Постанова Запорізький апеляційний суд № 319/14/20

Дата документу 19.10.2020 Справа № 319/14/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №319/14/20 Головуючий у 1 інстанції: Мальований В.О. Провадження № 22-ц/807/2809/20 Суддя-доповідач: Дашковська А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «19» жовтня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Дашковської А.В., суддів: Кримської О.М., Кочеткової І.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу з апеляційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області на рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 30 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області про відшкодування витрат на проведення лікування внаслідок професійного захворювання, ВСТАНОВИВ: В січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області про відшкодування витрат на проведення лікування внаслідок професійного захворювання. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 15 червня 2018 року при виконанні трудових обов`язків з ним стався нещасний випадок на виробництві, що підтверджується актом № 1 від 03 серпня 2018 року про нещасний випадок на виробництві за формою Н-1. Внаслідок нещасного випадку на виробництві йому було заподіяне каліцтво у вигляді відкритого осколкового перелому зовнішнього надвиростку лівої плечової кістки, внутрішньосуглобовий осколковий перелом проксимального метаепіфізу ліктьової кістки з вивихом передпліччя, забійна рана нижньої щелепи. Він втратив професійну працездатність та став інвалідом. За висновком МСЕК від 27 вересня 2018 року при первинному огляді йому встановлена друга група інвалідності та втрата професійної працездатності в розмірі 80% до 01 жовтня 2019 року. Довідкою МСЕК від 01 жовтня 2019 року, при повторному огляді, йому підтверджена ступінь втрати працездатності у розмірі 60% до 01 жовтня 2021 року та встановлено третю групу інвалідності. Він був змушений знаходити більш ефективне лікування, яке б дало йому змогу в подальшому вести активне життя, та звернувся до ДУ «Інститут Травматології та ортопедії Національної академії медичних наук України», де йому було проведено ряд оперативних втручань та післяопераційне реабілітаційне лікування з 17 серпня 2018 року по 30 серпня 2018 року, з 19 жовтня 2018 року по 11 листопада 2018 року, з 10 грудня 2018 року по 29 грудня 2018 року. На оперативне втручання та післяопераційне реабілітаційне лікування за вказані вище періоди ним було витрачено 58 680,00 грн., з яких: 12 750,00 грн., що підтверджується рахунком на оплату №54 від 23 серпня 2018року та квитанцією про оплату товару/послуги від 25 жовтня 2018року, 28 310,00 грн., що підтверджується рахунком на оплату №334 від 18 грудня 2018 року та квитанцією про оплату товару/послуги від 22 грудня 2018року, 17 620,00 грн., що підтверджується рахунком на оплату №334 від 12 листопада 2018 року та квитанцією про оплату товару/послуги від 22 листопада 2018 року. 21 січня 2019 року він подав до Більмацького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області заяву з повним пакетом документів щодо відшкодування витрат понесених на операції та лікування внаслідок професійного захворювання. Проте йому було відмовлено у відшкодуванні витрачених коштів на лікування в повному обсязі листом №106 від 29 січня 2019року. Наведені в листі №106 від 29 січня 2019року підстави відмови у відшкодуванні витрачених коштів на лікування, не відповідають підставам, визначеним Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». На підставі зазначеного просив стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області на його користь понесені витрати на проведення оперативного втручання та післяопераційного реабілітаційного лікування полі структурної травми лівої верхньої кінцівки у розмірі 58680 грн., судові витрати покласти на відповідача. Рішенням Куйбишевського районного суду Запорізької області від 30 червня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 58 680 грн. в рахунок відшкодування понесених витрат на лікування внаслідок професійного захворювання та 4 750 грн. відшкодування витрат на професійну правничу допомогу , а всього 63 430 грн. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області на користь держави судовий збір в розмірі 2102 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій посилалось на те, що використання сету стерильного одноразового PRP (для отримання збагаченої тромбоцитами плазми) не передбачено документами, які регламентують клінічні аспекти надання медичної допомоги за спеціальністю «Ортопедія і травматологія», у жодному документи не вказано, що входить до такого набору, індивідуальний набор для ліпофілінгу та пластики нерва був придбаний після лікування, у відповіді заступника головного лікаря ДУ «Інституту травматології та ортопедії Національної академії медичних наук України» зазначено інший склад набору, аніж в видатковій накладній, згідно з наданою видатковою накладною позивачем було придбано фіксатор екстра кортикальний для металоостеосинтезу та насадки резекційної для дебрідменту суглоба, проте з листа ДУ «Інституту травматології та ортопедії Національної академії медичних наук України» під час операції 13 грудня 2018 року був використаний лише фіксатор, судом порушено норми процесуального права, договір про надання правової допомоги позивачу не містить домовленості щодо валюти гонорару, існують сумніви щодо надання позивачу зазначених в акті послуг. Просило скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що ним були надані належні докази понесених витрат, дії відповідача спрямовані на уникнення сплати, судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги клопотання відповідача про чергове відкладення розгляду справи, відповідач не скористався своїм правом приймати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, він та його представник мають право вільно встановлювати розмір гонорару в договорі. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 17 серпня 2020 року апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито, та ухвалою Запорізького апеляційного суду від 09 жовтня 2020 року справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходів з доведеності позовних вимог. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Матеріалами справи підтверджено, що 15 червня 2018 року за наслідками проведення розслідування причин виникнення нещасного випадку у позивача, діагноз згідно листком непрацездатності - відкритий осколковий перелом зовнішнього надвиростку лівої плечової кістки, внутрішньосуглобовий осколковий перелом проксимального метаепіфізу ліктьової кістки з вивихом передпліччя, забійна рана нижньої щелепи, складено Акт №1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом ( а.с.5-7). Згідно з висновком МСЕК від 27 вересня 2018 року ОСОБА_1 встановлено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 80%, визнано людиною з інвалідністю другої групи та визначено потребу у амбулаторному, стаціонарному лікуванні, в т.ч. операційному, у травматолога, невролога, санаторно-курортне лікування при наявності Ф070, протезування зубів 21/12. Встановлено дату переогляду 01 жовтня 2019 року (а.с.8) 01 жовтня 2019 року після переогляду ОСОБА_1 встановлено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 60%, визнано людиною з інвалідністю третьої групи та визначено потребу у амбулаторному, стаціонарному лікуванні у травматолога, в т.ч. у операційному, у невролога, санаторно-курортне лікування, протезування зубів 21/12. Встановлено дату переогляду 01 жовтня 2021 року (а.с.9). ОСОБА_1 для лікування звернувся до ДУ «Інститут травматології та ортопедії Національної академії медичних наук України», де йому було проведено ряд оперативних втручань та післяопераційне реабілітаційне лікування з 17 серпня 2018 року по 30 серпня 2018 року, з 19 жовтня 2018 року по 11 листопада 2018 року, з 10 грудня 2018 року по 29 грудня 2018 року. На підтвердження витрат на оперативне втручання та післяопераційне реабілітаційне лікування за вказані вище періоди в сумі 58680,00 грн. позивачем було надано: рахунок на оплату №54 від 23 серпня 2018року та квитанцію про оплату товару/послуги від 25 жовтня 2018року на суму 12 750,00 грн.; рахунок на оплату №334 від 18 грудня 2018 року та квитанцію про оплату товару/послуги від 22 грудня 2018року на суму 28 310,00 грн.; рахунок на оплату №334 від 12 листопада 2018 року та квитанція про оплату товару/послуги від 22 листопада 2018 року на суму 17 620,00 грн. ( а.с. 13, 14, 16). 21 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Більмацького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області з заявою з пакетом документів щодо відшкодування витрат понесених на операції та лікування внаслідок професійного захворювання (а.с.19). Листом № 106 від 29 січня 2018 року ОСОБА_1 у відшкодуванні витрачених коштів на лікування було відмовлено з тих підстав, що проведення процедури з використанням індивідуального стерильного набору для отримання збагаченої тромбоцитами плазми, не передбачене документами, які регламентують клінічні аспекти надання медичної допомоги за спеціальністю «Ортопедія і травматологія», затвердженими наказами МОЗ України. Інформація про призначення та проведення такої процедури ОСОБА_1 у наданих медичних документах відсутня (а.с.20). Матеріали справи містять відповідь ДУ «Інститут Травматології та ортопедії Національної академії медичних наук України» вих.№68 від 06 березня 2020 року, відповідно до якого індивідуальний стерильний набір для отримання збагаченої тромбоцитами плазми був використаний під час оперативного втручання 22 серпня 2018 року в період госпіталізації з 17 серпня 2018 року по 30 серпня 2018 року, набір індивідуальний для ліпофілінгу та пластики нерву був використаний під час оперативного втручання 06 листопада 2018 року в період госпіталізації з 19 серпня 2018 року по 16 листопада 2018 року, фіксатор екстракортикальний для фіксації уламків ліктьової кістки - був використаний під час оперативного втручання 13 грудня 2018 року в період госпіталізації з 10 грудня 2018 року по 29 грудня 2018 року (а.с.56). Також судом першої інстанції встановлено, що згідно з описом операції (за формою первинної документації № 008/о «Журнал запису оперативних втручань в стаціонарі», затвердженій наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 лютого 2012 року № 110), ОСОБА_1 22 серпня 2018 року (медична карта стаціонарного хворого № 553866) було проведено демонтаж стержневого апарата зовнішньої фіксації з лівої верхньої кінцівки; дебрідмент, заміщення дефекту шкіри тильної поверхні лівого передпліччя ротаційним клаптем. В ході операції було, зокрема, введено збагачену тромбоцитами плазму по краям транспонованого клаптя ( а.с.57). Відповідно до опису операції (за формою первинної документації № 008/о «Журнал запису оперативних втручань в стаціонарі», затвердженій наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 лютого 2012 року № 110), ОСОБА_1 06 листопада 2018 року (медична карта стаціонарного хворого № 553866) було проведено: захищений шов лівого ліктьового нерва (невротизація ліктьового нерва серединним 2-ма нервовими аутотрансплантатами-вставками); видалення нориці ділянки лівого ліктьового суглоба; забір аутотрансплантата n.suralis з правої гомілки. В ході операції було, зокрема, проведено ліпофілінг зони захищеного шва нерва (а.с.58). Також, згідно з описом операції (за формою первинної документації № 008/о «Журнал запису оперативних втручань в стаціонарі», затвердженій наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 лютого 2012 року № 110), ОСОБА_1 13 грудня 2018 року (медична карта стаціонарного хворого № 553866) було проведено: ревізія ділянки ушкодження, відкрита репозиція, металоостеосинтез проксимального епіметафіза лівої ліктьової кістки, з кістковою аутопластикою з крила клубової кістки; резекція голівки лівої променевої кістки; забір кортикально-спонгіозного аутотрансплантата з крила правої клубової кістки. В ході операції було, зокрема, проведено відкриту репозицію фрагментів ліктьової кістки з провізорною фіксацією спицями та серкляжем; остаточна фіксація накладною пластиною та гвинтами, з кістковою аутопластикою дефекту кісткової тканини, що утворився (додаткова фіксація кісткового аутотрансплантата двома малеолярними гвинтами) ( а.с.59). Окрім того, відповідна інформація міститься у виписних епікризах з історії хвороби стаціонарного хворого № 553866 ОСОБА_1 від 30 серпня 2018 року, 16 листопада 2018 року та 29 грудня 2018 року. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За приписами ст. 6 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Фонд соціального страхування України є цільовим страховим фондом. Відповідно до статті 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що передбачає кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров`я. За приписами ч.3. ст. 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» Фонд соціального страхування України фінансує витрати на медичну та соціальну допомогу, у тому числі на додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний, постійний сторонній догляд, побутове обслуговування, протезування, медичну реабілітацію, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо, якщо потребу в них визначено висновками МСЕК та індивідуальною програмою реабілітації особи з інвалідністю (у разі її складення). Механізм організації цілеспрямованого, своєчасного та ефективного лікування потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, їх медичної реабілітації, а також забезпечення лікарськими засобами та виробами медичного призначення, виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування України визначається у Положенні про організацію лікування, медичної реабілітації та забезпечення потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання лікарськими засобами та виробами медичного призначення, затвердженого постановою Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 09.06.2010 № 18 (далі Положення) . Частиною 2 розділу 1 Положення передбачено, що фінансування витрат на лікування потерпілих, їх медичну реабілітацію, забезпечення лікарськими засобами, виробами медичного призначення здійснюється за прямими наслідками страхового випадку виконавчою дирекцією Фонду, робочими органами виконавчої дирекції Фонду відповідно до укладених договорів із аптечними закладами (постачальниками, виробниками), санаторно-курортними, реабілітаційними закладами (відділеннями), закладами охорони здоров`я державної та/або комунальної форм власності за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. У разі якщо заклади охорони здоров`я державної та/або комунальної форм власності, з якими укладено договори, не в змозі самостійно забезпечити цілеспрямоване та ефективне лікування потерпілих, укладення договорів здійснюється із закладами охорони здоров`я іншої форми власності. Згідно з ч. 3 розділу 1 Положення прямими наслідками страхового випадку вважається, ушкодження здоров`я, спричинене нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, яке за певних умов становить найбільшу загрозу для життя, здоров`я, працездатності особи і потребує першочергових лікувальних заходів, є причиною звернення по медичну допомогу, а також нові прояви ушкодження здоров`я, що пов`язані з основним патологічним процесом (ускладненням). Відповідно до ч.1 розділу 3 Положення підставою для фінансування витрат на лікування потерпілих, їх медичну реабілітацію є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування хронічного професійного захворювання за формами, наведеними у додатках до Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, висновок МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності та потребу потерпілого у такій допомозі. Під час тимчасової непрацездатності до встановлення МСЕК ступеня втрати професійної працездатності у відсотках або одужання підставою для фінансування витрат на надання медичної допомоги в амбулаторних та стаціонарних умовах, медичної реабілітації потерпілих є висновок ЛКК закладу охорони здоров`я. За приписами ч. 12 розділу 3 Положення заклади охорони здоров`я, у тому числі санаторно-курортні, реабілітаційні заклади (відділення), що надають медичну допомогу потерпілим: ведуть окремий облік витрат, витрачених на лікування потерпілого, і надають робочим органам виконавчої дирекції Фонду рахунки для сплати та інші документи відповідно до укладених договорів; за результатами наданої медичної допомоги, реабілітаційних заходів надають робочим органам виконавчої дирекції Фонду виписку із медичної карти стаціонарного хворого; відповідають за шкоду, заподіяну застрахованим особам або Фонду соціального страхування внаслідок фальсифікації даних про обсяги та якість наданих послуг. Як зазначено у ч. 5 розділу 2 Положення фінансуванню підлягають витрати у разі надання потерпілим амбулаторно-поліклінічної медичної допомоги (у тому числі після надання стаціонарної допомоги, медичної реабілітації) у поліклініці, вдома, в денних стаціонарах згідно з переліком необхідних лікарських засобів, виробів медичного призначення, визначеним ЛКК закладу охорони здоров`я. Частиною 11 розділу 3 Положення передбачено, що виконавча дирекція Фонду та її робочі органи відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» здійснюють контроль за цільовим використанням коштів на лікування потерпілих, перевіряють відповідність їх первинній медичній документації, пред`явленим до сплати рахункам, відомостям про потерпілого, який отримав відповідне лікування, його терміни та обсяги. Згідно з п.1 ч.2 ст. 10 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 1105-XIV Фонд соціального страхування України зобов`язаний забезпечувати фінансування та виплачувати матеріальне забезпечення, страхові виплати і надавати соціальні послуги, передбачені цим Законом. Відповідно до ч.1 ст. 13 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» застраховані особи, серед іншого, мають право на отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом; послуги медичної реабілітації; послуги соціальної реабілітації, включаючи придбання автомобіля, протезів, допомогу у веденні домашнього господарства, що надаються відповідно до законодавства; оскарження дії страховика, страхувальника-роботодавця щодо надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг; судовий захист своїх прав. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» Фонд соціального страхування України фінансує витрати на медичну та соціальну допомогу, у тому числі на додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний, постійний сторонній догляд, побутове обслуговування, протезування, медичну реабілітацію, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо, якщо потребу в них визначено висновками МСЕК та індивідуальною програмою реабілітації інваліда (у разі її складення). Фонд організовує цілеспрямоване та ефективне лікування потерпілого у власних спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах або на договірній основі в інших лікувально-профілактичних закладах з метою якнайшвидшого відновлення здоров`я застрахованого. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки висновками МСЕК від 27 вересня 2018 року та 01 жовтня 2021 року встановлено потребу у амбулаторному, стаціонарному лікуванні, в тому числі операційному, у травматолога, невролога, санаторно-курортному лікуванні, протезування зубів 21/12, згідно з виписними епікризами від 30 серпня 2018 року, 16 листопада 2018 року та 29 грудня 2018 року ОСОБА_1 проведено операційні втручання, позивач має право на фінансування витрат на лікування і медичну реабілітацію. Витрати позивача на лікування на суму 58 680 грн. підтверджено рахунками на оплату №54 від 23 серпня 2018 року, квитанцією про оплату товару/послуги від 25 жовтня 2018 року, рахунком на оплату №334 від 18 грудня 2018 року, квитанцією про оплату товару/послуги від 22 грудня 2018 року, рахунком на оплату №334 від 12 листопада 2018 року, квитанцією про оплату товару/послуги від 22 листопада 2018 року. Посилання Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області в апеляційній скарзі на недоведеність застосування сету стерильного одноразового PRP (для отримання збагаченої тромбоцитами плазми), індивідуального набору для ліпофілінгу та пластики нерва, насадок резекційної для дебрідменту суглоба, є неприйнятними, оскільки їх застосування підтверджено відповідями ДУ «Інститут Травматології та ортопедії Національної академії медичних наук України» №338 від 13 вересня 2019 року та №68 від 06 березня 2020 року. Доводи щодо використання процедур, які не передбачені документами, які регламентують клінічні аспекти надання медичної допомоги за спеціальністю «Ортопедія і травматологія», не заслуговують на увагу, оскільки є недопустимим перекладання на особу негативних наслідків сумнівів відповідача щодо надання лікувальним закладом належного лікування. Посилання в апеляційній скарзі на ненадання інформації щодо складових наборів не заслуговують на увагу, оскільки відповідачем не зазначено, яким саме нормативно-правовим актом зобов`язано особу надавати такий перелік складових медичного виробу, який являє собою набір, та надавати детальну інформацію про те, які складові виробу (набору) були використані, а які ні. Окрім того, колегія суддів приймає до уваги, що ціна медичного виробу складає вартість набору в цілому, а не окремих його частин, і медичний виріб, як набір, придбається в цілому, а не вибірково, окремими частинами/складовими. Крім того, колегія суддів погоджується з оцінкою суду першої інстанції заяви Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області про відкладення розгляду справи. Відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, послання на наявну на час звернення із заявою необхідність отримання додаткових документів не підтверджено належними доказами. Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як передбачено ст.ст. 76,77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до ст.ст. 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Частиною 1 ст. 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Згідно із ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані, зокрема: договір про надання правничої (правової) допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, тощо); документи, що підтверджують оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження, тощо), а також документи на підтвердження надання адвокатом та отримання клієнтом професійної правничої допомоги (акт приймання-передачі), із детальним описом вчинених ним відповідних дій (не тільки щодо участі в судових засіданнях, а інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі, зокрема, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів тощо) Зазначені витрати позивача мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. За приписами ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Судом першої інстанції правильно встановлено доведеність надання ОСОБА_1 правничої допомоги адвокатом Єрмоленко Л.В. в розмірі 4750 грн. на підставі договору про надання правової (професійної правничої) допомоги №185/14/18 від 26 березня 2019 року, акту прийому-передачі наданих послуг від 14 травня 2020 року, квитанції до прибуткового касового ордера №б/н від 14 травня 2020 року (а.с.77-80). Відповідно до наданої квитанції позивач поніс витрати на правничу допомогу в розмірі 4750 грн., а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача зазначеної суми, яка є спів мірною із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони. Доводи апеляційної скарги щодо існування сумнівів щодо обсягу наданих позивачем послуг не підтверджені належними доказами, а отже є припущеннями. Посилання Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області на відсутність домовленості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо валюти гонорару спростовуються змістом п. 5.1 договору про надання правової (професійної правничої) допомоги №185/14/18 від 26 березня 2019 року, з якого вбачається визначення розміру гонорару - 500 гривень за одну годину наданої допомоги, викладення вказаного пункту договору не припускає подвійного тлумачення. Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Інші наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області залишити без задоволення. Рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 30 червня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складений 19 жовтня 2020 року. Головуючий А.В. Дашковська Судді: О.М. Кримська І.В. Кочеткова