Постанова 4820 № 671/969/18

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 671/969/18 Провадження № 22-ц/4820/1504/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 жовтня 2020 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П`єнти І.В. (суддя-доповідач), Спірідонової Т.В., Талалай О.І. розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу № 671/969/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 01 серпня 2018 року (суддя Бабій О.М.) у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд в с т а н о в и в: У травні 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову зазначалось, що відповідно до укладеного договору № б/н від 15.10.2009 ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 7700 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. В порушення норм чинного законодавства та умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконувала, у зв`язку з чим станом на 03.05.2018 виникла заборгованість за кредитним договором у сумі 75620,24 грн, з яких: 5718,59 грн заборгованість за кредитом, 62423,40 грн заборгованість по процентах за користування кредитом, 3401,10 грн заборгованість за пенею та комісією, 500,00 грн штраф (фіксована частина), 3577,15 грн штраф (процентна складова). Враховуючи наведене, позивач просив суд стягнути з відповідача 75620,24 грн заборгованості за кредитом та сплачений судовий збір. Заочним рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 01 серпня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 15.10.2009 в розмірі 71543 грн 09 коп (5718,59 грн заборгованість за кредитом, 62423,40 грн заборгованість по процентах за користування кредитом, 3401,10 грн. заборгованість за пенею та комісією). Стягнуто на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» з ОСОБА_1 1667 грн 03 коп судового збору. Ухвалою Волочиського районного суду Хмельницької області від 13 липня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення в справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено. Не погоджуючись з вказаним вище рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову за пропуском строку для звернення до суду. Посилається на порушення судом норм процесуального права. Вказує, що не була повідомлена належним чином про дату, час і місце судового розгляду. Зазначає, що справу було розглянуто за її відсутності, а тому відповідач була позбавлена можливості подати відзив на позовну заяву, приймати участь у розгляді справи та заявляти відповідні клопотання. Крім того, як зазначає апелянт, позивачем при зверненні до суду з даним позовом було пропущено строк позовної давності. АТ КБ «ПриватБанк» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. За змістом апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості по штрафах відповідачем не оскаржується, а тому апеляційним судом, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, не переглядається. Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції правильно встановлено, що 15.10.2009 між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, відповідно до якого відповідач отримала кредит у розмірі 7700 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку (а.с. 8). З якої вбачається, що відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, становить між нею та банком договір про надання банківських послуг. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 станом на 03.05.2018 становить 75620,24 грн, з яких: 5718,59 грн заборгованість за кредитом, 62423,40 грн заборгованість по процентах за користування кредитом, 3401,10 грн заборгованість за пенею та комісією, 500,00 грн штраф (фіксована частина), 3577,15 грн штраф (процентна складова), що підтверджується розрахунком ПАТ КБ «ПриватБанк» за договором № б/н від 15.10.2009. Задовольняючи частково позов про стягнення заборгованості за кредитом, процентів, пені та комісії, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконувала свої зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість. Проте, такий висновок суду не в повній мірі відповідає обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статтей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина 1 статті 634 ЦК України). У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. В силу статті 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. З огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України). За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою і другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Таким чином, надані Банком Умови та Правила надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем договору, оскільки не підписаний ним. Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання Банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у справі - в анкеті-заяві позичальника або довідці, які безпосередньо підписані останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття ним запропонованих умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. При застосуванні до спірних правовідносин наведених норм права, суд відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, враховує висновок щодо застосування відповідних норм права, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Позивач пред`явив вимоги про стягнення заборгованості за договором, у тому числі, крім тіла кредиту, складових його повної вартості, зокрема заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами, комісії та штрафів. На обґрунтування права вимоги в цій частині, в тому числі щодо розміру і порядку нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, надав копію довідки про умови кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка Універсальна» 55 днів пільгового періоду, яка підписана позичальником (а.с. 9), з якої вбачається, що в ній зазначені пільговий період користування коштами, базова процентна ставка в місяць 2,5 %; розмір щомісячних платежів (що включають плату за використання кредитних коштів у звітному періоді) 7 % від заборгованості, але не менше 50 грн і не більше залишку заборгованості; термін внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості базова процентна ставка за договором/30+1 % заборгованості, але не менше 30 грн в місяць, та штрафи при порушенні строків платежів 500 грн + 5 % від суми заборгованості по кредитному ліміту з врахуванням нарахованих та прострочених процентів. З такими умовами була ознайомлена і погодилась відповідач. При цьому, погоджені сторонами умови договору щодо строків повернення кредиту відсутні. З урахуванням того, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, не сплачені передбачені умовами кредитування проценти, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, відповідно до якої якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а тому позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, сплати визначених сторонами у договорі процентів. А тому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5718 грн 59 коп. Доводи апеляційної скарги висновків суду в цій частині не спростовують. Разом з тим, із розрахунку представника позивача, викладеного у письмовому поясненні до апеляційного суду вбачається, що заборгованість за процентами за користування кредитом станом на 01.04.2014 складає 752,80 грн, за період з 01.09.2014 по 10.09.2014 749,17 грн, за період з 10.09.2014 по 18.09.2014 668,99 грн, за період з 18.09.2014 по 08.10.2014 527,36 грн, за період з 08.10.2014 по 07.11.2014 0 грн, за період з 07.11.2014 по 12.01.2015 193,04 грн, за період з 12.01.2015 по 17.01.2015 0 грн, за період з 17.01.2015 по 20.03.2015 107,07 грн, за період з 20.03.2015 по 07.04.2015 0 грн, за період з 07.04.2015 по 28.04.2015 90,23 грн, за період з 28.04.2015 по 26.05.2015 0 грн, за період з 26.05.2015 по 27.05.2015 1,27 грн, за період з 27.05.2015 по 28.05.2015 0 грн. Отже, період з 28.05.2015 по 03.05.2018 становить 1071 день, за цей період нараховано 4804,18 грн (30/360*1071*5382,84/100). Таким чином, загальна заборгованість відповідача за процентами становить 4804 грн 18 коп, яка підлягає стягненню на користь позивача. Відповідно, рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за відсотками підлягає зміні. З огляду на викладене, суд першої інстанції необґрунтовано стягнув заборгованість за відсотками у розмірі 62423,40 грн із розрахунку 34,80% річних, 43,20 % річних, оскільки такі не передбачені укладеним між сторонами договором. І з цього приводу, є підставними доводи апеляційної скарги. Крім того, стягнення комісії в розмірі 3401,10 грн не відповідає умовам кредитування, а Умови та Правила надання банківських послуг не можуть вважатися складовою кредитного договору, а тому нарахування банком комісії є безпідставним. А тому, позовні вимоги банку про стягнення з відповідача комісії в розмірі 3401,10 грн задоволенню не підлягають. При цьому, вказана сума не заявлена позивачем як заборгованість по пені, з огляду на те, що у розрахунку банку вказана сума зазначена як комісія (а.с. 7). А тому, рішення суду першої інстанції в частині задоволення цих позовних вимог підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо пропуску банком позовної давності, оскільки відсутні погоджені сторонами умови договору щодо строків повернення кредиту. Не заслуговують на увагу посилання в апеляційні скарзі щодо неналежного повідомлення відповідача про слухання справи в суді першої інстанції, оскільки відповідач відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства була повідомлена про день, місце і час слухання справи, і днем вручення їй судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою її місця проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку на час слухання справи (ч.ч. 7, 8 ст. 128 ЦПК України) (а.с. 35). Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом. На підставі ч. 1 і ч. 13 ст. 141 ЦПК України рішення в частині вирішення питання про судовий збір підлягає зміні. Пропорційно розміру задоволених позовних вимог (13,92%) зменшенню підлягає стягнутий з ОСОБА_1 на користь позивача судовий збір за подання позовної заяви до 245,27 грн. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 01 серпня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості по відсотках змінити, зменшивши суму до 4804 грн 18 коп. Заочне рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 01 серпня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості по комісії в розмірі 3401,10 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Заочне рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 01 серпня 2018 року змінити, визначивши загальну суму заборгованості за кредитним договором б/н від 15.10.2009 станом на 03.05.2018, яка стягнута з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк», в розмірі 10 522 грн 77 коп. Заочне рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 01 серпня 2018 року в частині вирішення питання про судовий збір змінити, зменшивши стягнуту з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» суму судового збору до 245 грн 27 коп. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 16 жовтня 2020 року. Суддя-доповідач І.В. П`єнта Судді: Т.В. Спірідонова О.І. Талалай