Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/3916/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 жовтня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/3916/20 Категорія: 106030000 Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С. О. Місце ухвалення: м.Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - Лук`янчук О.В. суддів - Бітова А. І. - Ступакової І. Г. при секретарі - Черкасовій Є.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання постанови та стягнення моральної шкоди, В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог просить: - стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду по справі №815/408/17 від 15.03.2017 року про поновлення на посаді, за період з 16.03.2017 року по 09.03.2020 рік включно, у розмірі 277 862,80 грн. - стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 200 000 грн.; - витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача. В обґрунтування позовних вимог зазначається, що постанова Одеського окружного адміністративного суду від 15.03.2017 року по справі №815/408/17 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого Київського ВП в м.Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області була виконана лише 10.03.2020 року (наказ ГУНП в Одеській області від 10.03.2020 №349о/с). Тобто, вказана постанова в частині поновлення на посаді залишалась не виконаною з 16.03.2017 по 09.03.2020 включно, в результаті чого вказаний період часу залишався для позивача неоплаченим. Окрім того, позивач стверджує, що незаконне звільнення з органів поліції, а в подальшому затримка виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду по справі №815/408/17 від 15.03.2017 року стали підставою для моральних страждань, як позивача так і членів його сім`ї, втрати життєвих зв`язків та додаткових зусиль для організації свого життя, чим ОСОБА_1 завдано моральної шкоди. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання постанови у розмірі 277 862,80 грн. та стягнення моральної шкоди у розмірі 200 000,00 грн. - задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду по справі №815/408/17 від 15.03.2017 року про поновлення на посаді, за період з 16.03.2017 року по 09.03.2020 рік включно, у розмірі 277 862 грн. 80 коп. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 20 000 грн. 00 коп. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору за подання позовної заяви в розмірі 2 978 грн. 63 коп. В задоволені решти позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Національної поліції в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій зазначає про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, а тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги, зазначається, що ОСОБА_1 на протязі трьох років жодних дій спрямованих на поновлення його на посаді на підставі рішення суду не вчиняв та із відповідними заявами не звертався, а отже рішення не виконувалося з незалежних від відповідача причин. Окрім того, апелянт зазначає про відсутність інформації щодо місцезнаходження ОСОБА_1 , що унеможливлювало самостійне виконання відповідачем рішення суду в частині поновлення позивача на раніше займані посаді. Також вказує на відсутність доказів на підтвердження розміру відшкодування моральної шкоди, якої було завдано позивачу у зв`язку із несвоєчасним виконанням рішення суду, та існування причинного зв`язку між шкодою та діями відповідача. Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлені належним чином, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста їх участь в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін. Згідно ч.4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Судом першої інстанції встановлено, що постановою Одеського окружного адміністративного суду по справі №815/408/17 від 15.03.2017 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування Наказу №1543 о/с від 16.11.2016р. в частині звільнення зі служби в поліції оперуповноваженого Київського ВП в м.Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області ОСОБА_1 за п.4 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), поновлення на посаді, та стягнення середньомісячного грошового утримання за час вимушеного прогулу задоволено у повному обсязі: визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області №1543 о/с від 16.11.2016 року в частині звільнення зі служби в поліції оперуповноваженого Київського ВП в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області ОСОБА_1 за п.4 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів); поновлено капітана поліції ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого Київського ВП в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області; стягнуто з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 16.11.2016 р. по 15.03.2017 р. у загальному розмірі 20 903 (двадцять тисяч дев`ятсот три) грн. 44 коп. Постанова суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого Київського ВП в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області та стягнення з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць, підлягала негайному виконанню, відповідно до п.п.2,3 ч.1 ст.256 КАС України. Зазначена постанова набрала законної сили 04.05.2017 року. Вищезазначена постанова суду в частині здійснення позивачу виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 20 903, 44 грн., виконана Головним управлінням Національної поліції в Одеській області 12.02.2020 року, що підтверджується, зокрема, повідомленням Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області від 12 лютого 2020 року №11 про безспірне списання коштів з рахунків боржника. При цьому, постанова Одеського окружного адміністративного суду по справі №815/408/17 від 15.03.2017 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого Київського ВП в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області виконано лише 10.03.2020 року, що підтверджується витягом з наказу ГУНП в Одеській області №349 о/с від 10.03.2020року. Позивач вважаючи, що у зв`язку із тривалим невиконанням постанови суду було порушено його права гарантовані Конституцією України звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки рішення суду про поновлення позивача на роботі не було фактично виконано відповідачем до 10.03.2020 року, то відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення. При цьому, враховуючи тривалість порушеного права позивача на працю, зміни у стані здоров`я, стягнув моральну шкоду на користь позивача в сумі 20 000,00 грн. Перевіряючи правомірність та законність оскаржуваного наказу про відмову відповідача з урахуванням підстав, за якими позивач пов`язує її незаконність та протиправність, колегія суддів виходить з наступного. Згідно з статтею 129 - 1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Пунктом 3 ч.1 ст.371 КАС України встановлено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно. За загальним правилом у питаннях регулювання публічної служби пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Як вбачається з роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу. Отже, із дня ухвалення рішення про поновлення позивача на роботі у відповідача виник безумовний обов`язок щодо його виконання. Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від строків отримання судового рішення та від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави. При цьому, доводи апелянта, що ОСОБА_1 на протязі трьох років жодних дій спрямованих на поновлення його на посаді на підставі рішення суду не вчиняв та із відповідними заявами не звертався колегія суддів не приймає до уваги та вважає безпідставними, так як це не може бути підставою для його невиконання в частині поновлення на посаді, оскільки норма пункту 3 частини першої статті 371 КАС України щодо негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді у відносинах публічної служби є імперативною, тобто загальнообов`язковою, що визначає правила поведінки, обов`язкові для учасників цих правовідносин, і відступати від цих правил вони не можуть. А отже судом апеляційної інстанції відхиляються доводи апеляційної скарги про безпідставність вимог позивача щодо протиправної бездіяльності через затримку виконання судового рішення з незалежних від відповідача причин. Окрім того, суд звертає увагу на те, що наявність вини відповідача у затримці виконання судового рішення не є обов`язковою для задоволення заявлених вимог, в даній справі наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно яких судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватись державними органами добровільно, без відкриття виконавчого провадження. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі №260/1424/18 від 30.04.2020 року. Як вбачається з матеріалів справи, виконання постанови суду від 15.03.2017 року про поновлення на роботі позивача, не зважаючи на негайне виконання, відбулось лише 10.03.2020 року, а отже період з 16.03.2017 року по 09.03.2020 року є часом затримки виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, тобто є часом затримки в поновленні позивача на посаді в органах Національної поліції. Згідно із статтею 236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Отже, згідно статті 236 Кодексу законів про працю України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 802/1183/16-а. За позицією Верховного Суду, сформульованою, зокрема, у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 806/1914/17, у разі наявності на момент звільнення особи зі служби в органах внутрішніх справ спеціального законодавства, то при вирішенні питання щодо порядку обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід керуватися нормами спеціального законодавства (в даному випадку наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260). Так, виплата грошового забезпечення поліцейських регулюється постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» від 11 листопада 2015 року №988. Згідно з пунктом 2 постанови № 988 виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Згідно з пунктом 9 розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за №669/28799 (далі наказ № 260), при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата. Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 було поновлено на посаді оперуповноваженого Київського ВП в м.Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області 10.03.2020 року, про що ГУНП в Одеській області винесено наказ №349 о/с від 10.03.2020 року. Отже, відповідач допустив затримку виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 15 березня 2017 року. Час затримки виконання постанови становить період з 16 березня 2017 року по 09 березня 2020 року. З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що позивач має право відповідно до статті 236 КЗпП України на виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за вищевказаний період. Як вбачається з витягу з особової картки за період з січня 2016 р. по листопад 2016 р., наданого УФЗБО ГУНП в Одеській області, який міститься в матеріалах справи, фактичне грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням становить: вересень 2016 року - 5400,00 грн., жовтень 2016 року - 10150 грн., всього 15550,00 грн. Отже, середньоденна заробітна плата позивача складає 15550, 00/ 61 день = 254,92грн./день, що також встановлено судом у справі №815/408/17 про поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Час вимушеного прогулу позивача складає з 16.03.2017 по 09.03.2020 року включно, тобто 1090 календарних днів. Отже, грошове забезпечення ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з 16 березня 2017 року по 09 березня 2020 року складає 277 862,80 грн. (254,92 грн. х 1090 календарних днів). За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення вимог позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 15.03.2017 року у справі №815/408/17, а саме за період з 16.03.2017 року по 09.03.2020 року включно у загальному розмірі 277 862,80 грн. з Головного управління Національної поліції в Одеській області. Що стосується доводів апелянта про відсутність доказів на підтвердження розміру відшкодування моральної шкоди, якої було завдано позивачу у зв`язку із несвоєчасним виконанням рішення суду, та існування причинного зв`язку між шкодою та діями відповідача, то колегія суддів не приймає їх до уваги з огляду на наступне. Відповідно до статті 273-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Виходячи з аналізу норм статей 23, 1167 ЦК України, які регулюють загальні підстави і порядок відшкодування моральної шкоди, під останньою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 2005 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»). Отже, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння щодо її заподіяння, наявність причинно-наслідкового зв`язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням та вини в її заподіянні. Зокрема, суди повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння особі моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі особа оцінює заподіяну їй шкоду, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду з урахуванням тривалості порушеного права позивача на працю, а також зміни у стані здоров`я позивача, що підтверджуються відповідною консультацією лікаря, про часткове задоволення вимоги позивача про стягнення моральної шкоди та стягнення на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 20 000,00 грн., що в даному випадку є співмірним та обґрунтованим. Доводи апелянта окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді, оскільки, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. З огляду на вищевикладене, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається. Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 308, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено та підписано 21 жовтня 2020 року Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук Суддя: А. І. Бітов Суддя: І. Г. Ступакова