Постанова Київський апеляційний суд № 363/1579/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 жовтня 2020 року місто Київ. Справа 363/1579/19 Апеляційне провадження № 22-ц/824/12450/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Желепи О.В., суддів: Олійника В.І., Кулікової С.В. розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 червня 2020 року (ухвалене в складі судді Родюка О.Д., повний текст складено 23 червня 2020 року) в справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В: АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, посилаючись на те, що відповідно до укладеного кредитного договору б/н від 13.03.2012 року ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 8 000,00 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанк разом з запропонованими ПАТ КБ «Приватбанк» Умовами та правилами, Тарифами складають між ним і банком кредитний договір, що підтверджується підписом відповідача. Позивач відповідно до статті 1054 ЦК України, виконав свої зобов`язання за кредитним договором, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Як вказує позивач, у порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, що підтверджується розрахунком заборгованості, копією заяви позичальника, витягом з «Тарифів Банку», витягом з «Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою». У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором у відповідача ОСОБА_1 виникла заборгованість 30 482,02 грн., яка складається з наступного: 13 169,80 грн. - заборгованості за тілом кредиту; 5 696,57 грн. - заборгованості за простроченим тілом кредиту; 9 114,05 грн. - нарахованої пені за прострочене зобов`язання; 573,88 грн. - нарахованої пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6. «Умов та правил надання банківських послуг»; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1 427,72 грн. - штраф (процентна складова). На підставі викладеного, позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість у розмірі 30 482,02 грн. за кредитним договором №б/н від 13.03.2012 року. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 червня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись з таким рішенням суду 20.08.2020 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В апеляційній скарзі посилається на те, що оскаржуване рішення вимогам ст. 10, ст. 263 ЦПК України не відповідає. Суд порушив порядок, встановлений для вирішення питання, допустив однобічність та неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні фактичним обставинам справи, допущено порушення норм матеріального та процессуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення. Ухвалою від 09вересня 2020 року Київським апеляційним судом відкрито апеляційне провадження в даній справі та надано учасникам справи 5-ти денний строк з моменту отримання ухвали для подачі відзиву на апеляційну скаргу. У відзиві ОСОБА_1 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення залишити без змін. Відповідно до ч. 1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. За правилами ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши законність та обґрунтованість рішення, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається із матеріалів справи, 13.03.2012 року ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг позивачем у справі. Звертаючись до суду позивач послався на те, що ОСОБА_1 , підписавши анкету-заяву підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою» та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановленим договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Разом з тим, позивачем не надані суду первісні виписки по рахунку, відповідно не доведено надання позивачем кредиту на платіжну картку, відповідно до анкети-заяви від 13.03.2012 року. Отже, на підтвердження виконання своїх зобов`язань за договором позивач до суду першої інстанції належних та допустимих доказів суду не надав. Крім того, розрахунок заборгованості, копія заяви позичальника, витяг з «Тарифів Банку» та витяг з «Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою», не може розцінюватися судом, як належний та допустимий доказ порушення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 13.03.2012 року, з наступних підстав. Як вбачається, з копії анкети-заяви позичальника про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку від 13.03.2012 року, яка подана позивачем, вона не містить розмір наданих кредитних коштів, процентної ставки за користування кредитом, а також не зазначено яку саме кредитну картку забажала відкрити ОСОБА_1 на своє ім`я, відповідно до Тарифів обслуговування кредитних карт. Крім того, в розрахунку кредитної заборгованості, банк посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, як невід`ємні частини договору. Разом з тим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цим витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витягом з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, відповідач, підписуючи заяву від 13.03.2012 року, ознайомилась і погодилась з ними, а також, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків, пені та штрафів, та саме у зазначеному в цих документах розмірах . Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Неможливо у даному випадку також застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1-3 ст.634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювались самим АТ КБ «ПриватБанк» в період: з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов та правила надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за користування кредитними коштами, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов та правила надання банківських послуг не можуть розцінюватись як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін, в силу якого сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. При цьому кожна сторона в силу статті 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 2 статті 13 ЦПК України встановлено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. У контексті положень одного із основоположних принципів цивільного судочинства - принципу змагальності сторін вирішальним фактором є те, що суд не повинен нічого доказувати за своєю ініціативою, оскільки це - обов`язок сторін, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Відповідно до п.5 ч.1 ст.3 ЦК України, однією із засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина 1 статті 8 Конституції України). Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Частинами 1-4 статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до положень ст.83 ЦПК України, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Звертаючись до суду з клопотанням про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, позивач був обізнаний, що зобов`язаний надати всі наявні у нього докази разом із позовною заявою, однак належних доказів на підтвердження позовних вимог суду не надав. На підставі вищенаведених норм процесуального права, відмовляючи в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем заявлених вимог. Дослідивши надані позивачем до суду першої інстанції докази, колегія суддів встановила, що висновки суду повністю відповідають встановленим обставинам та вимогам закону. На підтвердження умов договору АТ КБ «ПриватБанк» надало судурозрахунок заборгованості, копію заяви позичальника , витяг з «Тарифів Банку», витяг з «Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою». Разом з тим, вказані документи не підтверджують умов кредитування та розміру заборгованості по процентам, пені та штрафам. Як вбачається з матеріалів справи, ні витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», ні витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містять підпису ОСОБА_1 . Анкета-заява містить лише анкетні дані відповідачки ОСОБА_1 , її контактну інформацію. Анкета-заява не містить даних про умови кредитування, в ній відсутня відмітка про те, яку картку вона просила видати. 03 липня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду було ухвалено постанову в аналогічній справі за позовом АТ «КБ «Приватбанк» до фізичної особи про стягнення заборгованості за картковим кредитом (справа № 342/180/17). У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які не містять підпису позичальника, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Заява-анкета позичальника не містить положень щодо розміру процентів, неустойки. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Вказані висновки Великої Палати Верховного Суду є обов`язковими до врахування апеляційним cудом. Також АТ «КБ «Приватбанк» не надало суду першої інстанції жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачка отримала кредитну картку, а також те, що вона знімала готівку з карткового рахунку або оплачувала товари/послуги за допомогою кредитної картки. Розрахунок заборгованості не є документом, який може підтверджувати умови кредитування, факт видачі кредитної картки та користування відповідачкою кредитом. До апеляційної скарги представник АТ «КБ «Приватбанк» додав виписку з рахунку про рух коштів, оформлену на ім`я ОСОБА_1 . Разом з тим, у колегії суддів відсутні підстави для дослідження вказаних доказів, оскільки до суду першої інстанції банк подав додаткові докази вже після ухвалення рішення, представник банку не надав доказів неможливості їх вчасного подання до суду першої інстанції, які б не залежали від банку. Натомість, як вбачається з матеріалів справи, разом з позовною заявою АТ «КБ «Приватбанк» подало до суду заяву про розгляд справи на підставі доданих до позовної заяви доказів. Враховуючи вимоги ч.3 ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд не приймає нові докази в даній справі. Також суд враховує заперечення відповідача, висловлені у відзиві, щодо залучення таких нових доказів з порушенням норм чинного законодавства. Крім того, як було зазначено, АТ «КБ «Приватбанк» просило стягнути заборгованість за кредитом, виданим на кредитну картку. За відсутності доказів отримання відповідачем самої картки, її виду, довідки про строк дії картки, а також виписки по рахунку клієнта, яка б доводила користування кредитною карткою, розглянувши справу на підставі наданих доказів, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог АТ «КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості із ОСОБА_1 . Колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права та підстав для скасування такого рішення суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги представника АТ КБ «Приватбанк» не спростовують висновків суду першої інстанції. Враховуючи викладене, апеляційна скарга представника АТ КБ «Приватбанк» підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судовий збір за подання апеляційної скарги слід покласти на особу, яка подала апеляційну скаргу. Іншими учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у апеляційному суді. В зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» - залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 лютого 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 13 жовтня 2020 року. Головуючий Судді: