Постанова 4812 № 489/1847/20

16.10.20 22-ц/812/1602/20 Єдиний унікальний номер судової справи: № 489/1847/20 Номер провадження № 22-ц/812/1602/20 Cуддя - доповідач апеляційного суду - Крамаренко Т.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 жовтня 2020 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого - Крамаренко Т.В., суддів - Бондаренко Т.З., Темнікова В.І., із секретарем судового засідання Лівшенком О.С., без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 липня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Рум`янцевої Н.О., в приміщенні того ж суду по справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (надалі - АТ КБ «Приватбанк») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- в с т а н о в и л а : У квітні 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 20 листопада 2008 року звернулась до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н., на підставі якої їй було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт 500 грн., який у подальшому було збільшено до 8 000 грн. Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана анкета - заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті складає між нею та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується її підписом у заяві. Посилаючись на те, що відповідачка ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором не виконує у зв`язку з чим станом на 22 березня 2020 року утворилась заборгованість у розмірі 19 372,23 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту 10 183,48 грн., заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України 4 189, 40 грн., пеня 3 838, 77 грн., а також штрафи: 250 грн. фіксована частина та 910, 58 грн. процентна складова. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 липня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 22 березня 2020 року в розмірі 10 183, 48 грн. Вирішено питання про судові витрати. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що оскільки фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, позивач має право вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Щодо відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків, пені та штрафів, суд виходив з конкретних обставин справи та через відсутність наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Не погодившись із зазначеним рішенням суду, АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права, просило рішення суду в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення заборгованості по відсотках, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги банку в саме в цій частині задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що відсутність підпису відповідачки на відповідних Тарифах, Умовах та Правилах не свідчить про не укладання договору, оскільки суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них. ОСОБА_1 підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості висловила свою згоду з формою договору та його умовами. Відповідачка своїх зобов`язань за Договором не виконала та не здійснила своєчасне погашення заборгованості за кредитом, а тому наявні всі підстави для стягнення відсотків за користування кредитними коштами. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. У судове засідання сторони не з`явились про місце й час судового розгляду повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомили. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України). Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону оскаржуване рішення не в повній мірі відповідає. За положеннями ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Положеннями статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, 20 листопада 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір б/н шляхом підписання сторонами анкети - заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку ( а.с. 23). У заяві зазначено, що ОСОБА_1 ознайомилась і згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також з Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Своїм підписом відповідачка також підтвердила факт отримання повної інформації про умови кредитування в ПриватБанку. Відповідно до укладеного договору, відкрито рахунок, та надано ОСОБА_1 кредитні картки за № НОМЕР_1 з терміном дії до 12/11, за № НОМЕР_2 з терміном дії до 01/16, за № НОМЕР_3 з терміном дії до 03/21 (а.с.22). Згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти оформленої на ім`я ОСОБА_1 , 20 листопада 2008 року по картковому рахунку НОМЕР_1 було встановлено кредитний ліміт у розмірі 500 грн., який в подальшому неодноразово змінювався, останнього разу 09 серпня 2018 року було встановлено у розмірі 8000 грн. (а.с.21). З наданого позивачем розрахунку вбачається, що заборгованість відповідачки ОСОБА_1 перед Банком станом на 22 березня 2020 року становить 19 372, 23 грн., з яких: заборгованість за кредитом 10 183,48 грн. грн., заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України 4 189,40 грн., пеня 3 838,77 грн. та штрафи: 250 грн. фіксована частина, 910, 58 грн. процентна складова (а.с.13). Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України). Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані Банком до суду Умови та Правилами надання банківських послуг розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву про надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено правовою позицією Верховного Суду України і Верховного Суду, викладеній у постановах від 11 березня 2015 року (справа № 6-16цс15), від 17 липня 2019 року (справа № 175/4576/14-ц) і не спростовано позивачем при розгляді даної справи. У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що не підписані Умови та Правила надання банківських послуг не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. З урахуванням встановленого та положень вказаних вище норм, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення вимог Банку щодо стягнення з відповідачки заборгованості, яка складається з тіла кредиту. Разом з тим, із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог Банку щодо стягнення з відповідачки заборгованості за процентами, нарахованими відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, колегія суддів не може погодитися з огляду на наступне. За змістом ст.1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за пенею та штрафи, а також проценти, нараховані за ст. 625 ЦК України. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на те, що кредитний договір є двостороннім та оплатним, де оплатою за користування кредиту є сплата відсотків. Крім того, вказував на те, що виписка про рух коштів клієнта є первинним документом та підтверджує факт отримання відповідачкою кредитних коштів Суд встановивши, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщені на сайті, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідачки, правильно дійшов висновку, що їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 20 листопада 2008 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, в разі прострочення виконання грошового зобов`язання, процентні ставки, які застосовуються при визначенні суми боргу, яку боржник зобов`язаний сплатити на вимогу кредитора, поділяються на встановлені законом (три проценти річних від простроченої суми) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті - заяві від 20 листопада 2008 року процентна ставка у розмірі 86,4% відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України за невиконання зобов`язання за кредитним договором не зазначена. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати відсотків, нарахованих на прострочений кредит згідно ч.2 ст. 625 ЦК України у розмірі 86,4%. За такого позовні вимоги про стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України у сумі 4 189, 40 грн., як таких, що передбачені договором, задоволенню не підлягають. В той же час, на думку колегії суддів, підлягають застосуванню положення ч.2 ст. 625 ЦК України, які визначені законом та не залежать від волевиявлення сторін. Так, частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що станом на 22 березня 2020 року заборгованість за кредитом у відповідачки становила 10 183, 48 грн. Виходячи з розміру заборгованості по тілу кредиту 10 183, 48 грн. 3% річних від простроченої суми за період з 01 жовтня 2019 року по 22 березня 2020 року складає 144, 80 грн. (10 183,48 х 3% / 365 днів х 173 днів), які підлягають стягненню з відповідачки. Відповідачкою не надано належних, достатніх та переконливих доказів на спростування вказаної заборгованості. За таких обставин, оскільки судом першої інстанції були неповно з`ясовані обставини справи, якими АТ КБ «Приватбанк» обґрунтовував свої вимоги, що призвело до помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими відповідно до ст. 625 ЦК України то відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення - про часткове задоволення цих вимог шляхом стягнення з відповідачки на користь позивача кредитної заборгованості за процентами за користування кредитом у сумі 144, 80 грн. Інші доводи апеляційної скарги, крім тих, з якими погодилася колегія суддів, виходячи з конкретних обставин по справі, не є підставою для задоволення апеляційної скарги та позову в повному обсязі. Оскільки апеляційна скарга не містить доводів щодо позовних вимог щодо стягнення з відповідачки пені та штрафів, в задоволенні яких рішенням суду першої інстанції було відмовлено, рішенням суду в цій частині не переглядалось. Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За подачу позову позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 102 грн., за подачу апеляційної скарги - 3 153 грн., а тому з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог (53, 3 %) та апеляційної скарги (3,4%) з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню понесені ним витрати на сплату судового збору у розмірі 1227, 56 грн. ((2 102 х 53,3 %) + (3 153 х 3,4 %)). За таких обставин, рішення суду в частині судових витрат підлягає зміні шляхом стягнення з відповідачки на користь позивача судового збору у розмірі 1 227,56 грн. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 липня 2020 року в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення заборгованості за процентами скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення цих вимог. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКПП НОМЕР_4 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, р/р НОМЕР_5 , МФО 305299, юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д.) заборгованість за процентами за кредитним договором б/н від 20 листопада 2008 року станом на 22 березня 2020 року в сумі 144, 80 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Рішення суду в частині судових витрат змінити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 1 227,56 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: Т.В. Крамаренко Судді: Т.З. Бондаренко В.І. Темнікова Повний текст постанови складено 16 жовтня 2020 року.