Постанова 4876 № 908/1314/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19.10.2020 Справа № 908/1314/20 м.Дніпро, пр.Дмитра Яворницького, 65 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді (доповідача) - Кузнецової І. Л., суддів - Чус О.В., Кощеєва І.М., розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергохім" на рішення Господарського суду Запорізької області від 08.07.2020 у справі №908/1314/20 (суддя Колодій Н.А., повне рішення складено 23.07.2020) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергохім", м.Запоріжжя до Запорізької митниці Державної фіскальної служби України, м.Запоріжжя про відшкодування збитків в сумі 7993грн 07коп. ВСТАНОВИВ: - рішенням Господарського суду Запорізької області від 08.07.2020 у справі №908/1314/20 Товариству з обмеженою відповідальністю (далі-ТОВ)"Техенергохім" відмовлено в задоволенні позову про стягнення з Запорізької митниці Державної фіскальної служби України (далі- Запорізька митниця ДФС) збитків в сумі 7993грн 07коп.; - приймаючи рішення, господарський суд виходив з того, що позивачем по даній справі заявлено вимогу про стягнення з відповідача збитків у формі втрат від інфляції та трьох процентів річних, з відсутності підстав для застосування положень ст.625 Цивільного кодексу України у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних відносин, з того, що постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 12.05.2016 у справі №808/8932/15 не встановлено між товариством та митницею будь-яких зобов"язальних відносин, а лише підтверджено та визначено правовідносини у сфері повернення зайво сплаченого митного платежу, з того, що шкода, завдана митницею товариству відшкодована шляхом повернення надмірно сплачених останнім митних платежів при митному оформленні в сумі 15045грн23коп., а також з того, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних, у даному випадку, протирічить ч.2 ст.625 та ч.5 ст.11 Цивільного кодексу України і не може вважатися збитками в розумінні ст.22 Кодексу , тому позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків в сумі 7993грн 07коп. є необґрунтованими та недоведеними; - не погодившись з рішенням суду, ТОВ"Техенергохім" подало апеляційну скаргу, в якій просить це рішення змінити та стягнути з Державного бюджету України на користь товариства шкоду, завдану протиправним рішенням Запорізької митниці, а саме: 6407грн 76коп. інфляційних збитків та 1585 грн 31коп. процентів за користування грошовими коштами; - у поданій скарзі йдеться про помилкові висновки суду щодо відсутності підстав для застосування ст.625 Цивільного кодексу України до деліктних зобов"язань, про те, що такий висновок протирічить висновку, зробленому Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, про те, що приписи ст.625 Кодексу поширюються на всі види грошових зобов"язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює окремі види зобов"язань, а також про те, що судом першої інстанції не зазначено підстав, з яких він відступив від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаній вище постанові Верховного Суду; - відповідач вважає рішення господарського суду обґрунтованим, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що для настання деліктної відповідальності необхідною умовою є наявність складу правопорушення, яке передбачено ст.1166 Цивільного кодексу України, а саме протиправної поведінки, шкоди, причинного зв"язку між протиправною поведінкою і шкодою з вини особи, яка заподіяла шкоду і за відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає, на те, що ТОВ "Техенергохім" не наведено підстав для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді відшкодування збитків, не доведено наявність складу цивільного правопорушення, на те, що митниця не була з позивачем у будь-яких господарських чи цивільних відносинах, а тому відсутні підстави для стягнення з неї втрат від інфляції та процентів річних, на те, що грошові кошти, які були сплачені по рішенню суду про визначення митної вартості у розмірі 15045грн 23коп. не являється шкодою, а є надміру сплаченими митними платежами, тому у митного органу з цих підстав не виникає ніякого грошового зобов`язання, на те, що нарахування суми інфляційних втрат стосується прострочення грошових зобов"язань, між тим, за постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 12.05.2016 у справі №808/8932/16 скасовано рішення митниці про визначення митної вартості товарів і вказаною постановою адміністративного суду лише підтверджено правовідносини сторін у сфері повернення зайво сплаченого митного платежу, у зв"язку з чим, позовні вимоги про стягнення з митниці на користь позивача інфляційних збитків в сумі 6407грн 76коп. та відсотків за користування грошовими коштами в сумі 1585грн 31коп. є безпідставними та необґрунтованими, на те, що питання повернення грошових коштів після сплати надміру сплачених митних платежів врегульоване нормами Податкового та Митного кодексів України, Порядку повернення авансових платежів (передоплати) і помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18.07.2017 №643 (що набрав чинності 29.06.2017), які є спеціальним законодавством у даній сфері і норми Цивільного кодексу України для вирішення такого питання не розповсюджуються, а також на безпідставність та необґрунтованість посилань скаржника на висновки, зроблені Верховним Судом у справі №686/21962/15-ц з огляду на те, що у вказаній справі розглядалися обставини щодо стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за несвоєчасне виконання вироку суду, які не є аналогічними з обставинами у даній справі. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.08.2020 відкрито провадження за апеляційною скаргою ТОВ"Техенергохім" та постановлено розглянути її без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. При зверненні з позовом по даній справі ТОВ"Техенергохім" посилається на обставини, встановлені постановою Донецького апеляційного господарського суду від 17.01.2018 у справі №908/1938/17, а саме: прийняття Запорізькою митницею ДФС відповідно до ст.64 Митного кодексу України рішення від 30.09.2015 №112050000/2015/000295/1 про коригування митної вартості товарів; визнання протиправним та скасування вказаного рішення митниці постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 12.05.2016 у справі №808/8932/15; скасування постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 01.06.2017 у справі №808/3860/16 податкового боргу ТОВ"Техенергохім" в сумі 476112грн 09коп., визначеного у податковій вимозі від 23.11.2016 №4662-17 та скасування вказаної вимоги; повернення ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.08.2017 у справі №808/3860/16 апеляційної скарги Запорізької об"єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області на постанову від 01.06.2017; повідомлення товариства листом Головного управління ДФС у Запорізькій області від 14.09.2017 №13045/10/08-01-17-06 про те, що після винесення Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом остаточного рішення у справі №808/3860/16 Державною фіскальною службою будуть вжиті заходи щодо виконання рішення суду; повернення стягнутої за рішенням митниці суми 04.04.2019; визнання обставин щодо дати повернення суми коштів в розмірі 15045грн23коп.; позбавлення товариства більше трьох років власного майна (грошових коштів) на підставі протиправного рішення митниці; завдання товариству шкоди у вигляді інфляційних збитків в сумі 6407грн 76коп. та процентів за користування грошовими коштами в сумі 1585грн 31коп., нарахованих на суму митних платежів в розмірі 15045грн23коп., стягнутих з позивача на підставі вказаного вище рішення митниці. Згідно з ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. П.8 ч.2 ст.16 Кодексу встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Ст.22 Кодексу передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності. Отже, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, пов"язане з обмеженням його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке проявилося у здійснених ним витратах, в утраті або пошкодженні його майна або у втраті доходів, які він повинен був отримати. Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності. Притягнення до такої відповідальності можливо лише при наявності відповідних, передбачених законом умов, а саме: 1) протиправної поведінки; 2) наявності збитків; 3)причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини. Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно з ст.1173 Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Ст.1174 Кодексу передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Положення ст.1173, 1174 Кодексу є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою, між тим не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 28.01.2020 у справі №925/101/19. Як вбачається з матеріалів справи, позивач, звертаючись з позовом не надав належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст.74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України нанесення шкоди, завданої у зв"язку з неправомірними діями або бездіяльністю Запорізькою митницею та не довів причинного зв"язку між неправомірною бездіяльністю та заподіяною шкодою. Крім того, за змістом ч.2 ст.22 Цивільного кодексу України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до ч.2 ст.625 Кодексу кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків) порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Таким чином, стягнення інфляційних втрат і процентів річних, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. З огляду на викладене позовні вимоги є необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають. Одночасно колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що висновки господарського суду з посиланням на ч.3 ст.11 Цивільного кодексу України, відповідно до якої цивільні права та обов"язки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, можуть виникати з рішення суду не дає підстав для застосування ст.625 Кодексу у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов"язань зроблені з порушенням норм матеріального права, оскільки ст.625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов"язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов"язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов"язань. Однак, таке неправильне застосування норм матеріального права не впливає на предмет спору у даній справі та не призвело до неправильних висновків по суті вирішення спору. З огляду на викладене рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін. Доводи скаржника з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц визнані колегією суддів безпідставними, оскільки у вказаній справі зазначено, що приписи ст.625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов"язань незалежно від підстав їх виникнення (договірні чи деліктні), а предметом спору у даній справі є стягнення шкоди у вигляді інфляційних збитків та процентів за користування грошовими коштами. Крім того, списання коштів Державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду входить до компетенції Державного казначейства України. При розгляді справ за позовами про відшкодування шкоди, заподіяної діями (бездіяльністю) органами доходів і зборів слід враховувати, що співвідповідачами у таких справах є Державні казначейські служби України, до компетенції яких належить казначейське обслуговування бюджетних коштів, при цьому не вимагається наявність порушення вказаними органами прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Тому, звертаючись з позовом у даній справі товариство повинно було вказати як співвідповідача відповідну Державну казначейську службу України. Керуючись ст. 269, 275, 276, 282 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ: - рішення Господарського суду Запорізької області від 08.07.2020 у справі №908/1314/20 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення; - постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повної постанови з підстав, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України; - повна постанова складена 19.10.2020 Головуючий суддя І.Л.Кузнецова Суддя І.М.Кощеєв Суддя О.В.Чус