Постанова 4851 № 440/1832/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 жовтня 2020 р.Справа № 440/1832/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Григорова А.М., Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. , за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.06.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Н.І. Слободянюк, м. Полтава, повний текст складено 04.06.20 року по справі № 440/1832/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), ВСТАНОВИВ: 06.04.2020 року ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області, в якій просив суд: - визнати протиправним та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату богу (недоїмки) №Ф-1306-55 від 11 лютого 2020; - судові витрати віднести на рахунок Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області. В обґрунтування вимог позову зазначив, що він перебуває на податковому обліку як фізична особа-підприємець та з жовтня 2017 року перебуває у трудових відносинах з ТОВ "ТІКЕТС КОНСОЛІДАТОР" та з ТОВ "ТРЕВЕЛ ПОЙНТ" і єдиний внесок за нього сплачують його роботодавці, що виключає у нього обов`язок зі сплати єдиного внеску ще і як фізичною особою-підприємцем. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04.06.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області (вул. Європейська, буд. 4, м.Полтава, Полтавська область, 36000, ідентифікаційний код 43142831) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Полтавській області №Ф-1306-55 від 11 лютого 2020 року. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, буд. 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 43142831) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору у сумі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок). Головне управління Державної податкової служби у Полтавській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просило суд апеляційної інстанції задовольнити апеляційну скаргу відповідача, скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.06.2020 по справі № 440/1832/20 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що з рішенням суду першої інстанції не погоджується, адже воно винесене з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права. Зазначає, що суть порушення норм матеріального права полягає в тому, що судом першої інстанції неврахована нормативно обґрунтована позиція відповідача, яка полягає в наступному: У межах даних спірних відносин, ключовим питанням постав обов`язок сплати єдиного внеску та правомірність винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2019 М Ф-1306-55. За даними контролюючого органу ОСОБА_1 - перебуває на обліку як платник податків (ФОП) за основним місцем обліку з 06.07.2011 в ГУ ДПС у Полтавській області, Миргородське управління. Оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1306-55 від 11.02.2020 виникла у позивача по заборгованості зі сплати єдиного внеску та сформована на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, розрахункова сума єдиного внеску становить за 2017 в сумі 8448 грн.; за 2018 в сумі 9828,72 грн.; за 2019 в сумі 11016,72 грн. Також, зазначає, що на правомірність формування вимоги № Ф-1306-55 від 11.02.2020 вказує суб`єктна складова, яка законодавчо визначена та, як наслідок, підтверджує віднесення ОСОБА_1 до вичерпного переліку осіб, на яких поширюється обов`язок із сплати єдиного соціального внеску у розумінні приписів ст. 4 Закону № 2464. Вказує, що позивач у встановленому порядку не припинив свою підприємницьку діяльність, зареєстрований фізичною особою-підприємцем, а відтак належить до кола платників єдиного внеску, передбачених п.4 ч.1 ст. 4 Закону №2464-VI. Щодо посилань суду першої інстанції про здійснення роботодавцями позивача перерахування страхових внесків в спірний період часу зазначає, що приписи Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» прямо передбачають обов`язок сплати внесків й у випадку неотримання доходу від здійснення підприємницької діяльності, та не містять посилань про звільнення від сплати внесків у випадку їх перерахування податковим агентом-роботодавцем (аналогічна позиція висловлена в постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2020 по справі № 440/2691/19 з аналогічним предметом спору). Вважає, що судове рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права, тому підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню. Позивач по справі не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Представник позивача та відповідач про дату час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення. 15.10.2020 р. представник позивача - адвокат Демченко К.М. направив на електронну пошту суду апеляційної інстанції клопотання з електронним цифровим підписом про проведення засідання без участі представника позивача, призначене на 15.10.2020 р. о 16 год. 00 хв. Просив суд апеляційної інстанції відмовити у задоволення апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції. Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити. Колегія суддів звертає увагу, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 06 липня 2011 року зареєстрований фізичною особою-підприємцем та перебуває на обліку як платник єдиного внеску в Миргородській ОДПІ з 06 липня 2011 року, що підтверджується відповідними записами в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 50-52). Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за 2017-2019 роки (а.с. 68-69) ОСОБА_1 отримував заробітну плату в ТОВ "ТІКЕТС КОНСОЛІДАТОР" у період з І кварталу 2017 року по ІV квартал 2019 року та в ТОВ "ТРЕВЕЛ ПОЙНТ" у період з ІV кварталу 2017 року по по ІV квартал 2019 року. Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-7) №0737787936311701 від 27 квітня 2020 року (а.с.101-102) та №6232282356241221 від 27 квітня 2020 року (а.с.103) Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІКЕТС КОНСОЛІДАТОР" та ТОВ "ТРЕВЕЛ ПОЙНТ" утримано із заробітної плати ОСОБА_1 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з І кварталу 2017 року по ІV квартал 2019 року та за період з ІV кварталу 2017 року по ІV квартал 2019 року відповідно. 11 лютого 2020 року Головним управлінням ДПС у Полтавській області сформована вимога про сплату (боргу) недоїмки №Ф-1306-55 за платежем з єдиного внеску на суму 29293,41 грн (а.с. 9, 71). Вказана вимога направлена ГУ ДПС у Полтавській області 20 лютого 2020 року та вручена особисто ОСОБА_1 - 21 лютого 2020 року (а.с. 20-21, 71). Єдиний внесок визначено ОСОБА_1 до сплати за 2017 -2019 роки (січень 2017 року - грудень 2019 року) у загальній сумі 29293,41 грн. З вимогою про сплату (боргу) недоїмки №Ф-1306-55 від 11 лютого 2020 року позивач не погодився та 02 березня 2020 року (а.с. 24) направив до суду позовну заяву про визнання її протиправною та скасування. Отже, позивач звернувся до суду з позовом у десятиденний строк, встановлений частиною четвертою статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив протиправності оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) відповідача. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Частиною 1 статті 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в розмірах, встановлених законом. Так, спірні правовідносини по даній справі одночасно урегульовані як нормами Податкового кодексу України (в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства) (далі по тексту - ПК України), так і нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI (в частині умов та підстав справляння ЄСВ) (далі по тексту - Закон № 2464-VI (у відповідних редакціях Закону). Згідно з п.п. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Так, відповідно до визначення, наведеного у п. 14.1.195 п. 14.1 ст.14 ПК України "працівник" - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону. Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що фізична особа може бути одночасно і в якості самозайнятої особи, і в якості найманого працівника. При цьому до самозайнятих осіб законодавством віднесено і фізичних осіб-підприємців, і осіб, котрі провадять незалежну професійну діяльність. Статтею 2 Закону № 2464-VI визначено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Перелік платників єдиного внеску перелічено у ст. 4 Закону № 2464-VI. Відповідно до абз.2 п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктами 4 та 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI визначено, що до платників єдиного внеску віднесено також фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування, та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність (а саме: наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності). Особливості нарахування ЄСВ в залежності від категорії його платників закріплено у статті 7 Закону № 2464-VI. Так, відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується: - для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; - для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; - для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано. Колегія суддів зауважує, що якщо особа є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року по справі №160/3114/19 та в подальшому підтримана у постановах від 4 грудня 2019 року по справі №440/2149/19, від 23 січня 2020 року по справі №480/4656/18, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції. Як вбачається з матеріалів даної справи, позивач в період з І кварталу 2017 року по ІV квартал 2019 року був найманим працівником в Товаристві з обмеженою відповідальністю "ТІКЕТС КОНСОЛІДАТОР" та в Товаристві з обмеженою відповідальністю "ТРЕВЕЛ ПОЙНТ» та у вказаний період його роботодавці сплачували за нього єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що підтверджується відомостями органу пенсійного фонду (а.с.101-104). Колегія суддів зауважує, що позивач є застрахованою особою в розумінні Закону №2464-VI і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховували та сплачували його роботодавці, що виключає обов`язок позивача зі сплати у цей період єдиного внеску ще й як самозайнятою особою. Відповідач по справі не надав доказів на спростування факту сплати роботодавцями позивача єдиного внеску за позивача. Окрім того, представник відповідача підтвердив в судовому засіданні суду апеляційної інстанції факт сплати роботодавцями позивача за ОСОБА_1 єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Таким чином, відсутні підстави для донарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а тому оскаржувана вимога Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області про сплату богу (недоїмки) №Ф-1306-55 від 11 лютого 2020 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що позивач у встановленому порядку не припинив свою підприємницьку діяльність, зареєстрований фізичною особою-підприємцем, а відтак належить до кола платників єдиного внеску, передбачених п.4 ч.1 ст. 4 Закону №2464-VI, колегія суддів зазначає, що ці доводи не впливають на той факт, що роботодавцями позивача було сплачено за нього в період з І кварталу 2017 року по ІV квартал 2019 року єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що підтверджується відомостями органу пенсійного фонду, а відтак у позивача відсутній обов`язок зі сплати єдиного внеску ще й як самозайнятою особою. Стосовно посилань скаржника на те, що приписи Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» прямо передбачають обов`язок сплати внесків й у випадку неотримання доходу від здійснення підприємницької діяльності, та не містять посилань про звільнення від сплати внесків у випадку їх перерахування податковим агентом-роботодавцем (аналогічна позиція висловлена в постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2020 по справі №440/2691/19 з аналогічним предметом спору), колегія суддів вважає необґрунтованими з урахуванням вже наведених вище висновків суду та зазначає, що хоч і відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI і не врегульовано, проте необхідність сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Посилання в даному випадку на рішення суду апеляційної інстанції, колегія суддів відхиляє з урахуванням приписів ч. 5 ст.242 КАС України, оскільки при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а тому вказане рішення суду апеляційної інстанції не є обов`язковим для врахування в межах даної справи. Щодо доводів представника відповідача, викладених в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, стосовно помилковості посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на відповідні рішення Верховного Суду, оскільки у вказаних рішеннях суб`єктами спірних правовідносин були, зокрема особи, які здійснюють адвокатську діяльність, як самозайняті особи, та відповідно на неможливості застосування вказаних рішень суду касаційної інстанції до правовідносин по даній справі, то колегія суддів такі доводи не приймає, оскільки Верховний Суд в цих рішеннях давав правову оцінку взагалі спірним правовідносинам без особливостей статусу такої особи (адвокат, нотаріус, арбітражний керуючий, фізична особа - підприємець) . З урахуванням наведеного вище, колегія суддів приходить до висновку щодо обґрунтованості заявлених позивачем вимог, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову та визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області №Ф-1306-55 від 11 лютого 2020 року. Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Частиною 1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.06.2020 року по справі №440/1832/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло І.С. Чалий Повний текст постанови складено 20.10.2020 року