Постанова 4875 № 917/99/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "13" жовтня 2020 р. Справа № 917/99/20 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Істоміна О.А., суддя Пелипенко Н.М. за участю секретаря судового засідання Полупан Ю.В. за участю представників: позивача - не з`явився відповідача - не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Селянського (Фермерського) господарства «Лена», смт. Нова Галещина, Козельщинський район, Полтавська область (вх. № 2362 П/3) на рішення Господарського суду Полтавської області від 30.07.2020 у справі № 917/99/20 (суддя Погрібна С.В.; повний текст рішення складено та підписано 10.08.2020) за позовом Селянського (Фермерського) господарства «Лена», смт. Нова Галещина, Козельщинський район, Полтавська область до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, м. Полтава про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі, - ВСТАНОВИЛА: 20.01.2020 до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Селянського (Фермерського) господарства «Лена» до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі № 285 від 29.03.2010 у редакції, викладеній у прохальній частині позовної заяви. В обґрунтування позовної заяви СФГ «Лена» зазначило про те, що: -на виконання умов Договору оренди землі використовувало земельну ділянку виключно за цільовим призначенням, своєчасно та у повному обсязі вносило орендну плату та належно виконувало всі інші обов`язки орендаря, передбачені статтею 25 Закону України «Про оренду землі»; -у визначений Договором оренди землі строк, тобто за 30 днів до закінчення строку дії Договору, а саме 21.11.2019 повідомило орендодавця (відповідача) про намір продовжити його дію, направивши при цьому проект додаткової угоди до Договору оренди землі листом № 62 від 21.11.2019, в якому передбачено поновлення Договору оренди землі на строк 7 років та встановлено орендну плату у розмірі 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік; -позивач лише у грудні 2019 року дізнався із офіційного веб-сайту Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про те, що відповідач відмовив йому у поновленні договору оренди землі згідно наказу від 18.12.2019 №13867-СГ, який на час подачі позову відповідачем на адресу позивача не надіслано; -за змістом наказу від 18.12.2019 №13867-СГ відповідач відмовив позивачу у поновленні Договору оренди землі з підстав недосягнення згоди з усіх істотних умов договору оренди землі, проте не вказав, з яких саме істотних умов договору оренди землі не досягнуто згоди, та в чому саме полягає суперечність між запропонованими позивачем істотними умовами договору (які з об`єктивної точки зору є найбільш оптимальними для відповідача як орендодавця) і тими істотними умовами договору, які відповідач вважає прийнятними і на які він готовий погодитися; -позивач при зверненні до відповідача з листом-повідомленням про поновлення Договору оренди землі запропонував орендодавцю змінені умови, але такі, що максимально відповідають оптимальному для нього варіанту у визначених законодавцем межах, зокрема запропонував найменший строк оренди - 7 років (ч. 3 ст. 19 Закону України «Про оренду землі») та запропонував на максимально можливому рівні, дозволеному законодавством, 12% нормативної грошової оцінки (пп. 288.5.2 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України); -приймаючи наказ про відмову у поновленні договору оренди землі відповідач діяв протиправно, що стало приводом для звернення до суду із даним позовом. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 30.07.2020 у справі № 917/99/20 в задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що: -умови договору оренди землі можуть бути змінені лише за згодою сторін, але між сторонами у справі в ході листування не було досягнуто домовленості щодо істотних умов договору при їх зміні, що виключає поновлення договору оренди землі з підстав переважного права; -позивач невірно визначив закінчення строку дії спірного Договору оренди землі, оскільки перебіг цього строку розпочинається від дати державної реєстрації з 02.12.2010 і закінчується 02.12.2020, тобто станом на день звернення позивача до господарського суду з позовом про поновлення договору оренди землі, строк його дії ще не закінчився. Позивач із даним рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій вважає зазначену судом підставу для відмови у задоволенні позову такою, що не ґрунтується на приписах закону та умовах договору, у зв`язку із чим просить рішення Господарського суду Полтавської області від 30.07.2020 у справі № 917/99/20 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Позивач вважає, що суд першої інстанції не визначив яку саме правову конструкцію він досліджував і на підставі якої частини статті 33 Закону України «Про оренду землі» дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, адже позивач обґрунтував свій позов наявністю спору про право, який полягає у відмові відповідача позивачу в поновленні Договору оренди землі з підстав не досягнення згоди з усіх істотних умов договору оренди землі. Для захисту свого переважного права як орендаря позивач вибрав правову конструкцію частин 1-5 ст.33 Закону. При цьому позивач зазначив, що ані нормами спеціального матеріального права, ані приписами господарського процесуального законодавства не передбачено момент у часі, коли в орендаря виникає право на звернення до суду з позовом про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі. Натомість позивач, як добросовісний орендар, що повністю виконав умови договору та вимоги закону, звернувся до суду з позовом про захист порушеного права лише тоді, коли спір про право вже існував та був підтверджений письмовою відмовою відповідача. Однак суд першої інстанції не дослідив у справі наявність чи відсутність спору про право, не з`ясував суть відмови відповідача у поновленні договору оренди з підстав не досягнення згоди з усіх істотних умов договору оренди землі та не надав їй правової оцінки, що свідчить про поверхневий розгляд справи та неповне дослідження обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.09.2020 для розгляду справи № 917/99/20 сформовано судову колегію у складі: головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Істоміна О.А., суддя Пелипенко Н.М. Ухвалою суду від 15.09.2020 відкрито апеляційне провадження у справі № 917/99/20 з розгляду апеляційної скарги Селянського (Фермерського) господарства «Лена», смт. Нова Галещина, Козельщинський район, Полтавська область на рішення Господарського суду Полтавської області від 30.07.2020. Запропоновано відповідачу у строк до 29.09.2020 подати до суду відзив на апеляційну скаргу. Справу № 917/99/20 призначено до апеляційного розгляду на 13.10.2020 об 11:30 год. 30.09.2020 відповідач засобами поштового зв`язку направив суду відзив на апеляційну скаргу (вх. № 9403). Відповідно до частини першої статті 263 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. Згідно пункту 4 частини другої статті 263 Господарського процесуального кодексу України відзив на апеляційну скаргу має містити у разі необхідності - клопотання особи, що подає відзив на апеляційну скаргу. В ухвалі Східного апеляційного господарського суду від 15.09.2020 відповідачу було надано строк до 29.09.2020 для подачі відзиву на апеляційну скаргу в порядку, визначеному статтею 263 Господарського процесуального кодексу України. Матеріали справи свідчать про те, що ухвалу про відкриття апеляційного провадження у даній справі від 15.09.2020 відповідач отримав 21.09.2020 (том 1 аркуш справи 113). Відповідно до статті 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом. Згідно зі статтею 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. За частиною другою статті 119 Господарського процесуального кодексу України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Таким чином, строки, встановлені судом для подачі відзиву, можуть бути продовжені за заявою учасника поданої до закінчення такого строку. Однак доказів звернення до Східного апеляційного господарського суду із заявою про продовження встановленого судом строку на подання відзиву на апеляційну скаргу в порядку частини другої статті 119 Господарського процесуального кодексу України відповідачем не надано. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційної інстанції залишає поданий відповідачем відзив на апеляційну скаргу без розгляду, оскільки він наданий до суду після 29.09.2020, тобто поза межами встановленого судом апеляційної інстанції строку в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. 13.10.2020 позивач надіслав на електронну адресу суду клопотання (вх.ел.пошта 3203), в якому повідомив суд, що апеляційну скаргу він підтримує, відзив на апеляційну скаргу отримав, відповіді на відзив суду не надавав. Просить розглянути справу без участі його представника. Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні 13.10.2020, хоча належним чином був повідомлений про день, час та місце розгляду справи, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 61022 5295706

4. Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників даного апеляційного провадження про час та місце розгляду справи шляхом надіслання копій ухвал від 15.09.2020 про відкриття апеляційного провадження у справі та призначення справи до розгляду, зважаючи на те, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, а також з огляду на положення ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні 13.10.2020 без участі представників сторін. Апеляційним господарським судом, у відповідності до пункту 4 частини п`ятої статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами частини другої цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі та пояснення учасників справи у відповідності до приписів частини першої статті 210 Господарського процесуального кодексу України. Дослідивши матеріали справи, перевіривши та проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи, розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно із пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Частиною першою статті 626 Цивільний кодекс України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Як свідчать матеріали справи, встановлено судом першої інстанції та не оспорюється сторонами: -29.03.2020 між Козельщинською районною державною адміністрацією Полтавської області (Орендодавць) та Селянським (Фермерським) господарством «ЛЕНА» в особі його голови ОСОБА_1 (Орендар) було укладено договір оренди землі від 29.03.2010 № 285 (далі - Договір), відповідно до умов якого Орендодавець надав, а Орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 32,00 га для ведення фермерського господарства за межами населених пунктів на території Солоницької сільської ради Козельщинського району Полтавської області (том 1 аркуші справи 11-12); -факт передачі земельної ділянки від Орендодавця до Орендаря підтверджується Актом приймання-передачі від 29.03.2010 (том 1 аркуш справи 13); -згідно пункту 8 Договору оренди землі, Договір укладено строком на 10 (десять) років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію; -пунктом 9 Договору оренди землі визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 3,0% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки і складає 10 823,00 гривень на рік; -відповідно пункту 41 Договору цей Договір набирає чинності після підписання та його державної реєстрації; -Договір оренди землі зареєстрований у Козельщинському районному відділі Полтавської регіональної філії Центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 02.12.2010 за № 041056501304. -строк дії договору оренди землі від 29.03.2010 № 285 спливає 02.12.2020. -право оренди земельної ділянки зареєстровано 13.03.2015, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 16.03.2015 (том 1 аркуш справи 14). Звертаючись до суду із позовом у даній справі позивач зазначив, що на виконання умов Договору оренди землі С(Ф)Г «ЛЕНА», як орендар земельної ділянки, використовував її виключно за цільовим призначенням, своєчасно та у повному обсязі вносив орендну плату, належно виконував всі інші обов`язки орендаря, передбачені статтею 25 Закону України «Про оренду землі». Також позивач вказав, що у строк, встановлений Договором оренди землі, а саме за 30 днів до закінчення строку дії Договору, орендар С(Ф)Г «ЛЕНА» 21 листопада 2019 року повідомило орендодавця, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області про намір продовжити його дію та направило проект додаткової угоди до Договору оренди землі (лист № 62; том 1 аркуші справи 15-16, 18). У грудні 2019 року позивачу із офіційного веб-сайту Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області стало відомо, що відповідач відмовив йому у поновленні договору оренди землі (наказ від 18.12.2019 №13867-СГ; том 1 аркуш справи 17). За твердженнями позивача, на час подачі даного позову наказ від 18.12.2019 №13867-СГ відповідач не надіслав на адресу С(Ф)Г «ЛЕНА». Ознайомившись зі змістом даного наказу позивач стверджує, що відповідач відмовив позивачу у поновленні Договору оренди землі з підстав недосягнення згоди з усіх істотних умов договору оренди землі. Водночас позивач вважає, що відповідач у своєму наказі взагалі не вказав, з яких саме істотних умов договору оренди землі не досягнуто згоди, та в чому саме полягає суперечність між запропонованими позивачем істотними умовами договору (які з об`єктивної точки зору є найбільш оптимальними для відповідача як орендодавця) і тими істотними умовами договору, які відповідач вважає прийнятними і на які він готовий погодитися. Предметом позову у даній справі є визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі № 285 від 29.03.2010. При вирішенні даного спору між сторонами договору оренди землі, який стосується реалізації орендарем переважного права на поновлення договору, з`ясуванню судом підлягає, зокрема, обставина, чи досягнуто між сторонами згоди в процесі погодження нових істотних умов. За змістом частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Законом України «Про оренду землі» визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі, а статтею 13 передбачено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Правові підстави поновлення договору оренди землі визначено у статті 33 Закону України «Про оренду землі», яка фактично об`єднує два випадки продовження дії (пролонгації) договору оренду землі. Так, згідно з частиною першою статті 33 цього Закону по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (частина 2 статті 33 Закону України «Про оренду землі»). До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частина 3 статті 33 зазначеного Закону). При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (частина четверта статті 33 Закону України «Про оренду землі»). Частиною п`ятою статті 33 цього Закону передбачено, що орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення. Для застосування положень частин 1-5 статті 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов`язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення. Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, передбачена у наведеній нормі, можлива лише за умови дотримання встановлених такою нормою процедури і строків. Згідно з частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності). Отже, для продовження договірних відносин необхідно волевиявлення на це сторін договору, досягнення ними згоди щодо продовження договору із застосуванням переважного права орендаря на продовження договору оренди, у тому числі на змінених умовах (частина 1-5 статті 33 Закону України «Про оренду землі») або мовчазна згода сторін договору стосовно поновлення договору на тих самих умовах на той самий строк (частина 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі»). У розумінні наведених положень законодавства основними відмінностями у застосуванні положень частин 1 - 5 та частини 6 Закону України «Про оренду землі» є умови додаткової угоди (відмінні від попередніх, або ті самі чи тотожні (частини 1 - 5 статті 33 цього Закону) та наявність погодження обох сторін щодо істотних умов договору, або ті самі (частина 6 статті 33 цього Закону)) та строк, в який орендодавець повинен повідомити орендаря про відсутність наміру продовжувати або поновлювати договір оренди (у місячний строк після повідомлення орендаря про намір продовжувати договір оренди земельної ділянки (частини 1 - 5 статті 33 цього Закону) чи у місячний строк після закінчення строку дії договору (частина 6 статті 33 цього Закону)). Матеріалами справи підтверджується, що проектом Додаткової угоди до Договору оренди землі № 285 від 29.03.2010, що була надіслана 21 листопада 2019 року орендарем до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, передбачено поновити Договір оренди землі на строк 7 років та встановити орендну плату у розмірі 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік. Тобто, позивач при зверненні до відповідача з листом -повідомленням про поновлення Договору оренди землі запропонував у проекті додаткової угоди найменший строк оренди, який законодавчо визначено для цього виду земельних ділянок (7 років, ч. 3 ст. 19 Закону України «Про оренду землі»). Натомість розмір орендної плати запропонував на максимально можливому рівні, дозволеному законодавством, - 12% нормативної грошової оцінки (пп. 288.5.2 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України). Згідно витягу із технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки від 09.10.2019 р., оцінка спірної земельної ділянки становить 1 010 271,05 грн. (то 1 аркуш справи 19). Отже позивач (орендар) дійсно запропонував відповідачу (орендодавцю) змінені умови. В подальшому, 18.12.2019 наказом Головного управління № 13867 - СГ відмовлено в поновленні договору оренди землі у зв`язку з недосягненням істотних умов договору оренди. Судом першої інстанції встановлено і не спростовано позивачем у суді апеляційної інстанції, що між Головним управлінням та позивачем в ході листування не було досягнуто згоди на тих умовах, на яких бажає поновити позивач, а саме 7 років і 12 % від нормативно - грошової оцінки землі. Вказане не може бути підставою для поновлення договору оренди землі за частинами 1 - 5 статті 33 Закону України «Про оренду землі», оскільки для поновлення договору оренди за цими частинами необхідне погодження обох сторін щодо істотних умов договору. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення строку дії спірного договору, суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що відповідно до частин 1 - 5 статті 33 Закону України «Про оренду землі» умови договору оренди землі можуть бути змінені лише за згодою сторін, а у разі недосягнення такої домовленості щодо істотних умов переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється; недосягнення сторонами домовленостей щодо істотних умов договору при їх зміні виключає поновлення договору оренди землі з підстав переважного права (частина 4 статті 33 Закону України «Про оренду землі»). Здійснюючи судовий розгляд, колегія суддів апеляційної інстанції встановила, що з пропозицією про поновлення спірного договору оренди землі та з проектом додаткової угоди про поновлення терміну дії такого договору позивач звернувся до закінчення строку дії договору, як це і передбачено його умовами. При цьому надавши проект додаткової угоди, позивач фактично запропонував інші (нові) істотні умови договору оренду землі, зокрема розмір орендної плати та строк дії договору. Таким чином, у позивача відсутнє право на поновлення спірного договору оренди землі на цих нових, фактично не погоджених сторонами умовах. Висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає правильними та такими, що підтверджуються встановленими обставинами та матеріалами справи, у зв`язку з чим оскаржуване судове рішення про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі у порядку положень частин 1-5 статті 33 Закону України «Про оренду землі» є законним та обґрунтованим. Отже, у цій частині доводи, викладені у апеляційній скарзі, щодо неправильного застосування положень статті 33 Закону України «Про оренду землі» не отримали свого підтвердження. До того ж колегія суддів зазначає, що законодавець у частині 5 статті 33 Закону України «Про оренду землі» визначив алгоритм дій, який зобов`язує орендодавця після отримання листа-повідомлення орендаря: розглянути лист-повідомлення на відповідність вимогам закону; узгодити з орендарем (за необхідності) істотні умови договору; за відсутності заперечень прийняти рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності); укласти з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендареві направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення. При цьому необхідно мати на увазі, що заперечення орендодавця стосовно невідповідності листа-повідомлення орендаря із проектом додаткової угоди вимогам закону не можуть бути відхилені без наведення відповідних причин, а мають бути обґрунтованими і містити конкретні посилання на порушення закону, зазначені у листі-повідомленні або проекті додаткової угоди, або містити конкретні істотні умови договору, щодо яких орендодавець пропонує зміни. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (частина 11 статті 33 Закону України «Про оренду землі»). За встановлених обставин даної справи, є очевидною відсутність волі орендодавця на поновлення строку дії Договору, а відмова ГУ Держгеокадастру у Полтавській області у поновленні спірного договору у даному наведеному випадку не може вважатися такою, що порушує права позивача. Відповідно до частини 3 статті 33 Закону України «Про оренду землі» у разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. За таких обставин, з огляду на встановлені у цій справі обставини висновки суду першої інстанції відповідають правовим позиціям Верховного Суду, що викладені у постановах Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 16.09.2019 у справі № 908/2314/18. У цій справі у задоволенні подібного до даної справи позову відмовлено саме у зв`язку з очевидністю відсутності волі орендодавців на поновлення строку дії договору та недосягнення між сторонами згоди на продовження таких договорів. До того ж судом першої інстанції встановлено, що позивач невірно визначив закінчення строку дії спірного договору оренди землі. Так, оскільки Договір оренди землі від 02.12.2010 № 285 зареєстровано у Козельщинському районному відділі Полтавської регіональної філії Центру ДЗК (Запис у Державному реєстрі земель від 02.12.2010 за № 041056501304), тому в силу статті 640 Цивільного кодексу України (в редакції, станом на 29.03.2008 р.) строк дії договору оренди землі від 29.03.2010 № 285, на підставі якого заявлено позов у даній справі, спливає 02.12.2020. Отже за висновком суду першої інстанції, який скаржником не спростовано, станом на день звернення позивача до господарського суду з позовом про поновлення договору оренди землі, строк його дії не закінчився, що унеможливлює задоволення позовних вимог, адже позивач має право на поновлення договору лише після його закінчення, у зв`язку із чим його звернення з позовом про поновлення договору оренди землі суперечить вимогам статті 33 Закону України «Про оренду землі». Водночас колегія суддів вважає необхідним зазначити, що право позивача на поновлення договору оренди не порушене, оскільки поновлення договору оренди землі, який не закінчився чинне законодавство не передбачає. У зв`язку із наведеним, колегія суддів апеляційної інстанції вважає висновки місцевого господарського суду про відмову у позові обґрунтованими і не вбачає, що при ухваленні оскаржуваного судового рішень судом були порушені норми Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі». Позивачем в ході апеляційного розгляду справи не доведено, яким саме чином, зважаючи на обґрунтування своїх позовних вимог у порядку дії частин першої-п`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі», слід визнати у судовому порядку укладеною додаткову угоду до договору оренди землі. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі колегія суддів дійшла висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Під час апеляційного розгляду справи колегією суддів не виявлено порушень судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права. Суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення суду першої інстанції у даній справі законне та обґрунтоване, отже, підстави для його скасування відсутні. Доводи позивача по суті його скарги в межах заявлених вимог, не знайшли свого підтвердження при апеляційному розгляді справи, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення. Оскільки апеляційна скарга Селянського (Фермерського) господарства «Лена», смт. Нова Галещина, Козельщинський район, Полтавська область на рішення Господарського суду Полтавської області від 30.07.2020 у справі № 917/99/20 залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на скаржника. Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Селянського (Фермерського) господарства «Лена», смт. Нова Галещина, Козельщинський район, Полтавська область на рішення Господарського суду Полтавської області від 30.07.2020 у справі № 917/99/20 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Полтавської області від 30.07.2020 у справі № 917/99/20 залишити без змін. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на Селянське (Фермерське) господарство «Лена», смт. Нова Галещина, Козельщинський район, Полтавська область. Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 19.10.2020. Головуючий суддя С.В. Барбашова Суддя О.А. Істоміна Суддя Н.М. Пелипенко