Постанова 4804 № 242/164/20

22-ц/804/2326/20 242/164/20 П О С Т А Н О В А Іменем України Єдиний унікальний номер 242/164/20 Номер провадження 22-ц/804/2326/20 13 жовтня 2020 року місто Маріуполь Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Лопатіної М.Ю. суддів Принцевської В.П., Мироненко І.П. за участю секретаря Сидельнікової А.В. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Збагачувальна фабрика «Вугільний енергетичний комплекс» розглянув у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Молчанова Наталія Володимирівна, на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 13 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Збагачувальна фабрика «Вугільний енергетичний комплекс» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,- В С Т А Н О В И В: У січні 2020 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Молчанова Н.В., звернулась до суду з вищезазначеною позовною заявою, в обґрунтування якої зазначила, що з 03 серпня 2018 року вона перебувала у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Збагачувальна фабрика «Вугільний енергетичний комплекс» (далі: ТОВ «Збагачувальна фабрика «Вугільний енергетичний комплекс»), де працювала лаборантом вуглехімічної лабораторії. 27 лютого 2019 року, на підставі ст.38 КЗпП України, вона була звільнена з підприємства. З огляду на те, що в день звільнення роботодавець не провів з нею повного розрахунку, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивачка просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі в сумі 14 376,52 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 55 915,00 грн. Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 13 березня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Молчанова Н.В., подала апеляційну скаргу та посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення не звернув уваги на те, що всупереч вимогам ст. 117 КЗпП України, оформивши звільнення позивачки та видавши їй трудову книжку, відповідач свій обов`язок із проведення з нею розрахунку не здійснив, а тому є підстави як для стягнення заборгованості по заробітній платі так і для застосування до відповідача відповідальності за затримку розрахунку при звільненні. При цьому відсутність фінансування та грошових коштів у підприємства, установи, організації не позбавляє його обов`язку з виплати належних працівникові грошових коштів та не звільняє від відповідальності за невиконання цього обов`язку. Крім того, посилання місцевого суду на те, що позивачкою не надано доказів на підтвердження позовних вимог стосовно стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку, не ґрунтується на законі і не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, враховуючи те, що підприємством інших доказів на підтвердження відсутності заборгованості із виплати заробітної плати не надано. При цьому місцевий суд не врахував, що відповідач ігнорує всі листи, звернення та не приймає кореспонденцію. Своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався. Представник позивачки адвокат Молчанова Н.В. у судовому засіданні апеляційного суду підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити. Представник відповідача у судове засідання апеляційної інстанції не з`явився, був повідомлений належним чином про дату, час і місце розгляду справи, клопотань до апеляційного суду не надавав, що у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи за його відсутність (а.с.75-76, 90-91, 123-124). Так, відповідно до ч. 10 ст. 128 ЦПК України судова повістка юридичній особі направляється за її місцезнаходженням або за місцезнаходженням її представництва, філії, якщо позов виник у зв`язку з їхньою діяльністю. Відповідно до вимог ч.ч.6, 7 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що загальна концепція справедливого судового розгляду, яка охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу (рішення від 23 червня 1993 року у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії», пункт 63), вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було проінформовано про цей факт (пункт 77 рішення від 04 березня 2014 року у справі «Діліпак та Каракайя проти Туреччини», заяви № 7942/05 та 24838/05). Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27 жовтня 1993 року у справах «Авотіньш проти Латвії», заява № 17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів», пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Разом з цим, суд у пункті 10 розділу II вказаного рішення зазначив, що національні суди мають бути переконаними, крім іншого, чи були заявники повідомлені про апеляційні скарги будь-яким іншим чином. Так, відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ТОВ «Збагачувальна фабрика «Вугільний енергетичний комплекс» є діючим підприємством, що не перебуває у процесі провадження у справі про банкрутство, санації чи припинення. Керівником товариства та його уповноваженою особою є ОСОБА_2 (згідно Статуту), а засновником та кінцевим бенефіціарним власником - ОСОБА_3 ( а.с. 165-169). 31 серпня 2020 року, 02 вересня 2020 року, 18 вересня 2020 року представники відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 особисто шляхом телефонограм повідомлялись про розгляд справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та їм надана інформація щодо сторін справи, предмету оскарження. ( а.с. 75-76, 85-86, 90-91, 118, 123-124). Процесуальні документи та судові повістки апеляційного суду за адресою місцезнаходження відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, повертались з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Крім того, позивачці була видана повістка та копія ухвали суду про витребування доказів від 02 вересня 2020 року для вручення відповідачу, від отримання яких, згідно відомостей ТОВ «Нова пошта», останній відмовився (а.с.158). За таких обставин, враховуючи, що відповідач обізнаний про розгляд даної справи у суді апеляційної інстанції, своїми процесуальними правами, зокрема, щодо подання доказів не скористався, судова колегія, враховуючи, що предметом спору є трудовий спір, сплив процесуальних строків, передбачених ст. 371 ЦПК України та малозначність справи, вважає, що розгляд справи за відсутності представника відповідача не буде порушувати процесуальні права підприємства. У свою чергу, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.(ч.4 ст. 12 ЦПК України) Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки, перевіривши матеріали справи, додатково надані докази, та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно п.п.1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення суду повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржене судове рішення не відповідає зазначеним вимогам закону. Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Збагачувальна фабрика «Вугільний енергетичний комплекс». З копії її трудової книжки вбачається, що наказом № 94 від 03 серпня 2018 року вона була прийнята на роботу в якості лаборанта вуглехімічної лабораторії, а наказом по підприємству від 27 лютого 2019 року за № 00042 , на підставі ст. 38 КЗпП України - звільнена (а.с. 8-12). Згідно розрахункових листів, виданих ТОВ «Збагачувальна фабрика «Вугільний енергетичний комплекс» позивачці, заборгованість підприємства по заробітній платі перед ОСОБА_1 на кінець лютого 2019 року складає 14376,52 грн (а.с 14). Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив недоведеності позивачкою існуючої перед нею заборгованості по заробітній платі. З такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна. Завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України). Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно вимог частини 1 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Згідно до частини 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.( ч.5 ст.12 ЦПК України) Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала з ТОВ «Збагачувальна фабрика «Вугільний енергетичний комплекс» у трудових відносинах. З копії трудової книжки позивачки вбачається, що наказом № 94 від 03 серпня 2018 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу на підприємство відповідача в якості лаборанта вуглехімічної лабораторії, а наказом за № 00042 від 27 лютого 2019 року, на підставі ст.38 КЗпП України, звільнена (а.с. 8-12). Відповідно до даних Головного управління ДПС у Донецькій області Державної податкової служби України, наданих на підставі відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків, ОСОБА_1 з 03 серпня 2018 року по 27 лютого 2019 року працювала в ТОВ «Збагачувальна фабрика «Вугільний енергетичний комплекс», де їй за цей період була нарахована заробітна плата: за 3 квартал 2018 року 7717, 44 грн, з них нараховано сума податку 1389, 14 грн, перераховано податків 514,05 грн, за 4 квартал 2018 року 19 543, 61 грн, з них нараховано сума податку 3517,85 грн, перераховано податків 2097,04 грн, за 1 квартал 2019 року - 8414,61 грн, з них нараховано податків 1514, 63 грн, перераховано податків 3810, 52 грн (а.с. 140) Аналогічні дані містяться у податкових розрахунках за формою № 1ДФ за третій, четвертий квартал 2018 року та перший квартал 2019 року в таблицях № 6, які підписані керівником юридичної особи ТОВ «Збагачувальна фабрика «Вугільний енергетичний комплекс». (а.с. 141-150). Відповідно до інформації, наданої Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Донецькій області, згідно облікової картки № НОМЕР_1 на ОСОБА_1 , розмір її заробітної плати, нарахованої ТОВ «Збагачувальна фабрика «Вугільний енергетичний комплекс» та яка зараховується при обчисленні пенсії складає: у серпні 2018 року 2855, 55 грн, у вересні 2018 року 4861,56 грн, у жовтні 2018 року 6788,64 грн, у листопаді 2018 року 5265, 57 грн, у грудні 2018 року 7489, 40 грн, у січні 2019 року 5968, 41 грн, у лютому 2019 року 2446, 20 грн, а усього 35 675,66 грн ( а.с.131-132). За таких обставин, апеляційним судом достовірно встановлено, що позивачка перебувала в трудових відносинах з відповідачем, де працювала з 03 серпня 2018 року по 27 лютого 2019 року та їй нарахована заробітна плата за цей період у загальному розмірі 35 675, 66 грн. Згідно наданих позивачкою розрахункових листів за період з грудня 2018 року по лютий 2019 року, борг ТОВ «Збагачувальна фабрика «Вугільний енергетичний комплекс» перед ОСОБА_1 на кінець лютого 2019 року складає 14 376, 52 грн ( а.с.14). З наданої представником позивачки ОСОБА_4 виписки по картковому банківському рахунку ОСОБА_1 за період з листопада 2018 року по грудень 2018 року станом на 02 вересня 2020 року, вбачається, що остання за даний період отримала заробітну плату в ТОВ «Збагачувальна фабрика «Вугільний енергетичний комплекс»: в листопаді 2018 року - за серпень 2018 року у сумі 298,98 грн, за вересень 13,56 грн, в грудні 2018 року - за жовтень 2018 року у сумі 1585 грн, 1436 грн та 1149 грн, всього 4482, 54 грн (а.с. 100-101). Дана виписка по рахунку підтверджує, що після звільнення, заробітну плату позивачці відповідач не перераховував. Як вбачається з позовної заяви, позивачка вказує, що заборгованість по її заробітній платі становить 14 376, 52 грн, що відповідачем не спростоване, отже її позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по заробітній платі є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі. Разом з цим, звертаючись до суду з вказаним позовом, позивачка просила суд стягнути з підприємства середній заробіток за час затримки розрахунку по заробітній платі за період з 28 лютого 2019 року по 03 січня 2020 року у розмірі 55 519 грн. Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. У трудових правовідносинах працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом з тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року погодилася з таким висновком суду у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період прострочення заборгованості. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково та таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), зокрема, п.

89. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного суду від 09 вересня 2020 року, справа №161/11565/1(провадження № 61-729св20), від 10 вересня 2020 року, справа № 607/14495/16-ц (провадження № 61-15851св19), від 21 вересня 2020 року, справа № 225/5266/18 (провадження № 61-7884св19) Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок). Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період. Відповідно до довідки від 23 вересня 2020 року Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області та даних Головного управління ДПС у Донецькій області Державної податкової служби України від 01 жовтня 2020 року розмір заробітної плати ОСОБА_1 , нарахованої ТОВ «Збагачувальна фабрика «Вугільний енергетичний комплекс» та з якого підприємством сплачені податки у грудні 2018 року складає 7489,40 грн, у січні 2019 року 5968,41 грн. Отже, середньоденна заробітна плата позивачки складає 320, 42 грн, виходячи з наступного розрахунку: (7489,40 грн + 5968,41 грн) : 42 робочі дні (21+21). Проте, суд обмежений розміром середньоденної заробітної плати, яку вказала позивачка у позовній заяві у розмірі 265 грн, тому для розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі колегія суддів бере вказаний середньоденний заробіток. Період затримки розрахунку відповідачем з позивачкою по заробітній платі за період з 28 лютого 2019 року по 03 січня 2020 року ( в межах заявлених вимог) складає 211 днів та середній заробіток за час затримки розрахунку по заробітній платі дорівнює 55 915 грн. (211 днів х 265 грн). Разом з тим, колегія суддів приймає до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц щодо можливості зменшення розміру відшкодування передбаченого статтею 117 КЗпП України, та вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування, з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, позивачка звільнена з ТОВ «Збагачувальна фабрика «Вугільний енергетичний комплекс» 27 лютого 2019 року, а до суду за захистом своїх трудових прав щодо стягнення заробітної плати звернулась 15 січня 2020 року, тобто майже через 11 місяців.( а.с.1) Колегія суддів враховує, що заборгованість із невиплаченої заробітної плати в сумі 14 376, 52 грн є значно меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивачки за час затримки її виплати при звільненні (55 915 грн). У трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Суд зазначає, що обсяг відповідальності відповідача не відповідає принципу співмірності із допущеним ним правопорушенням щодо недоплати позивачці заробітної плати у розмір 14 376, 52 грн. Колегія суддів вважає, що стягнення з відповідача значної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 55 915 грн є несправедливим та може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, за обставин цієї справи колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачки виплат у сумі 14 376, 52 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивачки, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити. Тому позовні вимоги про стягнення за статтею 117 КЗпП за час затримки розрахунку при звільненні позивачки відшкодування, підлягають задоволенню частково у сумі 14 376, 52 грн. За таких обставин, судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким підлягає до стягнення на користь позивачки з відповідача заборгованість із заробітній платі у розмірі 14 376, 52 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку виплати заробітної плати при звільненні у розмірі 14 376, 52 грн. Що стосується судових витрат. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З урахуванням наведеного з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у сумі 840 гривень 80 копійок та подання апеляційної скарги у сумі 324 гривні 13 копійок, всього 1164 гривні 93 копійки, пропорційно розміру задоволених позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку, що дорівнює 25, 7 % від сплаченого позивачкою судового збору, виходячи з розрахунку ( 1261 гривня 20 копійок х 25,7 % х 100 %). Крім того, з відповідача в дохід держави необхідно стягнути судовий збір за подання позовної заяви та подання апеляційної скарги в загальній сумі 1681 гривні 60 копійок. Керуючись ст. ст. 367, 374,375, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Молчанова Наталія Володимирівна, задовольнити частково. Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 13 березня 2020 року скасувати. Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Збагачувальна фабрика «Вугільний енергетичний комплекс» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Збагачувальна фабрика «Вугільний енергетичний комплекс», місцезнаходження: 85486, Донецька область, місто Селидове, смт. Цукурине, вул. Шахтна, буд, 40, ЄДРПОУ 404062714 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 заборгованість по заробітній платі у сумі 14 376 гривень 52 копійки та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 14 376 гривень 52 копійки, всього 28 753 гривні 04 копійки ( двадцять вісім тисяч сімсот п`ятдесят три гривні 04 копійки) з наступним утриманням з цієї суми податків та обов`язкових платежів, судовий збір у сумі 1164 гривні 93 копійки. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Збагачувальна фабрика «Вугільний енергетичний комплекс» в дохід держави судовий збір у сумі 1681 гривні 60 копійок. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Судді: Повний текст постанови складено 16 жовтня 2020 року. Суддя: