Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/22693/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "12" жовтня 2020 р. Справа№ 910/22693/17 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Куксова В.В. суддів: Станіка С.Р. Тищенко А.І. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.06.2020 (повний текст складено 19.06.2020) у справі №910/22693/17 (суддя Турчин С.О.) за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях до ОСОБА_1 про розірвання договору купівлі-продажу та витребування майна, ВСТАНОВИВ: Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2020 відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про продовження строку на подання доказів. Не погодившись з прийнятою ухвалою, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.06.2020 у справі №910/22693/17 скасувати. Підставою для скасування ухвали суду скаржник зазначив, що суд не виконує вимоги законодавства та Постанов Уряду України про дотримання карантинних заходів, упереджено ставиться до скаржника та порушує його право на захист, а, не приймаючи докази від скаржника, суд порушує вимоги ГПК України щодо справедливого та неупередженого вирішення спорів ,яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.07.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.06.2020 у справі №910/22693/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів: Станіка С.Р., Тищенко А.І. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.06.2020 у справі №910/22693/17 - залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині. 06.08.2020 від скаржника через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано докази направлення позивачу копії апеляційної скарги і доданих до неї документів з описом вкладення. Головуючий суддя Куксов В.В. перебував у щорічній відпустці з 10.08.2020 по 04.09.2020. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2020 клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задоволено. Звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.06.2020 у справі №910/22693/17. Роз`яснено учасникам апеляційного провадження, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 2 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1,5,6,8,9,12,18,31,32,33,34 частини першої статті 255 цього кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення (виклику) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо. Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження. Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дослідивши надані до матеріалів справи докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду встановила наступне. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач, скаржник), в якому просить суд: розірвати договір купівлі-продажу державного майна об`єкта незавершеного будівництва "корпус 2-Б" від 08.01.2003 року №2-НБ-ЗД; витребувати у громадянина України ОСОБА_1 об`єкт незавершеного будівництва "корпус 2-Б", який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та передати його Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Київській області шляхом підписання акту приймання-передачі згідно з вимогами Порядку повернення у державну власність об`єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 №

32. Позовні вимоги обґрунтовані істотним порушенням відповідачем договору купівлі-продажу державного майна об`єкта незавершеного будівництва "корпус 2-Б" від 08.01.2003 року № 2-НБ-ЗД. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 порушено провадження у справі № 910/22693/17 та призначено до розгляду на 23.01.2018. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2018 зупинено провадження у справі №910/22693/17 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/1355/18. 24.02.2020 через відділ діловодства від позивача надійшла заява про відновлення провадження. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2020 поновлено провадження у справі № 910/22693/17, призначено судове засідання на 26.03.2020. З метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, враховуючи постанову Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 №211 та на виконання розпорядження Голови Вищої ради правосуддя від 13.03.2020 №11/0/2-20 "Про додаткові заходи із попередження респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19", судові засідання, які призначені на 26.03.2020, знято з розгляду. Господарський суд міста Києва ухвалою від 13.04.2020 призначив підготовче засідання у справі №910/22693/17 на 14.05.2020. Господарський суд міста Києва ухвалою від 14.05.2020 залучив до участі у справі №910/22693/17 у порядку процесуального правонаступництва позивача - Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Київській області його правонаступника - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях. Протокольною ухвалою від 14.05.2020 суд відклав підготовче засідання на 02.06.2020. У судовому засіданні 02.06.2020 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 18.06.2020. 16.06.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про продовження строку для надання доказів та клопотання про зупинення провадження у справі. Відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про продовження строку на подання доказів, суд першої інстанції керувався тим, що наведені у клопотанні обґрунтування не підтверджують поважність причин пропуску позивачем строку на подання доказів та наявність підстав для його продовження. Розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 , колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України встановлює, права та обов`язки учасників справи. Так, зазначеною статтею передбачено, що учасники справи мають право, зокрема, подавати докази (п.2 ч.1); подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб (п.3 ч.1); учасники справи зобов`язані: подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (п.4 ч.2); виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки (п.7 ч.2). У відповідності до ч.1 ст.46 Господарського процесуального кодексу України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Водночас, відповідно до частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. У відповідності до ч.1 ст.113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Частиною третьою статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву. Отже, нормами Господарського процесуального кодексу України встановлено, що відповідач має реалізувати своє процесуальне право на надання доказів разом з поданням відзиву. Виходячи з положень статті 119 ГПК України, за заявою учасника справи суд може поновити пропущений процесуальний строк, встановлений законом, тоді як встановлений судом процесуальний строк за заявою учасника справи може бути продовжений судом. Строк для подання доказів у справі встановлений законом і може бути поновлений відповідно до статті 119 Господарського процесуального кодексу України, тоді як позивач помилково просить суд продовжити вище зазначений процесуальний строк. При цьому, згідно із ч.1 ст.177 Господарського процесуального кодексу України завданням підготовчого провадження зокрема, є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів. Частиною 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд з`ясовує, чи повідомили сторони про всі обставини справи, які їм відомі (п.6); чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про витребування додаткових доказів (п.7). При цьому, стаття 194 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів. У відповідності до вище наведених норм процесуального закону, учасники процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами та мають подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, у той час як зібрання відповідних доказів є завданням підготовчого провадження, а завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів. Водночас, як зазначено судом вище, докази подаються сторонами під час підготовчого провадження у справі. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч.4 ст.80 ГПК України). Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач наведених вище приписів процесуального закону не виконав, повідомлення про неможливість подати докази, а також які саме докази можуть бути подані, до суду не подав. Статтею 207 Господарського процесуального кодексу України врегульовано питання щодо розгляду заяв та клопотань учасників справи на стадії відкриття розгляду справи по суті. Зазначена стаття встановлює, що головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом. Як вбачається із матеріалів справи, в обґрунтування необхідності продовжити строки на подання доказів відповідач посилається на те, що не може надати докази, необхідні для розгляду справи, оскільки приміщення у яких знаходяться докази закриті на період карантину. Однак, судова колегія звертає увагу, що у своєму клопотанні відповідач не конкретизує, які саме докази може подати до суду, які обставини такі докази можуть підтвердити або спростувати, не наводить поважність причин неможливості подати такі докази до закриття підготовчого провадження, а також запровадження карантину на території України. Окрім того, відповідачем не надано документів у підтвердження перебування відповідних доказів у приміщенні відповідача та неможливості їх надати суду. З огляду на наведені у клопотанні обґрунтування, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що визначені заявником обставини не підтверджують поважність причин пропуску позивачем строку на подання доказів та наявність підстав для його продовження, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов правомірних висновків про відмову у задоволенні клопотання відповідача про продовження строку на подання доказів. Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому ухвала Господарського суду міста Києва від 16.06.2020 у справі №910/22693/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для її скасування не вбачається. Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції. Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.06.2020 у справі №910/22693/17 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає. Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.06.2020 у справі №910/22693/17 - залишити без змін. Матеріали справи №910/22693/17 повернути до господарського суду першої інстанції. Головуючий суддя В.В. Куксов Судді С.Р. Станік А.І. Тищенко