Постанова 4857 № 460/2609/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/2609/19 пров. № А/857/8139/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Кухтея Р.В., Пліша М.А., секретаря судового засідання Максим Х.Б., розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Комшелюк Т.О.), ухвалене в письмовому провадженні в м.Рівне 16 червня 2020 року, повне судове рішення складено 16 червня 2020 року, у справі №460/2609/19 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Дубровицької міської ради Рівненської області про визнання рішення таким, що не набрало чинності (нечинним), В С Т А Н О В И В: 07.10.2019 Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до Дубровицької міської ради Рівненської області, просила, з урахуванням заяви про зміну позовної заяви, визнати рішення Дубровицької міської ради від 04.02.2016 № 82 «Про внесення змін до рішення міської ради від 27 січня 2015 року «Про встановлення податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки» таким, що не набрало чинності /не чинне/ для його застосування за податковий період 2016 рік. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у 2016 році зупинено дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, і, відповідно, відсутні обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Суд першої інстанції вказав, що підпункт 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України слід застосовувати в сукупності із вимогами, зазначеними у Перехідних та Прикінцевих положень Закону №909-VIII. Судом першої інстанції встановлено, що оприлюднення оскарженого рішення № 82 від 04.02.2016 відбулося 04.02.2016 на головній сторінці офіційного сайту Дубровицької міської ради, що підтверджується долученою до матеріалів справи фотокопією із офіційного сайту Дубровицької міської ради, Дубровицька міська рада не має власного друкованого засобу. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що нормативно-правові акти не можуть мати зворотної дії в часі. Скаржник вказує, що оскаржуваним рішенням відповідача збільшено ставку податку за затвердженим розрахунком міської ради більш ніж в чотири рази. Скаржник зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не застосовано принцип стабільності податкового законодавства та вважає, що суд не уповноважений змінювати норми законів. Скаржник зазначає, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не входить до переліку обов`язкових місцевих податків, а тому не можуть застосовуватись для нарахування податкових зобов`язань норми ПК України. Звертає увагу, що ПК України є основним актом податкового законодавством, а тому будь-які зміни у регулюванні правовідносин можуть відбуватись лише з одночасним внесенням змін до такого. Учасники справи в судове засідання не з`явились, явки повноважних представників не забезпечили, належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи положення статтей 229 та 230 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, секретарем забезпечено ведення протоколу судового засідання. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа-підприємець 29.08.2003, основний вид економічної діяльності 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування. Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 є платником податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, в наявності є нежитлове приміщення - кафе, площею 619,1 м.кв. 04.02.2016 Дубровицькою міською радою Рівненської області (сьомого скликання) прийнято рішення № 82 «Про внесення змін до рішення міської ради від 21 січня 2015 року № 947 «Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», яке набрало чинності з дня прийняття та застосовувалось з 01.01.2016. Вважаючи, що прийняттям вказаного нормативно-правового акта порушено право позивача знати свої права та обов`язки у сфері оподаткування, не дотримано принципів стабільності та незворотності дії нормативно-правового акта у часі, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась із позовом до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. З 01 січня 2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 №71-VIII, згідно з яким, зокрема, введено новий вид податку - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Згідно з підпунктом 265.1.1 пункту 265.1 статті 265 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, (далі ПК України) податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю. Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України). Підпунктом 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України встановлено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Вирішення питання щодо становлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) пунктом 10.3 статті 10 ПК України віднесено до компетенції місцевих рад. Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (підпункт 12.3.4 пункт 12.3 статті 12 ПК України). Вказана норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим). Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. Водночас, пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 №909-VIII встановлено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених статтею 10 Податкового кодексу України (пункт 7 розділу ІІ «Прикінцеві положення» цього Закону). Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи № 825/1496/17 (№ К/9901/1259/17) ухвалила постанову від 15.05.2019, в якій викладено правові висновки про те, що запроваджені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 №909-VIII зміни до Податкового кодексу України, зокрема в частині порядку прийняття та оприлюднення органами місцевого самоврядування рішень про встановлення місцевих податків та зборів (незастосування підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України), спрямовані на захист суспільних (публічних) інтересів та прийняті з урахуванням ситуації, яка виникла в Україні, і особливостей правової природи податкових правовідносин. Таким чином, у 2016 році зупинено дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, що вказує на відсутність обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Отже, нормами податкового законодавства встановлений обов`язок громадянина сплатити податок за 2016 рік незалежно від термінів прийняття рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 04 вересня 2018 року (справа № 820/5457/17), від 26 червня 2018 року (справа №810/4087/17). З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що рішенням Дубровицької міської ради від 27.01.2015 №947 «Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» встановлено на території міста Дубровиці податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки згідно з додатками 1-3, яким встановлено ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельного податку, для об`єктів нежитлової нерухомості, зокрема, на інші будівлі (приміщення) в розмірі 0,5% від мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного податкового року за 1 м.кв. бази оподаткування (т.1 а.с.57-61). Рішенням Дубровицької міської ради Рівненської області від 04.02.2016 №82 «Про внесення змін до рішення міської ради від 27.01.2015 № 947 «Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», внесено зміни до рішення міської ради від 27.01.2015 №947 «Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», зокрема, до підпункту 5.1 пункту 5 шляхом викладення його в новій редакції, а саме встановлено ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб за 1 м.кв. бази оподаткування, зокрема, ставку податку для об`єктів нежитлової нерухомості визначено в розмірі 2% від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року. Пунктом ІІ даного рішення визначено, що воно набуває чинності з дня прийняття і застосовується з 01 січня 2016 року (т.1 а.с.56). Частиною 12 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Статтею 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» № 1160-IV від 11.09.2003, в редакції чинній на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення (далі - Закон № 1160-IV) визначено, що регуляторний акт - регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання. Регуляторним органом, зокрема є місцевий орган виконавчої влади та орган місцевого самоврядування. Відповідно до положень статті 8 та статті 9 Закону № 1160-IV стосовно кожного проекту регуляторного акта його розробником готується аналіз регуляторного впливу. Аналіз регуляторного впливу готується до оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень та пропозицій. Кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань. Про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій розробник цього проекту повідомляє у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону. Проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу оприлюднюється у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніше п`яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проекту регуляторного акта. Приписами частини 2 статті 13 Закону № 1160-IV встановлено, що повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій, проект регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного впливу оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації розробника цього проекту, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених розробником цього проекту, та/або шляхом розміщення на офіційній сторінці розробника проекту регуляторного акта в мережі Інтернет. Згідно з пунктом 5 частини 3 статті 50 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» секретар сільської, селищної, міської ради забезпечує своєчасне доведення рішень ради до виконавців і населення, організує контроль за їх виконанням, забезпечує оприлюднення рішень ради відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», забезпечує офіційне оприлюднення рішень ради, які відповідно до закону є регуляторними актами, а також документів, підготовлених у процесі здійснення радою регуляторної діяльності, та інформації про здійснення радою регуляторної діяльності. Відповідно до частини 11 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI, в редакції чинній на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, розпорядники публічної інформації зобов`язані оприлюднювати, зокрема, нормативно-правові акти та акти індивідуальної дії (крім внутрішньо організаційних), прийняті розпорядником. Відповідно до частини 2 статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» інформація, передбачена частиною першою цієї статті, підлягає обов`язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів з дня затвердження документа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що рішення Дубровицької міської ради від 04.02.2016 № 82 «Про внесення змін до рішення міської ради від 27 січня 2015 року «Про встановлення податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки» опубліковано 04 лютого 2016 року на офіційному веб-сайті Дубровицької міської ради. Дубровицька міська рада не має власного друкованого засобу, а місцева газета «Дубровицький Вісник» є виданням, засновником якого виступають члени трудового колективу, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.2 а.с. 26-32), що унеможливлює оприлюднення оскаржуваного рішення у спосіб визначений статтею 22 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації». Офіційний веб-сайт Дубровицької міської ради (http://dubrmrada.rv.ua/), є загальнодоступним інформаційним ресурсом, що містить інформацію з відкритим доступом та використовується користувачами з метою отримання своєчасної, достовірної та повної інформації. Дотримання процедури офіційного оприлюднення рішення №82 від 04 лютого 2016 року «Про внесення змін до рішення міської ради від 27 січня 2015 року №947 «Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» підтверджено постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2018 у справі №560/1000/17, яка набрала законної сили. За встановлених обставин, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновки суду першої інстанції, що відповідач оскарженим рішенням встановив ставку податку у відповідності до наведених вище норм податкового законодавства в межах повноважень, визначених законом, а оскільки в період винесення оскарженого рішення норми Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» не поширювалися на правовідносини пов`язані із процесом прийняття рішень про встановлення місцевих податків і зборів, та наявність повноважень у відповідача на прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків, та те, що відповідач не здійснював розрахунок ставки податку, а встановив ставку податку і продублював норму Податкового кодексу України, зокрема, підпункт «ґ» підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266, то необґрунтованими є покликання позивача на наявність фактів не дотримання відповідачем регуляторної процедури та встановлення відповідачем не фіксованої ставки податку, а розрахунку такої. Положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 №909-VIII є чинними, неконституційними не визнавались Таким чином, відповідач, приймаючи рішення від 04.02.2016 № 82 діяв у спосіб, встановлений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 №909-VIII , який набув чинності 01 січня 2016 року та не визнаний неконституційним. Як зазначено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27 листопада 2018 року у справі №712/2295/16-а прийняття Закону №909-VIII, яким внесені зміни до Податкового кодексу України в частині ставки податку та порядку прийняття та оприлюднення органами місцевого самоврядування рішень про встановлення місцевих податків та зборів (незастосування підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України) цілком узгоджується зі статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Захист власності), яка серед іншого визначає право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Отже, внесення змін до Податкового кодексу України та механізму прийняття рішень щодо місцевих податків органами місцевого самоврядування слід вважати «законним втручанням» держави у мирне володіння майном особи та таким, що узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви правомірності прийняття оскаржуваного рішення, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Керуючись статтями 230, 241, 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року у справі №460/2609/19 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Cуддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Р. В. Кухтей М. А. Пліш Повне судове рішення оформлене суддею-доповідачем 19.10.2020 згідно з ч.3 ст.321 КАС України