Постанова 4855 № 826/13039/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/13039/18 Суддя (судді) першої інстанції: Кармазін О.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 листопада 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Грибан І.О., Парінова А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу дочірнього підприємства "Бест-Альтернатива" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2021 року (місце ухвалення: місто Київ, час ухвалення не зазначений, дата складання повного тексту 15.07.2021) у справі за адміністративним позовом дочірнього підприємства "Бест-Альтернатива" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- В С Т А Н О В И В : Дочірнє підприємство "Бест-Альтернатива" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.05.2018 №2462615147 та №2472615147. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2021 року позов дочірнього підприємства "Бест-Альтернатива" залишено без задоволення. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить апелянт просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції, з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити у повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції безпідставно зроблено висновки щодо не настання реальних наслідків за правочином укладеному з ТОВ "Реалторг Груп", сам факт існування кримінального провадження без обвинувального вироку не свідчить про фіктивність підприємства, натомість надана як до перевірки так і до суду первинна документація у повній мірі відображає реальність настання наслідків за вказаним правочином. До Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого податковим органом щодо задоволення вимог апелянта заперечено. Крім того, заявлено клопотання про здійснення заміни відповідача з Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на правонаступника Головне управління Державної податкової служби у м. Києві, у зв`язку із проведеною реорганізацією. Розглянувши зазначене клопотання, колегія суддів вважає за необхідне його задовольнити, замінити відповідача - Головне управління ДФС у м. Києві його правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві, з огляду на наступне. Згідно ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» реорганізовано Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби шляхом його приєднання до Офісу великих платників податків Державної податкової служби. Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України «Питання Державної податкової служби» від 21 серпня 2019 року № 682-р Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №893 ліквідовано юридичні особи публічного права - територіальні органи Державної податкової служби, зокрема Офіс великих платників податків ДПС. У подальшому, наказом Державної податкової служби України «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» від 30.09.2020 № 529 утворені як відокремлені підрозділи Державної податкової служби України територіальні органи згідно з переліком (додаток до цього наказу), у переліку є Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків, Східне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків, Західне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків, Південне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків та Північне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків. У свою чергу, Наказом Державної податкової служби України «Про початок забезпечення здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій» від 24.12.2020 №755 розпочато з 01.01.2021 здійснення територіальними органами ДПС своїх повноважень. Отже, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення клопотання та вважає за необхідне допустити процесуальне правонаступництво шляхом заміни Головного управління ДФС у м. Києві на Головне управління ДПС у м. Києві. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку дочірнього підприємства "Бест-Альтернатива", з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Реалторг Груп" (код ЄДРПОУ 39240133) за березень 2015 року, за результатами якої складено акт від 23.04.2018 №92/26-15-14-07-01-10/24583590 (надалі - акт перевірки). Проведеною перевіркою встановлено допущення позивачем порушень норм податкового законодавства, а саме: - пункту 44.1, пункту 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1. пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 572 400 грн; - пункту 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 530 000,00 грн; - пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України в частині не надання посадовим особам контролюючих органів у повному обсязі всіх документів, що належать або пов`язані з предметом перевірки. На підставі висновків акту перевірки Головним управлінням ДФС у м. Києві 18.05.2018 року винесено податкові повідомлення-рішення: - №2462615147, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 572 400,00 грн; - №2472615147, яким нараховано штраф у розмірі 510,00 грн. Позивач, вважаючи свої права порушеними, а спірні рішення неправомірними, звернувся до суду з даним позовом. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі по тексту в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також, через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Відповідно до п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35-37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35-37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. В силу норми п.198.2 ст. 198 цього Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Згідно із п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку. При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість. Водночас, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Також, відповідно до пунктів 85.2, 85.4 статті 85 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки. При проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності). Як встановлено абзацом 5 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Відповідно до частини другої статті 3 Закону №996-ХІV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. За змістом частини першої статті 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною другою статті 9 цього Закону передбачені обов`язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи. Між тим, відповідно до пунктів 2.4, 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (далі - Положення №88) первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників. У разі виявлення невідповідності первинного документа вимогам законодавства у сфері бухгалтерського обліку такі документи з письмовим обґрунтуванням передаються керівнику підприємства, установи. До окремого письмового рішення керівника такі документи не приймаються до виконання. Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для формування податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. З метою встановлення факту реального здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з`ясовувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. При цьому, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій. Згідно з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 08 листопада 2018 року у справі №804/5599/15 (адміністративне провадження №К/9901/42187/18) правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця (замовника) належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції. Наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів. Аналіз реальності господарської діяльності здійснюється на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на формування зобов`язань із сплати податку на додану вартість вплинуло формування податкового кредиту за рахунок взаємовідносин з ТОВ "Реалторг Груп". Отже, надаючи оцінку правомірності винесення рішення суду першої інстанції та оскаржуваних податкових повідомлень-рішень дослідженню підлягає факт реальності господарських операцій між позивачем та зазначеним суб`єктом господарювання. Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та ТОВ "Реалторг Груп" 15.01.2015 року укладено договір про надання послуг щодо розробки проектно-кошторисної документації та здійснення будівельних робіт № 03-01/2015. Відповідно до пункту 1.1. договору ТОВ "Реалторг Груп" зобов`язувалось надати позивачу послуги з: - креслення окремих розділів проектно-кошторисної документації з будівництва станції з наливу рослинної олії ; - будівництво комплексу споруд (земляні роботи та підготовка фундаментів під монтаж автомобільних вагів та бетонних колон; розвантаження та розміщення автомобільних вагів; встановлення залізобетонних конструкцій; виготовлення та встановлення балок перекриття; будівництво платформи та пандусу до ваг; прокладання кабельної траси між платформою та вагопроцесором; виготовлення та встановлення технологічних площадок; будівництво під`їзних шляхів до станції з наливу рослинних олій, комплекс робіт з будівництва даху; встановлення електропостачання). Графік виконання робіт за вказаним договором встановлюється згідно додатку № 1 до даного договору (п.п. 1.2 договору). Відповідно до пункту 2 договору виконавець приступає до виконання робіт протягом п`яти робочих днів з дати підписання договору . Виконавець розробляє проектно-кошторисну документацію, а сам : розділ «Залізобетонні конструкції» та «Конструкції металеві», згідно із завданням на проектування. Після виконання вимог пункту 2.3 договору сторони складають акт приймання-передачі виконаних робіт, в якому визначають обсяг виконаних робіт та їх вартість. Пунктом 3 договору встановлено, що загальна вартість робіт за вказаним договором становить 3180000,00грн та є фіксованою. Відповідно до п.6 договору, приймання-передача виконаних робіт здійснюється сторонами по частинам, після завершення виконавцем робіт кожної частини проекту, згідно графіку, шляхом підписання відповідного акту приймання-передачі виконаних робіт. В підтвердження настання реальних наслідків за вказаним правочином позивачем до матеріалів справи додано копію графіку виконання робіт, що є додатком №1 до договору, копію графіку платежів, що є додатком № 2 до договору, копію додатку № 3 до договору з переліком вихідних даних, що надаються замовником, копію завдання на проектування. Крім того, позивачем до матеріалів справи додано копії актів приймання-передачі робіт: № 1-26/03 від 26.03.2015 року відповідно до змісту якого ТОВ "Реалторг Груп" виконано роботи з креслення розділів «Конструкції металеві» та розділу «Залізобетонні конструкції», а також земельні роботи та будівництво фундаментів ( визначення осей фундаментів з нанесенням відміток та території, підготовка котловану); № 2-27/03 від 27.03.2015 відповідно до змісту якого ТОВ "Реалторг Груп" виконано земельні роботи та будівництво фундаментів (навантаження та вивіз грунту, підготовка котловану, улаштування піщаної основи для фундаменту, улаштування дренажної основи та ущільнення насипу із щебню, виготовлення та монтаж опалубки для фундаменту, трамбовка щебню, улаштування каркасу фундаменту з арматури); № 3-30/03 від 30.03.15 відповідно до змісту якого ТОВ "Реалторг Груп" виконано будівництво фундаментів під бетонні колони, розвантаження та розміщення ваг, згідно інструкції виробника, будівництво платформи та пандусу; № 4-31/03 від 31.03.2015 відповідно до змісту якого ТОВ "Реалторг Груп" виконано роботи з будівництва під`їзних шляхів, встановлення колон та балок перекриття, встановлення залізобетонних конструкцій, виготовлення та встановлення технологічних площадок, комплекс робіт з будівництва даху, прокладання кабельної траси між платформою та ваго-процесором. Вказані акти приймання-передачі виконаних робіт містять детальний опис виконаних робіт та їх вартість. Крім того, позивачем надано копії кошторисів складених до кожного із актів приймання-передачі, копію проектної документації складеної ТОВ "Реалторг Груп", а також фото виконаних робіт. Також, в підтвердження настання реальних наслідків за правочином укладеним з ТОВ "Реалторг Груп" позивачем надано копі. Заявки на допуск на територію, що охороняється працівників ТОВ "Реалторг Груп" для виконання будівельних робіт, копію виписки по особовому рахунку, що підтверджує здійснення оплати послуг отриманих від ТОВ "Реалторг Груп", копії податкових накладних складених ТОВ "Реалторг Груп" та докази реєстрації таких накладних в ЄРПН. Крім того, заслуговує на увагу той факт, що ТОВ "Реалторг Груп" як на час господарських взаємовідносин так і на час вирішення даного спору є належним чином зареєстрованим суб`єктом господарювання та платником податку на додану вартість, більш того у ТОВ "Реалторг Груп" з 23.12.2014 року є дійсна на даний час Ліцензія на здійснення діяльності у будівництві, пов`язаної із створенням об`єктів архітектури (Ліцензія № АЕ525459 від 23.12.2014). Наведені документи, складені за результатами здійснення вище наведених господарських операцій, містять усі необхідні реквізити, визначені статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а тому є первинними документами бухгалтерського та податкового обліку у розумінні зазначеного Закону, тобто містять: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, і, як наслідок, вони є такими, які підлягають обов`язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку. Таким чином, вказані первинні документи бухгалтерського та податкового обліку підтверджують реальність та здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом у перевіряємий період. Також контролюючим органом не спростовано того факту, що всі податкові накладні, видані контрагентами позивача, зареєстровано в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних, а також того факту, що вказаний контрагент позивача у спірний період був платниками податку на додану вартість та сплачував його. В матеріалах справи відсутні докази того, що під час перевірки контролюючий орган встановив обставини, які б свідчили про умисел позивача на укладення договору з контрагентом (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договором. Отже, враховуючи, що первинні бухгалтерські документи на продаж товарів та від контрагентів, виписані особами, які на час їх видання не втратили статус платника податку на додану вартість, суд погоджується з позицією позивача щодо правомірності включення таких до складу податкового кредиту сум ПДВ. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що апелянтом доведено використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності отриманих від ТОВ "Реалторг Груп" послуг, оскільки такі використано позивачем з метою отримання прибутку та в межах господарської діяльності. Фінансово-господарські операції між позивачем та зазначеним суб`єктом господарювання відображено у податковій звітності позивача за відповідні податкові періоди. Норми податкового законодавства не обмежують період подання платником необхідних первинних документів лише часом проведення податкової перевірки. Не дає підстави для такого висновку і пункт 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, відповідно до якого у разі, якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складенні такої звітності. Адже наведена норма Кодексу лише визначає статус показників податкової звітності, які не підтверджені необхідними документами під час перевірки, однак не обмежує право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки. Крім того, згідно висновку акту перевірки податковим органом зроблено висновок про не встановлення факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Реалторг Груп". Проте, відповідачем не надано жодного доказу в підтвердження вказаних висновків, та в матеріалах справи такі докази відсутні. Наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю. Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі №826/7704/16 (адміністративне провадження №К/9901/38191/18) та від 17.04.2018 року у справі №820/475/17 (адміністративне провадження №К/9901/4907/17). Окрім того, під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства. Аналогічні висновки містяться і в постановах Верховного Суду України від 05 03.2012 року у справі №21-421а11 та від 22.09.2015 року у справі №810/5645/14 та в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 року у справі №826/6280/13-а, адміністративне провадження №К/9901/2848/18, від 06.03.2018 року у справі №2а-9375/11/1370 (адміністративне провадження №К/9901/5919/18) та від 13.03.2018 року у справі №826/13582/13-а (адміністративне провадження №К/9901/19905/18). Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника. Варто також зазначити, що поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов`язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Однак, у разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов`язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов`язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі №813/1974/17, адміністративне провадження №К/9901/1391/17, ЄДРСРУ №72486629. Варто врахувати, що згідно з частиною 1 статті 204 ЦК України правочин є дійсним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності). Єдиною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Правочини, які вчинені без наміру створення правових наслідків, що обумовлені ними, визначаються законом як фіктивні (стаття 234 ЦК України). Відповідачем не наведено обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди. Разом з тим, встановлено рух активів (товару), встановлено зв`язок між фактом придбання товару і господарською діяльністю позивача. Як вбачається із змісту акту перевірки, з висновками якого погодився суд першої інстанції, про нікчемність правочину свідчить існування кримінального провадження відносно керівника ТОВ "Реалторг Груп" гр. ОСОБА_1 , яким від імені товариства підписано усю первинну документацію. Судом першої інстанції зазначено, що ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 16.12.2016 по справі №761/34069/16-к закрито кримінальне провадження та звільнено особу від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, крім того встановлено, що ОСОБА_1 восени 2014 року зареєстровано на своє ім`я підприємство TOB "Реалторг Груп" (код за ДРПОУ 39240133) без мети зайняття підприємницькою діяльністю, що, в свою чергу, надало можливість невстановленим досудовим слідством особам використовувати TOB Реалторг Груп" для прикриття незаконної діяльності - надання податкової вигоди іншим суб`єктам господарської діяльності під виглядом здійснення реальних фінансово-господарських операцій. Як зазначено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, що не є реабілітуючою підставою для закриття кримінального провадження. Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). При цьому, в силу приписів статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Відповідно до вимог пункту 86.9 статті 86 ПК України, у разі якщо грошове зобов`язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність. Згідно із пунктом 58.4 статті 58 ПК України, у разі коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов`язаний визначити податкові зобов`язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов`язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов`язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом. Разом з тим, як зазначено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 20 листопада 2018 року у №826/7677/17, сам факт наявності ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених, серед іншого, такою ухвалою, періоду часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретної особи та наслідки її дій. Таким чином, на переконання суду апеляційної інстанції висновки щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства не можуть зводитись до формального посилання контролюючого органу на існування досудового розслідування в межах кримінального провадження та наявності ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих обставин. Судом у повній мірі досліджено надану позивачем первинну документацію, така містить усі необхідні реквізити та у повній мірі відображає реальність настання наслідків за правочином укладеним позивачем з TOB «Реалторг Груп". Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року №3477-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. А відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. На сьогоднішній день, судами України при вирішенні спорів з податковими органами застосовуються три основні рішення Європейського суду з прав людини у справах: "Інтерсплав" проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес АД" проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і "Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03). Рішення Європейського суду з прав людини у податкових спорах не дозволяють поставити публічний інтерес (наповнення бюджету) вище приватного (свобода господарської діяльності та захист права власності). За інших обставин платник податку не має нести відповідальність за порушення законодавства своїми контрагентами. Так, у пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Бізнес Суппорт Центр проти Болгарії" суд наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Суппорт Центр) це не мало б. У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" висловлено позицію, відповідно до якої суд, при оцінці доказів, керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими. У справі "Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства" (рішення від 25 листопада 1999 року) Європейський суд з прав людини вказав, що однією з вимог, яка випливає зі словосполучення "встановлений "законом", є передбачуваність. Норму не можна вважати "законом", якщо вона не сформульована достатньо чітко, що дає особі можливість керуватися цією нормою у своїх діях. З іншого боку, хоча визначеність у законі надзвичайно бажана, забезпечення її може призвести до надмірної ригідності, тоді як закон ніколи не повинен відставати від обставин, що змінюються. Ступінь чіткості, яку мають забезпечувати формулювання національних законів і яка в жодному випадку не може охопити всі непередбачувані обставини, значною мірою залежить від змісту певного документа, сфери, на яку поширюється закон, а також від кількості та статусу тих, кому він адресований. З наведеного вбачається, що особа, діючи у відповідності до встановленої законодавством України поведінки у рамках певних обставин, очікує досягнення певного результату та прогнозує конкретні ситуації у правовідносинах з контролюючим органом. А саме, при сплаті податку на додану вартість особа має розраховувати на використання податкового кредиту в порядку, визначеному податковим законодавством. Враховуючи викладене, з огляду на те, що документи, які надані для перевірки, відповідають вимогам чинного законодавства, а відтак в повній мірі підтверджують реальність господарських операцій позивача з наведеними контрагентами-постачальниками, а також право позивача на формування податкового кредиту. Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів доходить висновку, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Відтак, висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог є безпідставними, а доводи апеляційної скарги обґрунтованими. Також не знайшли свого підтвердження доводи податкового органу щодо допущення позивачем порушень пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України в частині не надання посадовим особам контролюючих органів у повному обсязі всіх документів, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Пунктом 83.1. статті 83 ПК України передбачено, що для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи. Згідно з п. 85.1. ст. 83 ПК України забороняється витребування документів від платника податків будь-якими посадовими (службовими) особами контролюючих органів у випадках, не передбачених цим Кодексом. Відповідно до п. 44.1, 44.2 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності. Пунктом 85.2 ст. 85 ПК України визначено обов`язок платника надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки. Відповідно до п. 85.4. ст. 85 ПК України при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності). Пунктом 85.6. ст. 85 ПК України у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис. Відповідно до п. 85.7. ст. 85 ПК України отримання копій документів оформляється описом. Копія опису, складеного посадовими (службовими) особами контролюючого органу, вручається під підпис платнику податків або його законному представнику. Якщо платник податків або його законний представник відмовляється від засвідчення опису або від підпису про отримання копії опису, то посадові (службові) особи контролюючого органу, які отримують копії, роблять відмітку про відмову від підпису. Згідно з п. 85.8. ст. 85 ПК України посадова (службова) особа контролюючого органу, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених цим Кодексом, має право отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності). Підпунктом 16.1.5 пункту 16.1 статті 16 ПК України передбачено, що платник податків зобов`язаний подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування (податкових зобов`язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов`язані з обчисленням та сплатою податків та зборів. У письмовій вимозі обов`язково зазначаються конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків, та підстави для їх надання; Як вбачається з матеріалів справи, зокрема із копії акту перевірки, проведення перевірки призначено наказом ГУ ДФС у м. Києві №5593 від 04.04.2018 відповідно до пп. 75.1.2, п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1 ст. 79 ПК України. Відповідно до змісту акту перевірки, у зв`язку із ненаданням до перевірки оригіналів первинних документів складено акт від 10.04.2018 року № 147/26-15-14-07-01-16 (п. 2.6 акту перевірки). Натомість, пункт 2.7 цього ж акту містить інформацію, що запити про надання інформації в рамках перевірки не направлялись. Відповідно до змісту відзиву на позов, що подавався до суду першої інстанції, податковий орган зазначає, що письмовий запит про надання інформації № 27.02.2018 року № 8620/10/26-15-14-07-01-15 направлявся позивачу засобами поштового направлення та вручений представнику товариства. При цьому, колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів направлення вказаного запиту та доказів отримання такого. Крім того, матеріали справи не містять отримання позивачем наказу про призначення позапланової перевірки та повідомлення про проведення такої перевірки, натомість позивач зазначає, що такі отримано представником товариства 27.04.2018, тобто вже після складання акту перевірки. Вказані обставини не були предметом дослідження в суді першої інстанції, а тому колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції не дослідив усі фактичні обставини справи та не надав їм належної оцінки. З огляду на викладені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що податковим органом жодним чином не спростовано доводи апелянта щодо безпідставності застосування штрафних санкцій за ненадання до перевірки документів, оскільки доказів вручення такого запиту до, або під час проведення перевірки суду не надано також не надано доказів відмови позивача у наданні таких документів. Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Розглянувши доводи позивача викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено при неповному з`ясуванні обставин справи, з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню та прийняттю нового рішення, згідно з яким позов дочірнього підприємства "Бест-Альтернатива" слід задовольнити. Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Апелянтом за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 12 891,00 грн згідно платіжного доручення № 105513 від 21.09.21 та судовий збір за подання адміністративного позову в розмірі 8 593,00 грн відповідно до платіжних доручень № 3972 від 08.08.18 та № 4098 від 29.08.18, відтак стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума судового збору у розмірі 21 484,00 грн. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу дочірнього підприємства "Бест-Альтернатива" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом дочірнього підприємства "Бест-Альтернатива" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2021 року скасувати, прийняти нову постанову якою позов дочірнього підприємства "Бест-Альтернатива" задовольнити. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 18.05.2018 №2462615147 та №2472615147. Стягнути на користь дочірнього підприємства "Бест Альтернатива" (код ЄДРПОУ 24583590, 04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 13) з Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011, 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 21 484,00 грн (двадцять одна тисяча чотириста вісімдесят чотири гривні 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України. Суддя-доповідач О. О. Беспалов Суддя І. О. Грибан Суддя А. Б. Парінов (Повний текст постанови складено 22.11.2021року)