Постанова 4821 № 712/14592/17

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1313/20Головуючий по 1 інстанції Справа №712/14592/17 Категорія: Пироженко В.Д. Доповідач в апеляційній інстанції Бондаренко С. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 жовтня 2020 року : Черкаський апеляційний суд в складі: суддів Бондаренка С. І., Вініченка Б.Б., Новікова О.М. за участю секретаря Любченко Т.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 27 березня 2018 року, ухваленого у складі судді Пироженко В.Д., у справі за позовом ОСОБА_2 до Черкаської міської ради, третя особа ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю та факту належності правовстановлюючих документів, - в с т а н о в и в : У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Черкаської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю та факту належності правовстановлюючих документів. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина, яка складається з 3/25 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд АДРЕСА_1 та земельна ділянка за вищезазначеною адресою. Для оформлення спадщини позивачу необхідно встановити факт належності правовстановлюючих документів, оскільки існує розбіжність у написанні прізвища спадкодавця у свідоцтві про смерть серія НОМЕР_1 , в якому зазначено « ОСОБА_4 » та у свідоцтві на право приватної власності на житловий будинок № НОМЕР_2 від 12 березня 1974 року, а також у державному акті на земельну ділянку де вказано прізвище « ОСОБА_4 ». ОСОБА_2 проживав із ОСОБА_4 однією сім`єю з 1993 року, і до дня смерті останнього, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому зазначає про необхідність встановлення юридичного факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю, з метою оформлення спадщини. Оскільки в окремому провадженні при розгляді заяви ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю та факту належності правовстановлюючих документів представник Черкаської міської ради безпідставно заперечував щодо встановлення вищезазначених юридичних фактів, ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 липня 2017 року заява була залишена без розгляду, оскільки підлягає вирішенню у порядку позовного провадження. На підставі викладеного, позивач просив визнати факт належності ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 12 березня 1974 року на 3/25 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд АДРЕСА_1 , виданого Черкаським державним житловим управлінням на ім`я ОСОБА_4 . Визнати факт проживання однією сім`єю ОСОБА_2 з ОСОБА_4 протягом не менше як п`ять років до дати смерті останнього, а саме з 1993 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Ухвалою Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 листопада 2017 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 . Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 березня 2018 року позов задоволено. Встановлено факт, що свідоцтво про право власності № НОМЕР_2 від 12 березня 1974 року видане на 3/25 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд по АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_4 , належить ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Встановлено факт проживання однією сім`єю більше п`ять років, а саме з 1993 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 з ОСОБА_4 . Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи належними та допустимими доказами, а також показами свідків підтверджено факт проживання понад п`ять років однією сім`єю вищезазначених осіб, і доведено факт належності спадкодавцеві правовстановлюючих документів. Відтак, позивачем надано достатньо доказів в обґрунтування своїх вимог. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення в частині встановлення факту проживання однією сім`єю більше п`яти років, а саме з 1993 року до 28 червня 2016 року ОСОБА_2 з ОСОБА_4 та ухвалити нове рішення у цій частину, яким відмовити у задоволенні позову, а в іншому просить залишити рішення без змін. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що являється онуком померлого ОСОБА_4 . З вересня 2002 року апелянт зі своєю матір`ю - ОСОБА_7 почав проживати разом з ОСОБА_3 у частині житлового будинку батька останнього - ОСОБА_4 , за адресою АДРЕСА_1 , де з ними також проживала дружина діда апелянта - ОСОБА_8 . Позивач являється сином ОСОБА_8 , та пасинком ОСОБА_4 19 вересня 2002 року ОСОБА_2 уклав шлюб з ОСОБА_9 та почав спільно проживати з дружиною у власній квартирі АДРЕСА_2 разом зі своїми дітьми. Зазначає, що після свого одруження ОСОБА_2 постійно приїжджав до своєї матері та вітчима, як син який відвідує матір, однак у вказаному будинку не проживав, спільний побут та господарство з ними не вів, оскільки у кожного була своя сім`я та побут. У червні 2017 року ОСОБА_1 виїхав до Республіки Польща до своєї матері, де вступив до навчального закладу. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько апелянта - ОСОБА_3 . 10 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, що залишилася після смерті ОСОБА_3 , однак під час спілкуванням з нотаріусом було з`ясовано, що будинок за адресою АДРЕСА_1 успадкував позивач. Вважає, що оскаржуваним рішенням порушено його права та законні інтереси як неповнолітнього та спадкоємця. Так, суд першої інстанції за наявності в матеріалах справи довідки про перелік осіб, які зареєстровані за вищезазначеною адресою серед яких є зокрема й апелянт, у порушення вимог ст. 53 ЦПК України не залучив його та ОСОБА_7 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Ухвалюючи рішення, місцевий суд не прийняв до уваги заперечення відповідача, а також об`єктивні дані про те, що позивачем не надано жодних обґрунтованих доказів про його проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини, також не надано належної оцінки тим обставинам, що ОСОБА_2 має власну сім`ю: дружину та дітей, з якими він проживає у власній квартирі. Зазначає, що ОСОБА_2 намагається довести той факт, що він має дві сім`ї, хоча такі обставини прямо суперечать вимогам абзацу 1 та 4 пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30 травня 2008 року. Також стверджує, що варто критично ставитись до показань свідків ОСОБА_9 , оскільки вона являється дружиною позивача та зацікавлена у позитивному вирішенні справи, та ОСОБА_3 , оскільки ОСОБА_2 міг скористатися дружніми стосунками з останнім та його тяжким матеріальним станом. У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що оскаржуване судове рішення ґрунтується на не спростованих доказах по справі та на підставі відповідних правових норм, тому є законним та обґрунтованим, оскільки судом було всебічно, повно та неупереджено досліджено всі обставини справи. Незадовго після смерті спадкодавця, ОСОБА_1 виїхав до Республіки Польща до своєї матері, яка на той час там вже тривалий час проживала, і не могла володіти інформацією щодо предмета спору, вважає, що вона прямо зацікавлена у вирішенні цієї справи на його користь. Апеляційна скарга є необґрунтованою, зазначені в ній доводи надуманими, а висновки будуються на припущеннях та не відповідають дійсності, тому скарга підлягає відхиленню. Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 11 липня 2019 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 березня 2018 року. Постановою Верховного Суду від 17 червня 2020 року ухвала апеляційного суду скасована, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Позивач звернувся до суду з даним позов, зокрема з вимогою про встановлення факту проживання однією сім`єю, з метою оформлення спадщини після смерті ОСОБА_4 . За приписами статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до частини 1 та 2 статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , про що свідчить свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 , видане Черкаським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області (т.1 а.с. 5). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України). Згідно свідоцтва на право приватної власності на житловий будинок № НОМЕР_2 від 12 березня 1974 року, 3/25 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 належить ОСОБА_4 (т.1. а.с.7). За змістом ч.1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Частина 1 статті 1269 ЦК України визначає, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. 21 грудня 2016 року ОСОБА_2 звернувся із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Березій І.І. (т.1. а.с. 56). Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною (ч.1,5 ст. 1273 ЦК України). За змістом ч.2 ст. 1274 та ч.1,3 ст. 1275 ЦК України спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги. Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. Положення цієї статті не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця. З зазначених норм права слідує, що відмова від прийняття спадщини, може бути вчинена лише на користь особи, які входять в коло спадкоємців. ОСОБА_3 своєю заявою від 21 грудня 2016 року відмовився від прийняття спадщини після смерті свого батька ОСОБА_4 на користь позивача (т.1. а.с. 57). Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (ч.3 ст. 1268 ЦК України). За даними довідки №244 від 23 грудня 2016 року, виданою Комітетом самоорганізації населення мікрорайону «Центральний» разом з ОСОБА_4 з 1993 року і до дня його смерті проживав ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 . Довідка видана на підставі запису в будинковій книзі (т.1. а.с. 46). Згідно довідки №245 від 23 грудня 216 року, виданою Комітетом самоорганізації населення мікрорайону «Центральний» ОСОБА_4 1941 року народження до дня своєї смерті офіційно був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 . Разом з ним, до дня його смерті за даною адресою також були зареєстровані (згідно записів у будинковій книзі):

1. ОСОБА_2 - 1963 року народження (син);

2. ОСОБА_3 - 1973 року народження (син);

3. ОСОБА_1 - 2002 року народження (онук);

4. ОСОБА_7 - 1973 року народження (невістка) (т.1. а. с. 45). Судом встановлено, що ОСОБА_2 являється пасинком померлому ОСОБА_4 , що не заперечується й самим позивачем (т.1. а.с. 141-142). Приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Березій І.І. 10 квітня 2017 року було відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину на 3/25 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд АДРЕСА_1 , у зв`язку з тим, що позивач не являється родичем померлого, і на його ім`я за даними Спадкового реєстру відсутній заповіт (т.1. а.с. 47). Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (ст. 1258 ЦК України). Згідно зі статтею 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. За приписами абз. 1 ч.2 та ч. 4 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 №7 роз`яснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо. Правила статті 1264 ЦК України не стосуються дітей, влаштованих у прийомні сім`ї та дитячі будинки сімейного типу. До числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України. 19 вересня 2002 року Відділом реєстрації актів цивільного стану міста Черкаси було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 , що підтверджується копією паспорта позивача серія НОМЕР_3 (т.1. а.с. 4) та відповіддю Черкаського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану від 04 червня 2019 року №4228/16.1-01.10. Відомості про розірвання даного шлюбу відсутні (т.1. а.с. 114). Згідно листа Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради від 15 травня 2019 року №10066-01-10 за адресою АДРЕСА_2 станом на 14.05.2019 року зареєстровані наступні особи:

1. ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

2. ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

3. ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_5 (т.1 а.с. 106). Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги, щодо того, що оскільки позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі з іншою особою - ОСОБА_9 , в якому у них народилася спільна дитина - ОСОБА_11 , та з огляду на те, що до числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року по праві №584/1517/16 та від 16 березня 2020 року по справі №229/215/18. В матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують твердження апелянта щодо того, що позивач проживає у власній квартирі АДРЕСА_2 разом зі своєю сім`єю, у зв`язку з цим, суд відхиляє зазначені твердження, з підстав недоведеності. Виходячи зі змісту статті 3 СК України, для встановлення факту проживання однією сім`єю необхідно встановити такі обставини: ведення спільного господарства, наявності у сторін побуту, проведення спільних витрат, взаємність прав і обов`язків, а тому покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення вказаного факту. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 5 квітня 2019 року у справі №133/525/17. Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України). Враховуючи вищевикладене, факт проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не знайшов свого підтвердження, оскільки наявні в матеріалах справи докази не свідчать про ведення зазначеними особами спільного господарства, наявність у них спільного побуту, проведення спільних витрат, взаємність прав і обов`язків, а тому й не свідчать про постійне проживання позивача зі спадкодавцем однією сім`єю. Покази свідків позивача ОСОБА_2 та його дружини ОСОБА_9 не можуть бути єдиними доказами, зазначених обставин, до того ж вказані особи є зацікавленими у задоволенні позовних вимог, а тому можуть давати покази які не відповідають фактичним обставинам справи. За вказаних обставин суд відхиляє доводи, викладені позивачем у відзиві на апеляційну скаргу щодо доведеності факту проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 однією сім`єю, а також щодо безпідставності та необґрунтованості апеляційної скарги. Відтак, висновок суду першої інстанції про достатність доказів у справі, якими позивач обґрунтовував свої вимоги щодо встановлення факту проживання однією сім`єю, є помилковим. Пунктом 4 частини 3 статті 376 визначено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, зокрема якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Ухвалою Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 листопада 2017 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача лише ОСОБА_3 . Судом першої інстанції ОСОБА_1 в якості третьої особи не залучався до розгляду даної цивільної справи (т.1. а.с. 10). Постановою Верховного Суду від 17 червня 2020 року встановлено, що оскаржуване рішення стосується прав та інтересів апелянта, оскільки він може претендувати на спадкове майно ОСОБА_4 як спадкоємець п`ятої черги, тому право ОСОБА_1 на спадщину залежить від результату вирішення цієї справи (т.1. а.с. 203). Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, і як наслідок розгляду справи за відсутності апелянта. В той же час, суд відхиляє доводи апеляційної скарги, щодо порушення місцевим судом норм процесуального права у зв`язку з незалученням до розгляду справи ОСОБА_7 , оскільки вона до суду з апеляційною скаргою не зверталась, а ОСОБА_13 не має повноважень на вчинення дій від її імені. За таких обставин, апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції до часткового скасування та ухвалення нового рішення у відповідній частині. Керуючись ст. ст. 368, 374, 376,381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити, а рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 27 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Черкаської міської ради, третя особа ОСОБА_3 в частині встановлення факту проживання однією сім`єю - скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким: Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Черкаської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 1536 гривень 80 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлений 15 жовтня 2020 року. Судді