Постанова 4803 № 175/2792/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5505/20 Справа № 175/2792/19 Суддя у 1-й інстанції - Бойко О. М. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 жовтня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Демченко Е.Л. суддів Куценко Т.Р., Макарова М.О при секретарі Кругман А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, третя особа - Державна реєстраційна служба речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Дніпровської районної державної адміністрації, про скасування державних актів та державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, - в с т а н о в и л а: У липні 2019 року ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, третя особа - Державна реєстраційна служба речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Дніпровської районної державної адміністрації, про скасування державних актів та державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, мотивуючи його тим, що 25 квітня 1997 року ОСОБА_6 було отримано сертифікат для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ДП №0252228, на підставі розпорядження ДРДА №328-р від 23 квітня 1997 року, на земельну ділянку площею 4,82 га, запис №0228, того ж дня чоловіком ОСОБА_6 ОСОБА_7 також отримано сертифікат для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ДП №0252062, на підставі розпорядження ДРДА №328-р від 23 квітня 1997 року, на земельну ділянку площею 4,8200 га, запис № НОМЕР_1 . Зазначали, що рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2006 року по справі №2-1035/06 було визнано дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 4,82 га, розташованої на території Ново-Олександрівської сільради Дніпропетровського району та області, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 від 10 жовтня 2001 року; визнано дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 4,82 га, розташованої на території Ново-Олександрівської сільради Дніпропетровського району та області, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 від 10 жовтня 2001 року; визнано за ОСОБА_1 право власності на земельні ділянки за №63/05, 64/05 і 63/10 загальною площею 9,64 умовних кадастрових га, розташовані на території Ново-Олександрівської сільради Дніпропетровського району та області. Вказували, що у 2008 році ОСОБА_1 здійснив переєстрацію земельних ділянок на себе, в той час коли рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2009 року рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2006 року по справі №2-1035/06 скасовано, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову про визнання права власності. Ухвалою Верховного Суду України від 26 лютого 2010 року рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2009 року залишено без змін. Посилаючись на те, що у зв`язку із скасуванням рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2006 року ОСОБА_1 не є власником вищевказаних земельних ділянок, а державна реєстрація права власності на дане нерухоме майно за ОСОБА_1 є незаконною, а тому просили суд ухвалити рішення, яким скасувати державний акт про право власності на земельну ділянку серія ЯЕ №961511, виданий Дніпропетровським районним відділом земельних ресурсів ОСОБА_1 08 травня 2008 року на земельну ділянку площею 4,6548 га, кадастровий номер: 1221486200-01-087-0007, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована та території Новоолександрівської сільської ради Дніпропетровської області; скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 4,6548 га, кадастровий номер: 1221486200-01-087-0007, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована та території Новоолександрівської сільської ради Дніпропетровської області, здійснену за ОСОБА_1 09 жовтня 2017 року за номером: 22786214; скасовано державний акт про право власності на земельну ділянку серія ЯЕ № 961512, виданий Дніпропетровським районним відділом земельних ресурсів ОСОБА_1 08 травня 2008 року на земельну ділянку площею 2,331 га, кадастровий номер: 1221486200-01 -087-0008, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована та території Новоолександрівської сільської ради Дніпропетровської області; скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 2,331 га, кадастровий номер: 1221486200-01-087-0008, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована та території Новоолександрівської сільської ради Дніпропетровської області, здійснену за ОСОБА_1 09 жовтня 2017 року за номером: 22788266; скасувати державний акт про право власності на земельну ділянку серія ЯЕ №961513 виданий Дніпропетровським районним відділом земельних ресурсів ОСОБА_1 08 травня 2008 року на земельну ділянку площею 2,2077 га, кадастровий номер: 1221486200-01-089-0030, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована та території Новоолександрівської сільської ради Дніпропетровської області; скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 2,2077 га, кадастровий номер: 1221486200-01-089-0030, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована та території Новоолександрівської сільської ради Дніпропетровської області, за ОСОБА_1 09 жовтня 2017 року за номером: 22786617. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2020 року позовні вимоги задоволені. Вирішено питання стосовно судових витрат. В апеляційні скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не встановив дійсних обставин справи, безпідставно задовольнив позов, залишив без уваги те, що позивачами значно пропущено строк позовної давності, про застосування наслідків спливу якої ним було подано відповідну заяву, посилання суду на п.36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» є помилковим, оскільки позивачі не були власниками спірних земельних ділянок. Крім того судом невірно застосовані ст.ст.125,152 ЗК України та ст.1218 ЦК України. 22 травня 2020 року відповідач Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області надало пояснення, в яких зазначали про те, що сертифікат про право на земельну частку (пай) не посвідчує право власності на конкретну земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом. Позивачі надали відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просили залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначали, що про існування записів про право власності вони дізнались тільки 01 березня 2019 року, а тому строк позовної давності ними не пропущено, крім того до даних правовідносин взагалі не може бути застосовано строк позовної давності. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.367 ЦПК України). Відповідно до ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо. Проте, у повній мірі зазначеним вимогам закону рішення суду в оскарженій Дніпровською міською радою частині не відповідає з огляду на таке. Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 25 квітня 1997 року ОСОБА_6 отримано сертифікат для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ДП №0252228, на підставі розпорядження ДРДА №328-р від 23 квітня 1997 року, на земельну ділянку площею 4,82 га, запис №0228. 25 квітня 1997 року чоловіком ОСОБА_6 ОСОБА_7 отримано сертифікат для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ДП №0252062, на підставі розпорядження ДРДА №328-р від 23 квітня 1997 року, на земельну ділянку площею 4,8200 га, запис №062. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2006 року по справі №2-1035/06 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 про визнання угоди дійсною та про визнання права власності на земельну ділянку було визнано дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 4,82 га, розташованої на території Ново-Олександрівської сільради Дніпропетровського району та області, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 від 10 жовтня 2001 року; визнано дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 4,82 га, розташованої на території Ново-Олександрівської сільради Дніпропетровського району та області, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 від 10 жовтня 2001 року; визнано за ОСОБА_1 право власності на земельні ділянки за №63/05, 64/05 і 63/10 загальною площею 9,64 умовних кадастрових га, розташовані на території Ново-Олександрівської сільради Дніпропетровського району та області. На підставі даного рішення суду ОСОБА_1 здійснив на себе зміну власника сертифікатів, що були видані ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Даний факт відображено в Журналі обліку зміни власників сертифікатів на право на земельну ділянку (пай) шляхом здійснення запису від 14 вересня 2006 року. Розпорядженням голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 23 серпня 2006 року №957-р «Про надання дозволу на складання технічної документації по передачі земельної ділянки у власність в розмірі земельної частки (паю)», ОСОБА_1 надано дозвіл на складання технічної документації по передачі земельної ділянки у власність у розмірі земельної частки (паю) за рахунок земель, які підлягають розпаюванню на території Новоолександрівської сільської ради. Розпорядженням голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 11 квітня 2007 року №754-р «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки (паї)», ОСОБА_1 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельну ділянку (пай) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Новоолександрівської сільської ради та передано у власність: земельну ділянку (пай) №63-0.5, 64-0.5 площею 4,5387 га, в тому числі: рілля - 4,5387 га; земельну ділянку (пай) № НОМЕР_2 площею 4,6548 га, в тому числі: рілля - 4,6548 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель, які підлягають розпаюванню на території Новоолександрівської сільської ради на земельну ділянку. 08 травня 2008 року на підставі розпорядження №957-р, ОСОБА_1 отримав наступні Державні акти про право власності на земельну ділянку за підписом начальника Дніпропетровського районного відділу земельних ресурсів та голови Дніпропетровської районної державної адміністрації:серія ЯЕ №961511 на земельну ділянку площею 4,6548 га, кадастровий номер: 1221486200-01-087-0007, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована та території Новоолександрівської сільської ради Дніпропетровської області; серія ЯЕ №961512 на земельну ділянку площею 2,331 га, кадастровий номер: 1221486200-01-087-0008, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована та території Новоолександрівської сільської ради Дніпропетровської області;серія ЯЕ №961513 на земельну ділянку площею 2,2077 га, кадастровий номер: 1221486200-01-089-0030, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована та території Новоолександрівської сільської ради Дніпропетровської області. Згідно листа відділу у Дніпровському району Головного управління держгеокадастру у Дніпропетровській області Державну реєстрацію речового права на дане нерухоме майно ОСОБА_8 здійснив 09 жовтня 2017 року: на земельну ділянку з кадастровим номером - 1221486200-01-087-0007 - за номером 22786214, на земельну ділянку з кадастровим номером: 1221486200-01-087-0008 - за номером 22788266; на земельну ділянку з кадастровим номером: 1221486200-01-089-0030 - за номером 22786617. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2009 року рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2006 року по справі №2-1035/06 скасовано, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову про визнання права власності. Ухвалою Верховного Суду України від 26 лютого 2010 року рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2009 року залишено без змін. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_3 від 10 березня 2017 року. Спадкоємцями ОСОБА_7 є його дружина ОСОБА_6 та діти сини ОСОБА_4 , ОСОБА_4 та дочка ОСОБА_5 . Задовольняючи позовні вимогу суд першої інстанції виходив з того, що про існування записів про право власності на належні позивачам земельні ділянки за ОСОБА_1 останні дізналися тільки 01 березня 2019 року, у зв`язку із чим не є такими, що пропустили строк позовної давності, крім того послався на п.36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» та у зв`язку із скасуванням рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2006 року по справі №2-1035/06, ОСОБА_1 не є власником вищевказаних земельних ділянок, державна реєстрація права власності на дане нерухоме майно за ОСОБА_1 є незаконною та такою, що підлягає скасуванню. Колегія суддів погоджується з наявністю правових підстав для задоволення позовних вимог втім вважає, що позивачами пропущено строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав у зв`язку з наступним. Згідно з ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. У статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частина друга статті 319 ЦК України). Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Статтею 78 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. З матеріалів справи вбачається, що 25 квітня 1997 року позивачем ОСОБА_6 отримано сертифікат для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ДП №0252228, на підставі розпорядження ДРДА №328-р від 23 квітня 1997 року на земельну ділянку площею 4,82 га, запис №0228. 25 квітня 1997 року чоловіком ОСОБА_6 ОСОБА_7 , правонаступниками якого є позивачі ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , отримано сертифікат для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ДП №0252062, на підставі розпорядження ДРДА №328-р від 23 квітня 1997 року на земельну ділянку площею 4,8200 га, запис №062. 06 квітня 2006 року Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області було ухвалене рішення, на підставі якого було визнано дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 4,82 га, розташованої на території Ново-Олександрівської сільради Дніпропетровського району та області, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 від 10 жовтня 2001 року; визнано дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 4,82 га, розташованої на території Ново-Олександрівської сільради Дніпропетровського району та області, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 від 10 жовтня 2001 року; визнано за ОСОБА_1 право власності на земельні ділянки за №63/05, 64/05 і 63/10 загальною площею 9,64 умовних кадастрових га, розташовані на території Ново-Олександрівської сільради Дніпропетровського району та області. 23 серпня 2006 року розпорядженням голови районної державної адміністрації №957-р ОСОБА_1 було надано дозвіл на складання технічної документації по передачі земельних ділянок у власність. 11 квітня 2007 року розпорядженням голови районної державної адміністрації №7547-р затверджено технічну документацію та передано земельні ділянки у власність ОСОБА_1 08 травня 2008 року ОСОБА_1 отримав Державні акти про право власності на земельні ділянки. 08 вересня 2009 року рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_7 , рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2006 року по справі №2-1035/06 скасовано, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову про визнання права власності. Ухвалою Верховного Суду України від 26 лютого 2010 року Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2009 року залишено без змін. Таким чином позивач ОСОБА_2 та її чоловік ОСОБА_7 , достеменно знаючи про наявність судового рішення від 08 вересня 2009 року про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 стосовно спірних земельних ділянок, жодних дій, направлених на захист своїх прав, не вчиняли. В той час коли саме після ухвалення рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2006 року ОСОБА_1 вчинив дії направлені на розробку земельної документації, отримання державних актів на спірні земельні ділянки та подальшу реєстрацію свого права власності на них. Відповідач, починаючи з 2001 року користувався спірними земельними ділянками та саме після задоволення апеляційної скарги ОСОБА_7 та скасування рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2006 року позивачі повинні були реалізовувати свої права на судовий захист на спірні земельні ділянки. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України). Згідно із ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст.253 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України). Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Згідно зі ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Нормою ч.3 ст.267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), неодноразово наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Для вирішення питання щодо застосування позовної давності до спірних правовідносин по суті заявлених вимог, необхідно з`ясувати до якого різновиду позовів - віндикаційного чи негаторного належить позов. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Відповідно до п.36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому цей позов може бути пред`явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення. За таких обставин, допоки позивач є власником нерухомого майна, він не може бути обмежений у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, отже підстави для застосування позовної давності відсутні. Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується із висновком Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц. Віндикаційним позовом є позов неволодіючого власника до незаконно володіючого невласника про витребування майна. Умовами звернення з таким позовом є те, що: 1)позивач є власником майна; 2)власник фактично втратив володіння річчю; 3)відповідач є незаконним володільцем; 4)власник і володілець не перебувають у договірних відносинах; 5)предметом позову може бути тільки індивідуально визначена річ; 6)ця річ на момент розгляду спору повинна існувати в натурі. Про це зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц (провадження №14-181 цс 18). Колегія суддів наголошує, що позивачі не є власниками спірних земельних ділянок, їх позов є віндикаційним, а тому у даній справі наявні підстави для застосування позовної давності. Посилання суду першої інстанції на п.36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» та задоволення позову поданого з пропуском строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якого відповідачем подано відповідну заяву до суду першої інстанції є помилковим. Враховуючи те, що правовідносини щодо спірних земельних ділянок виникли у 2009 році, а позивачі звернулись до суду з позовом у 2019 році, тобто з пропуском строку позовної давності, про що було заявлено відповідачем ОСОБА_1 під час розгляду справи у суді першої інстанції, у задоволенні позову слід відмовити на підставі частини четвертої статті 267 ЦК України. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між учасниками справи, апеляційний суд виходить з норм ст. 141 ЦПК України та вважає за необхідне стягнути з позивачів на користь відповідача судовий збір за апеляційне оскарження рішення суду у розмірі по 1 728,90 грн. з кожного. Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, третя особа Державна реєстраційна служба речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Дніпровської районної державної адміністрації, про скасування державних актів та державної реєстрації прав власності на нерухоме майно відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі по 1 728,90 грн. з кожного. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Демченко Е.Л. Судді: Куценко Т.Р. Макаров М.О.