Постанова Львівський апеляційний суд № 442/1237/16-ц

Справа № 442/1237/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Нагірна О.Б. Провадження № 22-ц/811/1726/18 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П. Категорія справи:21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 жовтня 2020 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Цяцяка Р.П., суддів Крайник Н.П. та Шеремети Н.О., за участю секретаря Сеньків Х.І., адвоката Зошія Ю.Й. - представника ТзОВ «Чагарі», розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Чагарі» на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 червня 2018 року, В С Т А Н О В И В: У січні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Чагарі» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і приватного нотаріуса Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Теплої Мар`яни Юріївни про визнання недійсними договору дарування нежитлового приміщення літ "Ж-1" (ряд 5, місце 5) на АДРЕСА_1 , площею 8,20 кв.м. (в подальшому - «спірне нежитлове приміщення»), укладеного між відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Теплою М.М. 10 жовтня 2013 року, та договору іпотеки згаданого нежитлового приміщення, укладеного між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Теплою М.Ю. 24 травня 2015 року (в подальшому - «договір дарування» та «договір іпотеки»). Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що рішенням суду скасовано незаконне судове рішення, яким було визнано за ОСОБА_1 право власності на самочинне будівництво - зазначене вище нежитлове приміщення, на підставі якого було укладено договір дарування спірного нежитлового приміщення, який порушує права ТзОВ "Чагарі", оскільки торгові приміщення на АДРЕСА_1 споруджувались на земельній ділянці, яка перебуває в оренді ТзОВ "Чагарі", яке і здійснювало будівництво ринку за вказаною адресою (т.1, а.с. 3-22). Оскаржуваним рішенням в задоволенні позову відмовлено (т.2, а.с. 190-192). Дане рішення оскаржив позивач - ТзОВ «Чагарі». Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, покликаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та на порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права. Висновки суду стосовно того, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, вважає необґрунтованим, оскільки ТзОВ «Чагарі», як особа, яка самочинно звела комплекс будівель ринку у АДРЕСА_1 , в тому числі - і спірне нежитлове приміщення, «має право звернутися до суду на його узаконення», що є неможливим без скасування договору купівлі-продажу цього спірного нежитлового приміщення (т.2, а.с. 194-200). Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Чагарі» як на підставу своїх позовних вимог вказувало, що рішенням Апеляційного суду Львівської областівід 11 листопада 2014 року скасовано рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 квітня 2013 року у справі№ 442/2221/13-ц, яким визнано право власності за ОСОБА_1 на самочинно побудоване спірне нежитлове приміщення. Цим судовим рішенням встановлено, що зазначене нежитлове приміщення споруджено на земельній ділянці, яка передавалась в оренду ТОВ «Чагарі» для будівництва та обслуговування ринку, саме товариством було здійснено будівництво ринку, а між ТОВ «Чагарі» та ОСОБА_1 укладались договори оренди торгових приміщень за вказаною адресою. Отже, на підставі вказаного судового рішення судом встановлено приналежність торгових приміщень саме ТОВ «Чагарі», а не відповідачу. Відтак, ТОВ «Чагарі», посилаючись на статті 215, 216 ЦК України, просило суд визнати недійсними договір дарування, укладений між відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та договір іпотеки, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посилаючись на те, що саме йому належить право на спірне нежитлове приміщення. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Частиною третьою статті 215 ЦК України визначено, що, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Отже, вимога про визнання оспорюваних правочинів недійсними може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вказаним правочином. Твердження ТОВ «Чагарі» про те, що правочинами, які ним оспорюються, порушені його права, є безпідставним з огляду на таке. Об`єктом оспорюваного договору купівлі-продажу є нежитлове приміщення, що розташоване на АДРЕСА_1 , право власності на яке виникло у ОСОБА_1 на підставі судового рішення, яке згодом було скасовано. Довизнання за ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно, спірне нежитлове приміщення не було зареєстровано ані за ОСОБА_1 , ані за ТОВ «Чагарі». Відповідно до статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Частиною другою статті 331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Таким чином, для того, щоб новостворене майно стало об`єктом цивільно-правових відносин, потрібно виконання трьох умов: 1) завершення будівництва; 2) прийняття до експлуатації; 3) державна реєстрація. Доки ці умови не виконано, особа вважається лише власником матеріалів, обладнання тощо, яке було використано у процесі цього будівництва (створення майна) (частина третя статті 331 ЦК). Відповідно до частин першої, другої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Разом з тим, рішенням Апеляційного суду Львівської області від 11 листопада 2014 року у справі № 442/2221/13-ц встановлено, що згідно з рішеннями Дрогобицької міської ради Львівської області від 18 травня 2001 року № 129 та від 10 жовтня 2002 року № 58 Мале приватне підприємство «Романтик» (далі - МПП «Романтик») надано в оренду земельну ділянку під будівництво торгового майданчику для торгівлі товарами на вулиці П.Орлика терміном на три роки. Згодом за рішенням органу місцевого самоврядування вказана земельна ділянка переоформлена на новоутворене ТОВ «Чагарі». Рішенням виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області від 21 серпня 2003 року № 179 зобов`язано ТОВ «Чагарі» облаштувати торгівельний майданчик та ввести його в дію. Ухвалою Дрогобицької міської ради Львівської області від 06 жовтня 2003 року № 238 надано дозвіл ТОВ «Чагарі» на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 0,2415 га для облаштування торгового майданчика. Ухвалою Дрогобицької міської ради Львівської області від 27 грудня 2006 року № 188 надано у користування ТОВ «Чагарі» на умовах оренди земельну ділянку площею 4 626 кв. м. по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування ринку терміном на три роки. Строк оренди неодноразово продовжувався. Рішенням Дрогобицької міської ради Львівської області від 23 травня 2013 року №1035 відмовлено у поновленні строку оренди земельної ділянки ТОВ «Чагарі» у зв`язку з відсутністю права власності на будівлі. Відповідно до договору оренди землі від 08 лютого 2016 року ОК « Єдність разом» передана в оренду земельна ділянка площею 4 626 кв. м. по АДРЕСА_1 . Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20 грудня 2017 року Територіальна громада в особі Дрогобицької міської ради Львівської області продала земельну ділянку для будівництва та обслуговування, зокрема, нежитлових приміщень. Таким чином, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною першою статті 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Судом установлено, що на час вчинення оспорюваних договорів дарування та іпотеки, як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 мали правові підстави для їх вчинення. Докази про відсутність волевиявлення учасників правочину на його укладення і відсутність їх волі на вчинення правочину, відсутні. Оспорювані договори дарування та іпотеки вчинені у письмовій формі та посвідчені нотаріально, що відповідає вимогам закону щодо форми вчинення таких правочинів. Крім того, на час ухвалення рішення суду першої інстанції земельна ділянка, на якій розміщено спірне нежитлове приміщення, не перебувала у власності чи користуванні позивача, що є ствердженням того, що його права та законні інтереси внаслідок укладення оспорюваних договорів дарування та іпотеки не є порушеними, а тому не підлягають судовому захисту. Враховуючи вищевказані обставини, суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги про те, що позивач неодноразово звертався до суду з відповідними позовами, в яких намагався довести своє право на користування земельною ділянкою, на якій розміщено спірне нежитлове приміщення, колегія суддів відхиляє, оскільки рішенням Дрогобицької міської ради Львівської області від 23 травня 2013 року відмовлено у поновленні строку оренди земельної ділянки ТОВ «Чагарі» у зв`язку з відсутністю права власності на будівлі. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, від 18 липня 2006 року). Вищенаведена правова позиція знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 442/1248/16-ц (провадження №61-14860св18) з аналогічних правовідносин: також за позовом ТОВ «Чагарі» до ряду фізичних осіб про визнання недійсним договору купівлі-продажу (том 3, а.с. 71-76). Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Чагарі» залишити без задоволення, а рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 червня 2018 року- без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повну постанову складено 15 жовтня 2020 року. Головуючий: Цяцяк Р.П. Судді: Крайник Н.П. Шеремета Н.О.