Постанова 4854 № 540/669/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 жовтня 2020 р.м.ОдесаСправа № 540/669/20 Головуючий в 1 інстанції: Войтович І.І. рішення суду першої інстанції прийнято у м. Херсон, 19 травня 2020 року П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Танасогло Т.М., суддів: Димерлія О.О., Єщенка О.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 19 травня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-19730-51 від 20.02.2020 року,- В С Т А Н О В И В : У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі відповідач) про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), у якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного Управління ДПС у Херсонській області №Ф-19730-51 від 20.02.2020. В обґрунтування позову зазначив, що у період з 12.08.1999 року по 02.03.2020 року ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, однак підприємницькою діяльністю не займався, звітності з ЄСВ не подавав. Окрім того, протягом цього періоду позивач був найманим робітником, а з 2015 року по теперішній час перебуває в трудових відносинах з Регіональною філією «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця». Позивач вважає, що винесена відповідачем вимога № Ф-19730-51 від 20.02.2020 року на суму 29293,44 грн. про сплату боргу (недоїмки) є протиправною, оскільки за періоди, які охоплює вимога про сплату боргу, з нього утримувалися внески ЄСВ за місцем роботи. З наведеного позивач робить висновок про наявність правових підстав для постановлення судового рішення про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки). Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 19 травня 2020 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату богу (недоїмки) від 20.02.2020 р. №Ф-19730-51 винесену Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (код ЄДРПОУ 43143201, 73003, м. Херсон, просп. Ушакова, 75) на суму 29293,44 грн. Стягнуто на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) судовий збір в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (код ЄДРПОУ 43143201, 73003, м. Херсон, просп. Ушакова, 75). Стягнуто на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) витрати на правову допомогу в сумі 3500 грн. (три тисячі п`ятсот гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (код ЄДРПОУ 43143201, 73003, м. Херсон, просп. Ушакова, 75). Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій зазначило про порушення норм матеріального права судом першої інстанції, що відповідно до ст. 317 КАС України є підставою для скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції. У своїх доводах апелянт вказав, що позивач є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у 2017-2019 роках, оскільки згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач припинив свою підприємницьку діяльність лише 02.03.2020 року. Законодавством визначено, що фізичні особи-підприємці, сплачують єдиний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні. Відповідач стверджує, що фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування і є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов`язкової звітності за себе, як фізичні особи-підприємці. Сплата єдиного соціального внеску у такому разі не здійснюється подвійно, адже за фізичну особу-підприємця, яка працює найманим працівником, єдиний соціальний внесок сплачує роботодавець (утримань єдиного соціального внеску із заробітної плати немає). З огляду на зазначене та у зв`язку із наявністю богу з єдиного соціального внеску у позивача, вважає вимоги про сплату правомірними, а позов таким що не підлягає задоволенню. 19.08.2020 року від ОСОБА_1 за підписом представника надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач у справі зазначив про необґрунтованість апеляційної скарги, оскільки позивач сплачує єдиний соціальний внесок, а саме за нього це робить роботодавець Регіональна філія «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця». Таким чином, на думку позивача у справі, суд першої інстанції цілком обґрунтовано та на законних підставах дійшов висновку про відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску за спірний період. Судова колегія вважає, що апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення (ухвали) в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, Херсонська ДПІ (Херсонський район) з 20.08.1999 року. Позивач перебував на обліку в Головному управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, Херсонська ДПІ (Херсонський район) з 20.08.1999 року, як платник єдиного соціального внеску, номер взяття на облік 2120009917/21204. Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням здійснена 02.03.2020 року, про що в ЄДР зроблено запис № 24990060002058792. 20 лютого 2020 року в зв`язку із наявністю заборгованості з єдиного соціального внеску станом на 20 січня 2020 року та на підставі даних інформаційно-телекомунікаційної системи "Податковий борг" ГУ ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-19730-51 на суму 29293,44 грн. Позивач не погодився з такою позицією відповідача, оскільки за період з 2015 року по момент звернення до суду він є найманим працівником, з доходів якого роботодавець утримує та перераховує до бюджету єдиний соціальний внесок. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19, виходив з того, що позивач з 01.12.2015 року працює у відокремленому структурному підрозділі «Херсонський загін відомчої воєнізованої охорони Служби воєнізованої охорони регіональної філії «Одеська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», що підтверджується копією трудової книги ОСОБА_1 . Згідно індивідуальних відомостей ПФУ про застраховану особу ОСОБА_1 , зокрема за періоди з 2015 року по 2020 рік, встановлено сплату Регіональною філією «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» за ОСОБА_1 страхових внесків в належному розмірі та дійшов висновку про відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску за спірний період. Переглядаючи справу та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з наступного. Нормою ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Умови та порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (надалі Закон України № 2464-VI). Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок), у розумінні п.2 ч.1 ст. 1 Закону України № 2464-VI, - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Як передбачено п.4 ч.1 ст. 4 Закону України №2464-VI, платниками єдиного внеску є, зокрема фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Приписами п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України №2464-VI на платника єдиного внеску покладено зобов`язання своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Згідно з абз.1 п.1 та п. 3 ч.1 ст. 7 Закону України № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску (ч.5 ст.8 Закону України №2464-VI). Вказаною нормою також визначено, що у разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску. При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру. Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України № 2464-VI, обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. За приписами ч.4 ст. 25 Закону України №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону України №2464-VI). В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано. В апеляційній скарзі контролюючий орган зазначає, що у зв`язку із ненарахування та несплатою позивачем єдиного внеску, нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску здійснювалося автоматично на рівні ДПС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що склало: за 2017 рік 8448,00 грн.; за 2018 рік 7371,54 грн.; за 2019 рік 10719,72 грн.; за І квартал 2020 року 2754,18 грн. Водночас, матеріалами справи підтверджується, що з 01.12.2015 року позивач працює у відокремленому структурному підрозділі «Херсонський загін відомчої воєнізованої охорони Служби воєнізованої охорони регіональної філії «Одеська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», що підтверджується копією трудової книги ОСОБА_1 . Згідно індивідуальних відомостей ПФУ про застраховану особу ОСОБА_1 , зокрема за періоди з 2015 року по 2020 рік, встановлено сплату Регіональною філією «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» за ОСОБА_1 страхових внесків в належному розмірі. З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Таким чином, судом першої інстанції вірно було зазначено, що в розумінні №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець, що в свою чергу, виключає обов`язок позивача щодо сплати ним єдиного внеску у період, коли він був найманим працівником, а не фізичною особою-підприємцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Вказані правові висновки, також, відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 04.12.2019 року по справі № 440/2149/19. Доводи апеляційної скарги зазначеного не спростовують, підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає вказану апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишити без задоволення. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 19 травня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя Танасогло Т.М. Судді Димерлій О.О. Єщенко О.В.