Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/1514/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 жовтня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/1514/20 Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді доповідача Кравця О.О. судді Домусчі С. Д. судді Коваля М.П. розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2020 року по справі № 420/1514/20 прийняту у складі судді Завальнюка І.В.за адміністративним позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця Виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича, третя особа Приватний виконавець Виконавчого округу Одеської області Притуляк Валерій Миколайович про визнання протиправною та скасування постанови,- ВСТАНОВИВ: І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ: 24.02.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом доприватного виконавця Виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича, третя особа Приватний виконавець Виконавчого округу Одеської області Притуляк Валерій Миколайович та просив суд визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича від 25.06.2019 про стягнення з ОСОБА_1 основної суми винагороди приватного виконавця в сумі 280 897,36 грн у виконавчому провадженні № 59415658 в частині розміру суми основної суми винагороди приватного виконавця, яка перевищує 45 грн. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28лютого 2020 року у відкритті провадження відмовлено. II. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ , УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯНТА ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ: Не погоджуючись з ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2020 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми процесуального права, просив іі скасувати,направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, щовідповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії' чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Частиною 2 цієї ж статті визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Також, апелянт зазначає, що аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 766/740/17-ц, від 07 лютого 2019 року у справі № 927/769/16, а також Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 16 вересня 2019 року у справі № 681/1637/18. III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ: Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року апеляційну скаргу залишено без руху, у зв`язку з несплатою судового збору. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2020 року відкрито апеляційне провадження по справі. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2020 року розгляд справи за апеляційною скаргою призначено до розгляду у порядку письмового провадження. Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.124 -127 КАС України. Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню за наступних встановлених обставин: IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ : Судом 1-ої інстанції було встановлено, що з 25.06.2019 по 11.12.2019 на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича перебував виконавчий лист № 2/1522/8280/11, виданий Приморським районним судом міста Одеси 17.08.2017, про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ Райффайзен Банк Аваль заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 808 964,90 грн та судові витрати у розмірі 865 грн. 25.06.2019 приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. винесено постанову про відкриття ВП № 59415658 з примусового виконання зазначеного виконавчого листа, в п. 3 якої визначено стягнути з боржника виконавчий збір / основну винагороду приватного виконавця у розмірі 280 897,36 грн. Також 25.06.2019 приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди в сумі 280 897,36 грн, в якій було здійснено відповідний розрахунок та зазначено про порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця. В результаті вжитих приватним виконавцем заходів примусового виконання рішення, з арештованих рахунків боржника було списано 450 грн, які 13.09.2019 були перераховані на рахунок АТ Райффайзен Банк Аваль, як повернення авансового внеску. 11.12.2019 року виконавче провадження № 59415658 завершено із посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 37, ч. 3 ст. 37, ч. ч. 1, 2 ст. 40 Закону України Про виконавче провадження, а виконавчий лист та невикористаний авансовий внесок повернуто стягувачу, припинено чинність арештів майна боржника, скасовано інші заходи примусового виконання. На підставі постанови від 25.06.2019 у ВП № 59415658 приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Притуляк В.М. 12.12.2019 відкрито виконавче провадження № 60870708 про стягнення з ОСОБА_1 суми основної винагороди, визначеної п. 3 постанови від 25.06.2019 про відкриття ВП № 59415658. Під час ознайомлення за ВП № 60870708 у приватного виконавця Притуляка В.М. 14.02.2020 позивачу та його представнику стало відмово про існування постанови приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича від 25.06.2019 про стягнення з ОСОБА_1 основної суми винагороди приватного виконавця в сумі 280 897,36 грн у виконавчому провадженні № 59415658. V. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА, АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ТА ОЦІНКА СУДУ: Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Статтею 125 Конституції України визначено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція). 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон № 1404-VIII та зміни до ЦПК України, внесені відповідно до цього Закону. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами. На спірні правовідносини поширюється саме Закон № 1404-VIII, згідно зі статтею 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону № 1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку. Згідно ч. 1 ст. 5 КАС України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). Згідно із частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства. Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. рішення у справі Golder v. The United Kingdom від 21 лютого 1975 року, Серія A № 18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. рішення у справі Guйrin v. France від 29 липня 1998 року, Reportsof Judgments and Decisions 1998-V, p. 1867, § 37). Оскільки питання стосується принципу юридичної визначеності, це піднімає не лише проблему трактування правових норм у звичайному сенсі, а також і проблему недоцільного формулювання процесуальних вимог, яке може перешкоджати розгляду позову щодо суті, тим самим спричиняючи порушення права на ефективний судовий захист (див., mutatis mutandis, рішення у справі Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97, § 37, ECHR 2001-I; та у справі Zvolskэ and Zvolskб v. The Czech Republic, заява № 46129/99, § 51, ECHR 2002-IX). Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.). Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ). (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновку суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права ( ч.1-2 ст.308 КАС України). Імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404 VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані, тому апеляційний суд вважає помилковим висновок суду 1-ої інстанції , що даний позов підлягає пред`явленню до суду, який видавав виконавчий лист № 2/1522/8280/11, на підставі якого одночасно з відкриттям 25.06.2019 виконавчого провадження № 59415658 й була винесена спірна постанова про стягнення з боржника основної винагороди в зазначеному виконавчому провадженні. Апеляційний суд погоджується із доводами апелянта та вважає, що до юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №766/740/17-ц, від 07 лютого 2019 року у справі №927/769/16. Право особи на звернення до суду у разі, якщо остання вважає, що рішенням, діями або бездіяльністю з боку суб`єкта владних повноважень порушені її права, гарантоване ст. 55 Конституції України та ст.5 КАС України. Праву особи на звернення до суду за захистом своїх порушених прав, свобод чи інтересів кореспондує обов`язок суду забезпечити доступ до суду і за наявності відповідних підстав розглянути справу та вирішити спір. Таким чином, позов ОСОБА_1 до приватного виконавця Виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича, про визнання протиправною та скасування постанови,-підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. (2) Висновки апеляційного суду: Апеляційний суд доходить до висновку, що наявні підстави для скасування ухвали суду 1-ої інстанції , так як суд 1-ої інстанції неправомірно відмовив у відкритті провадження у справі, яка підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а порушення судом 1-ої інстанції норм процесуального права , призвело до неправильного вирішення справи , у зв`язку з чим ухвала суду 1-ої інстанції підлягає скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду 1-ої інстанції - Одеського окружного адміністративного суду . Керуючись ст.8,19,55 Конституції України, ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3,6,7,240,242,308,309,311, п.3 ч.1 ст.315, ч.1 ст. 320,321,322 КАС України, суд апеляційної інстанції,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2020 року -скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду 1-ої інстанції . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписанн та не може бути оскаржена у касаційному порядку. Повне судове рішення складене та підписане 16.10.2020 року Головуючий суддя Кравець О.О. Судді Коваль М.П. Домусчі С.Д.