. Києві також сформовано: - вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2017 року №Ф-44792-17 про сплату єдиного внеску у сумі 110983,77 грн.; - вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2017 року №Ф-44792-17 про сплату єдиного внеску у сумі 118818,76 грн.; - вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2017 року №95801-17 про сплату податку на додану вартість у сумі 2665,01 грн.; - вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.04.2018 року №Ф-44792-17 про сплату єдиного внеску у сумі 131366,96 грн.; - вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.07.2018 року №Ф-44792-17 У про сплату єдиного внеску у сумі 121905,83 грн. Не погоджуючись з вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, рішеннями про застосування штрафних санкцій та податковими вимогами, вважаючи свої права порушеними та такими, що підлягають захисту, позивач звернувся з даним позовом до суду. Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не виконано, покладений на нього обов`язок доказування, з урахуванням вимог податкового законодавства, а тому висновки акту перевірки щодо завищення позивачем витрат (у 2014 та 2015 роках) не підтверджені належним чином, тобто є лише припущеннями відповідача. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (далі по тексту - ПК України) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК у України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок. Згідно пункту 77.1 статті 77 ПК України документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок. План-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки. Відповідно до пункту 77.4 статті 77 ПК України про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом. Отже, необхідною умовою для призначення документальної планової перевірки є наявність відомостей про таку перевірку у відповідному плані-графіку перевірок, який оприлюднено у порядку пункту 77.1 статті 77 ПК України. Як вбачається з матеріалів справи, документальна планова виїзна перевірка позивача призначена на підставі наказу ГУ ДФС у м. Києві від 24.04.2017 року №3034, відповідно до плану-графіку перевірок на ІІ квартал 2017 року. Проте, вказаний план-графік перевірок не оприлюднено належним чином на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що унеможливлює призначення перевірок на підставі такого плану-графіку. Зазначені обставини не спростовано контролюючим органом ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час розгляду в суді апеляційної інстанції, адже доказів оприлюднення на сайті ДФС України плану-графіку перевірок на ІІ квартал 2017 року немає. Під час розгляду справи, судом першої інстанції витребувано від контролюючого органу пояснення про те, що перевіряючі з`явились до позивача, вилучили первинні документи, при цьому не склавши відповідних описів та актів та про відмову позивача надати документи про відсутність яких стверджує відповідач. При цьому, відповідача зобов`язано надати відповідні відомості згідно ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.11.2019 року. Відповідно до пунктів 85.5-85.7 статті 85 ПК України забороняється вилучення оригіналів первинних, фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів за винятком випадків, передбачених кримінальним процесуальним законодавством. У разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис. Отримання копій документів оформляється описом. Копія опису, складеного посадовими (службовими) особами контролюючого органу, вручається під підпис платнику податків або його законному представнику. Якщо платник податків або його законний представник відмовляється від засвідчення опису або від підпису про отримання копії опису, то посадові (службові) особи контролюючого органу, які отримують копії, роблять відмітку про відмову від підпису. Натомість, матеріалами справи опосередковано підтверджується доводи позивача щодо безпідставності проведеної перевірки та вилучення первинних документів. Так, в акті перевірки від 06.06.2017 року №236/26-15-13-11-11-2938908097 зазначено, що перевірка проведена в приміщенні ГУ ДФС у м. Києві, що суперечить виду даної перевірки, яка мала б бути виїзною, тобто проводитись за місцезнаходженням позивача. Щодо проведення перевірки в приміщенні ГУ ДФС у м. Києві, відповідач пояснив, що позивачем до початку перевірки не надано повідомлення щодо об`єктів нерухомості, які позивач використовує у господарській діяльності, в той час як під час перевірки контролюючі органи не мають доступу до житла громадян. Разом з цим, відповідач не обґрунтував чому за відсутності можливості провести виїзну перевірку позивача, податковим органом не вжито заходів для призначення невиїзної перевірки позивача, а фактично провів невиїзну перевірку на підставі наказу про проведення виїзної перевірки позивача. Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що контролюючим органом не доведено правомірності призначення та проведення перевірки ФОП ОСОБА_1 . Разом з тим, вказана обставина не може нівелювати правові наслідки проведеної податкової перевірки, а тому для прийняття обґрунтованого рішення по даній справі існують правові підстави для дослідження висновків відповідача щодо суті виявлених порушень. Так, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі по тексту - Закон № 2464). Відповідно до підпункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Згідно підпункту 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Частиною 3 статті 9 Закону № 2464 встановлено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Відповідно до підпункту 6 частини 1 статті 1 Закону № 2464 недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. Пунктом 7 частини першої статті 13 Закону № 2464 визначено, що органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску. Відповідно до положень частини 1-4 статті 25 Закону № 2464 рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Форма вимоги про сплату боргу (недоїмки) для платника єдиного внеску - фізичної особи станом на 06.04.2016 року була затверджена чинним наразі наказом Міністерства доходів і зборів України від 20.04.2015 № 449 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953, та набрав чинності з 29.05.2015) , а саме - наведена в додатку 7 до названої Інструкції. Безпосередньо порядок стягнення заборгованості з платників єдиного внеску, формування, оформлення та надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску передбачений розд. VI згаданої вище Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Зокрема, у випадку, передбаченому абзацом 2 цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки. Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом 3 робочих днів із дня її винесення. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1 частина - літера «Ю» (вимога до юридичної особи) або «Ф» (вимога до фізичної особи), 2 частина - порядковий номер, 3 частина - літера «У» (узгоджена вимога). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу. У свою чергу, оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, регулюються статтею 177 ПК України. Згідно пункту 177.2 статті 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Пунктом 177.4 статті 177 ПК України визначено перелік витрат на які зменшується загальний оподатковуваний доход для визначення об`єкту оподаткування. При цьому, згідно з підпунктом 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця документально не підтверджені витрати. Згідно пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Таким чином, базою нарахування єдиного внеску, податку на доходи фізичних осіб та військового збору, є чистий оподатковуваний дохід платника. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 20.06.2017 року №0012561311 та №0012581311, рішення про застосування штрафних санкцій від 30.08.2017 року №0012541311, а також формування вимог про сплату боргу (недоїмки) від 30.08.2017 року №Ф-38, від 08.11.2017 року №Ф-44792-17, від 11.04.2018 року №Ф-44792-17, від 12.07.2018 року №Ф-44792-17 фактично слугував висновок податкового органу про заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу за 2014 рік на суму 96453,63 грн., за 2015 рік на суму 50290,49 грн., що відповідно зменшило базу нарахування єдиного внеску, податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Вказаного висновку відповідач дійшов з огляду на те, що позивачем не підтверджено правомірність формування вказаних витрат відповідними первинними документами. Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Правовими положеннями п. 44.2, 44.3 статті 44 ПК України встановлено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності. Відповідно до 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки. Згідно пункту 177.10 статті 177 ПК України фізичні особи-підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначені наказом Міністерства фінансів України від 16.09.2013 №481, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.10.2013 за №1686/24218 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення». Згідно підпунктів 4-8 пункту 6 вказаного Порядку самозайняті особи заносять до Книги відомості в такому порядку: - графа 4 розраховується як різниця між отриманим доходом від здійснення господарської або незалежної професійної діяльності (графа 2) та сумою повернутих самозайнятою особою коштів за товари (роботи та послуги) (графа 3); - у графі 5 зазначаються реквізити документа, який підтверджує понесені витрати, що безпосередньо пов`язані з отриманим доходом. Документами, які підтверджують витрати, можуть бути, зокрема, платіжне доручення, прибутковий касовий ордер, квитанція, фіскальний чек, акт закупки (виконаних робіт, наданих послуг) та інші первинні документи, що засвідчують факт оплати товарів, робіт, послуг; - у графі 6 відображається сума витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов`язані з отриманням доходу за підсумками дня; - у графі 7 відображається сума витрат на оплату праці та нарахування на оплату праці найманих осіб, понесені у звітному місяці; - у графі 8 відображається сума фактично понесених інших витрат, безпосередньо пов`язаних з одержанням доходу, які не зазначені в графах 6 та 7, зокрема, витрати на сплату послуг, зв`язку, орендних та комунальних платежів тощо. У матеріалах справи наявна копія Книги обліку доходів і витрат ФОП ОСОБА_1 із усіма записами про понесення витрат у 2014 та 2015 році та зазначенням реквізитів документів, що підтверджують витрати. Між тим, стверджуючи про непідтвердження первинними документами витрат позивача зазначених у даній Книзі за 2014 рік на суму 96453,63 грн., за 2015 рік на суму 50290,49 грн., податковим органом не конкретизовано та не зазначено, станом на момент розгляду справи в суді першої інстанції, які саме витрати позивача не підтверджені (сума, дата) належними документами та які документи необхідно додатково подати позивачу для підтвердження таких витрат. Колегія суддів апеляційної інстанції наголошує, що податковим органом фактично позбавлено ФОП ОСОБА_1 можливості підтвердити витрати, за 2014-2015 роки, належними доказами, що у свою чергу порушує принципи Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Отже, відповідачем не вжито достатніх заходів для отримання від позивача документального підтвердження спірних витрат, зокрема, контролюючий орган не вимагав таких первинних документів у позивача про що свідчить відсутність запитів про отримання підтверджуючих документів (пункт 73.3 статті 73 ПК України), актів про відмову платника податків надати документи (пункт 85.6 статті 85 ПК України). При цьому, ФОП ОСОБА_1 наполягав про наявність у останнього усіх первинних документи для підтвердження витрат у 2014 та 2015 роках, проте, обсяг цих документів надзвичайно великий, а за умови конкретних даних відповідача щодо дати і суми понесених витрат згідно Книги, позивач надасть відповідні документи. Згідно акту перевірки перевірка проведена в приміщенні ГУ ДФС у м. Києві, тобто фактично перевірка могла охопити лише первинні документи, які позивач надав відповідачу до перевірки. Акт перевірки містить загальний перелік первинних документів, які використані в ході перевірки, а описи в порядку пункту 85.7 статті 85 ПК України відсутні. Таким чином, суд позбавлений можливості встановити достеменно - на інформації з яких саме первинних документів ґрунтуються висновки перевірки податкового органу, що в свою чергу встановлює обов`язок останнього доводи перед судом наявність порушень, які покладені в основу оскаржуваних позивачем рішень контролюючого органу. Отже, висновки акту перевірки щодо завищення позивачем витрат у 2014 та 2015 роках на вказані суми належним чином не підтверджені, тобто є лише припущеннями апелянта, а тому не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції. Констатація фактів порушень законодавства, що ґрунтується лише на сумнівах та припущеннях, є неприпустимою при складанні офіційного документу органу державної податкової служби (акту перевірки). Зазначене є порушенням пункту 5 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 №727, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.10.2015 за №1300/27745 згідно якого факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів. З урахуванням вищезазначених обставин справи та наявних доказів, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про необґрунтованість висновків відповідача щодо заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу за 2014 рік на суму 96453,63 грн., за 2015 рік на суму 50290,49 грн., а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 20.06.2017 року №0012561311 та №0012581311, рішення про застосування штрафних санкцій від 30.08.2017 року №0012541311, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 30.08.2017 року № Ф-38, від 08.11.2017 року №Ф-44792-17, від 11.04.2018 року №Ф-44792-17 та від 12.07.2018 року №Ф-44792-17 є протиправними та підлягають скасуванню. Щодо вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2017 року №95801-17, суд зазначає, що матеріали справи взагалі не містять будь-яких доказів донарахування позивачу грошового зобов`язання з податку на додану вартість, а також підстав такого нарахування. У свою чергу, відповідачем взагалі не надано пояснень, з яких підстав сформовано таку вимогу, хоча ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.11.2019 року витребувано у останнього, зокрема й пояснення з відповідно підтверджуючими доказами щодо підстав формування вказаної вимоги №95801-17. Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Також Європейський суд з прав людини у справі «Лелас проти Хорватії» зазначив, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати своєчасного виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Ґаші проти Хорватії», «Трґо проти Хорватії»). У пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» Європейський Суд з прав людини визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави суду апеляційної інстанції для висновку, що, у даному випадку, належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.06.2017 року №0012561311 та №0012581311, рішення про застосування штрафних санкцій від 30.08.2017 року №0012541311, вимог про сплату боргу (недоїмки) від 30.08.2017 року №Ф-38, від 08.11.2017 року №Ф-44792-17, від 08.11.2017 року №95801-17, від 11.04.2018 року №Ф-44792-17 та від 12.07.2018 року №Ф-44792-17. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України). Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України. Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Відповідно до пункту

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року). Отже, даний адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду. Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції. У зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 лютого 2020 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Н.П. Бужак Л.О. Костюк Повний текст виготовлено 19.10.2020 року