LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Перший апеляційний адміністративний суд200/6580/20-а

від 20.10.2020НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД
Резолютивна:Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради залишити без задоволення.

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 жовтня 2020 року справа №200/6580/20-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Ястребової Л.В., Блохіна А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року (повне судове рішення складено 13 серпня 2020 року у м. Слов`янську) у справі № 200/6580/20-а (суддя в І інстанції Олішевська В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради про визнання протиправними та скасувати рішення, зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Бахмутської міської ради (далі Управління) про визнання протиправними та скасувати відповідача щодо відмови в призначенні допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , 2019 року народження, зобов`язання Управління здійснити нарахування та виплатити державну допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 , 2019 року народження. В обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 вона народила сина - ОСОБА_2 , у зв`язку з чим в листопаді 2019 року звернулась до Управління із заявою про нарахування та виплату допомоги при народженні дитини, натомість відповідач відмовив у нарахуванні та здійсненні виплати допомоги при народженні дитини, у зв`язку з не підтвердженням фактичного місця проживання, про що було прийнято відповідне рішення. Позивач вважала дії відповідача щодо не призначення виплати допомоги при народженні протиправними та такими, що порушують вимоги чинного законодавства, оскільки вона та її дитина як громадяни України мають право на соціальний захист від держави, а соціальний захист це комплекс організаційно правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства. Забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, держава зобов`язується забезпечити дитині захист і піклування, які необхідні для її благополуччя. Також, позивач зазначила, що в сім`ї якої виховується та проживає неповнолітня дитина, має право на державну допомогу, яка надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Управління від 28.12.2019 щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 . Зобов`язано Управління призначити та здійснити виплату ОСОБА_1 державної допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно заяви від 27.11.2019. Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі Порядок № 365) визначено механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій, усіх видів державної соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового соціального страхування. Згідно п. 7 зазначеного Порядку для призначення (відновлення) соціальних виплат структурний підрозділ з питань соціального захисту населення за власною ініціативою або за зверненням органів, що здійснюють соціальні виплати, протягом 15 робочих днів з дня отримання відповідної заяви внутрішньо переміщеної особи або з дня отримання відповідної заяви внутрішньо переміщеної особи або з дня надходження звернення від органів, що здійснюють соціальні виплати, проводить перевірку достовірності зазначеної в заяві інформації про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи. Відповідач наголосив, що необхідною умовою для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам органами, що здійснюють соціальні виплати, залишається прийняття відповідного рішення комісією з урахуванням акту обстеження матеріально-побутових умов. Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено таке. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту № НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 (а.с.5-7). ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 народила сина ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 20 листопада 2019 року, виданим Бахмутським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (а.с.9). Судами встановлено, що позивач та її син ОСОБА_2 були взяті на облік як особи, які переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, у зв`язку зі зміною місця проживання, а саме: з м. Макіївки Донецької області до АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідними довідками Управління від 22 листопада 2019 року № 1419 5000235147 та № 1419-5000235266 (а.с.13,14). З відзиву на позовну заяву встановлено, що позивач 27.11.2019 звернулась до Управління з заявою про призначення допомоги при народженні. Згідно витягу з протоколу № 33 від 15.08.2019 комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам вирішила ОСОБА_1 відмовити у призначенні (відновленні) соціальної виплати у зв`язку з відсутністю за фактичним місцем проживання (а.с.28). Управлінням прийнято рішення про відмову в наданні державної допомоги при народженні дитини від 28.12.2019 (а.с.28). Відповідачем позивачу було направлено повідомлення про відмову в наданні допомоги при народженні дитини (а.с.10) Не погодившись з діями відповідача щодо прийняття рішення про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом. Надаючи правову оцінку правовідносинам, апеляційний суд виходить з наступного. Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» від 21 листопада 1992 року № 2811-XII (далі - Закон № 2811-XII ), Законом України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-ІІІ (далі по Закон № 2402-ІІІ). Статтею 3 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного Кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров`я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов`язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Згідно статті 8 Закону № 2402-ІІІ, кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Закон № 2811-XII відповідно до Конституції України встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім`ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім`ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення. Так, згідно з частиною 1 статті 1 цього Закону громадяни України, в сім`ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України. Згідно з пунктом 2 частиною 1 статті 3 Закону № 2811-XII одним із видів державної допомоги сім`ям з дітьми є допомога при народженні дитини. Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина 1 статті 5, частина 1 статті 10 Закону), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону № 2811-XII. Відтак, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей. За приписами статті 11 Закону № 2811-XII, для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається. Вказані норми Закону кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27 грудня 2001 року (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 59 від 04 лютого 2009 року). Як встановлено судами, відповідач відмовив позивачу у призначенні допомоги при народженні дитини у зв`язку з відсутністю позивача за адресою, зареєстрованою як фактичне місце проживання внутрішньо переміщеної особи. Водночас, Законом № 2811-XII такої підстави для відмови у призначенні допомоги при народженні дитини не передбачено. Слід звернути увагу, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України від 11.12.2003 № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV), не може позбавляти її права на отримання допомоги при народженні дитини. Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону № 1382-IV, реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Отже, позивач та її дитина як громадяни України мають право на соціальний захист від держави, а соціальний захист - це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства. Забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, держава зобов`язується забезпечити дитині захист і піклування, які необхідні для її благополуччя. Позивач, в сім`ї якої виховується та проживає неповнолітня дитина, має право на державну допомогу, яка надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною. В цьому випадку, слід також звернути увагу на те, що позивачем заявлений позов фактично в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення, а відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров`я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду. Отже, допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. Апеляційний суд, як і суд першої інстанції, критично ставиться до посилання відповідача на Порядок № 365, оскільки постанова, якою затверджено такий порядок, не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, а саме Законом № 2811-XII. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 226/318/17, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України). Окрім того, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.06.2017 року № 826/12123/16 (залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2018 року) положення пунктів 7, 8, 9, 13 Порядку № 365 та абз.10 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 5 листопада 2014 року № 637 визнано нечинними, оскільки останні не відповідають правовим актам вищої юридичної сили. Таким чином, враховуючи встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили обставини щодо не відповідності положення пунктів 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365 правовим актам вищої юридичної сили, суд не приймає посилання представника відповідача на вказані нормативно-правові акти. Приймаючи до уваги наведене, враховуючи необхідність захисту інтересів малолітньої дитини, місцевий суд дійшов правильного висновку, що відмовляючи позивачу у призначенні допомоги при народженні дитини, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, без урахування усіх обставин для прийняття відповідного рішення. Крім того, Управлінням не наведено жодного порушення з боку позивача, яке б відповідно до чинного законодавства було б підставою для прийняття рішення про відмову в призначенні виплати допомоги. Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень. Приписами частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення. Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. Враховуючи вищевикладене, місцевий суд дійшов також правильного висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог та скасував рішення Управління від 28.12.2019 щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 , зобов`язав відповідача призначити та здійснити виплату ОСОБА_1 державної допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно заяви від 27.11.2019. Отже, розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий суд прийняв рішення з дотриманням як матеріального, так і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду. Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року у справі № 200/6580/20-а залишити без змін. Повне судове рішення 20 жовтня 2020 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Сіваченко Судді А. А. Блохін Л. В. Ястребова

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»