Постанова 4804 № 266/188/20

22-ц/804/2991/20 266/188/20 Єдиний унікальний номер 266/188/20 Номер провадження 22-ц/804/2991/20 П О С Т А Н О В А І м е н е м У к р а ї н и 15 жовтня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Мироненко І.П. суддів: Баркова В.М., Лопатіної М.Ю. сторони: позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»; відповідач ОСОБА_1 ; розглянувши у порядку письмового провадження у місті Маріуполі апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 травня 2020 року, повний текст якого складено 12 травня 2020 року, постановлено у складі судді Д`яченко Д.О., - в с т а н о в и в:

1. Описова частина Короткий зміст позовних вимог У січні 2020 року позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь банку заборгованість станом на 31 жовтня 2019 року в загальній сумі 136 750,30 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом 290,86 грн.; заборгованість по відсоткам за користування кредитом 136 459,44 грн. за період з 15 лютого 2012 року по 29 квітня 2019 року, а також судовий збір. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15 лютого 2012 року між банком та відповідачем був укладений кредитний договір № б/н, за яким відповідач отримала кредит у розмірі 300,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач відповідно до Умов та Правил користування банківських послуг, зобов`язався щомісячно в строки, визначені умовами договору, здійснювати погашення частини суми заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією. Відповідач не виконав умови договору, у зв`язку з чим, станом на 31 жовтня 2019 року утворилась заборгованість. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 травня 2020 року позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 15 лютого 2012 року, станом на 31 грудня 2015 року у розмірі 290,86 грн. Вирішено питання щодо судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги суд виходив з того, що при укладенні договору з відповідачем, відсутні підстави вважати, що АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника, процентна ставка не зазначена, тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору. Разом з тим, фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, тому кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Надходження апеляційної скарги до апеляційної інстанції та її короткий зміст 27 серпня 2020 року на адресу апеляційного суду надійшла цивільна справа з апеляційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк». Після усунення недоліків ухвалою Донецького апеляційного суду від 14 вересня 2020 року відкрито апеляційне провадження. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неповне з`ясування та недоведеність обставин, що мають значення, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення суду в частині відмови стягнення заборгованості за відсотками та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що суд безпідставно звільнив боржника від сплати відсотків з урахуванням того, що останнім не заявлялись позовні вимоги про визнання кредитного договору недійсним або нікчемним. Під час підписання анкети-заяви від 15 лютого 2012 року відповідачка погодилася з Умовами та правилами надання банком послуг, які разом з цією заявою, зразками підписів складають змішаний договір банківського рахунку і кредитного договору. Приєднання до Умов та правил надання банківських послуг є укладенням договору з банком. Відсутність підпису відповідачки на відповідних тарифах, Умовах та правилах не свідчить про не укладеність договору, оскільки суть договору приєднання і полягає в тому, шо його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них. Відповідачка користувалася кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості висловила свою згоду з формою договору та його умовами, отже приєдналася до Умов та правил надання банківських послуг, погоджувалася із розміром боргу, в т.ч. із нарахованими відсотками та неустойкою. З моменту оформлення кредитного договору пройшло понад трьох років. Позичальник до банку за фактом неправильного нарахування відсотків не зверталася, що свідчить про те, що вона знала про розмір процентних ставок та інші умови обслуговування та повністю з ними погоджувалася. Недопустимими є обґрунтування суду рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами на підставі Законом України «Про захист прав споживачів», оскільки обставини, на які посилається суд, не досліджені і не доведені, мають місце виключно припущення суду щодо рівня освіти, обізнаності, поінформованості, зрозумілості відповідачки. Відповідачка не надала до суду інших Умов та Правил надання банківських послуг або ж Тарифів з якими її було ознайомлено, не надала доказів на спростування дійсності Умов та Правил надання банківських послуг, а також Тарифів, які долучені до позовної заяви, а тому неврахування Умов та Правил надання банківських послуг, а також Тарифів, які містяться в матеріалах справи є недоречним. Відмова у стягненні процентів із застосуванням строків позовної давності є безпідставною, адже відповідачка не заявляла про застосування ст.257 ЦК України. Аргументи учасників справи Відповідачка ОСОБА_1 не скористалася своїм правом на подання до суду заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направила, що за положеннями ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. 2.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Справу розглянуто апеляційним судом відповідно до ст.369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду в частині задоволення позову про стягнення заборгованості за тілом кредиту та відмови у задоволенні позову про стягнення пені і штрафів сторонами не оскаржується, тому в цій частині відповідно до ст.367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини Судом встановлено, що 15 лютого 2012 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк») укладено кредитний договір із ОСОБА_1 , згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 300,00 грн., шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації. У заяві зазначено, що відповідачка згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 31 жовтня 2019 року становить 136 750,30 грн., з яких: 290,86 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 136 459,44 грн. відсотки за користування кредитом за період з 15 лютого 2012 року по 29 квітня 2019 року. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України). Частиною другою ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України). Згідно ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст.633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Сенс договору приєднання полягає у тому, що його умови визначені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних умовах та можуть бути прийняті іншою стороною не інакше ніж шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Тобто дійсно вільною в цьому випадку є воля виключно однієї сторони - тієї, яка пропонує для укладення договору саме формуляр (тобто банк). Інша сторона виявляє волю до укладення цього договору лише на стадії висловлення власної волі на стадії прийняття умов такого договору в цілому. Проте не повинно виникати сумнівів у тому, чи дійсно та які саме умови, викладені у формулярі або іншій стандартній формі, приймає позичальник. У ситуації, коли є сумніви у тому, чи прийняті та які саме умови прийнято споживачем - позичальником, умови не можуть вважатися такими, що прийняті ним в цілому. Конструкція договору приєднання, викладена у ч.1 ст.634 ЦК України, полягає не у тому, що споживач зобов`язаний самостійно ознайомитися з умовами і правилами надання послуг, пропонованими однією стороною, а у тому, що споживач може лише до них приєднатися, не маючи можливості обговорювати умови договору приєднання, пропонуючи свої зміни тощо. Проте сама воля споживача на приєднання до певних умов такого договору має бути однозначною та свідчити про певне її спрямування на досягнення згоди саме на певних умовах, запропонованих банком. У законі як загальне правило визначено, що договір приєднання має викладатися на формулярі або іншій стандартній формі, яка має засвідчувати усі прийняті споживачем умови такого договору. Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення процентів, суд першої інстанції виходив з того, що банком не доведено, що при укладені договору з позичальником було дотримано вимоги ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, адже у анкеті-заяві не зазначено умов нарахування відсотків. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами. Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі розмір і порядок нарахування відсотків, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 15 лютого 2012 року, позивач посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору. Проте, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та Правила у відповідній редакції розуміла відповідачка та ознайомлювалася і погоджувалася з ними, підписуючи заяву, а також те, що зазначені документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо відповідного розміру сплати відсотків. За таких обставин та без наданих підтверджень до суду першої інстанції про погодження з конкретними запропонованими відповідачці Правилами, з огляду на відсутність у заяві домовленості сторін про сплату та розмір процентів, надані банком Правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують зазначених обставин. Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Правила, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також якщо ці умови прямо не передбачені, як у цьому випадку в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Зазначені обставини правильно встановлені судом першої інстанції під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідачки на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором у частині процентів. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п.3 ч.1 ст.3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч.1 ст.3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У даній справі договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»). Згідно п. 22 ч.1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у Рішенні від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» зазначив, що з огляду на приписи ч.4 ст.42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, яка висвітлена у постанові від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17 (провадження № 14-131цс19), та стосується необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому суд першої інстанції правильно вважав, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» не дотримав вимог, передбачених ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій. Застосовуючи принцип диспозитивності, що закріплений у ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, що на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України). Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Зазначене правило діє, якщо в нормах матеріального права немає вказівки про перерозподіл обов`язків доказування. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, обирають спосіб захисту порушених прав, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони. У даній справі позивач до позовної заяви про стягнення заборгованості за кредитним договором від 15 лютого 2012 року надав витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», який містить базову процентну ставку 3,0% в місяць за кредитною карткою «Універсальна, 30 днів пільгового періоду»; 2,5% за кредитними картками «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та «Універсальна Gold»; 1,7% за кредитною карткою «Універсальна Contract». При цьому, сама анкета-заява не містить інформації яка саме кредитна картка була видана відповідачці, а розрахунок заборгованості позивачем проводився виходячи з тарифних ставок ставок 2,5% за період з 15 лютого 2012 року, 2,9% за період з 01 вересня 2014 року та 3,6% за період з 01 квітня 2015 року. Крім того, наданий витяг з Тарифів містить зміни, внесені у % ставки у 2014 та 2015 роках, при тому, що позивач не посилався на переукладення між сторонами кредитного договору. Таким чином, позивачем не було надано до суду першої інстанції належних та допустимих доказів узгодження сторонами на час укладення кредитного договору такої умови, як розмір нарахування процентів за користування кредитними коштами. Докази на доведення існування цих обставин не було надано і до суду апеляційної інстанції. Таким чином, не надавши докази на обґрунтування позовних вимог до суду, позивач реалізував належні йому процесуальні права на власний розсуд. Тому, з урахуванням аналізу наведених норм матеріального права, принципів змагальності, диспозитивності та рівності сторін, доводи апеляційної скарги, що відповідачем не оспорювались умови укладеного договору, є безпідставними. Справа була розглянута судом у заочному порядку без участі відповідача, а відсутність його заперечень не позбавляла позивача обов`язку надати докази на підтвердження своїх вимог. Доводи апеляційної скарги щодо застосування строків позовної давності є неспроможними, оскільки судом не застосовувались. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду. Розподіл судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375 ЦПК України, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Приморського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 06 травня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Повне судове рішення складено 15 жовтня 2020 року. Головуючий І.П. Мироненко Судді: В.М. Барков М.Ю. Лопатіна