Постанова 4812 № 482/1454/14-ц

20.10.20 22-ц/812/1770/20 Суддя першої інстанції Баранкевич В.О. Провадження № 22-ц/812/1770/20 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 20 жовтня 2020 року м. Миколаїв Справа № 482/1454/14-ц Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Царюк Л.М., суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на заочне рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 17 жовтня 2014 року, ухвалене під головуванням судді Баранкевич В.О., в залі судового засідання в м. Нова Одеса, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини, В С Т А Н О В И В: 12 серпня 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частки доходу (заробітку) відповідача щомісяця, до повноліття дитини. В обґрунтування своїх вимог позивач вказувала, що у період з 20 вересня 2008 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 жовтня 2011 року. Від шлюбу мають неповнолітню доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом із нею та утримується фактично за її рахунок. Відповідач проживає окремо, матеріальної допомоги на дитину останні 3 роки добровільно не надає, участі в утриманні дитини не приймає, офіційно працює в ТОВ «Квінто» на посаді завідуючого господарством, отже має достатній і стабільний дохід, щоб утримувати дитину. Заочним рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської від 17 жовтня 2014 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 1/3 частки доходу відповідача щомісяця, починаючи з 12 серпня 2014 року і до повноліття дитини. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 243 грн. 60 коп. судового збору. Допущено негайне виконання рішення у частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць. Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив із того, що після розірвання шлюбу між сторонами, малолітня ОСОБА_5 проживає з позивачем і знаходиться на її утриманні, будь-якої взаємної угоди про оплату між позивачем та відповідачем аліментів в добровільному порядку досягнуто не було. Разом із тим відповідач має можливість надавати аліменти у зазначеному в позові розмірі, має постійне працевлаштування та стабільний заробіток. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, 06 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення, яка ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 27 серпня 2020 року була залишена без задоволення та у зв`язку з чим, 22 вересня 2020 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , оскаржив заочне рішення районного суду в загальному порядку до апеляційного суду. Посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду ухвалене на підставі висновків суду, що не відповідають обставинам справи та з порушенням норм процесуального права, скаржник просив суд задовольнити позов ОСОБА_3 частково та стягнути з нього на утримання доньки ОСОБА_4 аліменти у розмірі 1/6 частки його доходу щомісяця, починаючи з 12 серпня 2014 року і до повнолітті дитини. Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що він дізнався про існування оскарженого судового рішення з матеріалів виконавчого провадження № 46670113, з яким ознайомився тільки 05 лютого 2020 року. Із виконавчого листа, виданого судом, вбачається, що адресою відповідача зазначено: АДРЕСА_1 , тоді як він зареєстрований і проживає за адресою: АДРЕСА_2 та ніколи не проживав по АДРЕСА_1 . Через помилково зазначену адресу, він не отримував ані ухвали суду про відкриття провадження, ані повістку про виклик до суду. Так, після надходження позовної заяви ОСОБА_3 до суду, суд в порушення приписів ч. 3 ст. 122 ЦПК України (в редакції чинній на час подання позову) не пізніше двох днів з дня надходження цієї позовної заяви до суду не звернувся до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання відповідача ОСОБА_1 щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) останнього. Крім того, скаржник зазначав, що суд стягнув аліменти у розмірі 1/3 від усіх видів його заробітку, не врахувавши при цьому, що у сторін по справі від спільного шлюбу немає інших дітей, крім ОСОБА_4 , стан здоров`я якої є добрим. Протягом усього часу окремого проживання він належним чином виконував свій обов`язок по утриманню дочки, надавав їй матеріальну допомогу та у період канікул брав до себе, а тому вважає, що у суду не було підстав для стягнення з нього аліментів саме у розмірі 1/3 від усіх видів заробітку. До того ж, в нього, ІНФОРМАЦІЯ_2 , в іншому шлюбі народився син ОСОБА_6 , у зв`язку з чим, він вважає обґрунтованим визначити розмір аліментів у розмірі 1/6 від усіх видів заробітку. Позивач ОСОБА_3 правом надати відзив на апеляційну скаргу не скористалася. Відповідно до пункту 9 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. За положеннями ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції і вбачається із матеріалів справи, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 20 вересня 2008 року, який було розірвано рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 жовтня 2011 року. Від шлюбу сторони мають спільну дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом із матір`ю. В позовній заяві, поданій ОСОБА_3 до Новоодеського районного суду Миколаївської області 12 серпня 2014 року, адресою проживання відповідача зазначено: АДРЕСА_3 . Відповідно до приписів п. 1 ч. 3 ст. 122 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час розгляду справи судом першої інстанції) у разі, якщо відповідачем у позовній заяві, поданій і оформленій у порядку, встановленому цим Кодексом, вказана фізична особа, що не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Між тим, в матеріалах справи відсутні дані про направлення місцевим судом запитів до відповідного органу реєстрації місця перебування чи місця проживання особи щодо встановлення таких відомостей відносно відповідача ОСОБА_1 . В матеріалах справи містяться повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу ОСОБА_1 , направлене останньому судом 10 вересня 2014 року за адресою: АДРЕСА_1 та отримане 13 вересня 2014 року, а також не вручений конверт зі зворотним повідомленням, відправлений ОСОБА_1 судом 30 вересня 2020 року з відміткою пошти про те, що по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 не знайдено. За даними паспорту громадянина України місце реєстрації місця проживання ОСОБА_1 з 16 вересня 2004 року зазначено за адресою: АДРЕСА_4 . 17 жовтня 2014 року Новоодеським районним судом Миколаївської області було ухвалено заочне рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 1/3 частини доходу відповідача щомісяця, починаючи з 12 серпня 2014 року і до повноліття дитини. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 243 грн. 60 коп. судового збору. Із практики Європейського суду випливає, що судовий розгляд визначається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у справі, в тому числі і на стадії виконання рішення суду. Вимагається щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. За змістом ст.ст. 74, 76 ЦПК України (в редакції чинній на час розгляду справи) (надалі ЦПК України 2004 року) судові виклики здійснюються судовими повістками, які направляються фізичним особам, які не мають статус підприємців за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку, та вручаються їм під розписку. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання (ч. 4 ст. 74 ЦПК України 2004 року). Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду (ч. 2 ст. 76 ЦПК України 2004 року). Аналогічні процесуальні норми містяться у ст.ст. 128, 130 ЦПК України. Проте як встановлено матеріалами справи суд першої інстанції в порушення зазначених приписів процесуального права не перевірив при надходження позову до суду та в подальшому місце реєстрації відповідача, яке було зазначено в позові, а тому всі виклики та повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи направлялися ОСОБА_1 не за його місцем реєстрації та проживання, а за іншою адресою, що вважається неналежним повідомленням сторони про дату, час і місце розгляду справи та є суттєвим порушенням процесуальних прав відповідача, як сторони у справі. Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України розгляд справи судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином поро дату, час і місце розгляду справи, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою, є порушенням норм процесуального права та обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Отже, оскільки відповідач ОСОБА_7 не був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, а таке повідомлення було обов`язковим, ці обставини є доводами апеляційної скарги, то рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню та у справі слід ухвалити нове судове рішення. Як встановлено між сторонами виникли правовідносини з утримання неповнолітньої дитини, стягнення аліментів на дитину за рішенням суду. Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 pоку, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 pоку № 789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі (ч. 2 ст. 181 СК України). Згідно з ч. 2 ст. 150 СК Українибатьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. За умовами ч.ч. 1 та 2 ст. 155 СК Україниздійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Згідно із ст.ст. 180, 191 СК Українибатьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Частиною 2 ст. 182 СК Українивстановлено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Положення ст. 182 СК України зобов`язує суд при визначені розміру аліментів враховувати: 1)стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2)стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду. При цьому слід враховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їхній розмір. Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини. Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно із ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін. Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При зверненні до суду позивач зазначала, що дитина фактично перебуває на її утриманні, відповідач матеріальної допомоги на дитину не надає, має достатній та стабільний дохід та взмозі сплачувати 1/3 частки від своїх доходів. На підтвердження доходів батька дитини позивач надала довідку за місцем роботи відповідача про його заробітну плату. Заперечуючи проти зазначеного позивачем розміру аліментів, відповідач в апеляційній скарзі зазначив, що протягом усього часу окремого проживання виконував свій обов`язок по утриманню дочки, надавав матеріальну й грошову допомогу. Між тим на підтвердження цих доводів відповідач не надав будь-яких переконливих доказів за правилами ст.ст. 76-77 ЦПК України, які б підтверджували ці обставини. Більш того, відповідач виконував рішення суду, отже погодився з визначеним розміром аліментів, про що свідчить надіслана на адресу апеляційного суду від Вознесенського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ у Миколаївській області заява стягувача, яка повідомляла державному виконавцю, що заборгованість по сплаті аліментів сплачена відповідачем в повному обсязі. Щодо доводів скарги про те, що на теперішній час відповідач перебуває в іншому шлюбі і у нього в 2015 році народилася дитина, не можуть бути враховані, оскільки ці обставини були відсутні на час звернення позивача до суду та ухвалення судового рішення. Визначаючи розмір аліментів на утримання неповнолітньої дитини, апеляційний суд з огляду на наведенні вище положення СК України, на підставі доказів, поданих сторонами, та враховуючи відомості про зазначені позивачем доходи відповідача, виходячи із того, що відповідач має достатню платоспроможність, отримує стабільний дохід, його стан здоров`я дозволяє нести витрати на утримання дочки, дійшов висновку, що розмір аліментів у розмірі 1/3 частки відповідає нормам законута є достатнім для дитини відповідного віку, з урахуванням обов`язку обох батьків утримувати дитину. Аргументи скарги щодо зменшення розміру аліментів є непереконливими, не підтверджуються відповідними доказами та не свідчать про те, що на час звернення позивача з вказаним позовом були відсутні підстави стягнення з останнього аліментів у розмірі 1/3 частки усіх доходів. З урахуванням викладеного, на підставі п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК рішення районного суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України оскільки позивач звільнена від сплати судового збору при зверненні з позовом до суду, то такий судовий збір у розмірі 243 грн. 60 коп. підлягає стягненню з відповідача в дохід держави, а витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подачу апеляційної скарги слід віднести за рахунок відповідача. Керуючись ст. ст. 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , задовольнити частково. Заочне рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 17 жовтня 2014 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частки заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з 12 серпня 2014 року і до повноліття дитини. Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , в дохід держави 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп. судового збору. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Л.М. Царюк Судді Т.М. Базовкіна Ж.М. Яворська Повний текст постанови складено 20 жовтня 2020 року.