Постанова 4815 № 569/18080/18

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 жовтня 2020 року м. Рівне Справа № 569/18080/18 Провадження № 22-ц/4815/988/20 Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Шимківа С.С., суддів: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М., секретар судового засідання Тхоревський С.О., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 червня 2020 року (ухвалене у складі судді Тимощука О.Я.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутого майна,- в с т а н о в и в : Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та просить стягнути з нього на її користь 739 640,29 грн., як безпідставно набуте майно. В обгрунтування позову вказує, що відповідач по справі - ОСОБА_2 є її рідним братом. Між нею та відповідачем була досягнута усна домовленість щодо того, що вона надає кошти, а її брат ОСОБА_3 будує будинок в м. Рівне, який після завершення будівництва буде належати їм на праві спільної сумісної власності. На виконання цієї домовленості, нею в період з травня 2014 року по вересень 2016 року, було здійснено грошові перекази загальною сумою 26000 доларів США та 240 Євро. Отримувачем грошових переказів був відповідач ОСОБА_2 .. Вважає, що ці кошти були набуті відповідачем без достатньої правової підстави, адже між нею та ним не було укладено правочину в письмовій формі про сумісну діяльність щодо будівництва спільного будинку. Відповідно дані кошти він набув безпідставно. При цьому позивач посилається на положення ст. 1212 та ч. 1 ст. 526 ЦК України. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 24 червня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутого майна задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 691 802 грн. 80 коп., що еквівалентно станом на 24 червня 2020 року згідно курсу НБУ 26 000 доларів США та 7 229 грн. 45 коп., що еквівалентно станом на 24 червня 2020 року згідно курсу НБУ 240 євро, як безпідставно набуте майно. Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку. У поданій апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, оскільки позов заявлений про повернення безпідставно набутого майна посилаючись на норми закону, які регламентують спільну діяльність. Вважає, що законодавець розмежовує поняття майна та грошових коштів, а тому задовольнити заявлений позов є неможливим, оскільки відсутнє посилання на норму закону на підставі якої можна стягнути грошові кошти в якості безпідставно набутого майна. Стверджує, що обставини викладені в позові не відповідають дійсності, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами. Позивачем не надано суду письмового договору про створення спільної діяльності щодо будівництва нерухомого майна. Позивач стверджує про досягнення усної домовленості, проте такі договори на суму 25000-30000 доларів США виходять за межі дрібних побутових і мають укладатися в письмовій формі. Також покликається на відсутність банківських платіжних відомостей, які б підтверджували виплату йому грошових коштів. Пояснює, що позивач звернулася до їхнього батька ОСОБА_4 , до нього та їх сестри ОСОБА_5 з проханням позичити їй 50 000 доларів США для купівлі житла в м. Москва Російської Федерації та проведення ремонтних робіт. За домовленістю ОСОБА_5 продала належну їй квартиру у м. Рівне та передала для позивача 50 000 доларів США. Натомість, батько подарував для ОСОБА_5 будинковолодіння, що належало йому та померлій матері. ОСОБА_1 зобов`язувалася по мірі можливості повернути батькові грошові кошти в розмірі половини тих, що вона отримала від ОСОБА_5 .. На виконання даної домовленості і передавалися нею кошти. Заперечує щодо показів свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , оскільки свідками було зазначено, що про обставини спору, який виник між сторонами, їм стало відомо зі слів позивачки. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, апеляційний суд приходить до висновку про її задоволення, виходячи з наступного. Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 2014 року по 2016 рік здійснювалися грошові перекази на ім`я ОСОБА_2 . Перекази коштів були здійснені: 21.05.2014 року в сумі 3 000 доларів США, 22.05.2014 року в сумі 3 000 доларів США, 03.06.2014 року в сумі 3 000 доларів США, 10.06.2014 року в сумі 3 000 доларів США, 19.06.2014 року в сумі 3 000 доларів США, 29.08.2014 року в сумі 2 000 доларів США, 06.11.2014 року в сумі 3 000 доларів США, 19.12.2014 року в сумі 3 000 доларів США, 12.08.2015 року в сумі 3 000 доларів США, що вбачається із заяв фізичної особи на переказ грошових коштів Western Union. 30.09.2016 року в сумі 240 Євро, що вбачається із заяви фізичної особи на переказ грошових коштів «Золота корона». Отримувачем зазначених переказів було зазначено відповідача - ОСОБА_2 . В обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_1 стверджує, що в неї була усна домовленість з ОСОБА_2 щодо будівництва будинку, згідно якої, вона надає кошти на будівництво, а відповідач буде займатись будівництвом, виготовленням технічної документації, реєстрацією права власності на будинок на них двох. Також сторони погодили, що строк будівництва будинку - 5 років. Взяті на себе зобов`язання за усною домовленістю вона виконала та надала відповідачу кошти на будівництво, проте, відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання і не зареєстрував будинок на їх двох. Вважає, що оскільки між нею та відповідачем не було укладено в письмовій формі договору про сумісну діяльність щодо будівництва спільного будинку, то відповідач набув гроші без достатньої правової підстави, а тому на підставі ст. 1212 ЦК України зобов`язаний їх повернути. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що свої зобов`язання за домовленістю щодо надання коштів ОСОБА_1 виконала. У той же час, як вбачається з наявної в матеріалах справи інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , зареєстроване за ОСОБА_2 . Відповідач свої зобов`язання за домовленістю з ОСОБА_1 не виконав, а тому кошти отримані ним від останньої є такими, що отримані безпідставно та підлягають поверненню. З такими висновками колегія суддів погодитися не може. Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Згідно ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобовязана повернути потерпілому це майно. Особа зобовязана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобовязанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усна домовленість, про наявність якої стверджує позивач, містить ознаки договору про спільну діяльність. Статтею 1130, 1131 ЦК України визначено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Судом встановлено, що договір про спільну діяльність між сторонами в письмовій формі не укладався. Статтею 218 ЦК України встановлені правові наслідки недодержання вимоги щодо письмової форми правочину, а саме: ч. 1 - Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків; ч. 2 - Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним. Таким чином, недодержання сторонами письмової форми договору про спільну діяльність не свідчить про те, що він не є укладеним чи недійсним. Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання, а в даному випадку виконання усної домовленості, не може вважатися безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Згідно правового висновку Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122 цс 14, стаття 1212 ЦК України застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому. Позивачка ж сама доводить про наявність в неї з відповідачем договірного зобов`язання, яке останнім було порушене. Доводи та мотиви позовної заяви побудовані на неналежному виконанні відповідачем зобов`язань за усною домовленістю, яка фактично являється договором про спільну діяльність. При цьому, позивач посилається на положення Цивільного кодексу України, які регулюють умови виконання зобов`язання. Такі обґрунтування позову підтверджують факт набуття відповідачем коштів за існування достатніх правових підстав, що в свою чергу виключає можливість застосування ст. 1212 ЦК України та задоволення позову з підстав та мотивів, які викладені в ньому. З іншими позовними вимогами ОСОБА_1 не зверталася. Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх безпідставністю. Судові витрати за розгляд справи апеляційним судом покласти на позивача. Керуючись ст.ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 червня 2020 року скасувати. В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутого майна відмовити за безпідставністю. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений ним при поданні апеляційної скарги судовий збір в розмірі 11094 грн. 60 коп.. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Повний текст постанови виготовлений 13 жовтня 2020 року. Головуючий-суддя Шимків С.С. Судді: Гордійчук С.О. Ковальчук Н.М.