Постанова Львівський апеляційний суд № 450/2349/18

Справа № 450/2349/18 Головуючий у 1 інстанції: Кіпчарський М.О. Провадження № 22-ц/811/861/20 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П. Категорія: 16 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 жовтня 2020 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої: Крайник Н.П. суддів: Шеремети Н.О., Ванівського О.М. при секретарі: Симець В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 15 листопада 2019 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» до ОСОБА_1 , Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання недійсним та скасування рішення виконкому Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, визнання недійсними Державних актів про право приватної власності на землю та визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, - ВСТАНОВИВ: 26.07.2018р. Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» звернулося в суд з позовом до відповідачів, в якому в якому з уточненням позовних вимог від 03.01.2019р. та 25.06.2019р. просило визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 26.11.1997 року №100 в частині передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1261 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель в межах с. Підбірці Пустомитівського району Львівської області; визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії IV-ЛВ №052910, виданий ОСОБА_2 на дану земельну ділянку; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,1261 га від 25.04.1999 року серії АВА №400340, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії ЛВ №21050 від 28.04.1999 та стягнути на його користь судові витрати. Позовні вимоги обгрунтовувало тим, що на замовлення Державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця» (надалі-ДТГО «Львівська залізниця»), правонаступником якого є ПАТ «Українська залізниця», з метою оформлення правовстановлюючих документів на право користування земельними ділянками, у 2015 році була розроблена Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 22,34511 га ДТГО «Львівська залізниця» під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком «Львів-Красне» від 1464 км+227 м до 1466 км+535 м в адміністративних межах с. Підбірці Пустомитівського району Львівської області. В результаті виконаних робіт встановлено, що площа земельних ділянок ДТГО «Львівська залізниця» на даній ділянці становить 14,0050 га. Проте, в результаті польового обстеження та при аналізі інформації з електронної бази Державного земельного кадастру виявлено, що на земельній ділянці смуги відведення залізниці частково розташовані суміжні земельні ділянки, які знаходяться у приватній власності громадян. Так, Зведеним інвентаризаційним планом земельної ділянки смуги відведення ДТГО «Львівська залізниця» на ділянці «Львів-Красне» від 1464 км+227 м до 1466 км+535 м в адміністративних межах с. Підбірці Пустомитівського району встановлено, що земельна ділянка площею 0,1261 га, кадастровий номер 4623683800:02:001:0269, АДРЕСА_1 , частина якої площею 0,0827 га перетинається зі смугою відведення залізниці належить на праві власності ОСОБА_1 , право власності на яку у останньої виникло на підставі договору дарування земельної ділянки серії АВА №400340 від 25.04.1999 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрованого в реєстрі №842, за яким ОСОБА_2 подарував ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1261 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель в межах с.Підбірці Пустомитівського району Львівської області. Після укладення договору дарування ОСОБА_1 дану земельну ділянку зареєструвала за собою на праві власності, у зв`язку з чим їй видано Державний акт на право приватної власності на землю серії ЛВ №21050 від 28.04.1999. Передана в дар земельна ділянка належала дарувальнику на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії IV-ЛВ №052910, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 28.05.1998р. за №895, який в свою чергу був виданий ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 26.11.1997 року №100. Оскільки оспорюваний Державний акт на право приватної власності на землю серії ЛВ №21050 від 28.04.1999, виданий ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 25.04.1999 року, який в свою чергу укладений на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії IV-ЛВ №052910, виданого ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 26.11.1997 року №100, вважає, що вимоги про скасування двох державних актів та договору дарування є похідними, і залежать від доведеності незаконності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого вони видані. Правовий статус земель залізничного транспорту визначений законом і не може бути змінений в будь-який інший спосіб, аніж відповідно до закону. Чинним законодавством, яке діяло на момент виникнення права залізниці на землі смуги відведення в межах с.Підбірці Лисиничівської сільської ради, не передбачало обов`язкове виготовлення та отримання державного акту на землю, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі відповідно до пунктів 54, 55 «Общих начал землепользования и землеустройства» (Постанова ЦИК СРСР 15.12.1928 року). В подальшому, при зміні законодавства та введення інституту державних актів, вимоги щодо їх оформлення поширювалися тільки на нові земельні ділянки при їх відведенні та не вимагалося отримання актів на існуючі на наявні у користуванні землі. Проектно-технічною документацією, яка відповідно до п.3 СН 468-74 визначала розміри земельних ділянок транспорту - «Інвентаризацією земель смуги відчуження Львівської залізниці на дільниці Красне-Львів, км1331/3-1469/4» від 1965 року та погодженою з старшим землевпорядником Пустомитівського району, ширина смуги відведення у місці перетину земельних ділянок встановлена у розмірі 80 м від осі колії, до якої частково увійшла земельна ділянка, надана ОСОБА_1 у приватну власність. Така ж ширина смуги відведення визначена і «Технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 14,0050 га ДТГО «Львівська залізниця» під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком « Львів-Красне» від 1464 км+227 м до 1466 км+535 м в адміністративних межах с.Підбірці Пустомитівського району. В межах Лисиничівської сільської ради земельні ділянки в межах смуги відведення визначені «Інвентаризацією земель смуги відчуження Львівської залізниці на дільниці Красне-Львів, км1331/3-1469/4» від 1965 року та Технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 14,0050 га ДТГО «Львівська залізниця» під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком « Львів-Красне» від 1464 км+227 м до 1466 км+535 м в адміністративних межах с.Підбірці Пустомитівського району та відносяться до земель транспорту, тому їх передача у приватну власність здійснена з порушенням встановленого ЗК України порядку. Крім того, залізниця, як суміжний користувач не погоджувала ні проект відведення земельної ділянки, ні акт встановлення і узгодження зовнішніх меж землекористування в натурі, а також не надавала погодження на вилучення земельної ділянки за яку сплачує земельний податок, та зміну її цільового призначення. Лисиничівська сільська рада під час прийняття оскаржуваного рішення порушила також норми п. б ч. 4 ст. 84 ЗК України, відповідно до якого до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність належать, зокрема, землі під державними залізницями. Майно залізниці є державною власністю і закріплене за нею на праві повного господарського відання, а отже вважає, що сільська рада не мала правових підстав приймати оспорюване рішення, порушуючи право землекористування залізниці. Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду оскаржило Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця». В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене всупереч нормам матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у скаржника відсутні належним чином оформлені документи на підтвердження права користування спірною земельною ділянкою, а саме Державний акт на право користування земельною ділянкою, а План смуги відведення лінії Тернопіль-Львів Львівської залізниці Пустимитівського району Львівської області від 1449 км+950 м до 1470 км+874 м це лише один із документів містобудівної документації, який не є правовстановлюючим документом. Вважає такі висновки суду такими, що не відповідають обставинам справи та характеру спірних правовідносин. Зазначає, що обставини набуття земельною ділянкою статусу земель залізничного транспорту ґрунтуються на визначеному законом юридичному факті. Стверджує, що суд першої інстанції безпідставно відкинув доводи скаржника про підтвердження права АТ «Укрзалізниця» на постійне користування землями смуги відведення за напрямком «Львів-Красне» від 1464 км + 227 м до 1466 км+535 м в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області та визнав неналежним доказом долучений до матеріалів справи План смуги відведення. Наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки такий визначений законом. Земельним кодексом Української РСР від 25 жовтня 1922 року в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та постановою Верховної ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562 «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 року», право Залізниці на користування земельною ділянкою, яка належить до земель залізниць, до оформлення ним права власності або землекористування гарантувалося. Серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не було такої підстави як не оформлення або не переоформлення наданих прав. Приймаючи рішення від 26.11.1997 року № 110, виконавчий комітет Лисиничівської сільської ради перевищив повноваження, визначені ст. 9, 17, 19 Земельного кодексу УРСР від 18.12.1990 року. Крім того, спірна земельна ділянка не вилучалась в порядку, передбаченому законодавством з метою її передачі у власність батька відповідачки, відтак підстави для прийняття зазначеного рішення органом самоврядування були відсутні. Судом не досліджено підстави набуття та правомірність розпорядження Лисиничівською сільською радою спірною земельною ділянкою. Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. У судове засідання особи, які беруть участь у справі не з`явилися, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені у встановленому процесуальним законом порядку, а тому розгляд справи апеляційним судом проведено відповідно до вимог ч. 2 ст. 247, ч. 1 ст. 372 ЦПК України у їхній відсутності без фіксування судового процесу технічними засобами. 29.09.2020 року ОСОБА_1 подала заяву про розгляд справи без участі сторін, в якій просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з наступних мотивів. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Встановлено, що рішенням виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 26.11.1997 року №100 ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1261 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель в межах с. Підбірці Пустомитівського району Львівської області на підставі якого на дану земельну ділянку ОСОБА_2 видано Державний акт на право приватної власності на землю серії IV-ЛВ №052910. 25.04.1999 року ОСОБА_2 подарував зазначену земельну ділянку площею 0,1261 га ОСОБА_1 , якій на підставі договору дарування було видано Державний акт на право приватної власності на землю серії ЛВ №21050 від 28.04.1999, кадастровий номер 4623683800:02:001:0269. Зведеним інвентаризаційним планом земельної ділянки смуги відведення ДТГО «Львівська залізниця» на ділянці «Львів-Красне» від 1464 км+227 м до 1466 км+535 м в адміністративних межах с. Підбірці Пустомитівського району встановлено, що земельна ділянка площею 0,1261 га, кадастровий номер 4623683800:02:001:0269, АДРЕСА_1 , частково площею 0,0827 га перетинається зі смугою відведення залізниці. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Українська залізниця», районний суд виходив з того, що доводи позивача - ПАТ «Українська залізниця» про те, що таке є належним користувачем землями смуги відведення за напрямком «Львів-Красне» від 1464 км + 227 м до 1466 км+535 м в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області не підтверджено належними доказами, а відтак таке право не підлягає судовому захисту, оскільки не є порушеним. З таким висновком суду колегія суддів не може погодитися, виходячи з наступного. Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт» землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України «Про транспорт». До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту (частина друга статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт»). Згідно з частиною 1 статті 11 Закону України «Про транспорт» землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту. Частиною 1 статті 23 Закону України «Про транспорт», яка кореспондується з положеннями статті 68 Земельного кодексу України, встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціямзалізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні та укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту. Відповідно до частини 1 статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту (пункт «б» частини четвертої статті 84 Земельного кодексу України). Наявність чи відсутність у АТ «Українська залізниця» документів, які посвідчують право на користування земельними ділянками у разі їх відведення як земель залізничного транспорту не змінює їх правового статусу, який ґрунтується на визначеному законом юридичному факті належності до земель залізничного транспорту. Судами встановлено, що на момент прийняття відповідачем спірних рішень, земельна ділянка належала до земель залізничного транспорту та перебувала у користуванні позивача-АТ «Українська залізниця». Тому, позовні вимоги АТ «Українська залізниця» про визнання незаконними та скасування рішень рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 26.11.1997 року №100 в частині передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1261 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель в межах с. Підбірці Пустомитівського району Львівської області; визнання недійсним Державного акта на право приватної власності на землю серії IV-ЛВ №052910, виданого ОСОБА_2 на дану земельну ділянку; визнання недійсним договору дарування земельної ділянки площею 0,1261 га від 25.04.1999 року серії АВА №400340, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; визнання недійсним Державного акта на право приватної власності на землю серії ЛВ №21050 від 28.04.1999, є обґрунтованими. Однак, відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Таким чином, у спірних правовідносинах щодо позовної давності застосовуються правила ЦК УРСР, якщо на час набрання чинності ЦК України не сплив строк пред`явлення позовних вимог. Відповідно до статті 71 Цивільного кодексу Української РСР (далі ЦК УРСР), що діяв до 01 січня 2004 року, позовна давність це строк, у межах якого особа, право якої порушено, може звернутися до суду з вимогою про його захист. Згідно зі статтею 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові.При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права (ЦК УРСР чи ЦК України), і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права. За загальним правилом статті 76 ЦК УРСР, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила». Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), відповідно до положень стаття 71 ЦК УРСР встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін (стаття 75 ЦК УРСР). Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством. Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року). Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, ЄСПЛ, від 22 липня 2014 року). У справі, що переглядається, ПАТ «Українська залізниця» просила визнати незаконним та скасувати рішення Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 26.11.1997 року. Із позовом ПАТ «Українська залізниця» звернулася 26 липня 2018 року, тобто за спливом позовної давності (через 21 рік з часу його прийняття). Колегією суддів встановлено, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що АТ «Українська залізниця» не мало об`єктивної можливості довідатися про оспорюване рішення органу місцевого самоврядування, яке перебуває у загальному доступі. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про пропуск позивачем позовної давності за вимогами про визнання незаконними та скасування рішення сільської ради, державних актів про право власності на землю, та договору дарування, та як наслідок - про відмову у задоволенні цих позовних вимог за закінченням строку позовної давності. Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною в Постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року ,справа № 450/1435/15-ц,провадження № 61-5259св19. Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Керуючись ч. 5 ст. 268, ст. 367, ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п.1-4 ч. 1 ст. 376, ст. 381, ст. 382, ст. 383, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» задоволити частково. Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 15 листопада 2019 року скасувати. Ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» до ОСОБА_1 , Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання недійсним та скасування рішення виконкому Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, визнання недійсними Державних актів про право приватної власності на землю та визнання недійсним договору дарування земельної ділянки - відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 15 жовтня 2020 року Головуючий: Крайник Н.П. Судді: Шеремета Н.О. Ванівський О.М.