Постанова Східний апеляційний господарський суд № 905/2333/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "12" жовтня 2020 р. Справа № 905/2333/19 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М. , суддя Терещенко О.І. за участю секретаря судового засідання Новікової Ю.В. представники сторін у судове засідання не з`явилися розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. 2105 Д/1) на рішення господарського суду Донецької області від 22.07.2020 року, ухвалене у приміщенні вказаного суду суддею Демідовою П.В., повний текст якого складено 24.07.2020 року, у справі за позовом: Приватного акціонерного товариства Полтавський вентиляторний завод, м. Полтава, до: Товариства з обмеженою відповідальністю Корум Дружківський машинобудівний завод, м. Дружківка Донецької області, про стягнення в розмірі 312 904,60 грн., ВСТАНОВИЛА: Приватне акціонерне товариство Полтавський вентиляторний завод звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Корум Дружківський машинобудівний завод про стягнення заборгованості в розмірі 312904,60 грн., з яких: 294000,00 грн. основного боргу, 14700 грн. пені, 4204, 60 грн. 3% річних. Позовні вимоги позивач обґрунтовував невиконанням Товариством з обмеженою відповідальністю Корум Дружківський машинобудівний завод зобов`язань за договором поставки № КДрМЗ/126-19 від 20.02.2019 року, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 312904,60 грн. та виникли підстави для нарахування штрафних санкцій. Ухвалою господарського суду Донецької області від 03.06.2020 року, зокрема, задоволено заяву позивача про часткове погашення відповідачем основного боргу за спірним договором на суму 25000,00 грн., закрито провадження в частині стягнення заборгованості за договором поставки №КДрМЗ/126-19 від 20.02.2019р. в розмірі 25000,00 грн., закрито підготовче провадження по справі №905/2333/19 та призначено розгляд справи по суті. 24.06.2020 року до господарського суду Донецької області від позивача надійшла заява за вих. №107 від 19.06.2020 року про часткове погашення відповідачем основного боргу на суму 30000,00 грн., з додатком платіжне доручення №0000073616 від 05.06.2020 на суму 30000,00 грн. 21.07.2020 року до господарського суду Донецької області від позивача надійшла заява за вих. №124 від 17.07.2020 року про часткове погашення відповідачем основного боргу на суму 25000,00 грн., з додатком платіжне доручення №0000073701 від 03.07.2020 на суму 25000,00 грн. Рішенням господарського суду Донецької області від 22.07.2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Корум Дружківський машинобудівний завод (84205, Донецька обл., місто Дружківка, вулиця Соборна, будинок 7; код ЄДРПОУ 37295825) на користь Приватного акціонерного товариства Полтавський вентиляторний завод (36007, Полтавська обл., місто Полтава, вул. Заводська, будинок 12, кімната 307; код ЄДРПОУ 00909779) суму у розмірі 232904, 60 грн., з яких: 214000, 00 грн. сума основного боргу, 14700, 00 грн. сума пені, 4204,60 грн. сума 3% річних, а також суму сплаченого судового збору у розмірі 4393, 42 грн. Закрито провадження у справі № 905/2333/19 в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 55000,00 грн. Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження; це рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю Корум Дружківський машинобудівний завод зазначає, що позивачем не надано належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження позовних вимог. Зазначає, що у видатковій накладній не вказано особу, яка отримувала товар, відсутня розшифровка підпису цієї особи та відсутні реквізити довіреності. Звертає увагу, що роздруківка листування сторін, товарно транспортна накладна №13-05/1 від 13.05.2019, які додані до матеріалів справи також не можуть вважатись належними доказами у розумінні ст.ст. 76-79 ГПК України. Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Приватне акціонерне товариство Полтавський вентиляторний завод заперечує щодо доводів і вимог апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Також просить суд із урахуванням епідеміологічної ситуації в країні здійснювати розгляд справи № 922/2333/19 за відсутності представника позивача. Зазначає, що у відповідності до видаткової накладної № 12 від 10.05.2019 одержувачем продукції є саме відповідач, продукція доставлена на адресу ТОВ Корум Дружківський машинобудівний завод автомобільним транспортом, згідно товарно транспортної накладної №13-05/1 від 13.05.2019, вантажоодержувачем так само є відповідач. Крім того, звертає увагу, що відповідачем було частково здійснено оплату продукції на суму 126000,00 грн., згідно платіжного доручення №11637 від 19.04.2019, а під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем здійснено погашення заборгованості за договором на суму 80000,00 грн., що мало наслідком закриття провадження у справі в частині стягнення цієї суми боргу. Представники позивача і відповідача в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялися належним чином. Від відповідача надійшло клопотання, яким просить відкласти засідання у справі № 905/2333/19 на іншу дату після завершення заборонних карантинних заходів, продовжити процесуальні строки встановленні судом для відповідача, на строк достатній для вчинення відповідальних процесуальних дій після завершення дії карантину. Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає таке. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для чого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Між тим, постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 року №392, з 01.06.2020 року послаблено протиепідемічні заходи та, зокрема, дозволено перевезення пасажирів залізничним транспортом в усіх видах внутрішнього сполучення (приміському, міському, регіональному та дальньому) між регіонами; міжобласні пасажирські перевезення автомобільним транспортом між регіонами. А тому, беручи до уваги те, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 77-79 ГПК України неможливості прибуття представника в судове засідання 12.10.2020 року, а також те, що на день розгляду скарги відновлено перевезення пасажирів залізничним транспортом, в тому числі, між регіонами та міжобласне пасажирське перевезення автомобільним транспортом; явка представників сторін у судове засідання обов`язковою не визнавалась; інших документів та пояснень, ніж ті, що містяться в матеріалах справи, відповідачем не надано, підстав для відкладення розгляду справи не має. Отже, в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи слід відмовити, оскільки інших обставин, які б вказували на існування об`єктивних перешкод для розгляду справи, відповідачем не наведено та судом не встановлено. Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p. З прийняттям у 2006 році Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права. Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Розумність строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі G. B. проти Франції), тощо. Отже, поняття розумний строк є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення. Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду. Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України"). З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), позиція відповідача стосовно оскаржуваного рішення достатньо повно викладена в апеляційній скарзі, подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку. Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі і відзиві доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у межах доводів та вимог апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне. 20.02.2020 року між Приватним акціонерним товариством «Полтавський вентиляторний завод» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Корум Дружківський машинобудівний завод» (покупець) укладено договір поставки №КДрМЗ/126-19 (договір), згідно з яким постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення в асортименті, кількості, в термін, за ціною і з якісними характеристиками, погодженими cторонами в цьому договорі і специфікаціях, які є невід`ємними частинами до цього договору. Відповідно до п. 1.2 договору покупець зобов`язується прийняти і оплатити продукцію, що поставляється у його власність, відповідно до умов цього договору. Поставка продукції здійснюється партіями в асортименті, кількості, за цінами, з якісними характеристиками і в терміни, погоджені сторонами в специфікаціях до цього договору. Під партією продукції сторони розуміють будь-яку кількість продукції, яка супроводжується одним товаросупровідним документом (п. 4.1 договору). Умови поставки продукції - DDP, згідно «Інкотермс-2010», з урахуванням умов і обмовок, що містяться в цьому договорі і/або відповідних специфікаціях до договору. Погоджене місце призначення поставки вказується сторонами у відповідних специфікаціях до договору. Постачальник несе усі витрати та ризики, пов`язані з поставкою продукції, до моменту її поставки в погоджене місце призначення. У випадках, коли сторонами в специфікаціях обумовлюються інші умови поставки, взаємовідносини сторін регулюватимуться положеннями, погодженими сторонами у відповідних специфікаціях до договору (п. 4.2 договору). У відповідності до п. 4.8 договору зобов`язання постачальника вважаються виконаними з моменту передачі продукції в розпорядження покупця в погоджене місце призначення поставки в належній кількості, якості, комплектності, асортименті та в строки, погоджені сторонами в договорі і специфікаціях до договору. Зобов`язання покупця вважаються виконаними з моменту оплати поставленої продукції. Право власності на продукцію, ризики втрати або ушкодження продукції переходять від постачальника до покупця з моменту передачі продукції покупцеві (п.4.9 договору). Згідно з п. 5.1 договору загальна сума договору визначається загальною сумою усіх специфікацій, що є невід`ємною частиною цього договору. У разі відхилення кількості фактично поставленої продукції від погодженої до поставки кількості, загальна вартість договору, змінюється пропорційно кількості фактично поставленої продукції з розрахунку її ціни, вказаної у відповідних специфікаціях до договору. У кожному разі, загальна орієнтовна сума договору неповинна перевищувати 5000000(п`ять мільйонів) з ПДВ на дату укладення договору. Сума договору може бути збільшена шляхом підписання сторонами відповідної додаткової угоди після отримання дозволу уповноваженого на теоргану управління покупця. Пунктом 5.2 договору встановлено, що ціни на продукцію встановлюються сторонами у відповідних специфікаціях до договору. З метою контролю виконання договірних зобов`язань за цим договором, зокрема правильного оформлення первинних і платіжних документів, сторони зобов`язуються вказувати в них номер і дату цього договору. При поступленні від покупця грошових коштів на поточний рахунок постачальника, сторони обумовлюють, що у будь-якому випадку вони зараховуються в рахунок оплати поставленої постачальником продукції (п. 5.3 договору). Розрахунки за продукцію, поставлену за цим договором здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом строку вказаного у специфікаціях до цього договору на підставі отриманого покупцем рахунку і за умови належним чином оформленої податкової накладної, а також надання постачальником документів, передбачених розділом 4 цього договору. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця (п. 5.4 договору). Покупець при перерахуванні грошових коштів на поточний рахунок постачальника, в призначенні платежу платіжного доручення в обов`язковому порядку вказує реквізити цього договору (номер, дата укладення), а також період (місяць, рік), за який здійснюється оплата. У разі не зазначення в призначенні платежу платіжного доручення періоду (місяць, рік), за який здійснюється оплата, то здійснена за таким платіжним дорученням оплата за продукцію по цьому договору зараховується в хронологічному порядку відповідно до дати виникнення зобов`язань з оплати (п. 5.9 договору). У разі невиконання або неналежного виконання будь-якої із сторін прийнятих на себе за цим договором зобов`язань, вона несе відповідальність перед іншою стороною відповідно до вимог чинного законодавства України, в тому числі, відшкодовує збитки, сплачує штрафні санкції. Сторони дійшли згоди, що збитки (витрати), понесені на виконання даного договору, стягуються з винної сторони в повному обсязі незалежно від санкцій, передбачених розділом 6 цього договору (п. 6.1 договору). У разі несвоєчасної оплати продукції, покупець, на письмову вимогу постачальника, сплачує постачальникові неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу, але не більше 5% від простроченої суми (п. 6.8 договору). Спірні питання, не врегульовані шляхом переговорів, передаються на розгляд господарського суду (п. 6.12 договору) Згідно з п. 8.1 договору термін його дії встановлено до 31.12.2019 року, а в частині проведення розрахунків до повного виконання сторонами грошових зобов`язань. Між сторонами підписано специфікацію №1 від 20.02.2019 року до спірного договору, у відповідності до якої вартість продукції складає 420000,00 грн. з ПДВ. Відповідно до п. 4 специфікації розрахунки за товар/продукцію, що постачається за специфікацією, здійснюються у порядок та строки, згідно п. 5.4 договору, та п. 4.1 даної специфікації. Пунктом 4.1 специфікації встановлено, що 30% передплата, що становить 126000,00 грн., 70% відстрочення платежу 30 к.д., що становить 294000,00 грн. Вищевказана специфікація передбачає строк поставки продукції - 35 днів з моменту внесення 30% передплати, що відповідає 126000,00 грн. Інші 70% вартості продукції, що складають 294000,00 грн., сплачуються з відстроченням строку на 30 календарних днів. Позивачем було виставлено рахунок-фактура №905 від 19.03.2019 на суму 420000,00 грн. У відповідності до умов договору №КДрМЗ/126-19 від 20.02.2019 та специфікації до нього покупцем шляхом безготівкового переказу були перераховані грошові кошти позивачу в якості передоплати 30% на суму 126000,00 грн., що вбачається з платіжного доручення від 19.04.2019 №11637, призначення платежу передоплата 30% за вентилятори центробіжні по договору № КДрМЗ/126-19 від 20.02.2019 (т.1 а.с.27). На виконання умов договору та специфікації до нього позивачем було здійснено поставку обумовленої продукції на загальну суму 420000,00 грн., про що свідчить надана до матеріалів справи копія видаткової накладної №12 від 10.05.2019 року. 09.08.2019 року позивачем на адресу відповідача направлена претензія №125 від 30.07.2019 року про сплату заборгованості, згідно з якої покупець протягом 7 календарних днів з дати отримання даного документу зобов`язаний сплатити суму заборгованості в розмірі 294000,00 грн. постачальнику. У разі відмови в задоволенні претензії позивач залишив за собою право на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості в примусовому порядку з нарахуванням штрафних санкцій, інфляційних витрат та 3% річних відповідно до договору та чинного законодавства України. Підтвердженням отримання відповідачем вищевказаної претензії є повідомлення про вручення поштових відправлень. Вимоги позивача залишились без задоволення ані у строк, визначений у претензії, ані у строк, передбачений ст. 222 Господарського кодексу України. Таким чином, відповідач здійснив часткову оплату вартості продукції поставленої позивачем за договором №КДрМЗ/126-19 від 20.02.2019 на загальну суму 126000,00 грн. Решта вартості продукції за специфікацією від 20.02.2019 у сумі 294000,00 грн. залишилась несплаченою. Порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати за поставлену продукцію у встановлений договором та специфікацією строк стали підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення боргу за договором поставки №КДрМЗ/126-19 від 20.02.2019 у розмірі 294000,00 грн., пені у сумі 14700,00 грн., 3% річних у сумі 4204,60 грн. Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд зазначив, що матеріали справи свідчать про те, що відповідач не здійснив розрахунку в повному обсязі за поставлену позивачем продукцію, а також враховуючи часткове погашення заборгованості відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції, позовні вимоги про стягнення з відповідача боргу за договором підлягають частковому задоволенню у сумі 214000,00 грн. Водночас, перевіривши правильність розрахунку позивача щодо стягнення пені та 3% річних суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 14700,00 грн. та 4204,60 грн. 3% річних. Товариство з обмеженою відповідальністю Корум Дружківський машинобудівний завод не погодившись з оскаржуваним рішенням господарського суду Донецької області звернулося з апеляційною скаргою з підстав викладених вище до Східного апеляційного господарського суду. Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України). Згідно з приписами ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України). В силу ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Відповідно до ст. 526 Цивільного Кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій статті 509 Цивільного кодексу України, за якою зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України). За статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України). Оцінивши зміст договору, з якого виникли права та обов`язки сторін, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що за своєю правовою природою договір №КДрМЗ/126-19 від 20.02.2019 є договором поставки, згідно з яким за приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Положеннями ч.ч. 1,2 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ст.693 Цивільного кодексу України). Так, згідно з п. 5.4 договору розрахунки за продукцію, поставлену за цим договором здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом строку вказаного у специфікаціях до цього договору на підставі отриманого покупцем рахунку і за умови належним чином оформленої податкової накладної, а також надання постачальником документів, передбачених розділом 4 цього договору. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця. Пунктом 4.1 специфікації встановлено, що 30% передплата, що становить 126000,00 грн., 70% відстрочення платежу 30 к.д., що становить 294000,00 грн. Позивачем було виставлено рахунок-фактура №905 від 19.03.2019 на суму 420000,00 грн. Крім того, позивачем оформлено податкові накладні від 19.04.2019 року на суму 126000,00 грн. та від10.05.2019 на суму 294000,00 грн. В свою чергу, на виконання умов договору № КДрМЗ/126-19 від 20.02.2019 покупцем шляхом безготівкового переказу були перераховані грошові кошти позивачу в якості передоплати 30% на суму 126000,00 грн., що вбачається з платіжного доручення від 19.04.2019 №11637, призначення платежу передоплата 30% за вентилятори центробіжні по договору № КДрМЗ/126-19 від 20.02.2019 (т.1 а.с.27). Постачальником виконані прийняті на себе зобов`язання за договором та здійснено поставку покупцю товару, що підтверджується видатковою накладною № 12 від 10.05.2019 року. Також позивачем надано до матеріалів справи товарно-транспортну накладну №13-05/1 від 13.05.2019, з якої вбачається, що замовником і відправником є Приватне акціонерне товариство Полтавський вентиляторний завод, пункт навантаження с. Велика Рублівка, Полтавської області ПрАТ ПВЗ, пункт розвантаження м. Дружківка, ДрМЗ, документи з вантажем видаткова накладна №12 від 10.05.2019, вантаж прийнято. Враховуючи дату поставки продукції за договором, залишок вартості в розмірі 294000,00 грн. мав бути сплачений відповідачем у термін до 09.06.2019 року включно. В порушення умов договору другу частину оплати в сумі 294000,00 грн. покупцем здійснено не було, в результаті чого у ТОВ Корум Дружківський машинобудівний завод утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному розмірі. На переконання ТОВ Корум Дружківський машинобудівний завод позивачем не надано належних доказів на підтвердження позовних вимог з огляду на те, що у видатковій накладній не вказано особу, яка отримувала товар, відсутня розшифровка підпису цієї особи та відсутні реквізити довіреності. Звертає увагу, що товарно транспортна накладна №13-05/1 від 13.05.2019, яка додана до матеріалів справи також не може вважатись належними доказами у розумінні ст.ст. 76-79 ГПК України, адже на ній відсутня печатка відповідача. Разом з цим, колегія суддів вважає такі твердження відповідача необґрунтованими з огляду на наступне. У відповідності до ст.ст. 73,74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, тягар доведення обставин, на які посилається відповідач в обґрунтування своїх доводів та заперечень, лежить саме на ньому. Разом з цим, доведення зазначених обставин сторона має підтверджувати доказами, наділеними такими обов`язковими ознаками, як: допустимість, достовірність та достатність. Відповідно до ст. ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини справи, які входять до предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Як вбачається з матеріалів справи, 01.06.2020 року до господарського суду Донецької області від позивача надійшла заява за вих. №99 від 26.05.2020 року про часткове погашення відповідачем основного боргу на суму 25000,00 грн., з додатком платіжне доручення №76479 від 07.05.2020 на суму 25000,00 грн. Ухвалою господарського суду Донецької області від 03.06.2020 року, зокрема, задоволено заяву позивача про часткове погашення відповідачем основного боргу за спірним договором на суму 25000,00 грн., закрито провадження в частині стягнення заборгованості за договором поставки №КДрМЗ/126-19 від 20.02.2019р. в розмірі 25000,00 грн. 24.06.2020 року до господарського суду Донецької області від позивача надійшла заява за вих. №107 від 19.06.2020 року про часткове погашення відповідачем основного боргу на суму 30000,00 грн., з додатком платіжне доручення №0000073616 від 05.06.2020 на суму 30000,00 грн. 21.07.2020 року до господарського суду Донецької області від позивача надійшла заява за вих. №124 від 17.07.2020 року про часткове погашення відповідачем основного боргу на суму 25000,00 грн., з додатком платіжне доручення №0000073701 від 03.07.2020 на суму 25000,00 грн. Враховуючи вищевикладене колегія суддів зазначає, що під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач продовжував сплачувати борг по договору, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, у призначенні платежу яких зазначено: доплата 70% за вентилятори центробіжні по договору № КДрМЗ/126-19 від 20.02.2019. Дані обставини свідчать про те, що дії відповідача спрямовані на виконання умов договору та специфікації до нього, адже відсутність товару не призводить до обов`язку з його оплати. Таким чином посилання відповідача в апеляційній скарзі є необґрунтованими. Також колегія суддів зазначає, що відсутність печатки відповідача на товарно транспортній накладній не є доказом не отримання ним товару, адже печатка не є обов`язковим реквізитом документа. Разом з цим, у матеріалах справи відсутні заперечення відповідача стосовно самого факту отримання товару, тобто дані обставини ним не оскаржуються, відповідач не згоден лише із оформленням відповідних документів. Отже, враховуючи часткову оплату відповідачем заборгованості по договору на загальну суму 80000,00 грн. під час розгляду справи у суді першої інстанції, місцевий господарський суд вірно встановив, що сума основної заборгованості станом на дату прийняття рішення, виходячи з доказів, які надали сторони, становить 214000,00 грн. Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами відповідача, що в силу приписів Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", роздруківка листування сторін не є належним доказом. Згідно із статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом ( ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України). За несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки з повної оплати за отриманий товар, позивачем нараховано і вимагається до стягнення пені за період з 11.06.2019 по 01.12.2019 у сумі 14700,00 грн., 3% річних за період з 11.06.2019 по 01.12.2019 у сумі 4204,60 грн. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Відповідно до ст. 625 Цивільного Кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до ст. ст. 1,3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Як зазначалося вище, відповідно до п. 6.8. договору у разі несвоєчасної оплати продукції, покупець, на письмову вимогу постачальника, сплачує постачальникові неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку від суми простроченого платежу, але не більше 5% від простроченої суми. Колегія суддів перевіривши розрахунок пені і 3% річних, зроблений позивачем, зазначає, що він є арифметично вірним та обґрунтованим, а тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені у сумі 14700,00 грн. та 3% річних у сумі 4204,60 грн. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає висновок місцевого господарського суду про наявність підстав для стягнення 214000,00 грн. основного боргу, 14700,00 грн. пені та 4204,60 грн. 3% річних обґрунтованим та таким, що відповідає обставинам та матеріалам справи. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін. Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення господарського суду Донецької області від 22.07.2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 15.10.2020 року. Головуючий суддя В.І. Сіверін Суддя М.М. Слободін Суддя О.І. Терещенко