Постанова 4851 № 520/16546/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 липня 2022 р. Справа № 520/16546/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: П`янової Я.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2021 р. (ухвалене суддею Біленським О.О.) по справі № 520/16546/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправною та скасування вимоги, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просив: визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4995-57 від 16.11.2020 р. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2021 р. позов задоволено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2021 р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (в подальшому - Закон № 2464-VI), Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Позивач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 з 13.06.2001 р. по 28.07.2021 р. зареєстрований як фізична особа-підприємець та з 09.07.2001 р. по 29.07.2021 р. перебував на обліку в ГУ ДПС як фізична особа, яка отримувала доходи від підприємницької діяльності на загальній системі оподаткування, що підтверджується відомостями з ІТС «Податковий блок» та з 29.07.2021 р. припинив підприємницьку діяльність, згідно із записом в Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Згідно із даних інтегрованої картки платника з єдиного внеску, позивачу проведені нарахування єдиного внеску: 09.02.2018 р. у розмірі 8448 грн. (І - IV квартали 2017 року); 19.04.2018 р. 2457,18 грн. (І квартал 2018 року); 19.07.2018 р. 2457,18 грн. (II квартал 2018 року); 19.10.2018 р. 2457,18 грн. (III квартал 2018 року); 21.01.2019 р. 2457,18 грн. (IV квартал 2018 року); 19.04.2019 р. 2754,18 грн. (1 квартал 2019 року); 19.07.2019 р. 2754,18 грн. (II квартал 2019 року); 21.10.2019 р. 2754,18 грн. (III квартал 2019 року); 20.01.2020 р. 2754,18 грн. (IV квартал 2019 року); 21.04.2020 р. 2078,12 грн. (І квартал 2020 року); 20.07.2020 р. 1039,06 (II квартал 2020 року); 19.10.2020 р. 3178,12 грн. (IV квартал 2020 року); станом на 31.10.2021 р. загальна сума боргу з єдиного внеску складає 35588,74 грн. Головним управлінням ДПС у Харківській області позивачу надіслана вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4995-57 від 16.11.2020 р., якою визначено суму недоїмки зі сплати єдиного внеску станом на 31.10.2020 р. у розмірі 35588,74 грн. Не погодившись із вищевказаною вимогою відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки у позивача відсутній обов`язок щодо сплати єдиного внеску як особи, яка не здійснювала підприємницьку діяльність під час нарахування та сплати єдиного внеску роботодавцем позивача в розмірі не менше мінімального, то оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4995-57 від 16.11.2020 р. на суму 35588,74 грн. необґрунтована та підлягає скасуванню. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом № 2464-VI (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин). Згідно із ч. 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Відповідно до абз. 1 п. 1, п. п. 4, 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VІ, платниками єдиного внеску є: роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в т.ч. адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Згідно із п. 2 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VІ, платник єдиного внеску зобов`язаний вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI встановлено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону № 2464-VI, порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Абзацом 1 частини 5 статті 8 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. Згідно із ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Відповідно до абз. 2 п. 2 Розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 р. № 499 (в подальшому Інструкція № 499), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Згідно із п. 2 розділу ІІІ Інструкція № 499, якщо платники, зазначені у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) і 5 частини першої статті 4 Закону, мають основне місце роботи, то такі платники звільняються від сплати за себе єдиного внеску за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за них у розмірі не менше мінімального страхового внеску. Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що платниками єдиного соціального внеску є фізичні особи - підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Суд апеляційної інстанції зазначає, що метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 р. (справа № 440/2149/19), від 23.01.2020 р. (справі № 480/4656/18), від 05.11.2020 р. (справа № 460/2442/19), від 27.10.2021 р. (справа № 440/325/19). Судовим розглядом встановлено, що позивач з 01.01.2014 р. працює у ФІРМА "ОЛІМП, ЛТД" У ФОРМІ ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ (в подальшому - ТОВ "ОЛІМП, ЛТД"). Згідно із відомостей з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України від 10.05.2021 р. (форма ОК-5), платіжних доручень та квитанцій про отримання контролюючим органом відомостей щодо сплати ЄСВ, внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у період з 01.01.2017 р. по 31.12.2020 р. сплачувався роботодавцем позивача ТОВ "ОЛІМП, ЛТД". Щодо доводів контролюючого органу, що оскаржувана вимога правомірна, так як з квітня 2020 року по серпень 2020 року в Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України відсутні відомості про сплату ТОВ "ОЛІМП, ЛТД" єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до наказу директора ТОВ "ОЛІМП, ЛТД" від 19.03.2020 р. № 3К, позивачу на період карантину надано відпустку без збереження заробітної плати на час дії карантину з 20.03.2020 р. по 30.09.2020 р. та сплата ЄСВ за квітень 2020 року по серпень 2020 року підтверджується платіжними дорученнями: № 126 від 07.05.2020 р. на суму 1039,06 грн.; № 153 від 19.06.2020 р. на суму 3117,18 грн.; № 158 від 01.07.2020 р. на суму 1633,50 грн.; № 174 від 21.07.2020 р. на суму 5214 грн.; № 190 від 20.08.2020 р. на суму 5214 грн.; № 221 від 18.08.2020 р. на суму 5214 грн. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що контролюючим органом податкова вимога сформована на загальну суму 355888,74 грн. за період з 01.01.2017 р. по 31.12.2020 р., а не за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року. Щодо інших доводів апелянта, то вони спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки відсутні законні підстави для самостійного нарахування відповідачем єдиного внеску для ОСОБА_1 , який за позивача, як працівника сплачено його роботодавцем за цей самий період, то відповідачем безпідставно та протиправно сформовано вимогу № Ф-4995-57 від 16.11.2020 р. про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 355888,74 грн. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2021 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2021 р. по справі № 520/16546/21 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Я.В. П`янова О.А. Спаскін