Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/15032/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 квітня 2021 р. Справа № 520/15032/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бегунца А.О., Суддів: Мельнікової Л.В. , Рєзнікової С.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2021, головуючий суддя І інстанції: Горшкова О.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 18.01.21 по справі № 520/15032/2020 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради, в якому просив суд: - визнати незаконним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради про припинення виплати допомоги при народженні ОСОБА_1 ; - визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради у припиненні виплати ОСОБА_1 , допомоги при народженні дитини на доньку ОСОБА_2 ; - зобов`язати Управління соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради відновити та здійснити виплату ОСОБА_1 , допомоги при народженні дитини на доньку ОСОБА_2 . В обґрунтування позову позивачем зазначено, що рішенням Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради від 21.10.2020 протиправно припинено виплату допомоги по народженню дитини у зв`язку із поверненням позивача на окуповану територію. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 позовні вимоги задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Управління соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради про припинення виплати допомоги при народженні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ). Визнано протиправною відмову Управління соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради у припиненні виплати ОСОБА_1 , допомоги при народженні дитини на доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зобов`язано Управління соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради відновити та здійснити виплату ОСОБА_1 , допомоги при народженні дитини на доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840,80 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині присудження ОСОБА_1 , виплати соціальних виплат у межах суми стягнення за один місяць. Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем Управлінням соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 скасувати та ухвалити рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що під час виходу за місцем проживання позивача 09.10.2020 управлінням встановлено, що позивач переїхав на постійне проживання до м.Донецьк, у зв`язку з чим заявнику припинено виплату допомоги при народженні дитини. Також зазначає, що відмовляючи у задоволенні позивачу у призначенні допомоги при народженні дитини, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством. Відповідно до положень ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла о висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що позивач ОСОБА_1 , є матір`ю ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , які є внутрішньо переміщеними особами, про що свідчать довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 15.09.2020 №6326-5000307455 та №6326-5000307469, виданих Управлінням праці та соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради. На підставі заяви, поданої позивачем від 15.09.2020, відповідачем, рішенням №39 від 30.09.2020 призначено державну допомогу при народженні дитини без перевірки місця перебування внутрішньо переміщених осіб, вказаного ними при видачі довідок про взяття на облік у зв`язку з карантином. Поданням від 08.10.2020 ініційовано перевірку рішення №39 у зв`язку із тим, що заявниця звернулася до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради за призначенням допомоги при народженні дитини пізніше ніж через 12 місяців, та через те, що представником заявника Завгороднєю Ю.О. надіслано адвокатський запит до управління, з якого вбачається, що ОСОБА_1 разом із малолітньою ОСОБА_2 повернулися до м.Донецьк, де проживають за місцем їх реєстрації. 09.10.2020 управлінням здійснено вихід за місцем проживання позивача, за адресою: АДРЕСА_1 , факту підтвердження проживання ОСОБА_1 з її донькою підтверджено не було, на підставі чого складено акт №623 про обстеження матеріально-побутових умов сім`ї. На підставі вищевикладеного Управлінням праці та соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради винесено рішення районної комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради №42 від 21.10.2020 про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини у зв`язку з не проживанням за адресою, вказаною заявником при видачі довідок про взяття на облік (інформація від законного представника, адвокатський запит від 02.10.2020). Розпорядженням начальника управління праці та соціального захисту населення Шевченківського району Харківської міської ради від 28.10.2020, позивачу відмовлено у призначенні державної допомоги при народженні на доньку ОСОБА_2 . Не погоджуючись з припиненням їй соціальних виплат, позивач звернулася до суду з вказаною позовною заявою. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. Відповідно до ст.3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров`я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов`язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Згідно з ст. 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України. Згідно з ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27.02.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми" №2811-XII (надалі - Закон №2811-XII), громадяни України, в сім`ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України. Відповідно до ст. 10 Закону №2811-XII допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною. Відповідно до ч.ч. 7, 9 ст.11 Закону №2811-XII, допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. Виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини. Згідно з пунктом 13 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. №1751, виплата допомоги припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відмови отримувача допомоги від виховання дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання, крім дітей, які народилися під час перебування матері в слідчому ізоляторі або установі виконання покарань за умови перебування дитини разом з матір`ю; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; перебування отримувача допомоги у місцях позбавлення волі за рішенням суду; усиновлення дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування; смерті дитини; смерті отримувача допомоги; виникнення інших обставин. Отже зазначеними нормами визначено вичерпний перелік обставин припинення виплати допомоги при народженні дитини. Вирішуючи справу, колегія суддів зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 08.06.2016 №3-рп/2016 визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абзац сьомий частини дев`ятої статті 11 Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми" від 21 листопада 1992 року № 2811-XII, з наступними змінами, згідно з яким виплата допомоги при народженні дитини припиняється "у разі виникнення інших обставин". Конституційний суд України зазначив, що дискреційні повноваження органу державної влади щодо припинення виплати допомоги при народженні дитини мають бути однозначно визначені у Законі. Натомість існування в ньому нечітко визначеного переліку підстав для припинення виплати допомоги при народженні дитини і наявність у органів соціального захисту населення таких дискреційних повноважень без визначення їх меж у Законі може призвести до порушення права особи на отримання допомоги при народженні дитини. Законодавче врегулювання підстав для припинення виплати допомоги при народженні дитини, передбачене в абзаці сьомому частини дев`ятої статті 11 Закону, свідчить про недотримання принципу правової визначеності як елемента принципу верховенства права, гарантованого частиною першою статті 8 Основного Закону України. Матеріалами справи встановлено, що відповідач відмовив позивачу у призначенні допомоги при народженні дитини у зв`язку з відсутністю позивача за адресою, зареєстрованою як фактичне місце проживання внутрішньо переміщеної особи. Водночас, Законом №2811-XII такої підстави для відмови у призначенні допомоги при народженні дитини не передбачено. Колегія суддів зазначає, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України від 11.12.2003 № 1382-IV Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні від 11.12.2003 № 1382-IV (далі по тексту - Закон № 1382), не може позбавляти її права на отримання допомоги при народженні дитини. Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону № 1382-IV, реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідачем у справі не надано відомостей, що ОСОБА_1 отримала таку допомогу в іншому органі соціального захисту населення на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання. Як передбачено п. 9.1 Інструкції щодо порядку оформлення і ведення особових справ отримувачів усіх видів соціальної допомоги, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.09.2006 року № 345 (далі - Інструкція), у разі переїзду отримувача соціальної допомоги в іншу місцевість виплата допомоги за старим місцем проживання (реєстрації) припиняється. За новим місцем проживання (реєстрації) допомога призначається (подовжується її виплата) на підставі заяви та документів, визначених у відповідних нормативно-правових актах. Згідно п. 9.3 Інструкції на підставі поданої заяви про продовження виплати допомоги за новим місцем проживання (реєстрації) Управлінням формується Запит особової справи отримувача допомоги до Управління за попереднім місцем її отримання, який направляється поштою або видається особисто отримувачу допомоги (якщо це зазначено у заяві) для передачі зазначеному Управлінню. У разі отримання запиту особової справи отримувача допомоги Управління зобов`язане не пізніше ніж протягом трьох робочих днів припинити виплату соціальної допомоги та направити особову справу за місцем вимоги разом із Супровідним листом до особової справи отримувача допомоги. До справи додається Довідка-атестат та довідка про призначені та виплачені протягом останніх 6-ти місяців соціальні допомоги. У разі неможливості отримати особову справу та Довідку-атестат допомога продовжується (призначається) за фактичним місцем проживання її отримувача на підставі електронної справи, отриманої від державного підприємства Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики України . За неможливості протягом місяця одержати Довідку-атестат з управлінь, що залишаються в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, з метою захисту права громадян України на одержання призначеної згідно з чинним законодавством державної допомоги, неотримані суми допомоги одержувачам виплачуються за минулий період на підставі інформації про стан фінансування та виплати, що оприлюднюється на офіційному сайті Міністерства соціальної політики України. Колегія суддів зазначає, що позивач та її дитина як громадяни України мають право на соціальний захист від держави, а соціальний захист - це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства. Забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, держава зобов`язується забезпечити дитині захист і піклування, які необхідні для її благополуччя. Позивач, в сім`ї якої виховується та проживає неповнолітня дитина, має право на державну допомогу, яка надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною. Щодо посилань відповідача про те, що позивач прострочила термін 12 місяців для звернення до управління за призначенням державної колегія суддів відхиляє, оскільки Управлінням праці та соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради 30.09.2020 призначено відповідну допомогу, та під час прийняття вказаного рішення, відповідач не звернув увагу на строк звернення. Колегія суддів зазначає, що позивачем заявлений позов фактично в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення, а відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров`я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду. Отже, допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. Щодо посилань відповідача в апеляційній скарзі на Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 № 365, колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки зазначена постанова є підзаконним нормативно-правовим актом та не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, а саме Законом № 2811-XII. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 226/318/17, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України). Отже, відмовляючи позивачу у призначенні допомоги при народженні дитини, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, без урахування усіх обставин для прийняття відповідного рішення. Крім того, відповідачем не наведено жодного порушення з боку позивача, яке б відповідно до чинного законодавства було б підставою для прийняття рішення про відмову в призначенні виплати допомоги. Діючи поза законом, відповідач тим самим свавільно втрутився у право дитини на отримання соціальної допомоги, що призвело до його порушення, а тому вони підлягають захисту шляхом задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч.1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць. Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджено положення нормативних актів, що регулюють спірні правовідносини та дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процессуального права. Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 по справі № 520/15032/2020 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)А.О. Бегунц Судді(підпис) (підпис) Л.В. Мельнікова С.С. Рєзнікова