Постанова 4803 № 201/6553/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2789/24 Справа № 201/6553/22 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С.С. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 жовтня 2024 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючої - Городничої В.С., суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П., за участю секретаря судового засідання - Панасенко С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 27 грудня 2023 року по цивільній справі за позовом керівника Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації, Державного підприємства «Дніпровське лісове господарство» до Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Департамент з активами Дніпровської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її витребування, скасування її державної реєстрації,- В С Т А Н О В И Л А: У вересні 2022 року керівник Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра, яка діє в інтересах держави в особі Дніпропетровська обласна державна адміністрація - обласна військова адміністрація, ДП «Дніпровське лісове господарство» звернувся до суду з позовом до Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (т. 1 а.с. 1-32) та в подальшому подав заяву про зміну предмету спору (т. 2 а.с. 1-8), в обґрунтування якого посилався на те, що рішенням Дніпровської міської ради №179/27 від 06.12.2017 «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) громадянам у м. Дніпрі (10 осіб)», ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в районі АДРЕСА_1 . В подальшому рішенням Дніпровської міської ради №169/62 від 21.10.2020 «Про передачу земельної ділянки у районі АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки і передано земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер №1210100000:03:018:0152, у власність ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування нового будинку, господарських будівель і споруд в районі АДРЕСА_1 . На підставі рішення Дніпровської міської ради №169/62 від 21.10.2020 державним реєстратором виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області 11.11.2020 зареєстровано за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності вищевказану земельну ділянку (запис про право власності 39201490). У подальшому, 03.12.2020 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки №3892, зареєстрований 03.12.2020 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.В. в Державному реєстру речових прав на нерухоме майно з присвоєнням номеру запису право власності за №39504941. Правобережною окружною прокуратурою міста Дніпра встановлено, що вищевказана земельна ділянка вибула з державної власності з порушенням вимог земельного та лісового законодавства України. Так, відповідно до інформації ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» ВО «Укрдержліспроект» Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання Державного агентства лісових ресурсів країни №25 від 17.01.2022, земельна ділянка з кадастровим номером №1210100000:03:018:0152 знаходиться в межах квартала 4 виділи 16, 23 Микільського лісництва ДП «Дніпровське лісове господарство», площа перетину меж цієї земельної ділянки з межами кварталу 4 виділи 16, 23 Микільського лісництва ДП «Дніпровське лісове господарство» становить 0,1000 га з загальної площі ділянки 0,1000 га. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 20 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії (зміна цільового призначення земельних ділянок) здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Разом з тим, зазначена земельна ділянка, яка перебуває у державній власності та має лісогосподарське призначення, у постійного землекористувача - ДП «Дніпровське лісове господарство» у встановленому порядку (статті 149-151 Земельного кодексу України) повноважним органом не вилучалась та зміна її цільового призначення не здійснювалась. Враховуючи викладене, на думку позивача, спірна земельна ділянка з кадастровим номером №1210100000:03:018:0152, розташована в межах квартал 4 виділи 16, 23 Микільського лісництва ДП «Дніпровське лісове господарство», належить до земель лісового фонду та у відповідності до положень до ст. 5 Лісового кодексу України та ст. ст. 55, 56, 84 Земельного кодексу України за своїм цільовим призначенням не передбачала можливості для її відведення у приватну власність за категорією земель - землі житлової та громадської забудови, та окрім усунення перешкод у здійсненні Дніпропетровською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження цією земельною ділянкою лісового фонду площею 0,1000 га, з кадастровим номером №1210100000:03:018:0152, шляхом витребування її із незаконного володіння ОСОБА_2 , визнання незаконним та скасування рішення Дніпровської міської ради №169/62 від 21.10.2020 та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.12.2020, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , наявні підстави для скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, з метою фактичного поновлення інтересів територіальної громади. На підставі викладеного, позивач з врахуванням заяви про зміну предмету позову просив суд: - Визнати незаконним та скасувати рішення Дніпровської міської ради №169/62 від 21.10.2020 «Про передачу земельної ділянки у районі АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)»; - Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03.12.2020, укладений між ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. та зареєстрований в реєстрі за № 3892, об`єктом якого є земельна ділянка площею 0,1000 га., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:03:018:0152, з одночасним припиненням права класності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку (номер запису про право власності 39504941); - Усунути перешкоди у здійсненні Дніпропетровською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:018:0152, яка розташована на території Соборного району міста Дніпра Дніпропетровської області, шляхом витребування її із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації з правом постійного користування Державного підприємства «Дніпровське лісове господарство»; - Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:018:0152 у Державному земельному кадастрі; - Стягнути з відповідачів у справі на користь Дніпропетровської обласної прокуратури сплачений судовий збір. Ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 10 жовтня 2023 року залучено до участі у справі без самостійних вимог на предмет спору Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради (т. 2 а.с. 234-235). Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 27 грудня 2023 року у задоволенні позовних вимог керівника Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації, ДП «Дніпровське лісове господарство» до Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Департамент з активами Дніпровської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її витребування, скасування її державної реєстрації - відмовлено (т. 3 а.с. 75, 77-92). Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу (т. 3 а.с. 96-105), посилаючись на неповне з`ясування всіх обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, а також на порушення норм процесуального та невірне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра, який діє в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласна військова адміністрація задовольнити. Дніпровська міська рада скористалась своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу (т. 3 а.с. 132-135). ОСОБА_2 в інтересах якої діє адвокат Бартош-Стрєльников А.В. скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення (т. 3 а.с. 150-160). Інші учасники по справі не скористались своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Також Дніпровська міська рада подала письмові додаткові пояснення (т. 3 а.с. 210-211). Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав. Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України). Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра, яка діє в інтересах держави в особі Дніпропетровська обласна державна адміністрація - обласна військова адміністрація, ДП «Дніпровське лісове господарство» суд першої інстанції виходив з їх недоведеності. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне. Відповідно до статті 13 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють від імені Українського народу права власника в межах, визначених Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. З урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» завдань суду як державної правозахисної інституції суд, здійснюючи правосуддя у сфері земельних правовідносин, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод громадянина, інтересів юридичних осіб, суспільства і держави. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до пункту «б» частини першої етапі 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу. Згідно із частинами першою, другою етапі 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання. їх у користування. Як передбачено частиною першою статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Пункт 12 Перехідних положень ЗК України встановлює, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. Відповідно до даних Державного земельного кадастру (довідка статистичної звітності, форма 6-зем) спірна земельна розподіляється за рахунок земель запасу. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Дніпровської міської ради №179/27 від 06.12.2017 «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) громадянам у м. Дніпрі (10 осіб)», ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в районі АДРЕСА_1 . В подальшому рішенням Дніпровської міської ради №169/62 від 21.10.2020 «Про передачу земельної ділянки у районі АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки і передано земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер №1210100000:03:018:0152, у власність ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування нового будинку, господарських будівель і споруд в районі АДРЕСА_1 . На підставі рішення Дніпровської міської ради №169/62 від 21.10.2020 державним реєстратором виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області 11.11.2020 зареєстровано за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності вищевказану земельну ділянку (запис про право власності 39201490). Підставою для передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 відповідно до пункту 1 зазначеного рішення ДМР №169/62 від 21.10.2020 було затвердження проекту землеустрою, розробленого ФОП ОСОБА_4 щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер №1210100000:03:018:0152, розташованої в районі АДРЕСА_1. Відповідно до цього проекту землеустрою (оригінал якого представник Дніпровської міської ради надавав до суду першої інстанції для огляду під час дослідження доказів, та який було досліджено у судовому засіданні), згідно із довідкою Державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями (за даними форми 6-зем), зазначену земельну ділянку було виділено з земель запасу, не наданих у власність та постійне користування в межах населених пунктів. Проектом також встановлено, що спірна земельна ділянка перебуває в межах міста та згідно до п. 1 ст. 150 Земельного кодексу України під час обстеження було встановлено, що в межах цієї земельної ділянки - відсутні об`єкти природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного призначення, лісогосподарського призначення, водного фонду, тощо; земельна ділянка на відноситься до особливо цінних земель. За вказаним Проектом землеустрою було встановлено: цільове призначення земельної ділянки згідно Класифікатора видів цільового призначення земель (КВЦПЗ) - 01.01 (для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) категорію земель, до якої віднесена земельна ділянка. - «землі житлової та громадської забудови». За інформацією щодо земельної ділянки, яка розташована в межах виділу, що надається Державним кадастровим реєстратором і територіальним органом нижчого рівня, форма власності на земельну ділянку визначена як комунальна власність. Крім того, Проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, має Містобудівний висновок Головного архітектурно-планувального управління Дніпровської міської ради щодо відведення спірної земельної ділянки, відповідно до якого зазначена земельна ділянка за матеріалами генерального плану розвитку міста знаходиться на території існуючої садибної житлової забудови. У подальшому, 03.12.2020 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки №3892, зареєстрований 03.12.2020 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.В. в Державному реєстру речових прав на нерухоме майно з присвоєнням номеру запису право власності за №39504941. Водночас, відповідно до інформації ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» ВО «Укрдержліспроект» Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання Державного агентства лісових ресурсів країни №25 від 17.01.2022, земельна ділянка з кадастровим номером №1210100000:03:018:0152 знаходиться в межах квартала 4 виділи 16, 23 Микільського лісництва ДП «Дніпровське лісове господарство», площа перетину меж цієї земельної ділянки з межами кварталу 4 виділи 16, 23 Микільського лісництва ДП «Дніпровське лісове господарство» становить 0,1000 га з загальної площі ділянки 0,1000 га. Згідно із частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Згідно ч. 1 ст. 20 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України), при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення. Згідно ч. 3 ст. 20 ЗК України, категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку територіальної громади або генеральним планом населеного пункту. Згідно ч. 1 ст. 123 ЗК України, - надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення або формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання). Відповідно до положень ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Згідно зі ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках. Відповідно до ст. ст. 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Частиною першою статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Відповідно до частини 16 статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що генеральні плани міст підлягають обов`язковій експертизі містобудівної документації. Відповідно до ст. 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», - містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням відомостей Державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі у цифровій формі в державній системі координат у формі електронних документів, що містять базові і тематичні геопросторові дані. Пунктом другим цієї ж статті встановлено, що порядок обміну інформацією між містобудівним кадастром та Державним земельним кадастром встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою КМУ від 03.06.2013 №483 було затверджено «Порядок інформаційної взаємодії між Державним земельним кадастром, іншими кадастрами та інформаційними системами». До переліку відомостей обмін якими здійснюється в процесі інформаційної взаємодії між Державним земельним кадастром, іншими кадастрами та інформаційними системами за наведеним Порядком віднесено, зокрема дані про обмеження у використанні земель та земельних ділянок, цільове призначення земельних ділянок, плани лісових ділянок, лісовпорядні карти, тематичні лісові карти та інший топографо-геодезичний картографічний матеріал державного лісового кадастру, тощо. Отже, дані генерального плану в частині віднесення земельних ділянок на території населених пунктів, зокрема міста, до певної категорії за цільовим призначеннях корелюються із даними Державного земельного кадастру, що означає, що за даними Державного земельного кадастру спірна земельна ділянка не відноситься до земель лісогосподарського призначення. Згаданий вище Проект відведення спірної земельної ділянки містить висновок про розгляд документації із землеустрою, виготовлений експертом державної експертизи Держгеокадастру у Харківській області Давидовим В.В., номер висновку №16608/82-20 від 08.09.2020, відповідно до якого за даними Державного земельного кадастру, на момент складення документації із землеустрою, спірна земельна ділянка відносилась: - за категорією - до земель житлової та громадської забудови; - за цільовим призначенням - до земель запасу; - за складом угідь - до земель без рослинного покрову або з незначним рослинних покривом; - за формою власності - до земель комунальної власності. Отже, за цим висновком експерта державної експертизи Держгеокадастру, зазначена земельна ділянка за даними Державного земельного кадастру не відносилась до земель лісогосподарського призначення, що повністю спростовує позицію прокуратури в цій справі. Таким чином, спірна земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_5 із земель міста в порядку безоплатної приватизації. З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що підстави вважати, що рішення Дніпровської міської ради №169/62 від 21 жовтня 2020 року, за яким ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку, таким, яке прийнято з порушенням вимог діючого законодавства - відсутні, матеріалами справи не доведено, що спірну земельну ділянку (станом на момент передачі її відповідачу) було віднесено до земель лісогосподарського призначення. Вказані висновки узгоджується із висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №759/10970/13-ц та від 28 жовтня 2020 року у справі № 759/8821/15-ц. Докази в матеріалах справи підтверджують, що спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) з дотриманням вимог чинного законодавства із земель запасу комунальної форми власності. Також, суд обгрунтовано не взяв в якості належного та допустимого доказу висновок земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою №6/06/23 від 23.06.2023 року, проведеної експертом ОСОБА_6 за постановою слідчого в рамках кримінального провадження №42022042000000005, у якому експерт дійшла думки про наявність порушень чинного законодавства при затвердженні Дніпровською міською радою проектів землеустрою та виділенні низки земельних ділянок у власність громадянам, в тому числі й ОСОБА_1 , оскільки при проведенні цієї експертизи не були використані всі наявні дані, зокрема, але не виключно, не враховані висновки експертів державної експертизи Головного управління Держгеокадастру. Дана експертиза містить взаємовиключні положення - стверджуючи, що земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації земельних ділянок в Державному земельному кадастрі, експерт ОСОБА_6 ігнорує той факт, що за даними цього кадастру земельна ділянка, виділена ОСОБА_1 належить до земель житлової та громадської забудови. Крім того, дана експертиза була призначена постановою слідчого в рамках кримінального провадження, а отже не є належним доказом, в розумінні норм ЦПК України, оскільки доказів того, що вона була предметом дослідження та оцінки судом в зазначеному кримінальному провадженні, що завершилося б ухваленням вироку або іншого судового рішення, яке набрало законної сили, суду не надано, за поясненнями сторін, у цьому кримінальному провадженні на теперішній час нікому навіть не пред`явлено підозру. При призначенні слідчим експертизи, сторони цивільної справи, що розглядається, були позбавлені можливості не тільки обирати експерта або експертну установу, але й запропонувати питання, роз`яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта, що гарантовано їм приписами ч.ч.3,5 ст.103 ЦПК України. До того ж, відсутність у зазначеному висновку експерта ОСОБА_6 посилань на те, що його підготовлено для подання до суду, унеможливлює його використання у справі, що розглядається як належний та допустимий доказ, оскільки це суперечить вимогам ч. 5 ст. 106 ЦПК України. До схожого висновку дійшов й Верховний Суд у своїй постанові від 20.12.2023 року у справі №172/313/21. Колегія суддів враховує, що використовуючи своє право на приватизацію земельної ділянки, особа передбачає, що органи державної влади та місцевого самоврядування діють правомірно, оскільки така поведінка є їхнім прямим обов`язком. Чинним законодавством не передбачено обов`язку особи перевіряти правомірність дій органу щодо надання останнім земельної ділянки в аспекті її реального цільового призначення та дотримання порядку розпорядження нею. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (провадження №14-2цс21) висловила думку про те, що особи, яким були відчужені земельні ділянки рішенням сільради, проявивши розумну обачність, не могли не знати про незаконність набуття ними цих земельних ділянок, які були заліснені. Тому ці особи не можуть вважатися такими, які покладалися на легітимність добросовісних дій органу місцевого самоврядування. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону (постанова ВП ВС від 22.06.2021 по справі №200/606/18, пункт 61). Стосовно набуття права власності на спірну земельну ділянку відповідачем ОСОБА_2 . Судом встановлено, що право власності на спірну земельну ділянку було набуте ОСОБА_2 03.12.2020 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки №3892, зареєстрованого 03.12.2020 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.В. в Державному реєстру речових прав на нерухоме майно з присвоєнням номеру запису право власності за №39504941. В пункті 3 Договору зазначено, що ринкова вартість земельної ділянки згідно звіту про оцінку майна, виконаного ТОВ «Оцінка України» станом на 03.12.2020 становила 95 020 грн. В пункті 4 цього Договору зазначено, що продаж земельної ділянки відбувся за 95 020 грн., які Продавець ОСОБА_1 отримав від Покупця ОСОБА_2 в повному обсязі до підписання цього договору. Зазначене свідчить про те, що право власності відповідача на спірну земельної ділянки було набуто за оплатним правочином (договором купівлі-продажу). На момент вчинення сторонами цього правочину жодних обтяжень, зареєстрованих у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не було, оскільки у протилежному випадку нотаріус би не посвідчив цей договір. Відповідно до пункту 2 Договору зазначено, що право власності Продавця було зареєстроване 11.11.2020 на підставі Рішення VII скликання Дніпровської міської ради №169/62 від 21.10.2020. Належність спірної земельної ділянки продавцю було перевірено належним чином приватним нотаріусом Сусловим М.Є., про що зазначено в посвідчувальному напису нотаріуса під договором. Отже, будь-які сумніви у належності продавцю - ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, чи відсутності правомочності або повноважень відчужувати продавцю цю земельну ділянку, чи наявність будь-яких заборон, арештів чи інших обтяжень цієї земельної ділянки у покупця ОСОБА_2 та у нотаріуса Суслова М.Є., який посвідчив цей договір - були відсутні. Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 по справі №925/1351/19 на час укладення договору купівлі-продажу було запроваджено Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у численних постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №922/3537/17 (провадження № 12-127гс19, пункти 37. 38), від 1 квітня 2020 року у справі №610/1030/18 (провадження №14-436цс19, пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі №922/2416/17 (провадження №12-44гс20, пункти 7.15, 7.16), тощо. Положеннями ч. 2 ст. 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття, тобто презюмується. Стаття 388 Цивільного кодексу України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно). Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті З ЦК України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі №669/927/16-ц (провадження №14-192цс19), пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі №610/1030/18 (провадження №14-436цс19)). Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 по справі №925/1351/19). Таким чином, укладення відплатного договору купівлі-продажу, реальні розрахунки між покупцем та продавцем за цим договором, відсутність будь-яких обмежень чи обтяжень на спірну земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на день укладення договору, вкладення власних коштів покупця па поліпшення придбаного майна, витрачання коштів на будівництво, тощо, тобто дії покупця як до укладення правочину, так і після його укладення - свідчать саме про добросовісного набувача цього майна, яким є покупець - ОСОБА_2 , відповідач у справі. Суд першої інстанції вірно вважав, що витребовуючи від нинішнього власника спірну земельну ділянку і передаючи її у державну власність, залишається нез`ясованим та недослідженим питання щодо законності такого висновку та «індивідуального і надмірного тягаря» цієї особи, яка набула спірне майно в законний спосіб - на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу у продавця, який теж набув це майно в законний спосіб - на підставі відповідного рішення Дніпровської міської ради, реалізуючи своє право на приватизацію майна. Крім того, колегія суддів зазначає про те, що визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_2 (останнім набувачем права власності) та ОСОБА_1 (первинним набувачем цього права), потягне за собою застосування приведення сторін у первісний стан, тобто власником земельної ділянки стане ОСОБА_1 , що унеможливлює само по собі витребувати земельну ділянку у ОСОБА_2 . І навіть у випадку повного задоволення позову спірна земельна ділянка так і залишиться на генеральному плані м. Дніпра як земельна ділянка в межах міста і земля садибної забудови, що не позбавить подальшого права розпорядження нею неналежною, на думку прокурора, особою, навіть після витребування. Таким чином, колегія суддів вважає, що задоволення вказаних позовних вимог не призведе до відновлення, на думку прокурора порушених прав держави. Разом з цим, суд розглядає справу у межах заявлених вимог. Отже, прокурор не довів належними та допустимими доказами того, що земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, оскільки в матеріалах справи наявні інші докази на підставі яких встановлено, що на момент надання дозволу на розробку проекту землеустрою земельна ділянка не була заліснена і це підтверджено землевпорядною документацією. Отже, вірним є те, що ОСОБА_1 який набув земельну ділянку на підставі рішенням місцевої ради, проявив достатню розумну обачність, адже покладався на зовнішній вигляд земельної ділянки і отримав висновок експерта державної експертизи, який не містив відомостей про заліснення земельної ділянки. У зв`язку із наведеним вище, є обгрунтованим висновок суду про те, що підстави для визнання незаконним рішення Дніпровської міської ради №169/62 від 21.10.2020р. «Про передачу земельної ділянки у районі АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», усунення перешкод у здійсненні Дніпропетровською державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:018:0152, яка розташована в районі АДРЕСА_1 в м. Дніпрі Дніпропетровської області, шляхом витребування її із незаконного володіння на користь держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації з правом постійного користування ДП «Дніпровське лісове господарство», а також скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:018:0152 у Державному земельному кадастрі - відсутні. У Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (ст. 74 Конституції України). Споживач послуг органу місцевого самоврядування законно презюмує, що рішення цього органу є законними і такими, що прийняті в межах компетенції. Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції, відповідно до статті 1 якого кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Позбавлення права власності має бути здійснене відповідно до закону, необхідним у демократичному суспільстві і спрямованим на досягнення «справедливого балансу» між інтересами суспільства та інтересами заявника. Перевіряючи дотримання «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав людини, ЄСПЛ у рішенні від 16 лютого 2017 року у справі «Кривенький проти України» констатував порушення такого балансу у зв`язку з позбавленням заявника права на земельну ділянку без надання будь-якої компенсації або іншого відповідного відшкодування, тобто порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції. ЄСПЛ зробив висновок, що мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Суди під час розгляду справ, пов`язаних із захистом права власності на землю чи права землекористування, повинні неухильно дотримуватися положень ЗК України щодо підстав для припинення прав на землю та гарантій, встановлених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, щодо захисту права власності. Перекладати тягар відповідальності на фізичних осіб, які обґрунтовано сподівалися на правомірність дій органу місцевого самоврядування, не відповідає засадам, закріпленим, як у Конституції України, так і в міжнародних актах з прав людини та прецедентній практиці ЄСПЛ, та тягне можливість зловживання своїми правами як органами державної влади та місцевого самоврядування, так і органами прокуратури, які вибірково звертаються з позовами до конкретних осіб, залишаючи поза увагою інших осіб, які у такий же спосіб, у той же час набули права власності на аналогічні земельні ділянки. Крім того, при розгляді справ, стороною яких є фізичні особи та органи влади чи місцевого самоврядування, на захист прав яких виступає прокурор, який хоч і обґрунтовує своє звернення захистом прав держави чи певної спільноти, але фактичне розпорядження спірними матеріальними благами в кінцевому результаті отримують саме певні органи державної влади чи місцевого самоврядування, суд повинен забезпечити принцип рівності прав учасників. Таким забезпеченням і є вирішення питання щодо способу захисту як прав громади в особі ради, так і прав громадян, у яких фактично безоплатно вилучається майно для суспільних потреб, хоч порядок такого вилучення передбачений законом і провадиться на компенсаторній, сплатній основі. Позбавлення права власності можливе лише за умови, що власник, повідомлений про обмеження у користуванні земельною ділянкою, такі обмеження порушить. При цьому вказані порушення мають бути належним чином зафіксовані, а наслідком таких порушень може бути передбачене законом вилучення земельної ділянки. В іншому випадку позбавлення права власності на земельну ділянку без відповідної майнової компенсації, незалежно від того, чи заявляв про неї відповідач, узаконює порушення органів державної влади чи місцевого самоврядування при розпорядженні землею та звільняє їх від будь-якої відповідальності перед особою, яка потерпіла від їх неправомірних дій. Відповідач Кривцов як «споживач послуг» органу місцевого самоврядування законно сподівався на те, що набута ним від цього органу земельна ділянка не обмежена будь-якими негативними для нього чинниками, які у майбутньому стануть підставами для відібрання (що, до речі, вказано у самому рішенні ради), рішення органу місцевого самоврядування є законними і такими, що прийняте в межах компетенції, тобто ухвалене із принципом «належного урядування», та не призведе до порушення основоположного права людини - права на мирне володіння майном. Тому колегія суддів погоджується з тим, що враховуючи встановлені у даній справі обставини, які підтверджуються відповідними доказами, відібрання земельної ділянки у відповідача є непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Отже, вирішуючи спір суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами. Доводи апеляційного скарги щодо доказів, яку були подані прокурором на підтвердження своїх позовних вимог та які були предметом розгляду в суді першої інстанції колегія суддів не бере до уваги, оскільки судом першої інстанції в повному обсязі була надана правова оцінка, колегія суддів не вбачає підстав для надання повторної правової оцінки вказаним доказам. Крім того, вказані доводи фактично зводяться до переоцінки вказаних доказів, однак оцінка доказів є прерогативою виключно суду, а переоцінка доказів учасниками справи не передбачена чинним законодавством України. Колегія суддів вважає, що лист ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» про те, що межі спірної земельної ділянки знаходиться в межах кв.4 виділи 16, 23 Микільського лісництва ДП «Дніпровське лісове господарство» і схематичне зображенням спірної земельної ділянки у збільшеному вигляді не можуть бути належним і допустимим доказом, адже не містять даних про чіткі співпадіння меж земельних ділянок. Доводи щодо висновку експерта складеного в рамках кримінального провадження, який не був взятий до уваги в якості належного та допустимого доказу колегія суддів відхиляє з підстав його переоцінки. Крім того, колегія суддів зауважує про те, що прокурор не був позбавлений можливості в рамках даної справи заяви клопотання про проведення повторної експертизи з метою усунення розбіжностей доказів наявних в матеріалах справи та доведення факту належності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду, однак, прокурор вказаним правом не скористався та не заявив, а ні в суді першої інстанції, а ні в суді апеляційної інстанції вказаної експертизи. Доводи скарги про те, що загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та не погіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес ОСОБА_2 у збереженні земельної ділянки у власності колегія суддів вважає безпідставними, оскільки прокурором не доведено, що в даному випадку втручання в право власності відповідача ОСОБА_2 виправдовується саме з метою задоволення суспільного, публічного інтересу. Також в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували використання земельної ділянки, яка є предметом розгляду у даній справі не за цільовим призначенням, в тому числі, що таке використання загрожує безпечності довкілля та погіршує екологічну ситуацію. Посилання прокурора на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.08.2023 року у справі №160/19750/22, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.11.2023 року, яким визнано протиправним та нечинним п. 1 рішення Дніпровської міської ради від 02.09.2020 року №84/60 "Про затвердження проекту внесення змін до Генерального плану розвитку м.Дніпра", яким затверджено зміни до Генерального плану колегія суддів відхиляє, оскільки спірна земельна ділянка, яка є предметом розгляду у даній справі не була предметом розгляду в рамках справи №160/19750/22. Крім того, згідно відповіді Департаменту по роботі з активами ДМР №15/26-63 від 21.02.2024 року, земельна ділянка, яка є предметом розгляду у даній справі розташована в межах території садибної житлової забудови. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 382-383 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 27 грудня 2023 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: М.Ю. Петешенкова Т.П. Красвітна